Горизонти есеїстичного мислення у творчості Оксани Забужко
Дослідження особливостей есеїстичного мислення О. Забужко. Мета — розкрити його синергетичну природу та художні форми реалізації. Есеїстичне мислення — малодосліджена проблема у психології творчості. У творах О. Забужко спостерігаємо концентрацію різних типів та форм есеїстичної свідомості:
горизонти есеЇстичного мисленнЯ у творчості оКсани забуЖКо
Ольга Гук, аспірантка, начальник відділу освіти
Відділ освіти Великомихайлівської районної державної адміністрації [email protected]
Актуальністьданоїроботиполягаєв дослідженні особливостей есеїстичного мислення О. Забужко. Мета — розкрити його синергетичну природу та художні форми реалізації. Есеїстичне мислення — малодосліджена проблема у психології творчості. У творах О. Забужко спостерігаємо концентрацію різних типів та форм есеїстичної свідомості: лірика, есеми, коментарі до творів інших авторів, епістолярій, спогади, ремінісценції щодо власного творчого процесу, інтерв’ю, різні структури портрету тощо. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у ви- вченні нових форм авторського есеїстичного мислення як артефакту культурної свідомості постколоніального періоду.
Ключові слова: есеїстичне мислення, есема, есе, Оксана Забужко, творчість.
есе як жанр характеризується специфічною «відсутністю поряд- ку», зигзагоподібними мисленнєвими формами, що спостерігається в текстосфері повістей, романів, есеїстичних творів о. Забужко. Як пи- сав М. епштейн «…неозначеність входить у саме єство есеїстичного жанру (якщо не називати його занадто пишномовно — «наджанром»,
«синтетичною формою свідомості» і т. п.), який ближче і більш безпо- середньо розкриває самовизначальну активність людського духу. од- нак, така довільна форма зовсім не означає відсутності в есе будь-якої специфіки — навпаки, вона легко впізнається, інтуїтивно вгадується в більшості зразків цього жанру. сутність її у власне динамічному чер- гуванні та парадоксальному поєднанні різних способів світосприй- няття. Якщо будь-який з них (образний чи понятійний, сюжетний чи аналітичний, сповідальний чи морально-описовий) почне різко до- мінувати, то есе відзразу зруйнується як жанр, перетвориться на одну із своїх складових: в белетристичну оповідь чи філософський роздум, в інтимний щоденник чи історичний нарис. есе тримається як ціле завдяки енергії взаємних переходів, миттєвих переключень із обра- зного ряду в понятійний, із відстороненого — в побутовий» [5, 345]. есеїстичне мислення — основа жанру есе. Як зазначає М. Балаклиць- кий, «…уже в часи античності визрівали риси есеїстичної свідомості:
цінність особистісного сприйняття й вільна інтерпретація теми, увага до внутрішнього світу індивіда, орієнтація подібних творів на осві- ченого, підготовленого читача, асоціація як прийом» [1, 17]. в укра- їнській літературі ХХі сторіччя найбільш помітний есеїстичний до- робок складають твори о. Забужко, які в художньо-публіцистичному ключі відтворюють політичні, соціально-економічні, культурні, мо- ральні проблеми сьогодення. Це своєрідний паспорт україни пост- тоталітарного періоду без усіляких прикрас та «реверансів», прониза- ний гострозацікавленою авторською суб’єктивністю.
ключове завдання статті — дослідити специфіку художнього вира- ження есеїстичного мислення о. Забужко на матеріалі творів різних періодів («Хроніки від Фортінбраса» (1999), «З мапи книг і людей» (2012), «і знов я влізаю в танк…» (2016); розкрити структурно-функ- ціональні особливості есеїстичного мислення, його здатність синте- зувати в єдине ціле найрізноманітніші жанрові форми та літературні роди (парадоксальні за своєю специфікою), поєднані між собою зав- дяки гіпертрофованій авторській суб’єктивності.
