Арійська раса - версії та теорії

Легенди

Перша легенда свідчить про дві раси, які колись проживали на Землі. Одна мала темну шкіру і володіла надзвичайним могутністю, високорозвиненою культурою і наукою. Міста цієї раси розташовувалися переважно на півдні. Люди з білою шкірою жили на півночі, але їхній розвиток був слабким, тому вони неухильно підпорядковувалися «чорним володарям». Однак серед білої раси з’явився мудрий і хоробрий арієць Рам, який підняв повстання в північних землях. Арійська раса під проводом Рама здобула перемогу над «чорношкірими володарями» і скинула їх. Тоді Рам створив надсильну імперію, яка об’єднувала багато народів. Смерть Рама викликала криваву міжусобицю між спадкоємцями, арії, в результаті цього, зазнали поразки, і всі революції, які були потім, утопічні вчення і втрата духовності людьми з’явилися наслідком цього.

Залишилася ще одна давня легенда про те, що десь високо в горах Азії, на кордоні Афганістану, Індії та Тибету, знаходиться країна Агарті-Шамбала, населена мудрецями-медіумами, що зуміли вижити в тій міжусобній війни. Це все та ж арійська раса, сховала в недоступних печерах лабораторії, склади, бібліотеки, які зберігають весь науковий досвід давніх цивілізацій. Згідно з легендою, той, хто зможе домовитися з народом Шамбали, і стане власником ключа до таємних знань, зможе заволодіти світом і розкрити всі таємниці Всесвіту!

Дослідження

Арії, Арйани (Арійці) - Назва походить від самоназви «Арій» (благородний, світлоносний), яка зустрічається в найдавніших індійських та іранських джерелах. Арії протиставляли себе «нешляхетним» чужинцям «турам», «дхаса». Оскільки "Арії" є однією з найдавніших відомих самоназв народів індоєвропейської мовної родини в історичних та мовознавчих науках в ХІХ столітті назва Арії використовувалася, а в масовій культурі іноді й досі використовується, до усіх індоєвропейців. Термін "Арія" використовується 36 разів в 34 гімнах у Рігведі, яка була складена ведичним санскритом і остаточно оформилась за часів ведичної цивілізації ще до появи писемності. Веди збереглись завдяки усній передачі в середовищі ведичного жрецтва. В наш час традицію підтримують брагмани течії шраута. Потрібно сказати, що Рігвіда є дуже авторитетним джерелом з прадавньої історії аріїв. Ця чи не найдавніша у світі збірка священних текстів описує життя аріїв у Подніпров’ї, їхні вірування і міфологію. Саме завдяки Рігвіді науковцям вдалося реконструювати поховальні арійські обряди і пояснити структуру українських курганів. Що ж стосується терміну “індоєвропейці”, то він фактично позначає сім’ю народів, які виникли внаслідок поширення по світу арійських народів і їх змішувань з народами інших рас. Тобто Арійці - це найбільш расово чисте ядро індоєвропейців. У науковому світі терміном “Арійці” частіше позначають лише один фрагмент розвитку арійської раси, а саме племена, які в середині II тис. до н.е. прийшли в Іран і в Індію. “Працями кількох поколінь учених коло пошуків прабать­ківщини Аріїв - від Індії до Скандинавії - звузилось, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьо­му належить німцю К.Ріттеру, англійцю Г.Чайльду, австрійцю П.Кречмеру, болгарину В.Георгієву, украї­нцю В.М. Даниленку, американцю М.Гімбутас, росіянину О.Н.Трубачову”.

