Еріх Зоммер: Ніч, яка стала для Німеччини фатальною…

... У ніч з 21 на 22 червня я спав не більше години. Мене розбудила моя мати, що тримала в руках телефонну трубку. «Терміновий дзвінок з міністерства», – прошепотіла вона. Мій начальник в протокольному відділі доктор Ганс Штрак повідомив мені, що через п'ятнадцять хвилин за мною прибуде службова машина. Форма одягу – парадна, з кортиком. «У повній бойовій розмальовці», як жартували ми між собою. На годиннику було два ночі...

У всіх кабінетах протокольного відділу панували занепокоєння і метушня. Коли я доповів Штраку про прибуття, він потиснув мені руку з абсолютно кам'яним виразом обличчя. «Росіянам зараз буде оголошено війну. Встановіть зв'язок з радянським посольством»... Коли я зняв трубку і набрав номер, мої руки злегка тремтіли. До телефону відразу ж підійшов Валентин Бережков, секретар і перекладач посла, якому я передав, що рейхсміністр закордонних справ хоче прийняти посла на Вильгельмштрассе приблизно через півгодини. Через п'ятнадцять хвилин до радянського посольства під'їде службова машина протокольного відділу. Я як міг намагався придушити хвилювання, що охопило мене, яке проявилося хіба що в легкій хрипоті. Я помітив, що у мого співрозмовника на іншому кінці дроту перехопило подих. В таку ранню годину навіть Ріббентроп, відомий тим, що працює по ночах, не викликав до себе жодного дипломата. Бережков швидко прийшов у себе і запитав, чи йде мова про зустріч, якої радянський посол домагається вже кілька днів. Я чесно відповів, що мені про це нічого не відомо... Голос Бережкова теж тремтів, коли він підтвердив, що посол буде готовий до від'їзду через п'ятнадцять хвилин.

Після того, як я поклав трубку, я подивився на наручний годинник. Було без кількох хвилин три ранку. Те, що військові дії почнуться о 3.15 я тоді не знав. Згідно вже підготовленого «похвилинного плану» бесіда з Деканозовим повинна була тривати з 3.30 до 4.00 берлінського часу. Після цього повинні були бути проінформовані представники дружніх і нейтральних держав...

Ми сіли в службовий «Мерседес» і поїхали по блякло-сутінковій Вильгельмштрассе до будинку N63 по Унтер ден Лінден... Деканозов і Бережков вийшли нам назустріч. Ми потиснули один одному руки і обмінялися стандартними ввічливими вітаннями. У машині, коли ми наближалися до Бранденбурзьких воріт, Деканозов вказав на перші світанкові промені над Тиргартеном і сказав: «Схоже, буде чудовий день». Я переклав і Штрак багатозначно відповів: «Ми хочемо на це сподіватися, пане посол» ...

Те, що Деканозов і його молодий супроводжуючий готувалися до чогось надзвичайного і передчували найгірше, можна було бачити по нервозності, яку вони насилу придушували. Мені в цей момент прийшло на розум питання з арії Ленського «Що день прийдешній мені готує?». Дивлячись на обох представників Радянського Союзу – грузина і росіянина – я запитав самого себе словами Пушкіна: «Вороги! Чи давно?» Від думки, що через кілька хвилин ті, що сидять навпроти нас, будуть оголошені ворогами, по моїй спині пробігли мурашки ...

Ми вийшли з машини перед будівлею МЗС і несподівано виявилися оточені репортерами і кінооператорами, які негайно які взяли нас в оборот. Геббельс не міг дозволити, щоб виклик, що кидається більшовизму, не був відображений для прийдешніх поколінь, – історичний момент пізніше показували в «Вохеншау».

По яскраво освітлених сходах Бережков і я йшли за Деканозовим і Штраком, що прискорювали кроки. Ад'ютанти Ріббентропа завмерли з піднятими в привітанні руками, шеф-ад'ютант запросив нас пройти в т. зв. «Робочий кабінет Бісмарка». Ріббентроп стояв за столом великого канцлера, поруч з ним головний перекладач доктор Пауль Шмідт... У деякому віддаленні ще три-чотири чиновника. Було видно, що Ріббентроп насилу стримує хвилювання, але його засмага не дозволяла побачити, чи почервонів він. Він зробив кілька кроків назустріч Деканозову і потиснув йому руку.

