«Чверть населення Швеції – це імігранти та їхні діти» – Пауліна Нойдінг на конференції National Conservatism (США)

Пауліна Нойдінг (Paulina Neuding), 1981 р. н., колумніст, політичний коментатор, співзасновник  Freedom Rights Project, оглядач шведських газет «Svenska Dagbladet» і «Göteborgs-Posten», європейський редактор у журналі Quillette. Її  статті з’являлися у таких виданнях як The New York Times, Politico, Die Welt, The Spectator, The Jerusalem Post і Gazeta Wyborcza.

Питання націоналізму в сучасному світі набувають все більшої актуальності. Вони широко обговорювалися на міжнародній конференції з питань національного консерватизму, яка пройшла з 14 по 16 липня 2019 року в Вашингтоні.

Одна із спікерів конференції, шведська журналістка Пауліна Нойдінг (Paulina Neuding), закликала присутніх на прикладі своєї Батьківщини замислитися над проблемою змін,  які відбуваються, коли сама ідея націоналістичної держави відкидається на користь агресивної мультикультурної  ідеології.

Сучасна Швеція є частиною поточної європейської парадигми антинаціоналізму. Країна дуже далеко пішла в цій ідеології, а самі слова «націоналізм» і «патріотизм» вживаються як «брудні».

І в цьому вона не є унікальною. Унікальність цієї європейської країни полягає в тому, що її суспільство зараз є глибоко розділеним та знесиленим новим видом трайбалізму (згідно із Шаттлвортом, трайбалізм – це суспільне явище, у межах якого члени однієї групи вважають, що представники іншої наперед помиляються). Трайбалізм у Швеції проявляється у протистоянні корінних місцевих жителів та іммігрантів.

У рамках одного покоління шведське суспільство,  яке справедливо вважали прикладом соціальної згуртованості, рівності, низького рівня злочинності, високої довіри, політичної стабільності, стало швидко йти до неузгодженості зі зростаючими районами соціальних заворушень, в основному в середовищі іммігрантів.

За статистикою Швеція прийняла біженців більше, ніж будь-яка інша країни Європи, а питання: «Скільки іммігрантів ми можемо прийняти?» вважається тут некоректним, расистським. Внаслідок цього,  чверть населення країни – це іммігранти та їхні діти, а поняття нації стало досить умовним.

Шведські політики підходили до імміграції, заперечуючи і навіть висміюючи власну культуру. Прем’єр-міністр  Швеції 2006–2014 рр. Фредерік Райнфельд ганебно сказав, що тільки варварство є суто шведським, а все інше запозичено з-за кордону. Його опонент, колишній лідер соціал-демократів припустив, що шведи заздрять іммігрантам, бо «…у вас є культура, історія, національна ідентичність, щось таке, що вас згуртовує. А що є в нас (шведів)? Івана Купала, День літнього сонцестояння та інші дурниці». І це така ідеологія.

Звісно, у шведів є і  власна культура, і мова, яку потрібно вчити, якщо ти хочеш стати повноцінною частиною шведського суспільства. Проблема в тому, що іммігранти у своїй більшості цього не бажають. Вони є фізично відокремленими від шведів, живучи  у власних районах. Для цих районів виник спеціальний термін – шведські «no-go zonez», куди не місцевим іноді навіть небезпечно заходити. І якщо у 1990 було 3 таких райони, то зараз майже 200.

Також іммігранти не бажають інтегруватися у шведську культуру. За статистикою, 17,5% учнів не змогли завершити обов'язкове навчання у школі з 1 по 9 клас. У Гетеборзі, в районі, де проживають іммігранти, цей показник сягає 70%. Такі діти рекрутуються бандитами або самостійно гуртуються у банди, а їхні батьки живуть на соціальну допомогу за рахунок шведських  платників податків.

Небажання шведського уряду урегульовувати внутрішні проблеми, а також об'єднувати мешканців країни навколо націоналістичних ідей призвело до втручання у її внутрішню політику Російської  Федерації (йдеться про  вибори 2018 року).  Агентство MSB заявило, що мета Росії полягає в розпалюванні внутрішніх суперечок у Швеції і відверненні уваги від російських дій в інших країнах Європи. Можливо, це правда. Але дії Росії стають дійсно небезпечними через власні помилки Швеції, які призвели до того, що брехливі новини видаються достовірними. Проблеми імміграції і нестримно зростаючого рівня злочинності справді розколюють країну; Росія ж просто намагається використовувати ці розходження у власних інтересах.

Альтернативою націоналістичній державі не може бути універсалістська держава, або т. зв. «природна» (нерегульована, лібертаріанська) держава. Сама сутність таких політичних устроїв суперечить людській психології. Людина не може  повноцінно існувати як окремий егоїстичний індивід. У неї є глибоко вкорінена потреба належати до більших груп. Саме націоналістична держава дає вихід цій потребі в конструктивному, позитивному руслі. І саме тому націоналізм працює антидотом до трайбалізму. А мультикультурність, як показав досвід Швеції, призводить до значного ризику переродження у первіснообщинний трайбалізм.