Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 17
  • Переглядів: 18

Агентура КДБ глибоко проникла в оточення Бандери і маніпулювала ним

Категорія:

Світ:

Судячи зі спогадів співробітників КДБ, середній командний склад цього відомства був проти ліквідації Степана Бандери. Пояснювалося це тим, що агентура КДБ на той час вже глибоко проникла в оточення Бандери і могла ним маніпулювати через його зв’язки з Україною, які також контролювалися КДБ. На думку цих офіцерів, оперативної необхідності в ліквідації Бандери не було.

170111sergiyplohiy.jpg

Професор Гарвардського университету Сергій Плохій
Професор Гарвардського университету Сергій Плохій

Це зробили з політичних міркувань за наказом Микити Хрущова - розповідає професор Гарвардського университету Сергій Плохій у книзі «Людина c отруйним пістолетом» (The Man with the Poison Gun), передає Радіо Свобода

Професор Плохій, ґрунтуючись на архівних документах, протоколах допитів Богдана Сташинського в ЦРУ і його свідченнях на суді в Німеччині в 1962 році, на широкому історичному тлі відтворює картину вбивства Степана Бандери. Спрямований в жовтні 1959 року до Мюнхена, де під ім’ям Стефана Попеля жив Бандера, кілер КДБ Богдан Сташинський був досвідченим вбивцею.

За два роки до замаху на Бандеру, в тому ж Мюнхені в жовтні 1957 року він убив одного з керівників ОУН, публіциста Лева Ребета. Причому обидва вбивства були скоєні за допомогою спеціальної секретної зброї, яка викидає в обличчя жертві хмару отруйного газу, вдихання якого призводить до миттєвої смерті, яка не залишає слідів.

У 1962 році Сташинський втік на Захід, і таємне стало явним. Сенсаційний міжнародний скандал у зв’язку з самовикриттям московського кілера відкрив завісу над однією з найбільш зловісних сторін діяльності радянського режиму.

Дев’ятий розділ книги, де описується, як був убитий Степан Бандера, професор Плохій назвав «Герр Попель». Розділ починається з розповіді про першу і невдалу спробу Сташинського убити Бандеру в травні 1959 року. Тоді Сташинський передумав стріляти, ситуація здалася йому небезпечною.

Щоб обдурити куратора КДБ і ймовірного спостерігача (за ним таємно стежив інший агент того ж відомства), він вистрілив непомітно в землю, викинув «отруйний пістолет» в найближчу річку, куди в 1957 році кинув такий же пістолет, із якого вбив Ребета, і зламав виданий йому ключ від під’їзду будинку Бандери, зробивши вигляд, що не зміг відкрити двері.

Друга спроба вбити лідера ОУН відбулася 15 жовтня 1959 року. На всю операцію Москва відводила не більше 10 днів, після чого Сташинський мав негайно перебратися із ФРН до НДР.

Того дня зранку він почав стежити за будинком Бандери. За планом він мав його вбити у вестибюлі. Опівдні він побачив, що Бандера виїхав із гаража на своєму «Опель-Капітані» і кудись поїхав. Потягнулося нервове очікування. Через годину той повернувся, і поки ставив машину в гараж, Сташинський відкрив ключем вхідні двері і принишк у вестибюлі за ліфтом. «Отруйний пістолет» він тримав загорнутим у газету.

Як тільки Бандера увійшов в вестибюль, кілер підійшов до нього впритул, підняв газету на рівень його обличчя і натиснув на курок. Не затримуючись і не обертаючись, Сташинський вийшов і зачинив за собою двері.

Про те, що він виконав завдання і вбив Степана Бандеру, він дізнався лише наступного дня в аеропорту – про це писали всі газети.

Чи була акція Сташинського частиною більш широкої програми КДБ зі знищення антирадянської еміграції? Чи був у структурі цього відомства відділ, який спеціалізувався на зарубіжних вбивствах? Як взагалі все це було організовано? Ці питання Радіо Свобода поставило автору книги.

– Був спеціальний відділ КДБ, який займався вбивствами. Однак Богдан Сташинський не був агентом цього відділу, він служив у відділі по роботі з еміграцією. Таке враження, що вбивствами займалися відразу кілька відділів, принаймні, у них було таке право.

Спеціальної програми вбивств не було, але вбивства були частиною «репертуару» цього відомства.