есеїстичне мислення — малодосліджена тема психології твор- чості. в контексті даної проблеми зустрічаємо переважно роботи загальнотеоретичного спрямування. М. Балаклицький, наприклад, підкреслює наступне: «Попередницею есеїстичного мислення нази- вають передусім Біблію — книги Притч, еклезіаста, проповіді проро- ків і Христа. велике значення у формуванні передумов самого жан- ру зіграла антична традиція. Філософські трактати, діалоги й листи античного світу передували розвиткові есею до тої міри, наскільки вони виражали особисті враження з висвітлюваних питань» [1, 17]. Чимало теоретиків есеїстики, такі, як Л. кайда [11], с. Шебеліст [19], Л. садикова [15] та ін. називають таке мислення парадоксальним, або парамисленням. Британський психолог і письменник едвард де Боно вважає його «латеральним» (бічним, непрямим, новотворчим), яке характеризується інноваційними прийомами, залученням пара- доксів, провокацій тощо [3, 5].
Мета роботи — з’ясувати синергетичний ефект есеїстичного мис-
лення оксани Забужко.
Загальна стилістика авторського письма художньо-белетрис- тичної есеїстики о. Забужко різних років — «Дві культури» (1990),
«Хроніки від Фортінбраса» (1999), «репортаж із 2000-го року» (2001),
«LetMyPeopleGo» (2005), «Філософія української ідеї та європей-
ський контекст: франківський період» (1992), «Шевченків міф укра- їни: спроба філософського аналізу» (1997), «Notre Damed’Ukraine: українка в конфлікті міфологій» (2007), «вибране листування на тлі доби: 1992–2002 (у співавторстві з Ю. Шевельовим)» (2011), «З мапи книг і людей» (2012) характеризується високим ступенем інтенси- фікації авторського «я» та залученням художніх структур і стратегій, спрямованих на успішне здійснення комунікативного акту, порозу- міння з читачем. Це і створення атмосфери сповідальності, і цікавий добір фактажу, художньо-поетичні елементи. образ автора в есеїстиці о. Забужко містить ряд прикметних ознак. Це, насамперед, філосо- фічність, національна визначеність, інтелектуалізм, створення си- туації щирості, апелювання до власного письменницького досвіду, прагнення до співавторства з читачем, гостра аналітичність; літера- турний наратив виступає в її есеїстичних текстах у ролі фактажу [6]. на думку н. о. стеблини, призначення оповідної інстанції інтелек- туалки — представити систему знань, яка має визначити світоглядну позицію громадянина сучасного європейського суспільства. Шляхом залучення різних жанрів (в есеїстиці письменниці спостерігаємо кон- центрацію найрізноманітніших форм: лірика, есеми, коментарі до творів інших авторів, епістолярій, спогади, ремінісценції щодо влас- ного творчого процесу, інтерв’ю, різні структури портрету тощо) де- монструються цінності національно свідомого громадянина, який в усьому керується нормами християнської моралі та критикує систему цінностей сучасного суспільства [16, 9].
Філософічність мислення найбільш яскраво виражена в ранній
збірці есеїстики «Хроніки від Фортінбраса». слід зазначити, що в цій збірці о. Забужко вербалізує низку ідей, пов’язаних із суспільною проблематикою. її погляди спрямовані на деміфологізацію культур- но-історичних фактів, що формують постколоніальну українську свідомість [10]. П. Баррі переконує, якщо перший крок до постко- лоніальної перспективи — це повернення власного минулого, то другий — руйнування колоніальної ідеології, яка доклала зусиль до викривлення цього минулого [2, с. 229]. «Хроніки…» написані ледь не в автобіографічній манері. о. Забужко подала історію українсько- го суспільства через призму власних вражень та переживань. вже у заголовках есе помічаємо їх філософічну спрямованість, наприклад,
«Про мистецтво в пост-трагічному світі, або апологія жертвоприно- шення» (збірка «Хроніки від Фортінбраса») [7, с. 27], «катерина: Фі-
лософія мовчазного бунту, або конспект до ненаписаної біографії» (збірка «З мапи книг і людей») [8, с. 57], «Леонід Плющ: Перемога над карнавалом» (збірка «і знов я влізаю в танк…») [9, 315].
