Соціонічний тип – правильне і неправильне визначення

Люди по-різному ставляться до цих питань. На жаль, багато людей взагалі байдужі до самопізнання, і жодне з цих питань не цікавить їх. А тих, хто цікавиться, спонукають до цього різні причини. І знову ж таки прикро, що цікавляться частіше через просту зацікавленість будь-чим, і в тому числі й соціонікою, а відтак і власним типом. ”Зараз визначу свій тип, - думають, тримаючи у руках будь-яку літературу із соціоніки, - ось характеристики, подивимось, де тут про мене. А якщо підходить мені, значить, це мій тип”. Підібрали, а потім і думати про це забули. Адже навіщо той тип? ”Яка різниця, – думають - чи СЕЕ, чи ЕСІ, чи ще щось інше. Що від того зміниться? Як жив, так і далі житиму”...

Ті, хто зрозумів, яку користь може надати знання власного типу, підходять до визначення дещо серйозніше. Так, Дорен Форд, отримавши дві версії типу за допомогою тестів, не задовольнився таким неоднозначним результатом і проаналізував якості свого характеру за 8-ми функціональною моделлю-А. Том Лавдей визначив себе за тестами, а визначення його типу за візуальними технологіями ВЦС дало Тому Лавдею інший результат. Якою була його реакція? Звісно, недовіра, адже кожен вважає, що ніхто не може знати людину краще, ніж вона сама. Він надсилав один за одним схвильовані листи. І раптом було отримано лист із щирою подякою і відвертим зізнанням, що він у глибині душі завжди відчував у собі якості, які властиві визначеному за візуальною технологією типу. А помилився при самостійному визначенні тому, що відповідав на питання тестів так, як вчили його названі батьки, - вони суворо виховували і вимагали від нього саме такої поведінки. Ось через що він постійно відчував внутрішній стрес і часто знаходився у депресивному стані. Адже було понівечено його природну суть, він вжився у чужий образ. Правильне визначення соціонічного типу дало Тому можливість відродитися і внутрішньо оздоровитися.

Що дає людині знання власного соціонічного типу? Правильну орієнтацію у житті як шлях до особистого щастя. Всі хочуть відчути, що таке щастя, всі шукають його, але не всі можуть знайти, бо не знають, як і де шукати. Ті, хто зрозумів, що можна зорієнтуватися у правильному виборі професії і не байдужі до самореалізації, підходять до визначення свого типу ще відповідальніше – довіряють це спеціалістам. І тут головне – не помилитися у їх виборі. Так, одна жінка після неправильного визначення соціонічного типу всерйоз зайнялася вивченням характеристики і послідувала рекомендаціям у виборі роду діяльності. Професію музиканта, яка, до речі, відповідала її сильним якостям, вона змінила на професію психолога, яка відповідала хибно визначеному соціонічному типу, до якого вона не належала. Працюючи психологом, ця жертва помилки відчувала виснаження, душа підказувала, що подібна діяльність не для неї. Вивчаючи характеристику і співпоставляючи із власними відчуттями, виявляла неспівпадання, внутрішнє несприйняття й відторження інформації. Але довіра до “спеціалістів” робила свою чорну справу. Людина розгубилася, втратила цілісність особистості, похитнулися не тільки основи психіки, зруйновано було й частину життя. Стільки часу, зусиль, коштів витрачено було на оволодіння новою професією, стільки нервових клітин загублено при занятті не своєю справою! А хто відчував себе не в своїй тарілці, зрозуміє її стан.

Може тому й соціоніка повільно впроваджується в життя, бо безвідповідальність у визначенні соціонічного типу розчаровує людей. На перших етапах нова наука завоювала прихильність багатьох. Але брак спеціалістів по визначенню соціонічних типів приводив до того, що люди, одружуючись, як їм стверджували, на дуалах, мали проблеми, які виникають при інших закономірних стосунках, адже їх типи було встановлено неправильно.

Отже, без правильного визначення соціонічного типу соціоніка не може розвиватися – ні теоретично, ні практично.

Який же тоді критерій правильності? Критерій правильності – у характері самої людини, тип якої визначається. Люди, як правило, відчувають свою душу і орієнтуються у власному внутрішньому світі. І якщо людина психічно здорова, не надломлена несприятливими умовами життя і оточенням, вона одразу погоджується із характеристикою власного типу, що говорить про правильність його визначення. А буває, люди свідомо чи несвідомо культивують у собі ті якості, які хотіли б мати. Але як би людина не виховувала у собі якості, які вважає за потрібні, її вроджені особливості однак не заглушити повністю. І вживаючись у власноруч створений образ, не характерний їй від народження, людина відчуватиме внутрішній дискомфорт, напруження, словом, ніби вона сама не своя. І при розкритті вроджених якостей людини через визначення її типу людина відчуває внутрішню розкутість, приємність, гармонію. Якщо і заперечує спочатку, що ці якості притаманні їй, однак згодом визнає їх за собою, і завжди такі люди висловлюють щиру вдячність за внутрішнє відродження, повернення до себе самого – природного, за отриману внутрішню рівновагу, спокій і гармонію. Гармонію із самим собою.