Ідея полягала в тому, щоб посварити дві різні групи в українській еміграції. Передбачалося, що вбивство сприймуть як акцію, вчинену політичним конкурентом, і, таким чином, виникнуть конфлікти в емігрантському середовищі.

Що стосується історії з вбивством Бандери, то тут від самого початку КДБ орієнтувався на його ліквідацію, причому ця операція готувалася дуже довго – з кінця 40-х років. Судячи зі спогадів співробітників КДБ, середній командний склад цього відомства був проти цієї операції. Пояснювалося це тим, що агентура КДБ на той час вже глибоко проникла в оточення Бандери і могла ним маніпулювати через його зв’язки з Україною, які також контролювалися КДБ. На думку цих офіцерів, оперативної необхідності в ліквідації Бандери не було. Однак проблема полягала в тому, що в той час очільником партії, а значить, і держави, був Микита Хрушов, який ще в 40-ві роки активно займався боротьбою з українським націоналізмом у Західній Україні, і накази щодо Бандери і української еміграції віддавалися згори. За вбивство Бандери Богдан Сташинський був нагороджений орденом Червоного прапора, причому вручив його особисто тодішній очільник КДБ Олександр Шелєпін.

– Чи означає це, що для таких вбивств потрібна була санкція Політбюро або генсека?

– В опублікованих спогадах Володимира Семичастного – наступного після Шелєпіна очільника КДБ – їх автор скаржиться на те, що голова КДБ не міг одноосібно віддавати наказ про ліквідацію, такі рішення ухвалювалося нагорі. Треба сказати, що ця практика була легалізована спеціальною постановою закритої сесії Верховного суду. У ній йшлося про ліквідацію так званих «зрадників», які повинні були бути або колишніми співробітниками органів безпеки, або радянськими громадянами, які живуть на Заході. Однак поняття «радянський громадянин» трактувалося дуже широко, наприклад, Ребет і Бандера ніколи радянськими громадянами не були, але походили з території, яка була анексована Радянським Союзом під час Другої світової війни.

– Чому КДБ таку пильну увагу приділяв саме українській еміграції, а не балтійській, не російській, не вірменській?

– Увага приділялася всім еміграціям. Але, дійсно, українська еміграція користувалася особливою увагою КДБ. Було це пов’язано, по-перше, з її численністю, а по-друге, з її високою організованістю і мобілізаційною здатністю, оскільки значна її частина і її лідери були учасниками українського збройного підпілля, збройного опору на території СРСР, і, на думку влади, становили головну загрозу.

– Ви зазначаєте, що Хрущов особисто був зацікавлений у ліквідації лідерів української еміграції. Чому?

– Він був очільником компартії України на початку Другої світової війни (1939 рік), і це під його керівництвом відбувалася радянизація Західної України після її захоплення Радянським Союзом. Потім, із 1944 року він був дуже активно залучений у боротьбу з українським націоналістичним підпіллям.

– Ви пишете, що Богдан Сташинський був завербований КДБ за допомогою шантажу. Поясніть це, будь ласка.

– Справа в тому, що його сім’я була активно залучена в українське підпілля. Його старша сестра була зв’язковою в цьому підпіллі, інша сестра була нареченою одного з командирів Української повстанської армії. Богдану на той час було 19 років. Він був поставлений в умови: або він піде на співпрацю, або він і вся його родина будуть заарештовані. Врешті-решт, він вирішив співпрацювати.

Всупереч забороні своїх кураторів у КДБ, він на зустрічі з Шелєпіним наполіг на тому, щоб йому дозволили одружитися на Інге Поль – німкені з НДР, яка була дуже антиросійськи і антирадянськи налаштовна. Її мати постраждала під час радянської окупації Німеччини – була кілька разів зґвалтована. Сташинський приховав від керівництва КДБ, що вінчався в церкві. Він вважав, що його дуже релігійні батьки це схвалили б. Одруження з антирадянськи налаштованою Інге виявилося доленосним. Зрештою, під її впливом вони вирішили, що, коли його вкотре направлять за кордон, він там залишиться. Якщо вірити Сташинському, він дуже болісно переживав свою роль кілера КДБ.

Сташинський здався американському ЦРУ, тому що вважав, що це був єдиний спосіб залишитися в живих. Він знав, які методи застосовує його відомство щодо так званих «зрадників». Він вважав, що після втечі для нього і його сім’ї єдиний спосіб вижити – отримати захист спецслужб Заходу в обмін на інформацію, яку він готовий надати.

Для нього було шоком, що американці, вислухавши його, йому не повірили. Для них його історія була настільки неймовірною, що вони вирішили передати його західнонімецькій поліції, яка провела розслідування, в результаті якого з’ясувалося, що він говорив правду. Парадоксально, але на суді завданням Сташинського було довести, що він був винен. І якби він відмовився від своїх показань, ніяких підстав для його засудження не було б.

ЦРУ можна зрозуміти: вперше воно зіткнулося з таким невідомим і таким особливим способом вбивства: з якимось отруєним шприцом або небаченим пістолетом. У ЦРУ була власна версія вбивства Бандери. Там вважали, що він був отруєний кимось із найближчого оточення, підсипати йому отруту в каву або чай. Це була їхня робоча версія, і раптом з’являється людина, яка пропонує свою версію, яка суперечила всьому, чим ЦРУ володіло на той момент.

– Ви пишете, що Бандера був попереджений про замах, який на нього готували, і що йому радили виїхати з Мюнхена, але він відмовився. А хто його попередив?

– Про це попередження ми знаємо зі спогадів керівника охорони Бандери. Він пише, що в оточенні Бандери був подвійний агент, який працював і на ОУН, і на КДБ, який постачав інформацію обом сторонам. В одному з його донесень Бандері було сказано, що під час зустрічі з кураторами з КДБ йому стало відомо, що готується серія замахів і що при цьому буде використано якусь нову зброю. А те, що Бандера відмовився прислухатись до поради і виїхати з Мюнхена, і що здебільшого він не користувався охороною, підтверджується з багатьох джерел. Врешті-решт, після довгого стану війни, в якому, на думку Бандери, перебувала ОУН, почуття небезпеки притупляється. Він вважав, що в таких обставинах потрібно продовжувати боротися, а не відступати.

– А чому Богдан Сташинський отримав такий порівняно невеликий тюремний термін (вісім років) і навіть був достроково звільнений?

– Суд відбувався в жовтні 1962 року – в один з найбільш напружених моментів Холодної війни, напередодні Карибської кризи. Процес був дуже ідеологічним. В кінцевому підсумку головними злочинцями були визнані керівники радянської держави. І в цьому світлі Сташинський розглядався судом як знаряддя в руках злочинців. У заслугу йому поставили той факт, що він розповів всьому світу про злочини радянського режиму в той час, коли інших доказів не було.

Що стосується його дострокового звільнення, то це норма при хорошій поведінці у в’язниці. Його дострокове звільнення викликає менше запитань, ніж відносно короткий тюремний термін за обидва вбивства. Те, що процес Сташинського виявився ідеологічно забарвленим, і те, що головним обвинуваченим на ньому виявився Олександр Шелєпін, зіграло вкрай негативну роль у долі очільника КДБ. Він був головним політичним конкурентом Брежнєва в 60-ті – на початку 70-х років. Остаточний удар по Шелєпіну Брежнєв завдав навесні 1975 року, коли вивів його зі складу Політбюро. А сталося це після того, як Шелєпін багато років не виїжджав на Захід, де за результатами процесу Сташинського вважався злочинцем. Нарешті в квітні 1975 року він як керівник радянських профспілок виїхав до Великої Британії, де відбулися масові демонстрації протесту. Це було використано Брежнєвим, щоб прибрати його з політбюро.

Процес над Сташинським викликав гучний міжнародний скандал і дуже негативно позначився на образі Радянського Союзу і радянських керівників, причому не тільки Шелєпіна, але і Хрущова. Реакція радянського керівництва на втечу Сташинського відкидає версію спланованої КДБ акції. 17 співробітників КДБ у Східному Берліні були відкликані, частина з них опинилася у в’язниці. Конспіративна теорія, що Бандеру нібито вбив інший агент КДБ, і щоб відвести підозру від справжнього вбивці в оточенні Бандери, пожертвували Сташинським, як і інші теорії, не виглядає переконливою.

– Що відомо про життя Сташинського після звільнення з в’язниці і від’їзду з Німеччини до ПАР?

– Те, що відомо, міститься в низці статей колишнього очільника поліції Південно-Африканської республіки (ПАР) генерала Гельденхейса, які були опубліковані в середині 80-х років. Він пише, що Сташинський прибув до ПАР наприкінці 60-х років, що йому була зроблена пластична операція, що він знову одружився (шлюб з Інге не пережив його процесу) і що він консультував південноафриканську розвідку. Мені вдалося взяти інтерв’ю у генерала Гельденхейса, який підтвердив всю цю інформацію. У книзі я спробував реконструювати життя і діяльність Сташинського в ПАР, з огляду на його співпрацю з місцевою контррозвідкою. Швидше за все, він був радником Південноафриканської влади, яка якраз в цей час починала операцію проти партизанського руху в Родезії. Сташинський цілком міг бути експертом в цій галузі, з огляду на його досвід роботи в Західній Україні під час боротьби з УПА.

– Ваша книга завершується такими словами: «Історія Сташинського – це більше, ніж історичний епізод. Це також екскурс у сьогодення і попередження про майбутнє». По суті, Ви цим відсилаєте читача до сучасної, путінської Росії. Чи продовжує ФСБ практику радянського КДБ?

– Так само, як в історії зі Сташинським, повну і остаточну відповідь на це питання ми зможемо дати лише після того, як стануть доступними секретні архіви ФСБ. Те, що є, – це матеріали британського розслідування у справі Олександра Литвиненка. Судячи з неї, існують вагомі докази того, що ця практика продовжується. Сьогодні ми все частіше і частіше говоримо про відновлення Холодної війни. У цих умовах я розглядаю історію зі Сташинським як нагадування і попередження про те, що у загострених відносинах старі методи поновлюються. Мені хотілося привернути увагу читача не тільки до одного з найбільш зловісних епізодів Холодної війни, але і попередити про небезпеку повторення минулого.


Щодо повторення минулого... "Проект Бандера" працює донині: Трансформагенти, або Корисні ідіоти – головний інструмент гібридної війни

Наші інтереси: 

По крупинкам збирається правда щодо використання Степана Бандери та його підривної організації радянським КДБ для руйнування і дискредитації всього українського націоналізму. Все очевидніше, що агенти КДБ роками і десятиліттями підривали націоналістичний рух із середини.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ласкаво просимо до церкви програмістів Aryan Softwerk

Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

До 1958 року Москва повністю ліквідувала українське націоналістичне підпілля на території України. Провідну роль у цій ліквідації відіграв шеф бандерівської СБ Мирон Матвієйко – найдовіреніша людина Степана Бандери, його родич (дружина Матвієйка була хресною сина Бандери – Андрія).

Мирона Васильовича Матвієйка, який з 1947 р. очолював СБ, за допомогу у ліквідації націоналістичного підпілля 19 червня 1958 року спеціальним Указом Президії Верховної Ради СРСР було помилувано і звільнено від кримінальної відповідальності. За заслуги йому навіть дали однокімнатну квартиру в Києві.

Очевидно, що після 1958 р. імітувати наявність націоналістичного опору в Україні і за кордоном стало політично недоцільно, адже це могло сприйматися як слабкість Москви.

Тож Бандера став непотрібний і його прибрали як відпрацьо­ваний матеріал. Ось і все пояснення.

До речі, в день убивства з Бандери була знята охорона. Так що все було під контролем КГБ.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Коментарі

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

До 1958 року Москва повністю ліквідувала українське націоналістичне підпілля на території України. Провідну роль у цій ліквідації відіграв шеф бандерівської СБ Мирон Матвієйко – найдовіреніша людина Степана Бандери, його родич (дружина Матвієйка була хресною сина Бандери – Андрія).

Мирона Васильовича Матвієйка, який з 1947 р. очолював СБ, за допомогу у ліквідації націоналістичного підпілля 19 червня 1958 року спеціальним Указом Президії Верховної Ради СРСР було помилувано і звільнено від кримінальної відповідальності. За заслуги йому навіть дали однокімнатну квартиру в Києві.

Очевидно, що після 1958 р. імітувати наявність націоналістичного опору в Україні і за кордоном стало політично недоцільно, адже це могло сприйматися як слабкість Москви.

Тож Бандера став непотрібний і його прибрали як відпрацьо­ваний матеріал. Ось і все пояснення.

До речі, в день убивства з Бандери була знята охорона. Так що все було під контролем КГБ.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!