Метафізичний аналіз «Проекту Бандера» (+аудіо)

Попередні статті:

• Чому забуксував український націоналізм
• Історія спецслужб – це історія їхніх провалів
• Геополітичні союзники
• Українська Держава – союзник Третього Райху
• Асиметрична відповідь: український фашизм
• УВО – ОУН: виховання нації
• Убивство Перацького: внутрішня диверсія
• Степан Бандера: Коротка біографія до 1934 року
• Ріхард Яри (Рико Ярий)
• Проект «Бандера»
• Головна спецоперація ХХ століття

Аудіоверсія: Метафізичний аналіз «Проекту Бандера»

У попередніх статтях ми розглянули певний історичний фактаж і логіку подій, тобто дізналися про те, що реально відбулося. Настав час відповісти на запитання «Чому так сталося?», якими є глибинні причини саме такого розгортання подій.     

Манія величі і психологічне зараження

З причини релігійного іудохристиянського виховання (опускання у Простір страж­дань), болю за принижену націю, бідності, ранньої втрати матері, хворобли­вості, непоказної зовнішності та напружених стосунків з ровес­никами у Степана Бандери природно сформувався комплекс неповноцін­ності – своєрідний «маленький диявол». Один з типових способів його подолання – психологічна компенсація шляхом формування манії величі (формування «більшого диявола», який придушує першого) у вигляді шаленого бажання стати «гетьманом», «вождем».  

Перші півтора роки «гетьманування» Бандери у 1933–1934 роках закінчилися катастрофою: розгромом ОУН на західно-українських землях і ув’язненням Бандери. Після п’ятирічної відсидки у польській тюрмі (1934–1939) у Бандери була надзвичайно гостра потреба в самореалізації, будь-якими засобами (внутрішній «диявол» був дуже голодний і злий). У цей сприятливий ґрунт агент НКВД Ріхард Яри вкорінив ідею «Бандера – вождь нації». Про вкорінення є гарний фільм «Початок» (Inception, 2010).

Водночас Яри «промив мізки» решті учасників «програми реабілітації» в Піщанах. Після відкриття щедрого фінансування (з коштів, украдених у материнської ОУН і видурених у Абвера, а також, вірогідно, грошей НКВД) все наступне  було «справою техніки» і розвивалося за законом росту.

Бандера маніакально вірив у свою місію національного спасителя, відповідно, був абсолютно переконаний у своїй непомильності. Тому сторонні люди (з ОУН і з Абвера) описували його як фанатика. Цим фанатизмом і пояснюється відмова скасувати Акт 30 червня.

Усі ж члени «групи реабілітації» були заворожені незламною вірою Бандери в себе і свою місію. Далі пішло психологічне зараження за принципом «всі так думають». Створився потужний егрегор, який живе донині. Цей егрегор є складовою частиною егрегора диявола. Його проявом була фанатична нещадність бандерівців щодо всіх – своїх і чужих.

Чому героями стали бандерівці, а не ОУНівці

Пояснення елементарне:  бандерівці у вересні 1941 року оголосили війну Німеччині і готували антинімецьке повстання, тому в них майже з самого початку був імідж «антифашистів». Після розгрому Німеччини і початку масового полювання за нацистами, це давало деяку захищеність.

Натомість мельниківці (члени материнської ОУН) як союзники Німеччини автоматично були записані в категорію «пособників нацистів», тому проявляти активність їм було просто небезпечно – вони були під прицілом. Нюрнберзький процес виразно показав, що знищенню підлягатимуть не винні, а неугодні. Тому миротворця-українофіла Розенберга повісили,  а кат України Еріх Кох і генерал-фельдмаршал Паулюс (до речі, автор Плану «Барбаросса») спокійно дожили до старості.    

Відповідно, у післявоєнній Європі бути бандерівцями було безпечніше, тому український національний рух розвивався під цим прикриття, чи пак «брендом».

Продовження спецоперації після війни

Після війни Бандера діяв під кураторством Кіма Філбі – московського агента у британській розвідці. Бандеру неможливо було зробити агентом ворожої держави – він був фанатичним українським націоналістом. Бандеру використовували «втемну» – як приманку для виявлення і ліквідації націоналістичного активу.