Володимир Криворука, відданий прихильник соціоніки, розробив власний метод визначення типу людини за аналізом її почерку. Його теж хвилюють питання правильності визначення типу: „Мене бентежить, що автори різних книг із соціоніки відносять тих самих людей до різних соціотипів. Наприклад, Т. Шевченко у І. Каганця –ЕІІ, а у В. Гуленка (по-моєму, невірно) він – ЕСІ. Істина повинна бути одна! Чи соціоніка ще недосконала?” Соціоніка досконала, точна наука, обмаль просто досконалих спеціалістів-соціоніків, і через те, що їх методи визначення типу не дають точних результатів. І найгірше те, що ці спеціалісти вважають вже помилки нормальним явищем у визначенні, і не вірять тому, що розроблені технології візуального визначення типу, які дають гарантію 100-відсоткової точності. І це підтверджено практикою.

Володимир Криворука визначив свій тип самостійно. Приводимо витримки із його листів, щоб Ви могли ознайомитися, як людина, яка знає соціоніку, визначила свій тип, і як самостійно переконалася, який її дійсний соціонічний тип.

30.01.2002 р.

„Ви, Анатолію, помилково визначили мене 3.12.2000 р. як ЕІІ, хоча я насправді ЛІІ. Не всі риси з характеристики ЕІІ мені підходять: я холоднуватий зі своїм оточенням, я не можу бути „компресором” до чужих ран; мені не властива всеядність на рівні інтелекту – я завжди цікавився тільки суспільними науками. У своєму житті я не раз стикався з типом СЛЕ і відчував, що це для мене – ревізор, а не конфліктер. Якби я був ЕІІ, то стосунки у мене з батьком ЕІЕ були б паралельними, а з матір’ю, братом і сестрою, які всі були ЛСІ були б суперего. Насправді, я відчував це на собі, відносини у мене з батьком були напівдуальні, а з матір’ю, братом і сестрою – споріднені. Не міг я напрацювати у собі маску ЛІІ.

18.02.2002 р.

Пане Анатолію, Ви пишете, що я по природі ЕІІ, виробив у собі під впливом жінки характер ЛІІ. Так, я відчував себе аналітиком, а не гуманістом. Четвертий десяток років живу благополучно з дружиною. При одруженні між нами склалися природні взаємини, сімейні обов’язки, рівноправні стосунки. У нас в сім’ї нема лідера. Ми обоє самостійні і не виносимо психологічного тиску. Дружно тягнемо сімейний возик. Який я був у молодості, такий я остався і тепер, нічого в характері не міняв. Мої минулі і теперішні дії по всім 4-х блоках були і є зовсім вільними, я не „застряв” у блоці СУПЕРЕГО.

Хотів би досконаліше розібратись у своєму характері. Як розберусь, то напишу...

20.02.2002 р.

У попередньому листі я задався питанням: хто я – ЕІІ, як визначили Ви, чи я – ЛІІ? На це знайшлася відповідь. Ви маєте рацію. ЛІІ – це вироблений мною стереотип на колишній педагогічній роботі.

Я закінчив педвуз, став викладачем профтехучилища. Мені – лагідній, поступливій людині (це 11-а ознака таблиці Рейніна для ЕІІ) прийшлося зображати із себе вимогливого вчителя, адаптуватись до командно-адміністративних відносин заради підтримання дисципліни на заняттях. Удавана маска вимогливості закріпилась у мене з роками як риса характеру. Тобто я свою програмну білу етику замінив білою логікою. Тоді, в 70-і роки, ситуація в роботі склалась на мою користь: адміністрація добре підтримувала дисципліну в училищі, набирали сільських підлітків, які були більш слухняними. Пізніше ситуація для мене погіршилася: змінилась в училищі адміністрація, яка пустила дисципліну на самоплив, училище стали поповнювати розбещеною міською молоддю. Моя нароблена маска вимогливості уже не спрацьовувала. Дисципліна в закладі і в мене стала низькою. Я був у відчаї. Від нервових перевантажень став хворіти гастритом. В 1975 році, на 13-му році педпраці я зробив висновок: я вибрав не по собі роботу, яка довела мене до хвороби. Я покинув цю роботу і влаштувався агентом держстраху, де зарплата була вища, ніяких нервових навантажень, багато часу – прогулки на свіжому повітрі, і гастрит вилікувався.

