"Чоловіків звинувачують у тому, що вони є чоловіками", - Джордан Б. Пітерсон

"Вони ховають біологію під своєю ідеологією. Заперечують біологію, аби звинуватити чоловіка. Це абсурдно. Їхні ідеї не мають жодної фактичної бази. Еволюційна біологія і нейробіологія доводять, що ієрархії є неймовірно стародавніми. Давнішими, ніж дерева", - сказав він в інтерв'ю для El Mundo, що у перекладі опублікував сайт Збруч.

Констатація краху комунізму, закладеного в його структурі злочинного характеру, була шоком для лівиці. 

"Після Солженіцина навіть найбільші доґматики – навіть французькі інтелектуали! – не могли і далі виправдовувати комунізм. Що відтак зробили Дерріда і постмодерністи? Блискучий і шахрайський маневр. Вони підмінили фокус дискусії: з боротьби класів на боротьбу ідентичностей", - вважає Пітерсон.

Він вважає, що є криза маскулінності.

"Хлопці отримують від сучасного суспільства паралізуюче і спустошливе послання. По-перше, їх засуджують за їхню агресивність, коли вона є вродженою і найважливішою для їхнього бажання змагатися, перемагати, бути активно достойними. Далі їм кажуть, що суспільство є гнилою фалоцентричною тиранією і винні у цьому, звісно, насамперед вони – попросту через те, що є чоловіками. Й нарешті їх застерігають: «Навіть не робіть спроб добиватися успіху чи рухатись уперед, бо тоді ви будете не просто винними – ви станете активними спільниками феміцидної тиранії». У результаті багато чоловіків, особливо, молодих, мають мораль нижче плінтуса. Вони збилися з дороги, перебувають у ступорі. Не знають, куди рухатись, не мають цілей".

"Найгірше, що зробили постмодерністи, – це розпропагували плутанину між владою і конкуренцією, придатністю, спритністю. В ієрархіях йдеться не про домінування, а про конкуренцію. Прочитайте блискучу працю Франса де Вааля. Тиранічні шимпанзе закінчують дуже зле: їх розривають на шматки. Найуспішніші шимпанзе (в сексуальному плані також) – це ті, які краще взаємодіють. Ті, що заводять друзів і добре поводяться із самками. Конкуренція є ефективнішою, ніж сама по собі влада".

Пітерсон вважає, що у людських стосунках також діє модель розподілу Парето: нечисленні чоловіки захоплюють значну частину сексуальних можливостей. Це, звісно, погано для хлопців, які не крутять романи. Але це також недобре для дівчат. Це видно в найбільш прогресистських американських університетських кампусах, де за останні роки відбулося помітне падіння студентів-чоловіків саме через ідеологічний тиск. Шанси дівчини зав’язати щось схоже на постійні стосунки є мізерними. Хтось може подумати: «Як пощастило хлопцям, це мрія кожного підлітка!» Та це не так. Тому що інтимні стосунки перетворюють на нескінченну послідовність амурів на одну ніч, що не мають ні продовження, ні перспективи, ні користі в середньостроковій чи довгостроковій перспективі. Це гра, що веде до виродження, девальвації її учасників з обох сторін.

"Ми перейшли від намагань перетворити жінок на чоловіків до спроб перетворити чоловіків на жінок. А це не підходить жодній з цих статей. Жінкам також ні. Жінки так само, як чоловіки, зацікавлені у тому, аби покласти край кризі маскулінності.

Розсудлива жінка не хоче мати за пару дошкільня. Вона хоче чоловіка. Якщо вона розумна й компетентна, то хоче ще розумнішого і компетентнішого чоловіка, ніж вона сама.

Радикальні феміністки радикально помиляються! Вони не розрізняють компетентного чоловіка і деспота. Їхня звіряча паніка через будь-який вияв чоловічого вміння є свідченням їхнього вкрай поганого особистого досвіду. Вони кажуть: «Відберімо в чоловіків їхні кігті та ікла! Соціалізуймо їх! Зробімо їх м’якотілими, в’ялими і женоподібними, бо так вони не зможуть заподіяти нам більше зла!»

Це патологічна манера дивитись на світ і людські стосунки. А ще це серйозна стратегічна помилка. Бо коли принижуєш чоловіка, то посилюєш його досаду й образу. Перетворюєш його на бездарне роздратоване створіння, позбавлене почуттів. А життя без почуттів є нещасним. А принижений чоловік сердиться. І відтак стає агресивним. Деспотизм слабких значно небезпечніший, ніж деспотизм сильних.

Коли єдиними суспільними чеснотами є в’ялість і сумирність, твердість і домінування стають привабливими".

Пітерсон вважає, що чоловіки гірше, ніж жінки, можуть доглядати за дітьми, яким ще нема двох років. 

Кожна дитина вимагає трьох років повної самовіддачі. Це тривалий час. І для матері – об’єктивна підстава для вразливості. Що відтак роблять жінки? Вдаються до гіпергамії: шукають пару на тому самому або вищому рівні компетенції, ніж вони. Скажімо ясно: з однаковим чи більшим суспільно-економічним потенціалом, ніж у них. Таке відбувається в усіх культурах. Це одне з найбільш помітних відкриттів еволюційної біології і психології. А у випадку гіперкомпетентних жінок це є проблемою. Що вищий інтелектуальний коефіцієнт жінки, то нижчою є ймовірність того, що вона знайде постійну пару.

За останні 15 років зацікавленість жінок у шлюбі дуже зросла. Натомість чоловіків – різко впала. Дуже погана комбінація.

Скандинавські країни зробили неможливе, аби впровадити формальну рівність між чоловіками і жінками. Від колиски і до могили вони вилучили всі культурні елементи, які могли б зумовити чи акцентувати гендерні відмінності. Навіть іграшки є безстатевими. І що сталося? Цілком протилежне до того, що передбачалося: відмінності в характерах між чоловіками і жінками стали помітнішими! Це вражаюче наукове відкриття: коли викорінюєш культурні відмінності, то максимізуєш відмінності біологічні.

Постмодерна лівиця вимагає водночас необмеженого сексуального виявлення на будь-який смак чи колір (маємо гей-парад) – і цілковитої сексуальної безпеки. Побачимо, як вони зроблять квадрат із цього кола. Останнє, що спало їм на думку, є просто дивовижним: позитивно виражена згода. Кожен крок і етап любовної чи сексуальної зустрічі мусить бути належним чином запротокольований, аби уникнути непорозумінь. Це так по-орвеллівськи! Лише бідний 13-річний простак може вважати, що це не просто позитивно, а й здійсненно. Іноді виникає враження, що нашу культуру захопили люди з серйозними розладами особистості. Я це говорю серйозно. Як клініцист.

Про мас-медіа

— Чого ми потребуємо в мас-медіа – це небагатьох напрочуд розумних людей, готових говорити правду. А маємо орди колумністів другої руки, одержимих страхом та ідеологією. І скоро їх перестануть читати і слухати.

Про книжку  «Дванадцять правил життя»

Це ще один спадок прогресизму: покоління розніжених скигліїв, зовсім не готових протистояти життю. Оці батьки з Едіповим комплексом, які укладають пакт зі своєю дитиною: «Ти нас ніколи не покинеш, а ми натомість зробимо заради тебе все». Чистий егоїзм, загорнутий у ніжність. І в результаті діти виростають, не стаючи зрілими. Не мають почуття відповідальності. Вони є віктимістами. Робляться безпомічними і врешті-решт невдоволеними.

Моє послання до молоді просте. Розворушіться. Перестаньте гнити вдома. Перестаньте жалітися і звинувачувати всіх навколо. Будьте порядними, прямими і дисциплінованими. Робіть щось корисне. Візьміть на себе відповідальність. Шукайте сенс життя. Будьте як лангусти: ходіть з високо піднятою головою і розпрямленими плечима.