Під кінець,  коли в Бандері остаточно розчарувалися і британська МІ6,  і американ­ське ЦРУ, Москва у 1959 році ліквідувала Бандеру. У цей час Бандера був щільно обсаджений московською агентурою. На день убивства з нього «чомусь» зняли особисту охорону.

Але навіщо було вбивати людину, яка вже нікому не шкодила, навпаки – розколювала український рух?

Мирон Матвієйко – кум Бандери

Річ у тім, що до 1958 року Москва повністю ліквідувала українське націоналістичне підпілля на території України. Провідну роль у цій ліквідації відіграв шеф бандерівської СБ Мирон Матвієйко – найдовіреніша людина Степана Бандери, його родич (дружина Матвієйка була хресною сина Бандери – Андрія). За наявними даними, Матвієйко був завербований агентом НКВД ще в 1946 році.  Додатковим підтвердженням цьому є те, що після 1946 року всі керовані Матвієйком місії гарантовано провалювалися. Про це стало відомо з нещодавно розсекречених документів ЦРУ[1].

Мирона Васильовича Матвієйка, який з 1947 р. очолював СБ, за допомогу у ліквідації націоналістичного підпілля 19 червня 1958 року спеціальним Указом Президії Верховної Ради СРСР було помилувано і звільнено від кримінальної відповідальності. За заслуги йому навіть дали однокімнатну квартиру в Києві[2]. Зрозуміло, що після 1958 р. імітувати наявність націоналістичного опору в Україні і за кордоном стало політично недоцільно, адже це могло сприйматися як слабкість Москви. Тож Бандера став непотрібний і його прибрали як відпрацьо­ваний матеріал. 

Героїзація катастрофи

З другого боку, ліквідація Бандери могла мати більш витончену і глибоку мету, а саме його героїзацію. І це спрацювало: з Бандери зробили ідеал українського націоналіста і зразок для наслідування. Цього не було б, якби він тихо помер від старості чи хвороб.

В результаті український націоналізм отримав імідж чогось фана­тичного, озлобленого, терористичного, інтелектуально примітивного, не спроможного до союзів, довгострокових стратегій  і перемог. «Людина-катастрофа» стала зразком для українського національно-визвольного руху, притягуючи його до наступної національної катастрофи.

Машина самознищення: початок і кінець

До 1940 року боротьба НКВД проти ОУН велася методом прихованих внутрішніх диверсій. Найбільшими були: 1) убивство міністра Перацького у 1934 р., організованого Бандерою, яке призвело до майже повного знищення підпільної ОУН на Західно-українських землях і потужного удару по легальним українським організаціям у Польщі; 2) убивство вождя ОУН полковника Євгена Коновальця. Обидві диверсії були інспіровані глибоко законспірованим агентом НКВД з 1926 р. євреєм Ріхардом Яри.

Навесні 1940 року Ріхардом Яри була створена структура для відкритого руйнування ОУН – організація Степана Бандери, у якій головним інструментом знищення була Служба безпеки (СБ), очолена Миколою Лебедем. Вибухове розгортання цієї організації свідчить про величезні грошові вливання в неї. Частково це були гроші ОУН, викрадені Яри, і гроші абвера, видурені ним у німців. Проте, враховуючи жадібність Яри до грошей і контрольованість німцями своїх витрат, можна впевнено стверджувати, що основне фінансування йшло від НКВД. 

Діяльність бандерівської організації почалася з відстрілу еліти ОУН («полювання на старих полковників»), внаслідок чого до середини 1941 року було знищено близько 400 членів ОУН. Завершальним етапом діяльності бандерівської організації стала повна ліквідація Москвою українського націоналістичного підпілля,  здійснена за допомогою Матвієйка. 

Ось такий початок і кінець бандерівської організації, в якій Бандера був тільки вивіскою (банером, прапором) і сліпим інструментом само­знищення. Мета цього спецпроекту – ліквідація Комінтерном (світовою мережею дітей диявола) арійського націоналізму України і Німеччини. Мета була досягнута, проте проект триває донині з метою блокування відродження активного, творчого українського і німецького націоналізму.   

