Чи може "лагідна українізація" не достатньо лагідна?

Деякі так звані «москвомовні українці», після того як всі аргументи в користь московської мови зникли як роса на сонці, все ще тримаються останнього аргументу. А саме, мовляв «ми не будемо переходити на українську, бо цей перехід має бути добровільним, а не в результаті страшного тиску».

І тут зразу хочеться згадати, звідки ж взялось таке явище як не україномовні українці, а москвомовні? А з’явились вони якраз в результаті тиску, і не жартівливого та лагідного, а тиску справжнього. Смертельно небезпечного і жорсткого. З геноцидом, репресіями і дискримінаціями. Проти української мови була розгорнута кампанія з дискредитації тривалістю багатьох десятків чи сотень років. Навіть мені доводилось стикатись з ідеологемою, мовляв українська мова це мова «селюків», а тому нею не модно розмовляти, і хто нею розмовляє той ніби ходячий архаїчний пережиток.

Так ось, до чого це я веду. Справа в тому, що ці кілька поки що (одночасно вже і ще) москвомовних українців є такими лиш тому, що свого часу їхніх дідів, батьків або ж їх самих вже пропустили через м’ясорубку русифікації. Їх розідерли, прополоскали, пофарбували, потім наново зшили і попрасували. Обрізали, наче п’яні працівники «зеленбуду» дерево в парку. Тобто скрутили в трубочку а потім знову вирівняли заради того, щоб вони заговорили московитською. Таке сталось тому, що вони дозволили це з ними зробити… І після цього всього вони ще сміють щось казати про якийсь тиск на них з української сторони?!

Я дуже радий, що українська сторона у своїй просвітницькій діяльності на користь української мови дотримується всіх правил доброго тону і принципів свободи волі та добровільності. А, поки що російськомовні, в Україні можуть бути за це вдячні. Кожен, хто ще з якихось причин не почав свій перехід з московитської мови на українську, має всі можливості перейти на світлу сторону. Згадати про своє коріння, вернутись до джерел.