20.08.2015 - 03:08
- Відвідувань: 57
- Переглядів: 62
Древній календар хліборобів-русів – релігійна система наших предків
Джерело:
У нас була своя цілком сформована віра, свій відмінний від інших світогляд. І цьому конкретне підтвердження Влескнига.
Це була геніальна, толерантна й поміркована віра. Йде жорстока боротьба за землі, за душі людей, боротьба не на життя, а на смерть, про що описується у Влескнизі (ВК), але ви не знайдете у ній нічого подібного на кшталт того, чим рясніє Біблія. Наприклад, настанови Мойсея, щодо тих, хто має іншу віру, ніж він: " Конче винищите всі ті місця, що служили там люди, яких ви виганяєте, своїм богам на високих горах і на пагірках, та під кожним зеленим деревом. І розвалите їхні жертовники, і поламаєте камінні стовпи для богів, і їхні святі дерева попалите в огні, а бовванів їхніх богів порубаєте, і вигубите їхнє ймення з того місця" (5 кн. Мойсеєва,12,2-3). Або слова вкладені в уста Ісуса Христа: "Коли хто приходить до мене і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі – той не може бути учнем Моїм" (Єв. Від Луки 14, 25-27).
Вчення, викладене у ВК, навпаки, – це повага до старших, до Отців. І близько немає про те, що жінка повинна бути безсловесною рабою в чоловіка, як на цьому наполягає Біблія. Жінка тут рівня чоловікові, бо вона "Мати Слава", "Зоря Сонця", "вона була напроти Дія" (д. 30), тобто з'явилася на світ одночасно з богом-творцем, а не створена із ребра чоловікового. Автор ВК прославляє рівність всіх людей незалежно від становища та чину: "В ті часи, після Кия князями обирали багатьох отців, а князі особливі і всякі після князювання на Вічі оголошувалися простими мужами і ставали землю доглядати" (д. 37Б).
Руські князі в давнину були простими людьми, після закінчення терміну князювання вони поверталися до звичайного трудового життя. Нині, наприклад, якийсь рядовий нардепик (слуга народу) уже має масу пільг і ледь не за бога себе вважає – все за Біблією, яка пропагує покору та рабство: "Раби – слухайтесь в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячись Бога! І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господові. А не людям!" (Послання Павла до колосян. 3, 22-25). Ось аж куди замахнулися – порівняти пана з Господом.
Віра наших предків не приймала і не допускала рабства в будь-яких його проявах. Коли на війні було взято в полон велику кількість римських воїнів, вони відпрацювали десять років на нашій землі, відшкодувавши завдані збитки своїм походом, і їх радо відпускають на волю: "То бо радіє серце наше. Тож одречемося од злих діянь наших та прилучимося до добра. Отроків (рабів) пускаємо, обнімемо і скажемо, се створивши: це не збагнути умом розторгнутим (розбещеним – С. П.) " (11А). Тим часом і хазари, і греки охоче використовували рабський труд: "А хезари брали до своєї роботи людей і велике зло чинили дітям та жонам" (4А), "Греки суть празні, а славуні працювали рабами на них" (8 (3).
Руси ревно оберігали також свої ліси, адже "ті діброви – божі Берези і неба Дуби на ниві Дажбовій" (д. 31), нагадуючи нам Божі та Орієві завіти: "Любіть світ зелений та життєдайний!" (д.25).
І важко вкладається в голові, чим у нинішнього покоління наші предки заслужили називатися поганами, язичниками та ідолопоклонниками? За те, що відстоювали свою мову, віру, що мали за богів Сонце, природу, матір і своїх пращурів?
І тут якраз час звернутися до календаря древніх русів, про який, до речі, наш великий історик М. Грушевський писав, що він "був скелетом, риштуванням, до котрого чіплялись різні акти релігійно-поетичного і громадського життя... Річний календарний круг – се заразом властиво єдина наша релігійна система, недорозроблена, не унята в якусь ідейну цілість, передчасно розбита і зруйнована новими церковними заходами"1.
Якби шановний Михайло Сергійович був знайомий з Влескнигою, він ніколи б не назвав релігійну систему наших прадідів "недорозробленою". Звернемо увагу свій погляд на дощечки 11А і 11Б, які дуже гарно розкладають все по своїх місцях. На цих дощечках виписано календар, створений не за чиєюсь забаганкою, а за Божою наукою. За ним жили і трудилися наші предки. Він набагато точніше відповідає природному циклу і українській хліборобській практиці.
Це не просто календар, це життєдайне Коло Бога Сваргора або Небозвід. Його зображення, спочатку у вигляді бронзового диска, а пізніше на кістяній пластинці чи у формі кулі (булави) було символом релігійної та державної влади. Це Святе Коло, знак Дажбо у вигляді 12-кутної зірки (або 8-кутної, але з образком Божої Матері всередині чотирикутної рамочки, щоб у сумі було 12) до сьогодні використовується українськими колядниками. І не дивно, що колядники завжди переслідувалися церквою та офіційними властями – Зіркою (Звіздою, як ще називають знак Дажбо на старовинний манер на селах) вони славили наших древніх богів, своїх пращурів.
Знаком Ора, котрий об'єднав усі роди в один Коло-рід, була булава, яка також ділилася на 12 умовних променів. Князі, що отримували її і присягалися на ній, називалися орчені (д. 37Б).
Спробуємо графічно зобразити Коло Сваргора і відновити той зміст, який в нього вкладали наші предки. Читаємо дощечки 11А і 11Б:
"Перун та Свентовенд, обоє удержані в Сварзі, а з обох боків їх Білобог і Чорнобог б'ються, але ті, і Сварг, тримають світ, аби не бути йому повергнутому. А за тими обома Хорс, Влес і Стриб держать, а поза ними – Вишень, Леле, Літиць, Радогощ, Календо, Кришень. І цих усіх удержує Сивий Яр або Дажбо. І вони творять: Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць, Вєніч, Зраниць, Овсєниць, Просиць, Студець, Лідиць і Лютець.
А це є: пташиць-звіренць, милиць-дощиць, плодець-ягодець, бджолич-рєстиць, кленчиць-зеренць, вітриць-соломиць, грибиць-ловиць, бесідиць-сніжиць, страниць-святиць, радиць-світиць, кревиць-красиць, травиць-стеблиць. А затим інша суть: родиць-маслиць, живиць-відиць, листвиць-квітиць, бодич-звездич, громич-сємич, липець-рибець, брезич-зелинць, гориць-страдиць, спасиць-листвеверзиць, мислиць-гостиць, ратиць-страниць, чурць-рідиць."
Якщо зараз рік ділиться на півріччя, квартали і на чотири пори року по три місяці, то наші предки, як бачимо з цього уривку, ділили його на дві, три і шість частин. Сварг управляє всім світом, Перун символізує дощові й грозові дні року, Свентовенд – сонячні. Білобог – уособлює ту половину року, де переважають світлові години, а Чорнобог – темні. Хорс, Влес і Стриб опікувалися відповідно чотирма місяцями посіву та росту, врожаю і скотарства, холоду та морозу.
Вишень – це два перших місяці року, власне, сама Весна, Леле – два наступних ласкавих теплих місяці, в які дозрівали трави, Літиць – два жарких місяці літа, Радогощ – два місяці після завершення хліборобського року, місяці достатку (буквально – раді гостям), Календо – два місяці, які коло нове дають (сонячне), Кришень – два останніх місяці року, які є його кришою.
А такими відповідно є місяці: Білояр (перший місяць року – воєвода, він же Ярбог, "який править весняним цвітінням та русаліями, водяними, лісовиками та домовими" – д.38А, розпочинався за нинішнім стилем 22 березня) і Ладо "який править лади родинні і благості всякі" – д. 38А; Купало, "який до митнищ правитиме та всяким омовінням" – д. 38А (дуже тепло: вода, як купіль) і Сіниць -період заготівлі сіна; Житниць – збирання жита і Вєніч – вінець польовим роботам; Зраниць – ранній початок ночі (темних годин вже більше, ніж світлових) і Овсєниць – від Овса, найбільш поживного зерна, його борошно навіть жертвували богам (д. 31), радіють гостям, святкують Овсєни (велику та малу – д. 37А), такий собі підсумок хліборобського року – День Господаря і Врожаю; Просиць – треба вже стримувати свої апетити і переходити на просо, бо попереду ще довга зима (християнство цей період постить) і Студець – холодний місяць; Лідиць – все скуто льодом та Лютець – ще лютує зима.
А усіх їх удержує Дажбо або Сивий Яр.
Далі вказується на певні особливості того чи іншого періоду. Складаємо відповідну таблицю і відповідь сама йде до наших рук: пташиць-звіренць припадає на місяць Білояр, саме тоді, коли оживає природа, гніздяться птахи і плодяться звірі; милиць-дощиць – особливо благодатний (милий) дощ від Ладо (згадайте народне: "два дощі в травні і не треба агронома"); плодець-ягодець – починають дозрівати ягоди і плоди; бджолич-рєстиць – період роїння бджіл; кленчиць-зеренць – заклик (клич) про те, що пора збирати зерно; вітриць-соломиць – період вітрів, що розвіває солому; грибиць-ловиць – час для збирання грибів і початку полювання; бесідиць-сніжиць – найкраще вже сидіти вдома, мирно бесідувати, бо вже починає сніжити; страниць-святиць – святе діло дати притулок мандрівнику, який не встиг до холодів потрапити в рідну домівку, або допомогти якомусь бездомному; радиць-святиць – найкращий час для Віча, щоб порадитися про суспільні справи, святкують Коляду; кревиць-красиць – період лютих морозів, що красить ніс і щоки (в колір крові); травиць-стеблиць – вказує, що обмаль вже трави-стебла (сіна) для скота.
