Дегенеративне мистецтво чи звичайнісіньке шахрайство? І одне, і друге – докази

ХУДОЖНИК: НЕ атрибутований… Досить часто мені доводиться вживати цю фразу при публікації творів мистецтва.

Справа в тому, що в липні 2023 року у двох групах КОТОПЕДІЯ (соцмережа Фейсбук) я заснував авторський проект «Цивілізація Кішок».

Кішка була створена Богом, як ідеальне створіння, раніше за людину, а наблизилася до людини близько 10 000 років тому. Та на відміну від людини, Кішка як була ідеальною, так і залишається ідеальною!

Кішка присутня в релігійному живопису на картинах таких всесвітньо відомих художників, як Козімо Росселлі (1439-1507), Ієронім Босх (1450-1516), Альбрехт Дюрер (1471-1528), Якопо Бассано (1515-1592), Якопо Робусті (Тінторетто, 1518-1594), Паоло Веронезе (1528-1588), Федеріко Бароччі  (1535-1612), Франческо Бассано (1549-1592), Леандро Бассано (1557-1622)… Оскільки замовником картин і фресок виступав Ватікан, а роботу художників приймав Папа Римський та високі посадовці-кардинали, то можна вважати, що християнська Церква ставиться до кішок з відповідною повагою.

Серед європейських художників були й такі, що повністю присвятили своє життя і творчість зображенню котиків. Наприклад, Генрієтта Роннер-Кніп (1821−1909), нідерландська художниця, писала з натури улюбленців королівських родин — Габсбургів та Гоггенцоллернів. А британський художник Луїс Вейн (1860 -1939) одним із перших надав пухнастим звіркам антропоморфного вигляду. Вони пили чай, курили сигари, грали на музичних інструментах та влаштовували свята.

Не обійшли котиків увагою і скульптори, серед яких можна назвати всесвітньо відомі імена: Луї-Робер Карр’є-Беллйоз (1848-1913), Жуль Андре д'Уден (1859-1904), Дієго Джакометті (1902-1985)…

Ось на такій художній спадщині та сучасному мистецтві я і вирішив створити віртуальну галерею, у якій зібрати твори художників різних епох, присвячених життю Кішок серед людей.

Практично одразу я зіткнувся з проблемою атрибуції творів мистецтва – далеко не до всіх вдавалося знайти дані про художника, назву твору, дату створення, техніку, оскільки не всі художники минулих часів підписували свої картини, ставили дату написання та давали їм назви.

Також до нашого часу дійшли малюнки, гравюри та живописні полотна багатьох художників, чиї імена забулися чи загубилися в історії.

Сотні сучасних художників та ілюстраторів щоденно створюють все нові і нові твори з котиками, які поширюються в Інтернеті, а потім неодноразово копіюються і перепощуються часто-густо без інформації про авторство.

Таким чином, моє стремління до ідеального вступило у суперечність з реаліями життя. І тому мене постійно мучило почуття незавершеності публікацій… Здається, що перфекціонізм недаремно відносять до хвороб).

Але задавшись питанням «Чи додає художнім достоїнствам картини ім'я художника?» я, після довгих роздумів, дійшов висновку, що далеко не завжди гучне ім’я автора твору відповідає художнім якостям самого твору! Досить часто на нас тисне задана (нав’язана) мистецтвознавцями, експертами чи торговцями (і спекулянтами) оцінка художника: геніальний, талановитий, визнаний, успішний… Та оцінка його творів в компліментарному чи матеріальному вимірах. Ці фактори значно впливають на наше сприйняття картини чи ілюстрації. А коли виникає конфлікт між нашим сприйняттям картини і сформованою у суспільстві її  оцінкою, то досить часто нам соромно висловити свою думку - якщо усі кажуть, що це геніально, а я не бачу в творі нічого красивого та естетичного, то, мабуть, я не розбираюся у мистецтві! Краще промовчати або приєднатися до загального хору…

***

Як часто ми складаємо думку про щось самостійно, не спираючись при цьому на думку інших, на інформацію про об'єкт нашої оцінки, на контекст?

Як на наше сприйняття картини чи ілюстрації впливає ступінь визначності та популярності її автора?