Набутий мною стереотип поведінки в училищі залишився в мене до цього часу. Вивчивши соціоніку, я вважав себе ЛІІ. Ви правильно сказали, що це результат соціальних умов, застрявання на блоці СУПЕРЕГО. Завдяки Вам, хоч із запізненням, я зрозумів свою помилку.

Ви пишете, що другий нароблений характер – це невикорінена звичка. Хочу її позбутися. Клин клином виганяють. Щоб повернути собі програмну білу етику, буду до тих пір зображати із себе веселу, життєрадісну, усміхнену людину, поки це не стане моєю другою натурою.

Значить, я ЕІІ, моя жінка – ЛСЕ. Я щасливий. Ще раз дякую Вам, пане Анатолію, за Ваші цінні для мене пояснення у Вашому останньому листі”.

Люди чомусь вважають, що якщо друг – то значить – дуал, якщо у сім’ї немає бурхливих конфліктів – значить, сім’я дуальна. Так і пан Володимир, усвідомивши, що власний тип визначив неправильно, зрікся і власного визначення типу своєї жінки. Провівши знову ретельне визначення після того, як візуальна технологія показала, що тип його жінки ЕСЕ, підтвердив згодом, що за його методом теж отримав тип ЕСЕ. Між подружжям міражні стосунки, які не є відверто конфліктними, а при дотриманні певної відстані навіть по-своєму приємні, бо розслаблюють. І оскільки жінка пана Володимира екстраверт, то він, як інтроверт, підсвідомо підлаштовувався, і діяв так, як прагнула того психіка його дружини, тобто, неусвідомлено набував якостей, властивих ЛІІ. Не тільки вимоги професії, а й вплив дружини спричинили певне самосприйняття, а відтак і неправильне визначення типу.

Практика показує, що людям найважче визначити самостійно саме власний тип. А щодо типу інших людей – вірогідність правильного визначення зростає. Це тому, що зі сторони легше об’єктивно оцінити прояви людини, а себе людина часто сприймає неадекватно. У нашій практиці поки лише троє людей визначили себе самостійно правильно.

Прикро, що існуюча література із соціоніки не на користь тим, хто прагне, користуючись нею, визначити самостійно власний тип. Адже не даремне Дмитро Литов на конференції по соціоніці висловив сумніви щодо адекватності соціонічних характеристик характерам людей певних соціонічних типів, якщо типи одних і тих же осіб різними соціоніками визначаються по-різному. Так і в нашій практиці, прочитавши характеристику у книзі, Олександр Чернишенко прийшов до висновку, що це і є характеристика на нього, отже, описано його тип. Візуальна технологія показала, що його дійсний соціонічний тип був зовсім іншим – у конфліктних стосунках із тим типом, який він для себе обрав. Виходить, що підсвідомо деякі люди акцентують увагу на слабких якостях і мають величезне бажання підміняти ними свої сильні, тому внутрішньо створюють установку і узгоджуються тільки з нею, надаючи їй перевагу, що ні про який інший тип вже не хочуть чути. І свідомо шукають собі дуалів згідно уявного типу. Тож і дивувався пан Олександр, чому у нього не складаються стосунки із „дуалом”.

На жаль, закони і закономірності соціоніки не можуть іще широко застосовуватись у всіх сферах життя, бо безвідповідальність у визначенні типу стала вже нормою. Телефонує у ВЦС Юрій Симонов, співавтор книги “Як знайти супутницю життя” і пропонує комп’ютерну програму визначення соціонічного типу. “До Вас, - каже – приходять люди визначати свій тип. Уявіть тепер, як зросте Ваш імідж, якщо Ви користуватиметесь комп’ютерним визначенням”. На пояснення того, що у ВЦС використовуються власні технології, які гарантують 100-відсоткову правильність визначення, розсміявся, стверджуючи, що це просто неможливо. Отже, пропонував програму, яка не дає однозначно точного визначення і практичного результату, а так, лише “для іміджу”. І у багатьох існує підозріливе ставлення до нового, поки невідомого.