у другому розділі «Хронік…» авторська увага акцентується на іде- ологічному аспекті феміністичної філософії, що трансформується в есеї «Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до україн- ської ґендерної міфології»: «Жінки, жінки… Що знаю про жінок?» — тужить, і цілком виправдано, лірична героїня Л. Голоти — питання, далебі, риторичне: от власне, що нічогісінько — крім того, якими їх
«прагнули» і «прагнуть» колеґи-мужчини, обтяжені всіма приналеж- ними комплексами: в українській-бо літературі не могло з’явитися в приналежний час навіть «свого Мопассана» або «свого Д. Г. Лоуренса» [7, 188]. Філософічність мислення в «Хроніках…» характеризується пафосом трагічних, драматичних спогадів: «Проживши перші трид- цять років свого життя в одному з найжорстокіших різновидів масово- го суспільства — в комуністичному, та ще й імперському, — одну річ я можу ствердити напевне: воно виграє не тим, що репресує взагалі всяку Інакшість, — а тим, що вбиває до неї інтерес. Отой самий, «романо- творчий» [7, 81].
смисловим полем в есеїстичному тексті постає багаторівнева есе- ма як одиниця есеїстичного мислення, що містить концептуально вагому інформацію як найбільш частотні та семантично стійкі еле- менти в метафоричній конструкції. слід зазначити, що національна світоглядна своєрідність авторської есеми проявляється в системі архетипних семіотичних концептуальних конструкцій, які іденти- фікуються на всіх тематико-проблемних підрівнях ідейно-художньої есеїстичної цілісності творчості о. Забужко: соціокультурному, мис- тецькому, політичному, філософському. Це есеми «мова», «влада»,
«любов», «свобода», «добро», «краса» тощо — генетично закодовані чинники ідеальної світобудови, система ідей-феноменів, які наді- лені енергетикою перетворення процесу «пізнання себе» у «вічний» інстинкт конструювання істинної суспільної екзистенції. таким чином будь-який різновид есеми на сторінках есеїстичних творів о. Забужко у процесі сприйняття перетворюється на «концепт»: мо- тив — роль письменника-літописця сучасних подій (есе «входить Фортінбрас», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); час як філософ- ська категорія (есе «кімната сто один: в пошуках утрачених дверей», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); провінційність/європеїзація (есе
«Психологічна америка» і азіатський ренесанс, або знову про кар- фаген», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); становище української жінки в системі колоніальної культури (есе «Жінка-автор у колоні- альній культурі, або знадоби до української ґендерної міфології», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); мова (есе «Мова і влада», збірка
«Хроніки від Фортінбраса»); ітака, що символізує втрачену Бать- ківщину (есе «комплекс ітаки», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); казковий ведмедик вінні-Пух як артефакт культурної свідомості (есе
«Ціна вінні-Пуха», збірка «З мапи книг і людей»); люди з автомата- ми (есе «Ми, депортовані: кода», збірка «і знов я влізаю в танк…»); дихотомічна пара — «лузери»/«юзери» (есе «Майдан проти Матри- ці», збірка «і знов я влізаю в танк…») тощо; топос — Й. Бродський (есе «Прощання з імперією: кілька штрихів до одного портрета», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); М. вінграновський (есе «Поет і його ролі», збірка «З мапи книг і людей»); с. Павличко (есе «ефект присутности», збірка «З мапи книг і людей»); к. Білокур (есе «ка- терина: Філософія мовчазного бунту, або конспект до ненаписаної біографії», збірка «З мапи книг і людей»); о. Довженко, а. тарков- ський, Ларс фон трієр (есе «Планета Полин: Довженко — тарков- ський — фон трієр, або Дискурс нового жаху», збірка «З мапи книг і людей»); камірос (есе «Замість передмови: Пам’ятаючи про камі- рос», збірка «і знов я влізаю в танк…»); танк (есе «ефект розтлін- ня», збірка «і знов я влізаю в танк…»); Матриця (есе «Майдан проти Матриці», збірка «і знов я влізаю в танк…»); біомаса (есе «нескром- на чарівність номенклатури», збірка «і знов я влізаю в танк…»); мі- сто-палімпсест (есе «Місто-в-собі», збірка «і знов я влізаю в танк…») тощо; архетип — архетипні структури Діви, Матері, Мудрої Баби (есей «Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до україн- ської ґендерної міфології», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); ані- ми (есей «Дві слові до «казки про калинову сопілку», збірка «З мапи книг і людей»); еней (есе «викликання героя, або хто пройшов крізь руїни», збірка «і знов я влізаю в танк…») тощо.
авторське есеїстичне мислення притаманне коментарям до творів
інших митців: «Десятитисячний наклад ошатного тома під заголов- ком «Сонячні кларнети», оформленого репродукціями з Тичининих влас- них малюнків і полотен, розлетівся вмить (я й сама не встигла його купити!), і звідтоді — ні перевидань, ні перечитань: Стусів «Феномен доби» донині лишається, гай-гай, найсистемнішою студією в тичи-
нознавстві…» (есей «три смерті Павла тичини», збірка «З мапи книг і людей») [8, 40].
в есеї «секрет популярности» (збірка «З мапи книг і людей») мова йде про безсмертну лірику о. олеся: «У тридцять його називали
«українським Гайне» і «українським Надсоном». Його віршами освідчу- валося в коханні два покоління — те, що виросло перед Першою світо- вою, і те, котре страшний 1918 рік застав на гімназійній лаві. (Цьо- му другому вдалося значною мірою розтектися «по чужих українах», і там, по Прагах і Мюнхенах, воно зберегло вірність своєму Поетові й до кінця днів співало на музичних вечірках улюблені «Айстри» — в ціл- ковитій переконаності, що ліпшого поета Україна не родила)» [8, 27]. Захоплення віршами олеся йде також від дитинства, і звідти — отой секрет популярності, який полягає, з одного боку, в бажанні при- четності «…по-справжньому любиш тільки ті книжки, прочитавши які, думаєш: от якби цей письменник став твоїм другом і можна було подзвонити йому по телефону, коли захочеться…» [8, 31], а з іншо- го — у справжності «Усі без винятку Олесеві писання, від віршів і драм до приватних листів, променяться теплом і любов’ю — тим, чого не вдаси, не підробиш і не купиш» [8, 31]. іншими словами, заглиблюю- чись в художньо-творчий процес непересічної особистості, о. Забу- жко дотримується настанов і. Франка, який наголошував на потребі уважного прочитання індивідуальних прикмет творчої особистості. він цілком слушно писав, що «найцінніше і найкраще в кожнім чо- ловіці, а тим більше в письменнику, се його індивідуальність, його духовне обличчя зі всіма його окремішніми прикметами. Чим більше таких прикмет, тим вони характерніші та гармонійніші, тим багатша, сильніша й симпатичніша індивідуальність людини, зглядно пись- менника [17, 276].
