Стратегеми 21 – 25. Розділ п’ятий. ПРИНЦИПИ НАЦІОТВОРЕННЯ

Попередні статті:
25 стратегем НС. Розділ перший. ЗАСНУВАННЯ ДЕРЖАВИ
Стратегеми 6 - 10: Розділ другий. СВІТОГЛЯД І СИМВОЛІКА
Стратегеми 11 - 15. Розділ третій. ДЖЕРЕЛА ЕФЕКТИВНОСТІ
Стратегеми 16 - 20. Розділ четвертий. ОСНОВИ НОВОЇ ДЕРЖАВИ

21. Вертикальна структура, компетентна виборність

Сенс процедури виборності в тому, щоб надійно забезпечити просування вгору кращих. Якщо не відбувається просування кращих, то така виборність є безглуздою і шкідливою. Люди можуть обрати кращих тільки тоді, коли знають один одного завдяки спільній, продуктивній, суспільно корисній діяльності. Люди, які не бачили один одного в ділі, на таке неспроможні, їх легко обманути. Тому компетентне обрання делегатів Національного Собору відбувається тільки в громадах (Стратегема 3) і має ступінчастий характер.

Розрізняємо громади чотирьох рівнів: первинний, сотенний, полковий і кошовий. Рівень громади визначається кількістю голосів засновників, яких вона представляє: менше 100 – це первинний осередок, 100 і більше – це сотня, 1000 – полк, 10000 – кіш.

Сотники обирають полковника і керівництво полку, полковники обирають кошового і керівництво коша. При цьому вага голосу кожного делегата визначається кількістю голосів засновників, яких цей делегат представляє (Стратегема 4.3).

Обирають тільки тих, кого знають персонально. Кожен виборець підтверджує, що персонально знайомий зі своїм обранцем; кожен обранець підтверджує, що персонально знайомий зі своїм виборцем (Стратегема 4.10). У випадку неправдивого свідчення брехун назавжди позбувається права займати існуючу посаду (від простого засновника до гетьмана), оскільки розписався у своїй некомпетентності щодо заснування правдивої держави чесних людей (див: МЕТА).   

22. Де три українці, там голова, суддя і скарбник

Хто не керує собою, той неминуче підпорядковується зовнішньому керуванню. Тому кожна громада повинна мати власну систему управління. Вона має бути цілісною, без «дірок» для потенційних конфліктів інтересів. Визначальною умовою організаційної цілісності є єдиноначальність на всіх рівнях соціальної організації: тоді у будь-якій справі є людина, яку можна запитати.        

22.1. Керівник громади. Першим обирається керівник (сотник,  полковник, кошовий, гетьман), який забезпечує цілісність управління (єдиноначальність) і несе за це персональну відповідальність. При цьому кожен виборець бере на себе відповідальність щодо виконання наказів свого обранця і забезпечення його ресурсами для досягнення мети. Тобто відповідальність взаємна і персональна. Керівник громади відповідає за всю справу, кожен виборець відповідає за свою ділянку.

22.2. Система правил. Обрання керівника супроводжується формуванням системи правил взаємодії у вигляді письмової угоди між обранцем і виборцями. Хто не погоджується з системою правил, той виходить з цієї громади. Тут діє принцип консенсусу – повної взаємної згоди, тобто  однозгідності.

22.3. Справедливий суддя. Для контролю за виконанням системи правил і розв’язання внутрішніх непорозумінь обирається суддя (сотенний, полковий, кошовий, генеральний). Він не керує громадою, а тільки забезпечує виконання погодженої системи правил, тому між керівником і суддею нема конфлікту інтересів. Він не підпорядковується керівнику, тому може здійснювати незалежний суд. У разі порушення правил керівником, суддя може винести на розгляд громади питання про переобрання керівника. Так само керівник може поставити питання про переобрання судді. Для забезпечення цілісності цей процес має завершитися або переобранням керівника,  або переобранням судді, або зміною системи правил.

22.4. Чесний скарбник. Для якісного контролю за ресурсами громада виборців обирає скарбника. Це подібно до директора і бухгалтера на підприємстві – вони допомагають один одному і утримують від помилок. Скарбник виконує накази керівника, які не суперечать правилам, і відповідає перед громадою за якісне виконання цих наказів. Тому між скарбником і керівником нема конфлікту інтересів. За роботою скарбника спостерігають керівник і суддя, які при порушенні правил можуть поставити питання про переобрання скарбника. Для забезпечення цілісності цей процес має завершитися або переобранням скарбника,  або переобранням ініціатора цього переобрання – керівника чи судді, або зміною системи правил. Так само скарбник може поставити питання про переобрання двох інших виборних осіб – керівника і судді.

22.5. Взаємний контроль. Таким чином, громада компетентних виборців формує Право (систему правил) і обирає трьох виборних осіб – керівника (сотника, полковника, кошового, гетьмана), суддю і скарбника. У випадку порушення правил, кожен з них може ініціювати переобрання двох інших. Якщо ініціатива не підтримується громадою виборців, то громада або переобирає самого ініціатора, або змінює систему правил.

23. Консенсус і чесна змагальність

Йдеться про застосування на сучасному рівні давнього механізму колективного ухвалення рішень. Аж до 19 століття цей звичай проіснував під назвою «копне право» (від слова «купа» – об’єднання).

За нинішнього підходу голосування має три позиції: «за», «проти», «утримався». Його особливістю є відсутність персональної відповідальності (адже рішення колективне) і неминуче виникнення меншості, яка змушена виконувати волю більшості. Тобто автоматично виникає внутрішня опозиція, яка розколює громаду, породжує колективний примус, незадоволення, протидію, саботаж.

