Вставні слова, словосполучення і речення

Наша мова – то і є одежа нашого духу, або ще краще – яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо-гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею. Панас Мирний

Слова, словосполучення та речення, з допомогою яких мовець виражає власне ставлення до висловленої думки, називаються вставними. “Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось...” (Л. Костенко).

Основні ознаки вставних компонентів такі:

вони не утворюють зі словами речення словосполучень, не з’єднані з ними підрядним чи сурядним зв’язком, не виступають членами речення і не відповідають на жодне питання, займають будь-яке місце у реченні, не вносять у нього додаткових відомостей, лиш виражають ставлення мовця до висловленого. За містом можуть належати до всього речення або й до його частини.

Вставних слів, словосполучень і речень в українській мові багато. Перелічити всі важко. Згадаємо найуживаніші. Як правило, всі вони виділяються в реченні комами.

За значенням вставні компоненти поділено на такі групи:

ті, що виражають:

а) оцінку вірогідності повідомлюваного (упевненість або невпевненість, ступінь звичайності викладених фактів): безумовно, безперечно, звісно, авжеж, звичайно, зрозуміло, напевно, правду кажучи, по суті, без сумніву, слово честі, природно, в усякому разі, бува, сподіваюся, видно, здається, здавалося б, гадаю, слід гадати, припустімо, може, можливо, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться;

б) почуття людини (радість, задоволення, здивування, обурення): на радість, на щастя, на жаль, на біду, на нещастя, грішним ділом, як на зло, як на гріх, дивна річ, чого доброго, нічого гріха таїти, майте на увазі, хвалити Бога, хвалити долю.

ті, що вказують на:

а) зв’язок думок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного (другого) боку, до речі, між іншим, таким чином, головним чином, так би мовити, отже, виходить, навпаки, наприклад, повторюю, підкреслюю...

б) способи оформлення думок або характер висловлення: взагалі, власне, з дозволу сказати, інакше кажучи, іншими словами, крім жартів, можна сказати, точніше, одне слово, зізнаюсь, признаюсь, якщо можна так висловитись;

в) джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, по-моєму, по-твоєму, як на мене, на мою думку, за моїми розрахунками, пам’ятаю, бачу, чую, за визначенням...

г) активізація уваги співрозмовника: бачиш, розумієш, зрозумійте, погодьтеся, послухайте, пробачте (вибачте) мені, між нами кажучи.

Запам’ятаймо, щоб правильно виділяти в реченні вставні слова і словосполучення, треба орієнтуватися не тільки на їхні функції (значення), а й на інші ознаки:

Тільки вставними бувають, наприклад: по-перше, по-друге, мабуть, щоправда, а втім, отже.

Вставні лише всередині речення: однак, одначе, проте.

Ніколи не бувають вставними словами і не виділяються комами: ніби, нібито, мовбито, наче, неначе (складні сполучники), все-таки, навіть, майже, адже, якби, от, принаймні, при тому, при цьому, тим часом, до того ж, приблизно, буквально, якраз, між тим, за традицією, у кінцевому підсумку (а не рахунку), як-не-як і деякі інші.

Отож, виділяймо вставні слова, словосполучення й речення комами, і наша мова буде вишуканою й доладною.

Використана література:

Борис Рогоза. Уроки державної мови.

Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. - К.:Алерта, 2011.