Експорт трудових ресурсів, або На чому Україна ще якось економічно тримається

Хоча стаття написана майже 4 роки тому, тенденції не змінилися. З України продовжують нещадно вивозити фінансові ресурси і витискати середній клас. 

Протягом 2010-2011 років українські банки перерахували в офшорні зони і на Кіпр  53 млрд. 397 млн. доларів США. Державний Бюджет України на 2012 рік мав доходи 367 млрд. гривень.

85% цих вивезених з України капіталів осідає на Кіпрі. І хоча Кіпр не є офшорною зоною, а належить до ЄС, але пільгова система оподаткування (10% на прибyток, і 0% на багато видів прибутку) дає можливість капіталу не оподатковуватися ні в Україні, ні практично на Кіпрі. У 2010-2011 рp. на Кіпр вивезено 51 млрд. 495 млн. доларів. На другому місці – Британські Віргінські острови – 1 млрд.16 млн. доларів, а на третьому місці – Беліз – 602.9 млн. доларів, а далі ідуть – Cент-Кітс і Невіс, Монако і т. д.

Цього року стався витік інформації щодо офшорних оборудок нинішнього президента України Порошенка. Не секрет, що й інші високопосадовці не стидаються вивозити капітал за кордон. Тобто система аж ніяк не змінилася. За повідомленнями ЗМІ, за останні 10 років з України нелегально вивели 117 мільярдів доларів. Одні тільки втікачі сім'ї Януковича вивезли до Росії $ 32 млрд. готівкою.

Але підійдемо ближче до теми статті і поглянемо на систему заробітчанства.

Експорт нації на сьогодні і є тим наріжним каменем, на якому базується нинішній політичний режим в Україні, вважає автор статті. Чим більше українців виїде з України, тим більше валюти вони передадуть в Україну і відтак законсервують цей корупційний режим. 

26,5-27 млрд. доларів на рік вивозиться українськими олігархами з України, і 25+ млрд. доларів на рік, які повертають назад в Україну трудові мігранти.

Ось вам і відповідь на питання – хто ж утримує українську економіку.

Автор бере на себе сміливість стверджувати, що система заробітчанства власне і є тим економічним фундаментом, на якому базується сучасна політична модель України і що саме заробітчанські гроші забезпечують цю політичну “тусовку”, де немає чіткої межі між владою і опозицією; де існує постійна міграція політичних гравців, але всі вони зацікавлені лише в одному – перетворенні політичного капіталу в фінансовий капітал. Ті, хто називає себе опозицією, насправді є просто конкуренти в політичній грі.

З економічної точки зору, феномен заробітчанства в Україні, або експорт трудових ресурсів, має аналогію з експортом газу і нафти з Росії. І якщо експорт природних ресурсів вимагає від російської влади підтримку на належному рівні інфраструктури, яка це обслуговує, то експорт нації взагалі не потребує жодних витрати. 

В історії завжди було так, що кожна бізнес-модель потребувала свого ідеологічного обґрунтування. І якщо Росія за рахунок експорту природних ресурсів і шантажу ними своїх сусідів і Європейських партнерів, має своєю ідеологією “русский мир” і “вставаніє с калєн”, то в українських реаліях експорт трудових ресурсів потребує зовсім іншого ідеологічного забезпечення. Завдання влади якраз і полягає в тому, щоб якнайбільше число українців відчуло себе незатишно в Україні.

За президента Кравчука відбувалось активне спілкування української влади з діаспорою - можливо, тому, що в нових умовах нова-стара українська влада ще не знала, в якому напрямку їй рухатись. Але вже за президента Кучми відбулось значне згортання такого спілкування, тому що було прийнято рішення на побудову дво-полярної олігархо-люмпенської моделі України. Що стосується спілкування діаспори з президентом Ющенком, то фактично це спілкування було на рівні фальшивих обіцянок і марних сподівань. Відповідно вже за президента Януковича відбулось повне відторгнення діаспори.

На сьогодні декларований європейський вибір української влади – це можливість продати за кордон робочу силу і заховати вкрадене.

Діаспора як зорганізована частина світового українства має взяти на себе функції захисника інтересів українців в Україні. 

Трудова міграція, працею якої держава Україна все ще існує, має усвідомити, що продовження існуючого “status quo” буде мати результатом повну деукраїнізацію. 

Читайте також:

Олександр БАСМАТ: Реально по-європейськи жити хоче нація, а користатися Європою хоче влада