Як на наше сприйняття картини впливає її сучасна комерційна вартість?

***

Приклад перший…

Про «геніального» Казіміра Малєвича з його «чорним квадратом» не писав тільки найбільш лінивий мистецтвознавець. Але при цьому мало хто знає, що Малєвич примітивний плагіатор! І ідею «чорного квадрату» він поцупив у двох попередників!

У 1617 році відомий європейський мислитель Роберт Фладд (член таємного містичного Ордену Розенкрейцерів, філософ, маг і алхімік) зобразив первозданний хаос у малюнку «Велика пітьма». Чорний квадрат супроводжує напис латинською мовою: «Et sic in infinitum» — «І так до нескінченності».

«На початку створив Бог небо і землю. Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою». (Буття, 1)

***

У 1882 році Альфонс Руде (1854-1905) виставив чорний прямокутник у рамі, який було підписано: «Бійка негрів у печері вночі (Репродукція відомої картини.)»

Очевидно гумор Руде був належно оцінений, бо на «чорному прямокутнику» він не зупинився і продовжив епатувати публіку на вернісажах наступними роками, створивши цілий клон аналогічних картин з досить в’їдливими гумористичними підписами…

1883 р. «Білий прямокутник»: «Перше причастя молодих байдужих дівчат у сніжну погоду»

1887 р. «Синій прямокутник»: «Ступор молодих рекрутів, які вперше побачили твою блакить, о Середземне море!»

1887 р. «Зелений прямокутник»: «Сутенери, ще в силі віку, випивають абсент, лежачі на животах у траві»

1887 р. «Жовтий прямокутник»: «Обробка охрою жовтяничних чоловіків – рогоносців»

1887 р. «Сірий прямокутник»: «Хоровод п'яниць у тумані».

1894 Р. «Червоний прямокутник»: «Збір врожаю помідорів апоплексичними кардиналами на березі Червоного моря (Ефект полярного сяйва)»

Не виключено, що таким чином Альфонс Руде висловив свій протест проти деградації мистецтва.

***

Усього Казімір Малєвич  написав 4 «чорних квадрати»!

Перший – 1915 року. Вважається найціннішим і зберігається у Третьяковській галерії. Побачити його можна у постійній експозиції (Кримський Вал, 10). Навколо нього вся історія з супрематизмом і розгорнулася…

Дослідження «Чорного квадрата» Малевича за допомогою мікроскопа та рентгена, проведені у 2015 році, виявили, що під ним заховані одразу дві більш ранні роботи, написані кольоровими фарбами - одна відноситься до кубофутуристичного періоду творчості художника, друга - до протосупрематичного.

Також під шаром фарби було виявлено напис «Битва негрів уночі», що відсилає до абсолютно чорного жартівливого полотна Альфонса Руде, написаного 30 роками раніше. За заявою співробітників Третьяковської галереї, розташування та направлення напису свідчить про те, що картина в експозиції висить догори ногами. Експерти схиляються до того, що напис виконаний невідомим жартівником, який вказав Малєвичу на плагіат.

Другий – 1923 року. Знаходиться в Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Він є частиною триптиха (твір із трьох частин), який Малевич готував спеціально для Бієнале у Венеції: «Чорний квадрат» - «Чорний круг» - «Чорний хрест».

Третій – 1929 року. Його Малевич писав у Третьяківці для виставки у Третьяківці… Чому? Тому що у першого був дуже поганий стан безпеки: масло все в тріщинах і погано тримається на полотні.

Останній, четвертий - написаний на межі 20х-30х років. Про те, що він фізично існує, стало відомо лише у 90-ті роки. Він потрапив у банк як заставу під кредит, потім банк розорився, картину виставили на торги. В результаті твір викупив відомий меценат і передав на зберігання в Ермітаж.

До речі! Усі «квадрати», написані Малевичем після 1915 року - це не копії, а авторські повторення. Загалом, судячи з кількості АВТОРСЬКИХ ПОВТОРЕНЬ, Малевич швидко зрозумів, що вигадав (привласнив) класну ідею! І вирішив сплагіатити у Альфонса Руде ще пару варіантів, написавши «Червоний квадрат» та «Синій квадрат»!

А мистецтвознавці захлинаються в екстазі: «Це шедевр, точно так! Чорний квадрат - символ нового часу та нового мистецтва, сам Малевич вважав його новою точкою відліку, що обнуляє все, що було до. Що найцінніше у ньому – це, звичайно, ідея. Давайте уявимо, яку сміливість треба було мати, щоб, будучи сучасником Рєпіна, створити такий твір і відмовитися від реалізму!» (З телепередачі мистецтвознавця Юлії С., присвяченої Малєвичу …)

З чим я можу погодитися, так з твердженням, що потрібно було мати сміливість привласнити ідею і виставити як свою привселюдно!

***

Приклад другий…

Жінки і кішки протягом століть були об’єктами творчості художників. Їм присвячені тисячі картин.

 "Дора Маар з кішкою" (фр. Dora Maar au Chat) - картина Пабло Пікассо, написана в 1941 році. На ній зображена Дора Маар, кохана художника, яка сидить на стільці з маленькою кішкою на плечі.

Картина була виставлена на продаж аукціонним будинком Сотбіс 3 травня 2006 року в Нью-Йорку і стала найдорожчою картиною у світі після «Хлопчика з люлькою» Пікассо, проданої у 2004 році за 104 млн доларів. Російський покупець, який побажав залишитися невідомим, придбав «Дору Маар з кішкою» за $95 216 000 за оцінною вартістю $50 000 000.

Художню цінність картини ви можете визначити самі)

Не сумніваюся, що ви знайшли кішку на картині, а також замилувалися красою жінки)

***

Приклад третій…

Знайдіть кішок на картині «Кішки» (1913 р.) російської художниці-авангардистки Наталії Сергіївни Гончарової (1881-1962)...

***

Приклад четвертий…

Нідерландський художник Ян Вермеєр Делфтський (1632-1675), майстер побутового живопису й жанрового портрета, упродовж багатьох століть після своєї смерті залишався невідомим у колі мистецтвознавців та поціновувачів живопису. Вермеєрр та його роботи були знову відкриті лише в 1866 році, коли французький дослідник живопису Теофіл Торе опублікував про нього монографію. Відтоді було автентифіковано 40 картин. А за все життя Вермеєр створив близько 60 творів. Для порівняння, Рембрандт написав понад 2000.

«Дельфтський сфінкс», «Колібрі серед горобців», як Вермеєра називав Торе, здобув славу завдяки картинам побутового жанру. У цьому він вважається одним із неперевершених майстрів нарівні з Пітером Брейгелем Старшим та Яном Стеном.

Вермеєр майже ніколи не ставив на своїх картинах дати та не давав їм назв. Ті самі назви, які тепер у всіх на слуху, були дані картинам шанувальниками таланту великого майстра набагато пізніше.

«Алегорія віри». Ян Вермеєр, 1670-1672.

"Алегорія віри" – єдиний твір Вермеєра, що знаходився в зібранні російського колекціонера. Колекціонер Дмитро Щукін показав художнику Остроухову, куплену з нагоди невелику картину. Знавець подивився і кинув своє звичайне: «нісенітниця і погань».

Щукін картину продав, а потім виявилося, що це був невідомий тоді витвір Яна Вермеєра Делфтського, творів якого досі немає в Росії. Відкинуту Остроуховим картину купив голландський мистецтвознавець Бредіус. Наразі картина зберігається у музеї Метрополітен у Нью-Йорку.

Які висновки?

Критично ставитися до оцінок художників та їхніх творів!

P.S.

У першому варіанті стаття була адресована підписникам котогруп як пояснення, чому я вживаю термін «НЕ атрибутований». Але коли я дав її прочитати пану Ігору Каганцю, то було вирішено опублікувати її на «Народному Оглядачі».
В процесі підготовки до публікації я зрозумів, що торкнувся теми проявів психопатії, виродження і дегенерації в образотворчому мистецтві.  Фактично, до теми «дегенеративного мистецтва». Вважаю, що про це варто поговорити в наступних публікаціях.

А тут художник Сергій Поярков пояснює, що так зване "сучасне мистецтво" – це нахабне шахрайство: