Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 386
  • Переглядів: 421

Дві причини не вживати фемінітиви: про двородові лексеми – іменники спільного роду

Категорія:

Світ:

В українській мові є іменники, які називають особи за професією, родом занять, соціальним статусом. Вони мають певні особливості. Зв’язок форм роду з певною статтю у цій групі назв в українській мові непослідовний.

23050201.jpg

фото з відкритих джерел
фото з відкритих джерел

На відміну від чеської мови, де творення жіночих парних іменників від чоловічих назв за професією, родом діяльності, соціальним статусом є регулярним, в українській мові значна частина іменників такого типу не має жіночого парного іменника, тому форма чоловічого роду вживається як на позначення людини взагалі та чоловіка зокрема, так і на позначення жінки: адвокат, хлібороб, професіонал, фахівець, експерт, професор, лінгвіст, доцент, знавець, колекціонер, президент, посол, дипломат, лауреат, депутат, інженер-будівельник.

Такі іменники мають генералізуючу функцію — вони можуть називати людину взагалі, особу чоловічої статі та особу жіночої статі за професією, родом діяльності, соціальним статусом. В українських граматиках їх називають двородовими лексемами, іменниками спільного роду, хоча у тлумачних словниках вони визначені як іменники чоловічого роду. Розрізнення родового значення двородових лексем здійснюється в узгоджувальних конструкціях: хірург Михайлова, молода інженер увійшла до кабінету, жінка-космонавт Валентина Терешкова, дівчина-інженер — професіонал у своїй справі, доктор медичних наук Ольга Богомолець.      

В інших випадках парні назви з формальними показниками жіночого роду (іменники парного роду) утворюються за допомогою цілого ряду фемінізуючих формантів -к(а), -иц(я), -ниц(я), -щиц(я), -ес(а), -ис(а), -л(я), -ух(а): журналіст — журналістка, піаніст — піаністка, дегелат — делегатка, секретар — секретарка, касир — касирка, спортсмен — спортсменка, селянин — селянка, львів’янин — львів’янка, фельдшер — фельдшериця, льотчик — льотчиця, провідник — провідниця, розвідник — розвідниця, жнець — жниця, продавець — продавщиця, союзник — союзниця, письменник — письменниця, реготун — реготуха, шептун — шептуха, поет — поетеса, праля, ткаля, пряха.

Проте в українській мові не всі парні іменники жіночого роду є семантично тотожними до іменників чоловічого роду, від яких вони утворені: математик «вчений в області математики»; «учитель математики», математичка розм. «студентка математичного факультету», «вчителька математики»; секретар «службовець — діловод», «виборний керівник якої-небудь організації, якогось органу; особа, що очолює організаційно-адміністративний або виконавчий орган міжнародної організації», секретарка «службовець-діловод». Частина таких назв є експресивно-оцінними порівняно з відповідними чоловічими назвами, вони несуть на собі відтінок зневажливості: директор — директорша розм., директриса розм.

Неоднозначним є ставлення вчених до сучасних неологізмів типу бізнесмен — бізнесменка розм., бізнесменша розм., знев., прозаїк — прозаїця, прозаїчка, прозаїкиня розм., знев. У сучасному мовленні (частіше у мові засобів масової інформації) функціонують фемінативи типу професорка, професориня, професореса, професориса, професориця, що, порівняно з назвами професорша та професориха, претендують на стилістично нейтральний статус. Однак у реальному функціонуванні вони суттєво відрізняються від чоловічої родо-особової назви професор і набувають у реальних контекстах виразних оцінних та експресивних (частіше негативних) конотацій. Саме тому в офіційному та науковому мовленні українська мова віддає перевагу вживанню назв чоловічого роду на позначення і чоловіка, і жінки з контекстуальною ідентифікацією їх реального родового значення.

Джерело: Архангельська А. М. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. — Olomouc: Univerzita Palackého v Olomouci, 2014. — С. 60-62.

Наші інтереси: 

Знати українську мову і розуміти, що захоплення фемінізмом призводить до "перекосів": мову не треба експлуатувати.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ельфи – з кінофільму "Володар перстенів"

Шлях Лебедів, або Як увійти в ельфійський простір волі. Світотворча тріада: омолодження, інновації, удача

Для заснування нової цивілізації необхідне поєднання трьох обов’язкових компонентів – керованої молодості, інноваційності та удачі. Щоб стати ельфом (елбедем, лебедем), треба піднестися в ельфійський...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Здебільшого годжуся щодо смішних «філологинь», «професорць», та інших «елекричок»:))

У Франції — точнісінько те саме кепкування щодо хвороби все фемінізувати: це явний екстремізм. 

Мовна французька політика поставила собі виклик паритет родів, і назвала це «збагаченням». 

Це щось як (совєтська) мобілізація — замість вслухатися в душу народу. 

Але переборщувати теж не слід. 

