Чи має людську душу новонароджена дитина? Як поводяться діти, виховані тваринами

Мауглі є популярним персонажем, придуманим Кіплінгом. Протягом тривалого часу цим героєм продовжують захоплюватися як любителі книг, так і кіномани. І нічого дивного в цьому немає, адже Мауглі втілює в собі красу, розум і благородство, будучи при цьому лише казкою джунглів. Є ще один досить відомий персонаж, вихований мавпами. Мова, звичайно ж, йде про Тарзана. Згідно з книгою, він зумів не тільки влитися в суспільство, а й вдало одружитися. При цьому звірячі повадки практично повністю зникли.  

Чи є місце казкам в реальному світі?

Природно, історії виглядають цілком привабливо, вони захоплюють дух, захоплюють у світ пригод і змушують вірити, що персонажі знайдуть собі місце в будь-якій країні, в будь-яких умовах. Але в реальності все виглядає не так чудово. Ще не було таких випадків, коли дитина, вихована тваринами, з часом ставав людиною. У нього почне розвиватися синдром Мауглі.

Основні риси хвороби

Розвиток людей характеризується наявністю конкретних меж, коли відбувається закладка певних функцій. Навчання мови, наслідування батькам, прямоходіння і багато іншого. І якщо дитина не буде всього цього вчитися, то вона не стане цього робити, коли подорослішає. І реальний Мауглі навряд чи навчиться людської мови, почне ходити на двох ногах. Так і моральні принципи суспільства він би ніколи не зрозумів. Так що передбачає синдром Мауглі? Мова йде про деякий ряді ознак і параметрів, якими володіють ті, хто виховувався не в людському суспільстві. Це і вміння розмовляти, і страх, викликаний людьми, і невизнання столових предметів і т. п. 

Звичайно, «людське дитинча», вихованого звірами, можна навчити імітувати мову або поведінку, властиві людям. Але синдром Мауглі перетворює все це на звичайне дресирування. Природно, адаптуватися до суспільства дитина здатна, якщо її повернути в суспільство до настання 12-13 років. Однак вона все одно буде страждати від психічних відхилень.

Був випадок, коли дитину виховали собаки. Згодом дівчинку навчили розмовляти, але вона від цього не стала вважати себе людиною. На її думку, вона була саме собакою і не належала до людського суспільства.

Синдром Мауглі іноді призводить і до смерті, адже діти, виховані тваринами, потрапляючи до людей, починають відчувати ще й культурний шок, а не тільки фізіологічний. Фахівці знають велику кількість історій «людських дитинчат», і лише мала частина з них відома суспільству. У даному огляді будуть розглянуті найбільш відомі діти-Мауглі.

Хлопчик-шимпанзе з Нігерії

У 1996 році в джунглях Нігерії був знайдений хлопчик Белло. Точний його вік визначити було складно, але за припущеннями фахівців дитині виповнилося лише 2 роки. У знайди були виявлені відхилення фізичного та розумового характеру. Мабуть з-за цього його і залишили в лісі. Природно, постояти за себе він не міг, але шимпанзе не тільки не завдали йому шкоди, але й прийняли в своє плем'я. 

Як і багато інших здичавілих дітей, хлопчик по імені Белло перейняв звірячі повадки, почав ходити як мавпи. Широке поширення історія набула в 2002 році, коли хлопчик був виявлений в інтернаті для покинутих дітей. У перший час він часто бився, кидався різноманітними речами, бігав і стрибав. Проте з часом став спокійнішим, хоча розмовляти так і не навчився. У 2005 році Белло помер з невідомих причин.

Хлопчик-птах з Росії

Синдром Мауглі давав про себе знати у багатьох країнах. Винятком не стала і Росія. У 2008 році у Волгограді був знайдений шестирічний хлопчик. Людська мова була незнайома йому, замість цього знайда щебетав. Даний навик він придбав завдяки своїм друзям-папугам. Звали хлопчика Ванею Юдіним. Слід зазначити, що фізично хлопець ніяк не постраждав. Однак виходити на контакт з людьми він був не здатний. Ваня мав пташині манери поведінки, для вираження емоцій використав руки. Пов'язано це було з тим, що довгий час хлопець прожив, не виходячи з кімнати, в якій мешкали птахи його матері. Хоч хлопчик і жив з матір'ю, але, за словами соціальних працівників, вона не тільки не розмовляла з ним, але й зверталася як з ще одним пернатим вихованцем. На сучасному етапі хлопець знаходиться в центрі психологічної допомоги. Фахівці намагаються повернути його з пташиного світу.

Хлопчик, вихований вовками

У 1867 році індійськими мисливцями був знайдений 6-річний хлопчик. Сталося це в печері, де жила зграя вовків. Дін Саничар, а саме так звали знайду, бігав рачки, як і тварини. Хлопця намагалися лікувати, але в ті часи ще не було не тільки відповідних коштів, але і ефективних методик. Перший час «людське дитинча» їло сире м'ясо, відмовлялося від посуду, намагалося зривати з себе одяг. З часом Дін почав їсти приготовані страви. А от розмовляти так і не навчився.

Дівчатка-вовчиці

У 1920 році в Індії в лігві вовків були виявлені Амала і Камала. Першій було 15 років, другій вже виповнилося 8 років. Більшу частину життя дівчатка виховувалися вовками. Хоч вони й були разом, але фахівці не вважали їх сестрами, так як різниця у віці була досить значною. Просто їх залишили в одному місці в різний час. 

Здичавілі діти були знайдені при досить цікавих обставин. У той час в селі велике поширення одержали чутки про двох примарних духів, які жили разом з вовками. Перелякані жителі прийшли за допомогою до священика. Він, сховавшись біля печери, дочекався відходу вовків і заглянув в їх лігво, де і були виявлені діти, яких виховали тварини. За описом священика, дівчатка були «огидними з ніг до голови істотами», пересувалися виключно рачки і не володіли якимись людськими ознаками. Хоч у нього й не було досвіду в адаптації таких дітей, він їх забрав з собою.

Амала і Камала спали разом, відмовлялися від одягу, їли тільки сире м'ясо і часто вили. Ходити вертикально вони вже не могли, так як сухожилля з суглобами на руках стали коротшими в результаті фізичної деформації. З людьми дівчата відмовлялися спілкуватися, намагаючись повернутися назад у джунглі. Через деякий час померла Амала, з-за чого Камала впала в глибокий траур і навіть вперше заплакала. Священик думав, що й вона скоро помре, тому став більш активно працювати над нею. У підсумку хоч трохи, але ходити Камала навчилася, і навіть вивчила кілька слів. Але у 1929 році і вона померла від ниркової недостатності.

Діти, виховані собаками

Мадіна була виявлена фахівцями в трирічному віці. Її вихованням займалися не люди, а собаки. Мадіна воліла гавкати, хоч і знала деякі слова. Знайдена дівчинка після обстеження було визнано розумово і фізично повноцінною. Саме з цієї причини дівчинка-собака ще мала шанс повернутися до повноцінного життя у людському суспільстві.

Ще одна подібна історія трапилася в Україні в 1991 році. Батьки залишили свою дочку Оксану у трирічному віці в будці, де вона і зростала протягом 5 років в оточенні собак. У зв'язку з цим вона перейняла поведінку тварин, стала гавкати, гарчати, пересувалася виключно рачки. Дівчинка-собака знала тільки два слова – «так» і «ні». Після курсу інтенсивної терапії дитина все-таки придбала соціальні і вербальні навички, почала розмовляти. Але психологічні проблеми так нікуди й не поділися. Дівчинка не вміє виражати себе, і досить часто намагається спілкуватися не мовою, а проявляючи емоції. Зараз дівчина живе в Одесі в одній з клінік, часто проводячи свій час з тваринами.

Дівчинка-вовк

Дівчинку Лобо вперше побачили в 1845 році. Вона разом зі зграєю хижаків нападала на кіз поряд з Сан-Феліпе. По закінченні року інформація про Лобо підтвердилася. Її побачили, коли вона поїдала м'ясо вбитої кози. Жителі села приступили до пошуків дитини. Саме вони зловили дівчинку і назвали її Лобо. Але, як і багато інші діти-мауглі, дівчинка намагалася вирватися на свободу, що у неї й вийшло. Наступного разу її побачили тільки через 8 років у річки з вовченятами. Злякавшись людей, вона підхопила тварин і зникла в лісі. Більше її ніхто не зустрічав.

Дика дитина

Дівчинка Рочом Пьенгенг пропала разом із сестрою, коли їй було всього 8 років. Знайшли її тільки через 18 років в 2007 році, коли батьки вже й не сподівалися на це. Виявив її селянин, у якого дівчинка намагалася вкрасти їжу. Її сестру відшукати так і не вийшло. З Рочом багато працювали, всіма силами намагалися повернути до нормального життя. Через деякий час вона навіть почала вимовляти деякі слова. Якщо Рочом хотіла їсти, то показувала на свій рот, часто повзала по землі і відмовлялася від одягу. До людського життя дівчина так і не звикла, втікши в ліс у 2010 році. З того часу її місцезнаходження невідомо.

Дані приклади показують, що з людської дитини виростає людина лише в людському суспільстві.