Деканозов заговорив, збираючись передати заяву Радянського уряду [про порушення німецькими літаками повітряного простору СРСР в квітні-червні], німецький переклад якої Бережков тримав напоготові. Ріббентроп перервав його словами, що ніякі заяви Радянського уряду він прийняти не може, так як за дорученням Уряду Рейху мав довести до відома посла меморандум. За його сигналом Шмідт зробив кілька кроків вперед і почав зачитувати багатосторінковий документ. За преамбулою, яка складалася з декількох пунктів і в якій Радянському Союзу інкримінувалися ворожа по відношенню до Німеччини політика і порушення договору, був детальний опис прикордонних інцидентів. Вторгнення в німецьке повітряний простір та інші дії, які повинні були б служити безсумнівним доказом того, що Радянський Союз збирається «завдати удару в спину націонал-соціалістичної Німеччини, яка веде боротьбу за своє існування».

Коли Бережков, що стояв поруч з послом і шепотів йому у вухо переклад «ідеологічної» преамбули, перейшов на перерахування окремих прикордонних інцидентів, Деканозов зробив знак, що далі перекладати не треба. Що за цим послідує, було очевидно.

Помітно розгублений Бережков кілька разів провів правою рукою по своєму густому волоссю. Так як я стояв лише в двох кроках за спиною Деканозова, я міг бачити як його лиса голова поступово червоніє, а долоні напружено стискаються...

Читання великого меморандуму зайняло близько двадцяти хвилин. Передбачені на переговори з Деканозовим півгодини (за особистим розпорядженням Гітлера, офіційне оголошення війни було замінено словами «відбити [радянську] загрозу всіма наявними в розпорядженні [Німеччини] засобами») були практично вичерпані. Текст меморандуму був після зачитання переданий Шмідтом радянському послу, після чого той не знайшов нічого кращого, як кілька разів повторити «Wesjma soschaleju» [«Весьма сожалею» (рос.)].

 Ріббентроп пояснив, що до тексту меморандуму йому нічого додати, а формальності, пов'язані з від'їздом працівників радянського посольства і інших радянських громадян будуть врегульовані протокольним відділом. Після цього Деканозов і Бережков покинули Кабінет Бісмарка без прощального рукостискання ...

Штрак і я пішли за радянським послом, а Ріббентроп застиг на місці. На зворотному шляху до радянського посольства не було промовлено жодного слова. Ми попрощалися лише кивками...

 

О шостій годині ранку Ріббентроп – явно посвіжілий і розслаблений – почав прес-конференцію, на яку були скликані не тільки німецькі, а й всі акредитовані в Берліні іноземні журналісти і керівники новинних агентств. Також були присутні всі скільки-небудь значні чиновники МЗС: держсекретар Вайцзеккер, його заступник Верманн, начальники відділів. Ріббентроп зачитав повідомлення про рішення Уряду Рейху прийняти «військові контрзаходи» у відповідь на «зростаючу загрозу Рейху з боку російської армії», текст якого практично не відрізнявся від тексту переданого радянському послу меморандуму. На питання журналістів відповіли, роз'яснюючи окремі пункти, держсекретарі...

Меморандум (нота) уряду Рейху Радянському Союзу від 21 червня 1941 р.

Слова «оголошення війни» згідно категоричної вказівки Гітлера не прозвучали ні в ноті, переданій радянському послу, ні під час прийому у Ріббентропа. Ця нота в історичній літературі також іменується меморандумом. У дипломатичному лексиконі останній відрізняється від ноти лише стилістично, але більше підходить до випадку, так як зазвичай пов'язаний з певною разовою подією. Шість розділів цього меморандуму вінчає ідеологічно-військовий виклик: «Німеччина не має наміру дивитися на цю серйозну загрозу своїм східним кордонам і нічого не робити. Тому Фюрер віддав німецькому Вермахту наказ відбити цю загрозу всіма наявними в його розпорядженні засобами. Німецький народ розуміє, що в майбутній боротьбі він не тільки захищає свою Батьківщину, але що він покликаний врятувати весь культурний світ від смертельної небезпеки більшовизму і відкрити шлях до істинного соціального підйому в Європі»...

На сьогоднішній день найчастіше цитується і обговорюється текст меморандуму, який міститься в чернетці телеграми для посольства в Москві, надрукованій в канцелярії МЗС і яка послужила основою для Ріббентропа. Це короткий 5-сторінковий виклад меморандуму, переданого Деканозову. Той же самий короткий виклад було як циркуляр (Multex n 401) 22 червня о 3 ранку відправлено в німецькі посольства в Римі, Токіо, Анкарі, Гельсінкі, Будапешті та Бухаресті, а в 4 ранку в Мадрид, Софію, Прессбурзі, Аграм, Тегеран і Кабул.

Джерела:

• Das Memorandum: wie der Sowjetunion der Krieg erklärt wurde, 1981.
• Вильгельмштрассе 76, 4 утра - Игорь Петров // Блог: labas.livejournal/829315