Бандера як компроміс

У пострадянській Україні, після проголошення незалежності, зручніше було починати національне відродження під вивіскою бандерівщини, тому що бандерівці воювали проти гітлерівців – як і Радянський Союз. Завдяки цьому з’являлася об’єднуюча тема для радянських вояків і українських повстанців – боротьба проти спільного ворога. Як не дивно, але екстремальний Степан Бандера став компромісною фігурою.

Можливо, це було неминучим на першому, нормативно-етнографічному етапі розвитку українського руху. Але для переходу до другого етапу – творчого націоналізму – цього вже замало, бо для вільної і сміливої творчості потрібно опиратися на твердий фундамент історичної істини. Натомість міф про Бандеру в епоху Інтернету тріщить по швам і дедалі більше виглядає як масштабний довгостроковий «розвод лохів». Процес відновлення історичної правди про Другу світову війну розгортається в багатьох країнах світу, бо він закономірний і неминучий.

Егрегор «Проекту Бандера»

Егрегор Бандери бореться за своє існування, захищається, панікує при загрозі його виявлення, влаштовує істерики, шукає нових прихильників. Вмикання українців у цей егрегор робить їх конфліктними, агресивними, непоступли­вими, фанатичними, страшнуватими для обивателя.

Це використовується в політтехнології збереження влади нинішнього режиму: у виборі між «гламурними бандитами» і «кровожерливими націоналіс­тами» більшість електорату проголосує за перших. 

Таким чином, як це не парадоксально, проект «Бандера» працює на консервацію існуючого стану і блокує вихід національно-визвольного руху на вищий рівень розвитку – рівень активного, державотворчого націоналізму.  

Продовження спецоперації у наш час

«Проект Бандера» перебуває в активному стані і підтриму­ється Москвою. Окрім блокування українського націоналізму, ця спецоперація працює на розкол українського суспільства. Степан Бандера представляється  як голов­ний ідеолог українського націоналістичного руху ХХ століття. Український націоналізм підмінили бандерівщиною.

Про активну підтримку «Проекту Бандера» свідчить також просування відповідної символіки: червоно-чорних і синьо-жовтих прапорів бандерівської організації.

Ще один прояв активності спецоперації – пам’ятники Степану Бандері, які почали ставити подібно до пам’ятників Леніну.

Натомість Євгену Коновальцю – засновнику і вождю ОУН – встановлено тільки один пам’ятник і кілька погрудь, хоча велич його особистості незрівнянна з Бандерою.       

Глибинні причини поразки

Першопричина проекту «Бандера» захована у глибокій давнині. Проект був організований Ріхардом Яри, але хто дав простір для його діяльності? Хто не реагував на факти зловживань і брехні з боку Яри?

Відповідь: Євген Коновалець. Фактично, завдяки його бездіяльності і поблажливості виникла група Бандери під гаслом «Все і негайно!», яка зруйнувала справу Коновальця і весь третій українсько-німецький проект (перший – за Хмельницького проти Польщі і Москви, другий – за Скоропадського також проти Польщі і Москви).

– А хто зруйнував другий українсько-німецький проект?

Відповідь: Євген Коновалець. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади Павла Скоропадського і в Мотовилівському бою розбили гетьманські частини. Коновалець тоді також хотів «Все і негайно!»

Чи визнав Коновалець свій гріх і чи розкаявся? Достеменно невідомо. Може помилка й була визнана, але про це не було повідомлено публічно (хоча формування нового союзу з Німеччиною з перспективою творення Третього Гетьманату можна розглядати як спробу виправлення помилки щодо руйнування Другого Гетьманату Павла Скоропадського). 

Кармічне коло замкнулося. Невизнані і невиправлені помилки  мають властивість повторюватися. Важливо, що ми це починаємо усвідомлювати.

– А чому Коновалець зрадив Скоропадського?

Очевидно, що були певні проблеми зі світоглядом. Не вистачало кругозору і глибини, не кажучи вже про метафізику. Та й життєвий досвід був невеликий: у 1918 році Коновальцю було тільки 27 років (Бандері у 1940 році було «аж» 31).

