Володимир Вакуленко-К Я розлучений. батько-одинак дитини-аутиста. Зараз під крапельницями в лікарні - пізно звернувся. Цей допис писав не сюди - хотів сюжетність побудувати. В сесі кістяк того, що було. Дещо нове згадується і сни не дають спокою. Вирішив вимовитись. для мене це 2-га війна. Перший раз воював у Таджикістані в 1992 році. Щоправда місяць. Майже те саме, що і зараз тоді сталося. Як кажуть, щастить.
Володимир Вакуленко-К Я просто письменник, а поки йшли зранку з Майдану - я трохи розповідав про себе. В Маріїнському був напочатку з 5 сотнею, потім встряв у сутичку напроти наметів тітушок. В мене була труба з круглою напайкою на кінці. я її зі смітника підхопив. Файна труба була - чув хрускіт кісток, коли бив по ногах ВВ-шників. Я тоді трофей загубив - пагон підполковника. Далі опинився в якійсь незнайомій сотні. Як - виключений сюжет. Хтось подав воду - я змив кров з обличчя. До того жіночка спиталася дозволу зфоткатися зі мнов - я відмовив. Лікарі почали мене виводити за людей - я втік від них. Хтось перев'язав голову - був у коричневій балаклаві, єдине що привіз зі Львова. Балаклаву довелося викинути - вся в крові. каски не мав - о 8-й тілько приїхав до Київа. Не встигнув озброїтися. А далі в очікуванні бою пив каву на ларьку. Бачив як вели побитого тітушку. а ще коли перев'язували голову - харківський поет читав україномовний вірш. А далі (виключений сюжет. Пам'ятаю що дробив бруківку, потім стомлювався - люди били моєю трубою бруківку, допомогав дівчатам носити в пластикових смітниках бруківку, щось ще, але з ким і де саме не пам'ятаю.) Далі на нас побігли чоловік 20 ВВ-шників і десь з 10 беркутовців з иншого боку. Я побіг за натовпом - думав бити їх будемо знову. Далі вскочили в якийсь провулок і коли ми переступили просто заборчик і коли в мій наплічник ВВ-шник кинув цілою бруківкою - я зрозумів, що ми втікаємо. Підняв хлопця з землі, спитав чи може рухатись (виключився сюжет)... Дроблю бруківку біля метро "Арсенал". Хлопці б'ють скло в харчового бусіка і штовхають в бік ВВ-шників, чи кого там. ВВ-шники кидають "вонючки" і стріляють підшибниковими кульками. з-за реклами. Кореспондент безбройно просить їх припинити. Йому стріляють згодом по ногам. Тягнемо лавки на барикади. Мене трохи паморочить, я не дужаю потягти 2-гу лавку. Ми відступаємо до якогось провулку. Менти стукають нам на прощання по щитах. Нас небагато. З нами йде священник одягнутий в бєрци, каску і під рясою в бронік. По дорозі хлопці розбивають мусарню (вікна) і пару коктейлів їй не зашкодило. Також Егоїсту дісталося, а особливо патрульній машинці з одним ментиком. Майдан. В мене сукровиця. підхоплює медик. я майже не володію думкою. Опиняюсь на 4 поверсі будинку профсоюзів. Через півтори години рану обробляють і накладають шви. Тьма поранених. Ноги в мене в синяках, які я приховав від медиків. Я рвуся в бій, але розумію. що наразі ловлю зайчиків. Ногами ледве пересуваюсь - медсестра забороняє мені ходити курити. Не зважаючи на вибухи - виключився в сні. мобілізувати нас встигли за півгодини до штурму і вивезли за Київ.
Володимир Вакуленко-К Пообіді 20-го повернулися на Київ до Михайлівського Собору. Хлопець, що був зі мною пішов на роздачу, а я озброївшись комуфляжною курткою, трубою (в мене руки напрацьовані, сильні. 19 років стажу від вантажника до письменника та мотоциклетним шоломом став на вході на посту. Час від часу ходив під'їдати та пити чай. Мене страшенно морозило. Під час чаєпиття організовував бригади по виносу сміття з під Собору, носив і сам. Тоді привезли вбитих - я вперше побачив дітей, яких тупо вбили. В істериці подзвонив матері на Харківщину (я звідти родом) і кажу: ну що, ма, доголосувалися за свій ПР? А я от біля мертвих дітей стою. Відповідь: ми також оплакуємо беркут... Я і кляв, і що лиш не говорив. Може їй дойде... ВВечері пішов на Майдан шукати нічліжку. 15 сотня не прийняла, з івано-Франківської викинув вірмен. Я ж бо харківський і приписка та ж. Грозився відправити в правий сектор, а в мене там повно друзяк. а перед тим з 7-ю сотнею біг кудись. Вони хотіли для нічліжки розбити магазин. Я запротестувапв, та й не один я. Від участи відмовився, посилаючись на те. що він може півмайдану годує, а ми отак з його магазином одягу. магазин лишився цілим - стали чекати господаря. опинився в КМДА - хлопці провели до Львівської сотні. Ночував там 20-21. а по дню напроти якогось банку на барикадах з друзями був. Вранці нас зашеренгували і сказали таке: ми свобода. хто не в свободі, він тут не ночуватиме. я за наплічник і паремат і кажу: я не тупа вівця, щоб з кимось у партії бути. Я анархіст. Ночував з друзями біля бочок 22-24. Вранці о 5 ранку змерз лежачи в невідомому положенні на дровах. панічно почала жахати тиша. Мої документи перевіряли по декілька разів на день. В туалетах було брудно. шлунок був повністю зіпсованим. 22 ще йшли на ВР, але та акція закінчилася безконфліктно. За ранок 24 в КМДА знаєте. то був 2-й поверх. Вклався на оббитих войлоком східцях і тупо закрив очі. Боявся людей - раптом не наші... Пообіді виїхав домів. 2 дні реабілітовувся у друзів. Їздив на Львівські барикади, на рубчака. на яких я прочергував безвилазно з 20 січня по 17 лютого. То вже не ті були барикади... п.с. Я трохи запустив усе в голові - маю тепер наслідки. тому вибачте за кашу. Колись все це опишу нормально. Тоді. коли "герої-письменники" перестануть піаритися за рахунок крові полоненних, поранених і загиблих... На війні пишуть зброєю!
Володимир Вакуленко-К Я розлучений. батько-одинак дитини-аутиста. Зараз під крапельницями в лікарні - пізно звернувся. Цей допис писав не сюди - хотів сюжетність побудувати. В сесі кістяк того, що було. Дещо нове згадується і сни не дають спокою. Вирішив вимовитись. для мене це 2-га війна. Перший раз воював у Таджикістані в 1992 році. Щоправда місяць. Майже те саме, що і зараз тоді сталося. Як кажуть, щастить.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Спогади учасника бойових дій
Володимир Вакуленко-К Я розлучений. батько-одинак дитини-аутиста. Зараз під крапельницями в лікарні - пізно звернувся. Цей допис писав не сюди - хотів сюжетність побудувати. В сесі кістяк того, що було. Дещо нове згадується і сни не дають спокою. Вирішив вимовитись. для мене це 2-га війна. Перший раз воював у Таджикістані в 1992 році. Щоправда місяць. Майже те саме, що і зараз тоді сталося. Як кажуть, щастить.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»