До падіння соціалізму у Венесуелі залишилися лічені дні

Менше місяця знадобилося 35-річному інженеру Хуану Гуайдо для політичного сходження з невідомості до «президентства» у 30-мільйонній нафтовій державі. Як лідера Венесуели його визнали десятки тисяч демонстрантів, які протестують проти соціалістичного режиму Мадуро, а також потужні іноземні держави на чолі з США. Mind пропонує дізнатися подробиці політичного потрясіння, що відбувається наразі в Боліваріанській Республіці.

Що сталося

Вчорашній день, 23 січня, різко зменшив шанси соціалістичного лідера Венесуели Ніколаса Мадуро утримати владу в своїх руках. У 30-мільйонній країні в середу з'явився ще один самопроголошений президент, легітимність якого відразу ж визнали лідери Сполучених Штатів, дев'яти латиноамериканських держав, зокрема Бразилії та Колумбії, що межують з Венесуелою, а також Канади і Грузії.

Хуан Гуайдо, який очолює з 5 січня підконтрольну опозиції та позбавлену реальної влади Національну асамблею (однопартійний парламент), оголосив себе президентом Венесуели і прийняв присягу на вчорашньому багатотисячному протестному мітингу в районі Чакао в Каракасі. Він назвав чинного лідера країни Ніколаса Мадуро узурпатором, який отримав другий президентський термін шахрайським шляхом.

Новий самопроголошений президент пообіцяв сформувати перехідний уряд, здатний врятувати країну від гіперінфляції та економічного колапсу. Підвищуючи ставки у своїй політичній грі, Гуайдо привселюдно запропонував амністію усім військовим, які повстануть проти режиму Мадуро.

Чому це важливо

Саме по собі визнання легітимності Гуайдо Штатами та іншими іноземними державами не несе загрози повалення Мадуро. Проте відкрита міжнародна підтримка Хуана Гуайдо посилить тиск на офіцерів збройних сил Венесуели і керівників правлячої в цій країні Соцпартії. Визнавши Гуайдо, Сполучені Штати ясно дали зрозуміти, що вживуть каральних заходів проти незгодних з його президентством чиновників.

Під загрозою міжнародних санкцій і тиском опозиції військова і політична еліти Венесуели можуть змусити Мадуро скласти повноваження. Широке визнання Гуайдо як президента також підвищує ймовірність того, що Штати нададуть різнобічну допомогу венесуельським демонстрантам і вживуть заходів для їх захисту. У разі масової загибелі опозиціонерів з вини адміністрації Мадуро, США можуть розглянути можливість військової інтервенції на територію Венесуели.

Подібні прецеденти відбувалися у 2011 році, коли США визнали легітимність Національної перехідної ради в Лівії при чинному уряді Муаммара Каддафі, а також у 2014 році, коли сирійським опозиційним угрупованням була дана можливість відкрити дипломатичні представництва в Штатах.

Що передувало двовладдю у Венесуелі

Мадуро прийшов до влади у 2013 році після смерті свого попередника Уго Чавеса. Уже тоді інфляція у Венесуелі перевищувала 50%, і в країні відчувався дефіцит валюти, електроніки, імпортних медикаментів і багатьох товарів першої необхідності. Продовживши проводити дорогі соціальні програми Уго Чавеса, Мадуро пустив економіку під укіс. У 2018 році інфляція у Венесуелі сягнула 80 000%, бідність охопила 87% населення, і громадяни почали масово страждати від недоїдання.

На тлі наростаючих економічних проблем у країні протягом трьох років загострювалося політичне протистояння президента і парламенту. Після того як за підсумками виборів у грудні 2015 року більшість місць в Національній асамблеї Венесуели отримали противники Мадуро, вони зробили декілька спроб змістити чинного главу держави. Однак ставленик Уго Чавеса отримав підтримку Верховного суду Венесуели, за допомогою якого зміг блокувати будь-які законодавчі ініціативи опозиції.

У травні 2018 року у Венесуелі були проведені перевибори президента. Опозиція закликала їх бойкотувати, бо влада вивела з передвиборної гонки сильних суперників Мадуро, до того ж не дозволила міжнародним спостерігачам стежити за виборчим процесом. Вибори розкритикували за фальсифікації та жахливе накручування явки. Незважаючи на це, центральна виборча комісія відрапортувала, що Мадуро набрав 68% голосів і був переобраний на другий термін.

10 січня 2019 року він склав присягу як глава держави на період з 2019 по 2025 роки. Ця подія запустила нову хвилю антиурядових протестів, під час яких у зіткненнях з поліцією загинуло щонайменше вісім осіб.

Хто такий Хуан Гуайдо?

35-річний Хуан Гуайдо донедавна був порівняно непомітною фігурою у венесуельській політиці. У політику він потрапив у 2007 році, коли, будучи студентом, став брати участь в демонстраціях проти режиму Уго Чавеса. З 2009 року він перебував в ультрарадикальній опозиційній партії «Народна воля», в якій ніколи не посідав лідируючих позицій і знаходився в тіні свого партійного боса Леопольдо Лопеса та його заступників.

Сходженню Гуайдо до влади в парламенті посприяв вдалий для нього збіг обставин. У 2015 році, відразу після перемоги на парламентських виборах, опозиційні партії домовилися, що раз на рік, 5 січня, по черзі змінюватимуть главу Національної асамблеї. І коли нинішнього року настала черга «Народної волі» висувати свого представника, ця партія опинилася в стані «без голови» – її засновник Леопольдо Лопес знаходиться під домашнім арештом за організацію антиурядових протестів у 2014 році, а його найближчий соратник Фредді Гевара переховувався від влади, будучи звинуваченим у розпалюванні кривавих заворушень 2017 року.

Хуан Гуайдо, що був висунутий з третіх ролей в «Народної волі» відразу в лідери парламенту, на думку спостерігачів, затіяв складну і ризиковану гру. За словами депутата Національної асамблеї Хуана Андреса Меї, громадяни Венесуели довгий час сповідували культ особистості та шанували авторитарного лідера, і молодому самопроголошеному президенту буде дуже нелегко працювати з таким електоратом.

Водночас поява «нової людини» на венесуельському парламентському Олімпі дає експертам надію, що Хуану Гуайдо вдасться згуртувати роз'єднаних опозиціонерів, яких роздирають конфлікти, і посилити протестний тиск на Ніколаса Мадуро. Гуайдо вважають політиком, який влаштовує помірних демонстрантів і разом з тим викликає повагу в радикалів за те, що багато разів брав участь у мітингах проти соціалістичного режиму.