Казка про Великий Перехід

      Борко вважає себе справжнім волинянином. Він народився і виріс на Волині, ще й до того понад усе цінує волю. Адже він знає: хто живе вольним - вольним народиться знову.

      Борко полюбляє збирати жолуді разом з іншими вепрами, що живуть у волинських лісах. Також їсть зелену травичку, листочки та ягоди, котрі ростуть в лісі. Суниці сприяють міцному здоров'ю, а ягоди калини допомагають перебути зиму. Іноді Боркові вдається знайти плоди лісової жерделі, а її корисно їсти для того, щоб мати добру пам'ять. Пам'ять для вепрів дуже важлива: їм треба пам'ятати усі стежки у лісі, розташування великих дерев та струмків, де тече вода. Також Борко із радістю ласує горіхами, котрі ростуть у лісах. Вони додають йому бадьорості. А ще Борко дістає з-під землі бульби земляної груші.

      У лісі, де живе Борко та інші вепри з його зграї, росте великий дуб. Під його кроною вепри спочивають, а мудрий кабан Іклан розповідає поросятам казки. У того дуба товстий і високий стовбур, розлогі гілки та дуже гарне листя. Влітку воно зелене і заспокійливо діє на довкілля, а взимку багріє і спонукає до активності.

       Якось по обіді, добре наївшись жолудів, зграя вепрів відпочиває. Аж тут приходить старий кабан Іклан та й каже:

- Вольні вепри! Слухайте, що я вам скажу. Всі ви знаєте, що ліс, в котрому ми живемо стає дедалі меншим, вода бруднішою, а хижаки не дають нам спокою. Але я розвідав місце, де росте буйний ліс, в котрому повно їжі. На узліссі є велика водойма. Але найголовніше - там майже відсутні двоногі хижаки! Вони покинули ту місцевість після великої пожежі, котра сильно налякала їх. А ті поодинокі люди, котрі там трапляються, доброзичливі до вепрів. Той ліс колись був рудим після пожежі. Але тепер там зеленіють молоді дерева. Тож та місцевість може стати вольним простором для нас і наших нащадків. До місця, про яке я розказую, є стежина і мені вона відома. Але, щоб пройти її, треба бути сміливим і наполегливим.

      Наслухавшись старого мудрого вепра зграя починає радитись. Чи варто вирушати у пригоду, коли в цьому лісі є достатньо жолудів? Але обміркувавши добре, вепри дійшли згоди, що найбільша пека, котра чекає їх тут - це втрата волі. А там у новому прекрасному світі майже нема хижих людей, тому є можливість для розвитку і розмноження зграї. Тож вирішили рушити на світанку. Але для того, щоб подолати шлях найшвидше вирішили не брати з собою їжі, щоб іти легко і прудко. В дорозі їжею їм слугуватиме тільки вода, повітря та сонячне проміння.

        І ось наступного дня на світанку зграя упертих і упевнених вепрів рушає уперед. Таємними стежками оминають пастки, розставлені хижаками. Швидким бігом долають луки, поля та інші відкриті місця. Попереду йде кабан Іклан, як провідник, котрий знає дорогу, а позаду - Борко. Не тому Іклан поклав його останнім, що Борко повільно ходив, а навпаки, щоб той допомагав іншим. Адже провідник не має можливості піклуватись найслабшими, бо приділяє час для навчання найкращих і піклується про успіх усієї справи, а не окремих учасників.

         Долаючи на своєму шляху велику відстань, волохатого ведмедя Мохву та багато інших перешкод втомлені, але щасливі вепри дістались омріяного місця. Їх зору відкривається картина дивовижного лісу, що багато років не зазнавав згубного впливу. На узліссі буйно росли трави і чагарники. А ліс був сповнений співу птахів, котрі наче співали радісний славень з нагоди прибуття вепрів. Борко бачить тут і солов'їв, і соколів, і лелек котрі щороку вертають до рідних місць із вирію, навіть пара лебедів оселилась на водоймі. А по лісу шастають вужі, зайці, зубри, вовки, косулі, дикі коти...

       Ось це і є простір нашої волі, - урочисто промовив кабан Іклан, - ще багато років ми зможемо тут щасливо жити, адже хижі люди, налякані великою пожежею, ще не скоро вернуться сюди!

       Вся ця місцевість наче магічна, наче додає енергії та снаги тим, хто має лагідні наміри, хоча колись вона була безжальною для інших. Борко, разом зі зграєю, йдуть шукати найбільшого в цій місцевості дуба. Відтепер цей дуб стане їх місцем сили. Саме під дубом вепри збиратимуться для вирішення важливих справ. Саме тут вони знаходитимуть поживу та захист від спеки. А попереду у вепрів ще багато цікавих справ. Адже новий простір, в котрий вони потрапили, ще вимагає дослідження і опанування. Але звісно він відкриває для вепрів багато творчих можливостей, які поки що невтямки іншим тваринам. Тут є де розгулятись...