А за тим іде інша суть: родиць-маслиць – починають телитися корови, народжуються телята, з'являється молоко, масло; живиць-відиць – те саме що й у першому випадку: благодатний весняний дощ, який наші предки називали Живою Водою; листвиць-квітиць – період буяння листви та квітів; бодич-звездич – найкращий період для зведення (парування) тих, хто бодається, тобто корів; громич-сємич – період сильних (сємич) громів; липець-рибець – квасять в липівки (бочки) овочі, ловлять і засолюють рибу; брезич-зелинць – зелень уже відходить, ледь бринить; гориць-страдиць – дерева вже горять, листя опадає; спасиць-листвеверзиць – спасаються опалим листя, щось накривають від морозів або запасають вівцям та козам; мислиць-гостиць – період гостин і спільних роздумів; ратиць-страниць – починають меншати запаси для худоби (ратиць), треба економніше витрачати корми; чурець-рідиць – чурець (чур, щур – старий) – найстаріший період року, рідиць – розмерзається земля, під ногами рідке болото.
А тепер до свят. Чого тільки ми не навидумували собі: і Родздво Світла Дажбожого, і Весняний Стрибог, хоч він опікувався осінніми та зимовими місяцями... В одного етнографа і дослідника Влескниги налічив тридцять різноманітних свят, більшості яким фактологічних підтверджень не має. Тим часом ВК називає свята, які йдуть "із трьох кінців світу": "найперше Коляда, друге – Яр і Красна гора, і Овсєна – Велика та Мала" (д. 37А).
Звичайно, також були і Купала, і вшанування Влеса, інших богів, але найголовнішими були: свято Коляди – святкували зимою, як і нині, коли сонце починає підніматися вище і збільшується світловий день; Яр – межа, коли світлова пора року переважує темну, святкувався на початку першого весняного місяця Білояра; Красну Гору – відзначали в кінці Білояра на честь гори, яка врятувала людство від потопу, а також це був гімн Красному сонцю, яке відігнало Велику воду і кожного року приводить красну весну; Овсєну святкували в останній місяць осені Овсєниця: Велику, мабуть, на початку місяця, Малу – в кінці. Русалію відзначали на Красну Гору...
А велика кількість свят – це традиція, яка була започаткована християнством, про що, зокрема, дізнаємося з листа апостола Павла до колосян, котрі щойно прийняли християнство: "хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи" (Послання до колосян, 2, 16). Як бачимо, апостол закликає християн не рахуватися з традиціями і не зважати на осуд людський – міняйте календар, вводьте нові свята і їжте та пийте від пуза.
Наші предки, як діти природи, як сини богів, жили за природними законами, бо це те, що дає їм енергію і що є джерелом усього життя на землі. Богами були природні сили та явища і вони в усьому служили за приклад людям. Заклик наших предків конкретний: відректися від злих діянь та прилучитися до добра2, як це роблять Перун та Свентовенд, Білобог та Чорнобог. Попри свій різний характер, завдяки Сварго ці боги успішно утримують відповідний порядок у Всесвіті. Так само і люди мусять ладити між собою.
Мабуть, годі шукати вищу філософію за ту, яку мали наші пращури. Ніщо не зрівняється з нею. Навіть митрополит Іларіон змушений був це визнати: "Аналіз сучасних простонародних вірувань показує, що багато з того, що було в давнину позосталося й тепер, при Християнстві, тільки підчищене ним. Ці давні вірування були для людини її філософською системою, і давали їй можливість розуміти довкільний світ, бо ці вірування відповідали на всі запити його Духа"3.
Виходячи з цього, доречно буде повторити слідом за нашими предками: "Пам'ятаймо про минуле завжди, тримаймося правди нашої і здобудемо правду", – так здавна говорили Отці наші і сильні були" (ВК, д. 29).
Сергій ПІДДУБНИЙ, дослідник української історії і мови, автор книги "Ілар Хоругин. Влескнига"
1"Історія української літератури", Київ, 1993, т. 1, ст. 171
2"Ілар Хоругин. Влескнига", Умань, 2007, д. 11А
3Митрополит Іларіон. "Дохристиянські вірування українського народу". Київ, 1992, ст. 20.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Теги:
Древній календар
Зверніть увагу
Останні записи
Кращий коментар
Опубліковано Cвіт Зелений 20 Серпень, 2015 - 04:01 посилання
цей календар я бачив в Східниці
#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.
Коментарі
цей календар я бачив в Східниці
#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.