Окремо зазначу: в українській діяспорі ми завжди вживали посаду «голови» в чоловічому роді: «Друже Голово…», «Він залишається Почесним Головою…) — згадую документи освіченої верстви (переважно колишні політичні політвʼязні з усієї України, які збирали праці українських філологів: Бориса Грінченка, Олекски Синявського, Євгена Тимченка, Олени Курило, Анатангела Кримського, Юрія Шевельова…). 

І мене разить, коли журналіст, згадуючи  якогось директора, пише : «голова сказала…» (!). В цьому випадку має бути «голова сказав». 

До слова, не я одна памʼятаю почесні звернення до вбитих українських діячів, похованих на чужині між 1920-60ʼ (Петлюри, Коновальця, Бандери…), вигогошених на річницях над могилами :  «Високодостойний Друже-Голово…». 

Так само, рід «членкинь» не викликало сексуальних асоціяцій. Адже рука — теж член нашого тіла ! 

Повернуся до діяспорних організацій, які пильно рахували своїх членів та членкинь, і це було довго до хворобливої сьогоднішньої політики «видимости жінок у суспільстві та професії» :))

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Коментарі

Зображення користувача Олена Каганець.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Не знаю, як кому, але я не можу чути, коли кажуть "членкиня", "психологиня" тощо.

Зображення користувача Сірко Крутивус.
0
Ще не підтримано

Українська мова тривали час була в "обіймах" штучно створеної імперської московської мови. саме тому, ми маємо традиію давніх фемінітивів, але маємо прогалину у фемінитивах модерних.
Відраза до рідної мови викликає подив...
1) "членькиня" - дісно є штучним і непотрібним поняттям, бо "член" це частина талі, а не професія. Він завжди буде чоловічим родом, але в певних контекстах - подвійної статі. Подібно посада "голова" - це частина тіла. жіночий рід. Але в контексті посади стать може визначатися як чоловіча. "Головиха" - це не посада, а відношення жінки до посадової особи. В українські традиці - мати.
2) "психологиня" - нормальне слово ля акценту на стать особи. Нагадує "богиня", від якого, думаю, нікого не коробить.

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Що значить "Відраза до рідної мови викликає подив"??? Якщо я не можу чути членкиня і психологиня - це відраза до мови? У Вас, здається, все викликає подив, що говориться і вважається не так, як Ви це хочете.

Зображення користувача Сірко Крутивус.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Перепрошую. Очевидно, відраза, мені здалася. Але що може означати "я не можу чути"? 1) вади слуху; чи 2) несприйняття слів/мови?

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Фемінізм на марші: вівчар – вівчарка, електрик – електричка, посол – послиця...

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Сірко Крутивус.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Це мені нагадує, як з української мови сміються московити: спалахуйка (запальничка), штрикалка (шприц) тощо.
Мова жива, вона змінюється і розвивається. Носії та носійки мови оберуть ту словоформу, яка зайде. Непопулярне просто відійде.
Пригадаймо, як більшість суспільства не сприймало "слухавка", "наживо", "гелікоптер"...

В цій ситуації найкраще шукати і вживати ті словоформи, які будуть для мови найбільш природніми.

Зображення користувача Юр Цікавий.
0
Ще не підтримано

Непопулярне дійсно просто відйде, але ліпше для мови, якщо не прийде, тим паче через "європейську" лівацьку моду.

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Саме так, мова жива. Не треба її підганяти під щось! "Носії та носійки мови" - так не кажуть в побуті. Невже не досить просто казати: "Носії мови"??? Ну не кажуть ніде "носійки"!

Зображення користувача Юр Цікавий.
0
Ще не підтримано

А "членкіня" дійсно викликає гомеричний регіт...

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Здебільшого годжуся щодо смішних «філологинь», «професорць», та інших «елекричок»:))

У Франції — точнісінько те саме кепкування щодо хвороби все фемінізувати: це явний екстремізм. 

Мовна французька політика поставила собі виклик паритет родів, і назвала це «збагаченням». 

Це щось як (совєтська) мобілізація — замість вслухатися в душу народу. 

Але переборщувати теж не слід. 

Окремо зазначу: в українській діяспорі ми завжди вживали посаду «голови» в чоловічому роді: «Друже Голово…», «Він залишається Почесним Головою…) — згадую документи освіченої верстви (переважно колишні політичні політвʼязні з усієї України, які збирали праці українських філологів: Бориса Грінченка, Олекски Синявського, Євгена Тимченка, Олени Курило, Анатангела Кримського, Юрія Шевельова…). 

І мене разить, коли журналіст, згадуючи  якогось директора, пише : «голова сказала…» (!). В цьому випадку має бути «голова сказав». 

До слова, не я одна памʼятаю почесні звернення до вбитих українських діячів, похованих на чужині між 1920-60ʼ (Петлюри, Коновальця, Бандери…), вигогошених на річницях над могилами :  «Високодостойний Друже-Голово…». 

Так само, рід «членкинь» не викликало сексуальних асоціяцій. Адже рука — теж член нашого тіла ! 

Повернуся до діяспорних організацій, які пильно рахували своїх членів та членкинь, і це було довго до хворобливої сьогоднішньої політики «видимости жінок у суспільстві та професії» :))

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !