Конфуцій і бандерівці: виправлення імен

Інформаційна війна Росії проти України ґрунтується на двох штучно створених ярликах: «фашисти» і «бандерівці». Кожне з цих слів розпалює  ненависть і є різновидом термінологічної зброї. Для того, щоб ці слова втратили свою руйнівну силу, треба здійснити запропоновану Конфуцієм процедуру «виправлення імен», адже «якщо імена неправильні, то слова не мають під собою основи. Якщо ж слова не мають під собою основи, то справи не можуть здійснюватися».

Попередня стаття: Конфуцій і фашисти: як протидіяти термінологічній зброї

Для слова «фашизм» процедура виправлення відносно проста: досить усвідомити, що це італійське слово позначає активний, державотворчий, ідеалістичний націоналізм. В цьому його первинний, істинний сенс, все інше – пропаганда.  

Важче з другим ярликом ненависті – «бандерівці». А все тому, що тут маємо справу з діючою спецоперацією Москви. Такий собі радіокерований фугас, таємно закладений у масову свідомість. Нині він вибухнув. Головна «убойна сила» цього слова ґрунтується на тому, що бандерівці начебто були «пособниками німецьких фашистів». Для людини, яка знайома з військовою історією, це повний абсурд.

По-перше, ідеологією гітлерівською Німеччини був німецький національний соціалізм, а не італійський фашизм. 

По-друге, союзниками Третього Райху були не бандерівці, а українські націоналісти під проводом полковника Євгена Коновальця – засновника ОУН. А все тому, що Україна і Німеччина є природними геополітичними союзниками, і цей факт неодноразово матеріалізувався в україно-німецьких союзах Богдана Хмельницького, Михайла Грушевського і Павла Скоропадського. Німецька Веймарська республіка підтримувала Українську Військову Організацію Коновальця принаймні з 1922 року, тобто задовго  до перемоги національних соціалістів на парламентських виборах у 1933 році. Ще перед другою світовою війною Третій Райх і Україна в особі ОУН Коновальця-Мельника готували створення незалежної Української держави, в якій президентом мав бути Андрій Мельник, а головою уряду – Омелян Сеник. Проект Конституції цієї Української держави у 1939 р. написав видатний інтелектуал, автор книги «Націократія» (1935), ідеолог ОУН полковник Микола Сціборський.

По-третє, бандерівська організація була створена з метою руйнування українського націоналістичного руху і україно-німецького союзу. Її оформлення відбулося у лютому 1940 року. Творцем організації став член ОУН Ріхард Яри, який з 1926 року був надсекретним агентом НКВД. Про деструктивну роль Яри було відомо вже у кінці 1940 року, коли вийшла «Біла книга ОУН про диверсію Яри-Бандера». Цю книгу написав Микола Сціборський на доручення Проводу Українських Націоналістів.

Завантажити: bila_knyga_oun.pdf

Але про те, що Яри був агентом НКВД, стало відомо тільки у серпні 1941 року. Як установив шеф розвідки ОУН Федір Яцура, «жінка Ярого була агенткою Комінтерну ще від 1924 року, а через неї дібралися більшовики і до Ярого, що став таким же агентом від 1926 року». Загальна картина диверсії Яри-Бандери остаточно вималювалася після розсекречення частини радянських і американських архівів. З’ясувалося, що бандерівщина – це проект НКВД, причому ця спецоперація триває донині. 

Якщо бажаєш зрозуміти явище, то поглянь на його початок. Діяльність бандерівської організації почалася з маніпуляції: новій організації-клону дали назву «ОУН революційна» – ОУН(р). Подібним чином в незалежній Україні створювалися партії-клони з назвами відомих партій і маленькими додатками: «прогресивна», «об’єднана». Степан Бандера був прапором організації («бандера» – прапор, банер), натомість реальне керівництво здійснював Ріхард Яри. Бандеру і його молодих друзів використали «втемну», тобто вони самі не розуміли, що роблять.

ОУН Коновальця-Мельника використовувала традиційний український жовто-блакитний прапор: жовтий угорі, блакитний унизу. Він символізує природний порядок і процвітання: божественне гаряче Сонце зігріває і просвітлює пасивну вологу матерію.

Оригінальний жовто-блакитний («сонце і вода») прапор ОУН з погруддям голови ОУН Андрія Мельника у Дрогобицькому краєзнавчому музеї.