Маємо ситуацію, коли кшатрії опинилися без керування брахманів.

Висновок: Найголовнішою справою для визволення України є формування варни брахманів. Без неї всі спроби визволення приречені на поразку. Цим і треба займатися, не реагуючи на тих, хто навколо репетуватиме «Все і негайно!».

– А як же Церква?

Нинішня українська церква заражена іудохристиянством, тобто де-факто є противником вчення Ісуса Хреста і всієї арійської (відичної) традиції, основаної на знаннях – відах.

Нинішня церква, як і століття тому, відкидає знання, натомість наполягає на «вірі», під якою має на увазі не духовну силу (санскритське *вір – сила), а довіру до церковного начальства і слухняність його наказам. Іудохристиянство опускає у простір страждань, тому завжди веде до поразок.    

Це до того, що нинішня християнська церква перестала виконувати роль рушійної сили, що веде до вдосконалення людини і суспільства. Вона втратила здатність розрізняти добро і зло, відтак неспроможна застерігати політиків та воїнів від помилок.

Потрібна нова церква, основа на арійській традиції знань і вченні Ісуса Хреста. Потрібна школа брахманів.

Ще раз про настанови мисливцям за паразитами

А тепер саме час згадати про особливості типової поведінки диявола (головного паразита),  сформульовані у фільмі «Револьвер» (2005). Пам’ятаєте?

«1. Найбільший ворог сховається там, де ти найменше будеш його шукати». 

Те, що українці вважають націоналізмом, насправді є бандерівщиною, тобто проектом самознищення. Але про це мало хто здогадується. Бандера вважається героєм, йому ставлять пам’ятники, люди гордо називають себе «бандерівцями».

«2. Його схованка буде там, куди тобі найменше схочеться йти».

Мало хто хоче відмовлятися від стереотипів, навіть якщо вони помилкові, отруйні, руйнівні. Запропонуйте комусь відмовитися від бандерівщини і повернутися до націоналізму. Найкраще, що зможете почути – «Не на часі» і «Народ нас не зрозуміє».    

«3. Найбільша афера диявола полягає в тому, що він тебе переконав, наче він – це ти, отже, знищуючи його, ти знищуєш себе».  

Диявол переконав українців, що бандерівщина – це те, що дає їм силу для боротьби з Москвою. Тоді чому московська пропаганда піарить бандерівщину? Антиреклама – це теж реклама.

Натомість справжній український націоналізм замовчується. Ви багато чули про Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Володимира Кубійовича, Юрія Липу? Може десь бачили у книгарнях «Націократію» Миколи Сціборського чи «Національний солідаризм» Осипа Бойдуника (Боярського)? Знаєте, чому про них майже нічого не чути? Бо вони займалися українським державотворенням – і це досі лякає ворогів.

Натомість бандерівщина їх не лякає, бо в державотворчому сенсі цей проект повністю безплідний. Підтвердженням цього є політичні «успіхи» ВО «Свобода» і «Правого Сектора». Вмирати за Україну? Будь-ласка! Творити Українську державу? «Не на часі», «Це фашизм», «Народ нас не зрозуміє»...

Якщо ми не втрутимось

У 1920–40-х роках на Західній Україні було виплекане потужне молоде покоління, але ворогу вдалося спрямувати цю українську силу на самознищення.

За два десятиліття незалежності України також виросло нове покоління, яке не знало комуністичного рабства, а тому є вільним. Для нього приготовано той самий сценарій самознищення. І він здійсниться, якщо ми не втрутимось.

«– Знаєш, в чому краса гри, Джейку? Невідомо, де супротивник. І чи є він взагалі. Насправді він у голові кожного і йому вірять. Це їх друге я. Якщо ти спробуєш знищити його, щоб врятувати людей, вони спробують знищити тебе, щоб врятувати його» («Револьвер»).

Більшість українських патріотів схильні захищати нині діючий «Проект Бандера». Тому для його нейтралізації потрібен інший проект – творчий, інноваційний, несподіваний, яскравий, веселий. З правильною символікою. У просторі позитивних подій.  

Польською мовою: Analiza metafizyczna „Projektu Bandera”