У філармонії пахне їжею. Ходиш між колон, повз портрети класиків, а за тобою з ножем і виделкою женеться запах їдальні. Не знаю в чому справа. Чи витяжки не працюють, чи акустика працює аж так добре. Ходимо групою, п'ятнадцять осіб, слухаємо гіда від одного з київських екскурсійних бюро російською мовою, пише Екскурсовод Сергій Савченко.
У Національну філармонію України немає українськомовних екскурсій! Завершується все міні-концертом у вишукано оформленому салоні.
Нас зустрічає артистка, яка починає знайомство українською мовою. Її тихий голос і несподіване звучання рідної мови на тлі попередньої подорожі під російськими вітрилами пробирає до душі. По тілу розтікається єлей. Передмова до виконання Фантазії ре мінор В. А. Моцарта. Аж раптом чорні хмари сходяться над салоном і сюжет з карколомною швидкістю змінюється:
- А сейчас я перейду на русский, тем более у вас экскурсия была на русском, и, возможно, здесь есть гости столицы, - говорить солістка Національної філармонії України.
Мабуть сьогодні я добре відчув, що таке ложка дьогтю у бочці меду. І от чесно, цей дьоготь зіпсував і Чайковського, і Копленда, і Шопена...
- Теперь я исполню "Элегию" Николая Лысенко.
Виконують твого улюбленого Лисенка. Один з найдовершеніших його творів, а слухати несила. Слухати гірко. І краще б не слухати... Ця музика не для мене. Ця музика повз мене. Наче у пісні: "Та не знала, що ця музика чарівна, не для мене, а для іншої луна"...
Я сидів і щиро не розумів, що з нами не так і як можна, почавши українською, перейти на російську тільки тому, що попередня спікерка була російськомовною?! Чому б на противагу не надати пріоритет українській мові, реанімувати ситуацію, довівши всім п'ятнадцятьом, що ми не в Московской государственной филармонии, а у Києві, в Національноій філармонії України!!! І доки прикриватимемось уявними "гостями столицы", "туристами из стран Балтии и Беларуси", нехтуючи своїми, українцями, можливо не до кінця зацікавленими в українськомовному продукті, але у яких точно треба виховувати смак до українського, інтерес до національного, пристрасть до тутешнього!
Ми так намагаємось бути толерантними, чуйними, терплячими, зручними і т.і., що готові скинути свою шкіру заради того, щоб перевдягнутись у чужу, нехай би вона була навіть вовчою!..
По завершенні я висловив свої побажання і артистці, і екскурсоводці, але чи був почутим? Чи по-справжньому чують нас кожного разу, коли ми в себе вдома насмілюємось сказати про те, що нам вже ДОСИТЬ РОСІЙСЬКОГО там, де його й так забагато!!!
На нас дивляться, як на блаженних, мовляв, що з вами не так: "вам что, экскурсия не понравилась?", "Вам разве не понравилась игра?"
Покидав філармонію з гірким відчуттям, а за мною гнався нав'язливий запах їжі. Голосно билися ножі з виделками, і з кожним ударом чулося: "какая разница?!", "какая разница?!"
Навчитися поважати себе, свою мову і культуру.
Поки українці будуть бідними (у значенні грошей) - ніякого толку не буде. Перевірено, на жаль, на собі.
"Народ не повинен боятися влади. Влада повинна боятися народу"
"V означає ВЕНДЕТТА"
Comments
Поки українці будуть бідними (у значенні грошей) - ніякого толку не буде. Перевірено, на жаль, на собі.
"Народ не повинен боятися влади. Влада повинна боятися народу"
"V означає ВЕНДЕТТА"
Цілком погоджуюся. Якщо маєш гроші, відчуваєш впевненість. Тож можеш диктувати іншим. (на собі перевірено:)
Кілька років став свідком ситуації: мама з кількома своїми дітьми прийшли на платну новорічну виставу. Вистава тільки починалась, була яскравою, гарною, але... виявилось, що російськомовною. Мама встала, взяла своїх дітей і вийшла. Подумки аплодував!
Наша проблема в тому що не всі так реагують як ця мама.