300 мільярдів доларів – це боляче вдарить по Путіну. Чи вистачить у політиків сміливості?

Посилення санкційного режиму не зупинить Росію жодним чином. Два роки масштабних дій у цій сфері показали, що Москва досягла успіху в обході обмежень. За значної допомоги країн, які, голосуючи за санкції, толерують власну контрабанду, закриваючи очі на Китай, що підживлює військову машину Путіна, пише Якуб Мельник (Jakub Mielnik) у своїй статті "300 mld dolarów – to zaboli Putina. Czy politykom wystarczy odwagi?" у виданні "Wprost".

Єдиний спосіб влучно вдарити по російській економіці та схилити баланс сил на українську сторону – це зробити те, про що говорять вже давно: російські гроші, розміщені на закордонних рахунках, мають бути конфісковані й передані Україні в якості компенсації за збитки, завдані російськими атаками. Західні політики ходять навколо цієї теми, як навколо яйця, хоча це найпростіший спосіб підтримати Україну в реальний спосіб.

Росія тримає на Заході близько 300 мільярдів доларів. Така сума в руках української влади була б достатнім аргументом для відновлення поставок військової техніки, необхідної для перемоги над Путіним, вважає автор статті й зауважує, що будь-які аргументи про нібито українське жебрацтво не витримали б жодної критики, якби на столі лежали живі гроші, за якими вишикувалися б у чергу всі великі концерни, що виробляють озброєння.

Такі дії були б справедливими не лише стосовно України, але й стосовно Росії, чий режим вперто ігнорує міжнародне право та правила ведення війни. Постійні атаки на цивільні об'єкти є одним з багатьох воєнних злочинів, скоєних Росією в Україні. І як такий, він заслуговує на негайне покарання, не чекаючи на нібито мирні переговори та міжнародні трибунали.

Тільки засліплені симпатією до Росії журналісти New York Times і шанувальники московського замордизму (або "твердої руки", як у нас кажуть, – прим.моя, О.К.) вірять, що Путін має намір з кимось і про щось говорити. Саме тому демократії повинні діяти зараз, зважившись на крок, про який говорили щонайменше з часу невдалого російського штурму Києва і масових вбивств у Бучі та Ірпені.

Конфіскація російських депозитів зовсім не була б злочином. Зрештою, так само вчинили з Саддамом Хусейном під час першої війни в Перській затоці, коли заарештували закордонні рахунки Іраку, щоб виплатити репарації захопленому Кувейту. Іракський уряд завершив виплату цих грошей лише у 2022 році.

Ніщо не заважає повторити цей маневр з Росією, оскільки це суттєво обмежить простір для маневру Путіна. Всупереч очікуванням, такий крок також не матиме жодних довгострокових наслідків для фінансових ринків.

Служки Кремля, які лобіюють уникнення таких дій, стверджують, що конфіскація російських грошей підірве довіру до західної банківської системи. Розповідають про втечу китайського капіталу з подальшим крахом західного фінансового домінування і створенням альтернативної долару і євро грошової одиниці, заснованої на китайському юані.

Ніщо не може бути далі від істини. Ніхто не збирається свавільно застосовувати такі радикальні кроки. Китаю нічого не загрожує, поки його дії не порушують міжнародне право, а його сусідам не загрожує агресія з боку Пекіна.

Діряві санкції

Росія – це зовсім інша справа. Країна військово вторглася до суверенного сусіда і вже два роки зловживає цим, окупувавши територію, вбиваючи мирних жителів і руйнуючи інфраструктуру вартістю в мільярди доларів. Всі ці дії точно описані в міжнародному праві як воєнні злочини, покарання за які є лише питанням часу.

Конфіскація 300 мільярдів доларів, які Росія безпечно розмістила в тій частині світу, що кремлівська пропаганда майже щодня погрожує знищити, стала б належним уроком для Путіна. Уроком, який він зрозумів би більше, ніж подальші пакети санкцій.

Наскільки порожніми є ці заходи, свідчить той факт, що німецький експорт до таких країн, як Казахстан і Киргизстан, збільшився на кілька сотень відсотків з моменту початку війни в Україні. Звідти заборонені санкціями товари безперешкодно потрапляють на російські заводи, живлячи московську військову машину.

Тож замість того, щоб вживати фіктивних заходів, настав час завдати удару по російських сховищах на Заході, озброїти за них Україну і запустити неминучий несприятливий для Росії хід подій.

Китай також отримав би користь від такого уроку, оскільки йому доведеться враховувати фінансову ціну таких агресивних дій при розрахунку можливого удару по союзному США і Заходу Тайваню.