Астольф де Кюстін і його «Правда про Росію»

Найкращу ілюстрацію про значимість цієї книги Астольфа де Кюстіна дає цитата із передмови до неї Дмитра Донцова, написана у 1958 році:

«Написана відважним, блискучим стилем, повна глибоких думок, елеганції вислову і невгнутої віри у свої слова, – ця книжка вимагає не тільки, щоб її читали люди, які боліють за долю своєї нації і нашої християнської цивілізації, але й щоб над нею медитували. Для людей, для яких шляхетність, мудрість і відвага не є порожніми словами, – є книга Кюстіна...» (с. 10).

Для зацікавлення вас, дорогі читачі, даю лише найцікавіші цитати із неї. Але для повного сприйняття поданої в ній інформації, в чомусь навіть шокуючої, наприклад, про царювання Івана IV або Петра I, її варто прочитати повністю.

Основні цитати із книги «Правда про Росію» (повна назва: Кюстін, Астольф де. Правда про Росію: пер. з фр. / Астоль де Кюстін; опрац. О Мерчанський; передм. Д. Донцова; післямова М. Слабошпицького – К.: Ярославів Вал, Укр. письменник; 2009. – 244 с.).

«Маркіз де Кюстін, автор епохального твору про Росію Миколи I, ту саму, якій кинув виклик Шевченко» (с. 6).

«До того тут все однакове, все те саме, той самий дух, та сама система, вічна, незмінна, не зважаючи на інші назви, титули і однострої...» (с. 6).

 «Єдино, що вони органічно засвоїли – в усім своїм житті, – це традиції Орди, яка колись тримала їх триста літ під ярмом» (с. 7).

«...в Росії «деспотизм є на троні, а тиранія – всюди» (с. 7-8).

Кюстін стверджує, що це дикунська вдача, байдужа до святости даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливости. Все в ній тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку» (с. 8).

«Московщина – це «суспільство, упорядковане страхом» (с. 8).

«Відзначає їх страшна ксенофобія, ненависть до чужинців, випливаюча із заздрости до них, основана на почутті власної інферіорности (нижчости)» (с. 8).

«Все в Росії – «анрежіманте», скошароване, це взагалі – «штучна нація». Все – фасада, фальш, чванькуватість і злоба. Це раби фізичні, душевні, з рабською душею і з рабською совістю» (с. 8).

«Опричник царя Івана, так само як партієць Сталіна, – мусив бути скінчений хам і бандит в душі, готовий до послуг білого чи червоного царя, без жодних моральних правил. Мусив виректися всіх природних, органічних зв’язків – родини, Бога, нації. Кремль – для Кюстіна – це «сатанинська будівля», в якій місце лише «постатям з Апокаліпси». (с. 8).

«Її зовнішньою політикою керують «імпондерабілі», внутрішній потяг орди завойовувати, підбивати інші народи, КРАСТИ, МОРДУВАТИ, ГРАБУВАТИ І ПАНУВАТИ. Москалі називають це своєю «месіанською ідеєю» (с. 9).

«І не дасть з тою бісівською силою собі ради Захід, ні Україна, коли тій темній силі не протиставить ще могутнішу, ще страшнішу СИЛУ ІДЕАЛІЗМУ, ГАРЯЧОЇ ВІРИ В СВОЮ ПРАВДУ, ПОСТАВЛЕНУ НАД ВСЕ ЗЕМСЬКЕ І ДОЧАСНЕ, СИЛУ МІЛІТАНТНОГО ДУХА» (с. 10).

Правда завжди стане відомою!