Альтернативою є механізм консенсусу, тобто однозгідності. Голосувати «за» мають право тільки ті, які вивчили питання, відтак беруть на себе відповідальність за своє рішення. Кожен, хто голосує «за», повинен вміти раціонально пояснити, чому він підтримує це рішення.

Ті, які не заглиблювались у питання, мають право проголосувати «не заперечую», тобто вони покладаються на думку тих, хто розібрався з питанням і проголосував «за».

«Проти» голосують тільки ті, які можуть раціонально пояснити свою позицію – це ті, які глибоко розібралися у справі й беруть на себе відповідальність за своє волевиявлення.

Що далі? Перемагає більшість? Ні!

Якщо група «за» і група «проти» мають раціональні аргументи, то вони вступають в інтелектуальну дискусію і намагаються дійти згоди. Це реально, адже істина завжди одна, тому розумні й чесні люди спроможні досягти її, навіть якщо вони рухаються до неї з різних сторін. В ідеальному випадку вони доходять згоди, рішення уточнюють, одностайно ухвалюють і всі дружно їх виконують. Внутрішня опозиція і розкол відсутні.

Проте може статися, що протилежні сторони не змогли дійти згоди. Чи можна це використати на користь організації? Так! У цьому випадку меншість не підпорядковується більшості, а створює свій альтернативний проект, який починає змагальність з проектом більшості. Обидва проекти спрямовані на досягнення тієї самої мети.

Змагальність – це річ, яка в багатьох випадках може бути ще кориснішою за одностайність. Наявність проектів, що змагаються, створює внутрішню динаміку, відтак суперечності працюють на спільну справу.

Але для того, щоб альтернативні проекти приносили користь, не порушуючи цілісності і єдності організації, вони мають відповідати двом умовам:

1. Всі внутрішні проекти, зокрема альтернативні, мають відповідати спільній меті та внутрішнім правилам (статуту, конституції) громади.

2. Змагальність має бути чесною. Сенс чесної змагальності полягає в тому, що перевага досягається посиленням себе, а не ослабленням іншого. Тому що посилення кожного учасника змагань створює додаткові стимули для інших учасників, отже сприяє інтенсивнішому розвитку всієї системи. Натомість нечесна (неправильна) змагальність послаблює ці стимули і руйнує інші елементи системи. Це як у футболі: перемагати можна за рахунок власної техніки і сили, а не шляхом ламанням ніг конкурентів.

У випадку виконання цих двох умов обидві групи йдуть до спільної мети, але різними шляхами. Вони залишаються колегами і мають статус «своїх», ближніх.  

Проте можливі випадки, коли альтернативна група не виконує однієї з цих двох обов’язкових умов: не визнає спільної мети або не хоче грати за правилами. В цьому випадку вона відлучається від організації і набуває статусу «чужі» з усіма відповідними наслідками.

Якщо у звичній «демократичній» моделі внутрішні конфлікти заганяються всередину і стають причиною відкритого чи прихованого руйнування цілісності, то у «солідарній» моделі конфлікти або раціонально долають, або використовують на прискорення загального розвитку. Вся змагальність відбувається всередині певних рамок, головними з них є місія, мета, критерії досягнення мети, персональна відповідальність керівників і чіткий механізм забезпечення цієї відповідальності.

24. Мова: комунікація, ідентифікація, втаємничення

Плекання і максимальне застосування власної мови дає українському народу велику перевагу.

По-перше, ми можемо точно передавати інформацію і однозначно розуміти один одного.

По-друге, мова дуже допомагає ідентифікувати своїх, автоматично відсіюючи чужинців (що особливо актуально в умовах російської агресії).

По-третє, інформація українською мовою легко сприймається своїми і важко сприймається неукраїнцями (наприклад, неукраїнські мешканці Росії майже не розуміють українську розмову, особливо, якщо вона швидка або з шумовими перешкодами). При цьому українці легко сприймають інформацію російською і, дедалі більше, англійською та іншими іноземними мовами. Завдяки світовій діаспорі українцям відкриті всі головні мови світу, натомість українська мова досі виконує функцію природної криптографії (шифрування). 

По-четверте, українська мова вмикає українців в українське когерентне поле, що сприяє єдності, взаєморозумінню і взаємодопомозі.   

25. Високодинамічна структурована нація

Народ може перебувати на різних рівнях організованості: від аморфного етносу до структурованої нації.

Завдяки своїй аморфності етнос поводиться як натовп: в ситуація загрози його колективний інтелект опускається до рівня найменш інтелектуальної групи (характерний приклад – вибори 25 травня 2014 р.).

Нація діє протилежним чином: в ситуації загрози включаються соціальні ліфти і нагору обираються найздібніші, в результаті чого колективний інтелект нації піднімається до рівня її найінтелектуальнішої групи.

Внаслідок своєї аморфності етнос не може мати власну державу, тому завжди перебуває під владою інших держав. Натомість нація, володіючи власною організацією, завжди здобуває свою національну державу.

Головна ознака нації – наявність на всіх рівнях:

1) горизонтальних і вертикальних організаційних структур,

2) наявність авторитетних лідерів;

3) наявність механізмів висування нових лідерів.

Події 2014 року привели до оновлення українського народу і формування нового українського етносу, який:

1) об’єднався навколо ідеї волі і правди,

2) здобув безстрашність,

3) піднявся з Простору страждань у Простір боротьби.

Для перетворення цього нового етносу на сучасну українську націю потрібно сформувати вертикальні і горизонтальні організаційні структури, підтримати авторитетних нових лідерів і створити вертикальні «соціальні ліфти». Це триєдине завдання виконується механізмом заснування Української держави через Установчі збори, обрання Національного Собору і його легітимізацію у формі політичної партії.