Вставай, Україно!

Вставай, Україно! Вставай!

Дзвін калатає в свідомість.

Прокидайтеся ті, хто спить,

Бо ваш «брат» геть забув про совість!

Вставай, Україно! Вставай!

Пробудися, доню і сине!

Бо хто ж тепер, як не ви?

Ми всі - одна Україна!

Вороженька знайомий лик:

Лиш чекає, щоб вдарити в спину.

У підлоти законів нема,

Бо там честі немає, дитино.

І на землю нашу зайшли

Так підступно, зрадливо, по-свинськи…

Хіба так коли роблять брати?

Чинить так лиш орда чужинська…

Ми  прощали «брату» весь час

Хворобливу його ненажерність,

А він тільки ненавидів нас,

Ну і ще теревенив про єдність.

Наші «браття» вже тонуть  в брехні,

Але все опираються знати,

що покрали в нас все, що змогли,

всі скарби до  московської  хати.

Та все ж «руським» не став  московит,

Бо орда в його крові  лютує.

Хоч минуло вже тисячі літ,

А ніяк нам не подарує…

Що ми, власне, є серцем  Русі,

І що славою вишньою вкриті,

І що корені наші  там,

Де і сліду нема московита.

Тої  заздрості ниций сюжет

В недолугості сказом бунтує

І брехнею бруднить увесь світ,

Хоча світ то  давно уже чує…

Тож вставай, Україно! Вставай!

Ми усі як одна п'ятериця.

Розплекаймо в собі  вогонь

Волю яро міцну, як криця!

Бо земля в нас завжди одна,

Як  віки тому, так  і нині…

І у спадок дісталася нам

Честь служити своїй Україні!

Наталка Артанія Кобза

7 березня 2014 р.