З гокеєм (або гаківкою, як цю гру називали тамтешні українці) Ерік познайомився у п’ять років на льоду численних навколишніх озер. Та по-серйозному він взявся за свою гаківку в 11, коли його родина перебралася до Торонта. «Дворове» заґартування у баталіях на манітобських озерах стали вкрай доречними Ерікові на «окультуреному» торонтійському льоду – навіть далекі від сентиментів гокеїсти відмічали зухвалу і досить жорстку манеру його гри…
До слова, у ті часи гравці ковзалися без захисних шоломів – воротарі вважали приниженням одягати якісь там «масочки»…
Еріковий бойовий азарт і спортовий хист запримітив генеральний менеджер уславленого «Торонто Мейпл Ливз» Кон Смайт. І невдовзі хлопчина рубався у юніорському складі цієї команди.
За габарити Еріка Нестеренка почали порівнювати з одним із найвідоміших НГЛівцем Жаном Беливо з «Монтреаль Канадієнз». Одначе спортивної слави франко-канадійця україно-канадійцеві досягти так і не вдалося. І причин тут кілька…
Окрім розмазування суперників по бортах льодових арен, Ерік палав бажанням «гризти граніт науки». Так, навчаючись в мичиґанському універі він пропустив аж чотири НГЛівські сезони.
Другу причину розкриває сам Ерік Нестеренко у главі йому присвяченій книги американського гаківного експерта Чарлза Вілкена. Він звинувачує босів «Торонта» у примусі гравців грати лиш за усталеними гокейними канонами, не дозволяючи жодних відхилень…
«У «Монтреалі» або «Детройті», - каже Нестеренко, - гравцям дозволялося залишатися самим собою, не присікалися імпровізації. А в «Торонті» все робилося «за статутом» - від і до. І все!.. Невдовзі мені з Чикаго надійшла пропозиція виступати за тамтешній «Блек Говкз». Відпускати мене не хотіли. Але боси не встояли перед моєю упертістю і продали мене за 40 тисяч долярів».
Так від 21 травня 1956 року наш українець до кінця своєї гокейної кар’єри «застряг» у Чикаґо. Хоча сам він про таку тривалу перспективу тоді і не думав, адже паралельно він вступив ще й до торонтійського університету (яка жадоба до знань!). Але боси «Чорних яструбів» так не хотіли розлучатися з перспективним Еріком, що запропонували йому незвичний і водночас компромісний контракт: він практично не тренувався разом із командою – а, так би мовити, за індивідуальною програмою, та й на ігри прилітав ледь не чартерними рейсами щойно закінчувались «пари» в його альма-матер, а потім летів знов на «пари».
Чиказькі хазяї не даремно терпіли ці «вибрики» - невдовзі Ерік трансформувався в одного із найсильнішого «яструбиного» оборонного форварда, де він сяяв нарівні великими Боббі Галлом і Стеном Микитою. Звісно, голів він забивав менше за них. Але вони (голи) не входили до його «функціональних обов’язків» - його завдання полягало у «пресуванні і виведенню із ладу» суперників, щоби Галл з Микитою могли спокійнісінько розстрілювати ворота своїх ворогів. Те, що наш кремезний українець з цим блискуче справлявся свідчать численні назвиська: окрім Спалаху – Залізний лікоть, Шаблезубий Нестор, Нальотник і тому подібне страхіття.
І ще… Якби Нестеренко ганяв шайбу і суперників у наші дні, йому не оминути було би ще однієї клички (скажімо, Расист), а то й судових переслідувань, пов’язаних із ксенофобією. Річ у тім, що Нестеренко аж надто (навіть, для нього) зненавидів першого в історії НГЛ темношкірого Віллі О’рі («Бостон Брюїнз») – умудрявся гамселити небораку ледь не на лавці запасних. Хтозна, може через О’рі став першим і останнім НГЛівським темношкірим гокеїстом (жарт).
… Найзірковішим часом для Еріка став сезон НГЛ-1960/61: його Чикаґо обігравши у півфіналі Монтреаль, а у фіналі – Детройт, здобуває Кубок Стенлі. У 1972 році НГЛівська кар’єра 40-річного Еріка Нестеренка закінчилася. Але не гокейна – деякий час він тренував швайцарську «Лозанну». Та не довго – «ніжні» європейські гаківки були не снаги войовничому українцеві.
Але 1986 році наш 53-річний герой ще раз послужив справі свого життя – у голівудівському кіні «Yongblood» («Молода кров») він зіграв ролю батька молодого гокеїста, якого наставляє на путь істинний.
А ще - консультував американку Маріанну Госнелл у написанні книги «Лід», куди увійшла цитата нашого легендарного Еріка: «Ти можеш крутитись, пірнати повертаючись, мчати під неймовірним кутом до льоду. Але ти ніколи не зможеш зробити це ходячи чи біжучи… Під кутом у 45 градусів ти летиш, а твої лікті ледве торкаються льоду. Це неймовірно й чудово! Ти порушуєш закони гравітації. Мені здається, кататися на ковзанах означає втілювати заповітну мрію людини – перебувати у вільному, ніким непорушному русі».
Бард Рой,
В основу розвідки покладена стаття Євгена Бєлозєрова «Спорт-Експрес» в Україні» та інші інтернет-матеріали і світлини
Скачати і переглянути гру півфіналу Кубку Стенлі між Чікаґо і Детройтом 1965 року з нашим героєм (№15) можна за посиланням.
Пам’ятаймо видатних українців!
Додав дві світлини у галерею. Друже, бери приклад з Еріка - вчися самостійно публікувати матеріали на нашому сайті. Арійці постійно навчаються і вдосконалюються.
Дякую, друзі, за розміщення, але одне "але": а чому фотку старенького і водночас бадьоренького Еріка у своїй "кухвайці" під №15 не вставили? Між іншим, "кухвайками" українці-НГЛівці 50-60-х жартома називали свій спортовий верхній одяг.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Коментарі
Дякую, друзі, за розміщення, але одне "але": а чому фотку старенького і водночас бадьоренького Еріка у своїй "кухвайці" під №15 не вставили? Між іншим, "кухвайками" українці-НГЛівці 50-60-х жартома називали свій спортовий верхній одяг.
Хай буде!
Додав дві світлини у галерею. Друже, бери приклад з Еріка - вчися самостійно публікувати матеріали на нашому сайті. Арійці постійно навчаються і вдосконалюються.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!