Слов’яно-арійська раса

В результаті взаємодії народу Бореї з прийшлим народом і розвитку в умовах перехідного клімату (від полярного до помірного) в Північному Надчорномор’ї виникла нова європеоїдна раса. Вона сформувалася в процесі подолання глобальної кліматично-екологічної кризи, викликаної зміщенням літосфери. Цю расу іноді позначають терміном “індоєвропейці”. Зрозуміло, що себе вони так не називали, тим більше, що ця назва з’явилася лише у 19 столітті як науковий термін для позначення сім’ї споріднених мов. Самоназва, судячи з усього, була Арії (ярі, сонячні, життєспроможні, пасіонарні, сильні), принаймні саме так називали себе їхні нащадки у II тис. до н.е.". Північне Надчорномор’я - це особлива територія в історії людського роду, оскільки тут народились дві раси - бореальна і арійська (друга вийшла з надр першої). «Це безкрайні і багаті звіром та травами степи, де руси-індоєвропейці вперше у світі приручили дикого коня і, внаслідок цього (лише одна з причин), підкорили цей світ. Напочатку Арійці були білявими - як і їхні попередники європеоїди-бореали. Головна відмінність арійців полягала у їхній ментальності, адже це була раса третього психоінформаційного рівня - рівня творчості і нестандартних дій. Згодом почалися й фізичні зміни, внаслідок збіль­шен­ня сонячного освітлення раса ставала все більш смуглявою (за винятком тих арійців, що пішли на північ), а через перехід в основному на рослинну їжу відбулась грацилізація скелета, тобто порівняно з бореалами-кроманьйонцями арійці були стрункішими і мали витон­че­ніші форми. По суті, назва “Арії” почала означати гармонійне поєднання передового світогляду, духовної та фізичної сили (“ярь”) і передових землеробських технологій. Оранка землі була пере­творена на священнодій­ство, на працю-молитву до верховного сонячного Бога Яра-Ора.

На території України Арії створювали свої дер­жави. Можливо, якась із них мала ім’я “Сонце­подібна Аратта” (як стверджує Юрій Шилов), хоча слово “Аратта” (“Арта”) більше нага­дує назву не держави, а краю. Важливо, що ця назва зафік­сована і на глиняних табличках з прашу­мер­ськими письменами, знай­дених в основному в Подунав’ї (т.зв. археологічна куль­тура Кереш, VI тис. до н.е.), і на табличках Месопотамії. Українська земля просто нашпигована матері­альними залишками дивовижної цивілізації, відомої під назвою “Трипільська цивілізація”. Що нам ще відомо про Аратту, це те, що вона не знала рабства. Серед відомих записів Аратти лише один раз згадується слово раб, і то лише як “раб плуга країни” - тобто це міг бути і жрець, зобов’язаний починати оранку та інші робо­ти сільськогосподарського циклу. Придніпровська Аратта (Три­піль­ська цивілізація) “породила іранські Аратту і Арту, індійські Арату і Бгарату, етруську Артану, древньоруські Арту і Арсанію. Нащадки араттів у III-II тисячоліттях до н. е. називали себе “соняч­ними” - ілонами (звідси Іліон - Троя) і лелегами (лелеками, грецькою - “пелазгами”). Лелеги-ілони стали предками троянців (лілів, венедів...), греків (пелазгів, еллінів, данайців...), частково римлян (венедів, етрусків, сабінів...), слов’ян (іллонів, гелонів, краян, венедів, нориків, русів...)”. “На Черкащині традиція “Сонцеподібної країни землеробів” проіснувала до Київської Русі - до складу якої, за свідченнями арабських мандрівників IX-X століть, входило князівство Арсанія зі столицею Артою. Напевно, саме ця країна вважалась іранцями земним раєм і втіленням вищого світоустрою - священною Артою, такі уявлення могли у них скластися в арійські або ж у скіфські часи”.

Основні гіпотези походження аріїв

1. Північнопричорноморська гіпотеза (В.М.Даниленко) доводить, що індоєвропейська спільність зародилася на степовому кордоні Європи та Азії в X-VII тис. до н.е. і пізніше поширилася на Європу та Кавказ, поділившись на три групи. Одна з них, що залишила сліди у вигляді ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецької та азово-дніпровської археологічних культур неоліту, формувала етнічність населення України.