Для того, щоб відрізнятися, бандерівці взяли іншу символіку: в якості національного прапору – синьо-жовтий (перевернуті кольори в порівнянні з первинною ОУН), а в якості партійного – червоно-чорний: червоний вгорі, чорний внизу. Вони це пояснювали так: «Українським національним прапором є синьо-жовтий прапор. Розуміється його як синє голубе небо і українські лани золотої пшениці, наповнені гарячим сонцем. Крім національного прапору існує ще революційний прапор – червоно-чорний. Червона барва – це символ боротьби і крови, чорна – символ української землі. Отже, революційний прапор символізує безнастанну, криваву боротьбу за українську землю». Символіка війни без перемоги, боротьби без кінця.   

Новостворену організацію ОУН(р) Яри-Бандери представили українству як наслідок розколу ОУН, що також було маніпуляцією. Подібним чином нещодавно створена московською агентурою «Донецька народна республіка» представляється пропагандою як розкол України. 

Бандерівці почали свою діяльність з терору проти ОУН: ще до початку радянсько-німецької війни вони убили до 400 активістів ОУН. 30 серпня 1941 р. у Житомирі від рук бандерівців внаслідок теракту загинули згадані вище Омелян Сеник та Микола Сціборський – ветерани та провідні теоретики націоналістичного руху.

З осені 1942 року головна діяльність бандерівців полягала в перехопленні управління загонами УПА: командирів повстанських загонів зазвичай знищували, а замість них призначали своїх. Як пише дослідник ОУН Дмитро Вєдєнєєв, «доходило до справжніх боїв між відділами УПА і БСБ (боївками бандерівської служби безпеки – І.К.) Зокрема, серйозне зіткнення відбулося у січні 1945 р. у лісовому масиві Сарненського району Рівненської обл. з відчутними жертвами з обох сторін. З полонених есбістів повстанці 18 повісили, а решту розстріляли».

Група Бандери була щільно обсаджена московською агентурою і несвідомо виконувала чужу волю – спочатку під керівництвом Яри, а після війни – під кураторством агента КГБ Кіма Філбі.

Після того, як бандерівці восени 1941 року розвалили україно-німецький проект, в України уже не було шансів здобуття незалежності. У 1943 році це стало очевидним. Героїчний опір УПА – це прагнення зберегти національну гідність і дати яскравий приклад нащадкам. Їхня мужність надихає. Краще вмерти у бою, чим жити рабом. «Умирати – так з музикою». Завдяки УПА Україна була завойована, але не підкорена, і це давало надію на майбутнє відродження.

З 1947 р. бандерівську СБ очолював Мирон Матвієйко, який був  найдовіренішою людиною Степана Бандери і його кумом. Згідно з розсекреченими архівами ЦРУ, він був завербований НКВД ще в 1946 році. Це пояснює, чому з цього часу всі керовані Матвієйком місії гарантовано провалювалися. За великі заслуги у повній ліквідації українського націоналістичного підпілля, 19 червня 1958 року спеціальним Указом Президії Верховної Ради СРСР Матвієйка помилували і навіть обдарували квартирою в Києві. Він мирно помер у 1984 році на 71 році життя.

Ще комфортніше провів своє післявоєнне життя Ріхард Яри. Після окупації Австрії радянськими військами в 1945 році його справу  розглядав австрійський народний суд. Згідно з його рішенням, Яри отримав довідку, що є «жертвою нацизму», підтвердження в правах на нерухомість і навіть компенсацію. Він проживав у радянській зоні окупації і його часто бачили з радянськими офіцерами. Пізніше він придбав садибу площею понад 220 га, де займався господарством, створив конеферму і школу верхової їзди. Помер у 1969 року на 72 році життя. Його справа донині зберігається в архіві СБУ в Києві, хоча для ознайомлення дослідникам її не видають.

Широке висвітлення того, що бандерівщина – це проект НКВД, цілковито ламає всю схему нинішньої московської інформаційної війни. Виявляється, що Москва закликає росіян боротися проти того, що сама ж створила. З другого боку, викриття цієї спецоперації знімає штучну перешкоду для розвитку українського національно-визвольного руху.

Росія йде до диктатури і намагається посилити себе чимраз більшим нагромадженням брехні. Україна йде до волі, тому наш шлях – звільнення від історичної неправди і несправедливості. Теперішня війна з Росією – це жорсткий стимул до заснування Української держави нової епохи. Україна переможе тоді, коли проведе люстрацію, здійснить «розмінування» масової свідомості і проголосить статус озброєного до зубів нейтралітету без Росії, НАТО і ЄС.