Свого часу Анатолій Гречинський звертався до відомих соціоніків Києва, таких як О.Букалов, І Каганець, В. Єрмак з пропозицією об’єднати зусилля у розвитку соціоніки. Адже для того, щоб отримати практичні результати, за законами соціоніки необхідно створити тандем представників першої і четвертої квадр, щоб розроблені нові теорії від першої квадри пройшли практичну перевірку через діяльність четвертої. Але ці пропозиції ігнорувалися. Зашкодив, мабуть, усталений погляд, що Київська школа соціоніки - найкраща і найсильніша серед усіх. А вся сила її – лише у теоретичних викладках або представників Інституту Соціоніки, або школи Гуленка, у складних „наукових” термінах, часто незрозумілих, у винайденні нових теорій, які не підтверджуються практикою. Визнають тільки „метрів”. І лише за ознакою старшинства – давно займаються соціонікою, а як займаються – тобто якість і практичні результати – то це не враховується. Таке розділення на знаних і незнаних породжує безпідставні амбіції, подолати які майже неможливо. Як може „метр” прийняти нове, якщо це народилося не у нього?

Запозичивши ідею клубу “Синтон” М.Козлова, створили росіяни клуб практичної психології і у Києві. Пропозицію від ВЦС зробити якіснішою свою роботу, визначаючи соціонічні типи клубівців, а відтак індивідуально підходити до кожного, Вадим Суліковський – один із ведучих, засміяв, зрозумівши це по-своєму, по великодержавному: “Тільки-но ми розвісили свої рекламки, як до нас уже всі телефонують, навіть якийсь Центр Соціоніки – всі зацікавилися нами – скажена популярність з перших же днів!” Пропозицію не зрозуміли і не прийняли. Зате згодом, через 2 роки прийняли до свого клубу ще одного свого імігранта, яка започаткувала напрямок соціоніки у курсі навчання правилам спілкування, одним із яких є “стервологія”. Тут уже соціоніка знадобилася. Але не з метою індивідуального підходу, а з метою нової реклами Клубу. Адже соціонікою цікавиться молодь.

На зустріч у День відкритих дверей завітали до Клубу і представники Центру Соціоніки. Почувши, що ведуча – Наталя Плаксіна відмовляється визначити соціонічні типи присутніх у залі на їх прохання, Анатолій Гречинський підійшов до неї після завершення зустрічі і запропонував свої технології визначення типу за зовнішністю, за якими можна визначити типи людей при першій же зустрічі – запропонував допомогу у роботі, співробітництво для розвитку науки. “Я не приховую своїх знань і вмінь. Я готовий ними поділитися із кожним бажаючим, я прагну довести до широкого загалу власні технології, описати згодом і видати їх, а поки що допомогти кожному у їх роботі, пов’язаною із соціонікою”.

Пані Наталя чемно з усім погодилася, але згодом звинуватила на свій кшалт, навіть у сайті помістили антирекламу ВЦС. На що можна лише висловити подяку, адже відомо, що антиреклама діє ефективніше, ніж реклама. От і йдуть тепер до ВЦС люди, які навчаються у Н.Плаксіної, і не згодні із її визначенням їхнього типу. Їх стан можна порівняти із станом шоку, коли, отримавши правильне визначення власного типу у ВЦС, повністю згодившися із власною характеристикою, дивуються, яка разюча різниця навіть між виявленими у різних організаціях психічними ознаками, не говорячи вже про тип. Про що говорить стан шоку? Глибоке розчарування і даремне витрачений час…

Ставлення до науки і до власного професіоналізму ведучих Клубу практичної психології “Камертон” зрозумілий – їх завдання розважати людей, збираючи їх у групи за інтересами. Вони так і агітують: “До нас приходять люди, які читали книги М.Козлова, оскільки ми вказуємо це у наших рекламах. Отож, публіка наша – люди, які читають, отже, інтелігентні, і ви зможете знайти тут пару, створити сім'ю…”. Ні істина, ні знання, ні наука не обходить тому їх. Але прикро, коли подібне ставлення спостерігається в інших організаціях, які вважають, що пропагують і розвивають саме соціоніку, і за істину готові боротися. Але як? “Теоретично ви нікому нічого не доведете, – слушно зауважив В. Гуленко – тільки практичний результат покаже істину”. А практичні результати є.

Аушра мріяла створити інститут соціоніки, в якому працювали б представники усіх квадр. Ця мрія ще не здійснилася. Роздріб і відмежованість науці тільки зашкоджує. І для того, щоб скасувати хибне уявлення про неможливість 100-відсотково правильно визначити тип, пропонуємо спеціалістам пройти курс навчання практичному визначенню соціонічних типів на пільгових умовах.

Крім того, для розвитку соціоніки пропонуємо створювати соціонічні філії по Україні. Ентузіастам, які готові працювати у філіях ВЦС, пропонується навчання і кураторство на пільгових умовах. 

Необхідно дуже відповідально ставитися до визначення соціонічного типу, і визначати тільки правильно, адже від цього залежить доля людини і доля науки.

     10.04.2003р.