2. Анатолійсько-балканська (І.М.Дьяконов) відстоює ідею індоєвропейської прабатьківщини в Балкано-Карпатському басейні. Деякі племена оселилися на території України: прототохари, пізніше індоіранці та балто-слов'яни. Матеріальний слід цієї цивілізації - лінійно-стрічкова кераміка V-IV тис. до н. е.

3. Анатолійсько-північнопередньоазіатська (Т.В.Гамкрелідзе) пов'язує творення індоєвропейської етнічної спільності з культурою Чатал-Гуюка VI-V тис. до н.е. на кордоні Закавказзя і Верхньої Месопотамії. Пізніше, у III тис. до н.е., ця праспільність розпалася на тохарів, що попрямували на схід (у Центральну Азію), та давньоіндоєвропейців, для яких поволзькі та причорноморські степи стали «вторинною» прабатьківщиною (ямна культурно-історична область).

4. Центрально - та південноєвропейська гіпотеза (Б.В.Горнунг) відстоює ідею кількох індоєвропейських зон: одна з них пов язана з культурою Старчево-Кереш, трансформована в культури Вінча - Тордош і Тиса; друга - з буго-дністровською, а пізніше з трипільською. Близька до цієї концепції гіпотеза В.О.Сафронова, котрий виводить індоєвропейську групу з археологічної культури лінійно-стрічкової кераміки, видіялючи в ній кілька послідовних етапів: VII - середина VI тис. до н.е. - ранньоіндоєвропейська; V тис. до н.е. - середньоіндоєвропейська; кінець V-IV тис. до н. е.- пізньоіндоєвропейська; IV тис. до н. е. - давньоіндоєвропейська.

Основою цієї багатоетапної протоцивілізації було декілька археологічних культур, зокрема лінійно-стрічкової кераміки (поширеної в Середньодунайській низовині й в області Карпат, V тис. до н.е.) та культури наколчастої кераміки другої половини VI - першої половини V тис. до н. е. її носії знали примітивне землеробство, мисливство, рибальство й переважно кочове скотарство. Подальше виокремлення скотарства зі змішаного землеробсько-скотарського господарства у самостійну галузь трансформувало ці культури у культури Вінча, Лендела, Старчево-Кереш тощо. Цей переламний історичний момент дослідники тлумачать по-різному, хоча погоджуються в тому, що саме він започаткував власне індоєвропейську цивілізацію, її складником була культура причорноморських степів, в основі якої лежали середньостогівська та ямна археологічні культури IV тис. до н.е. Вона формувалася на стику двох культурних потоків: між осілими європейськими землеробами та номадами євразійського степу. Одні відзначалися миролюбністю, інші більшою агресивністю й рухливістю.

Як пише український археолог та історик Леонід Залізняк, саме на півдні України землеробська протоцивілізація Балкан через свій північно-східний форпост - трипільську культуру - безпосередньо впливала на предків майбутніх скотарів - мисливців та рибалок лісостепів басейнів Дніпра та Дінця. Балканські нащадки найдавніших землеробів та скотарів Близького Сходу передали їм не тільки навички продукційного господарства, а навіть прасемітську та прашумерську сільськогосподарську термінологію, що її лінгвісти знаходять у мові праіндоєвропейців. їх локалізація в степах та лісостепах між Дністром та Нижнім Доном співвідноситься з трьома усталеними напрямами праіндоєвропейських лінгвістичних контактів. На заході вони безпосередньо межували з носіями близькосхідних мов, на північному сході - угро-фінських, а на південному сході - картвельських. 

Ознаки арійської раси

Вважають, що справжні Арійці високі і стрункі. У них вузьке обличчя і довгий череп. Вони мають вузький лоб, вузьку спинку носа, трохи зігнуті брови, вузьке підборіддя. Колір шкіри арійців – рожево-білий, крізь неї відсвічує кров. Шкірі арійців не шкодить опромінення сонця. У них густе волосся, у чоловіків – пишна борода. Колір волосся зазвичай світлий, з варіаціями від зовсім білих до жовтуватих і золотистих.