Для авторського есеїстичного мислення характерна епістолярна
форма художнього вираження в тексті. на думку М. рашкевич, не- змінним компонентом листа є його жорстка структура, коли автор і адресат обговорюють суспільно-важливі проблеми, проте в одному випадку вона насичена засобами художньої образності, абстракції (як один із літературних жанрів), а в іншому містить дієслова нака- зової форми, чіткі факти та рекомендації щодо виконання певних дій (жанр журналістики) [14, 84]. в есеїстиці о. Забужко маємо справу з листом як одним із самодостатніх жанрів літератури. натомість, розвиток світоглядних переконань, концепцій (внутрішній аспект)
митця яскраво представлений у есеї «Юрій Шевельов. вибране лис- тування на тлі доби: 1992–2002» (збірка «З мапи книг і людей»): «Із нашого листування трохи проступає переважно «другий фронт» його
«сімдесятилітньої війни», котрий забрав йому, либонь, не менше часу й сил, ніж війна з ідеологічними фантомами імперії та її цілком «не- фантомними» спецслужбами, — «внутрішній», український. Тут ЮШ розділив долю всіх своїх великих попередників на ниві довготрудної й досі не завершеної, духовної модернізації України — від Драгоманова з Фран- ком до Хвильового з Курбасом (цього другого він ще пробував боронити в пресі, коли довкола того вже клекотів відьомський шабаш — «кампанія всенародного засуду», що передувала арештові)» [8, 270].
в окремий жанр виділилися мемуари, які можна визначити як сукупність асоціативно-ретроспективних згадок про знайому лю- дину чи певні події з власного життя. о. Забужко не ставить собі за мету цілісного відтворення образу відомого знайомого чи зображе- них подій, йдеться лише про фрагментарні уривчасті спомини [18]. Зокрема, згадуючи про соломію Павличко в фінальному есе «ефект присутности» (збірка «З мапи книг і людей»), письменниця емотив- но діалогізує з читачем: «Література була для неї не так зібранням текстів, як, насамперед, зібранням живих людей, крізь ті тексти про- явлених. Любила повторювати: «Письменник завжди пише про себе!» [8, 369].
Природу авторського есеїстичного мислення важко зрозуміти без урахування ремінісценцій щодо власної творчості. ось як обґрун- товує с. Яланська феномен обдарованої особистості: «у контексті філософії простору і часу обдарована особистість виходить за свої просторово-часові межі, вона всеосяжно охоплює цими вимірами дійсність, розширює і перетворює її, вибірково прискорюючи, швид- ше за інших зондуючи нове майбутнє, трансформуючи і пристосо- вуючи його до людства, що розвивається. Діалектика обдарованості в контексті простору і часу полягає в тому, що вона проникає в їхні протилежні сторони — макро- і мікросвіт, нескінченне майбутнє і минуле, надшвидкісне і консервативно-уповільнене за темпом. їхня схильність до оволодіння протилежностями може відлякувати від них звичайних людей, які звикли до стабільності в ситуації «тут і тепер» [20, 52]. о. Забужко ділиться з читачем деякими таємницями з досві- ду роботи над психологічною повістю «казка про калинову сопілку» (есей «Дві слові до «казки про калинову сопілку») та романом-хроні-
кою «Музей покинутих секретів» (есей «Попіл клааса» збірка «З мапи книг і людей»).
інтерв’ю як форму авторського есеїстичного мислення, що сприяє глибшому психологічному саморозкриттю індивідуальності пись- менника як творця, зустрічаємо в збірці «і знов я влізаю в танк…». тут політична полеміка о. Забужко спрямована на ствердження власного погляду щодо гострих питань соціально-політичного характеру. так, в інтерв’ю порталу «Гордон» «росія дуже ретельно готувала демонтаж україни…» письменниця пафосно підкреслює: «Історія з ведучим
«Громадського ТБ» Данилом Яневським — єдиний випадок, коли україн- ський журналіст зупинив відверту російську пропаґанду в ефірі й сказав:
«Дякую, до побачення». Єдиний!» [9, 157].
візуалізація — ще одна важлива складова есеїстичного мислення о. Забужко, про що свідчать численні портрети в текстах есе. взагалі в есеїстичному портреті не можна вигадувати якісь риси зовнішності чи внутрішнього світу історичної особи, яких вона не мала. Для ав- тора документального твору лишається мати тільки власний погляд на портретні характеристики своїх героїв (суб’єктивність є жанро- вою рисою документалістики), чим сповна користуються українські письменники [4, 118]. Посилаючись на дитячі спогади, о. Забужко змальовує лаконічний портрет Є. сверстюка в есеї «Євген сверстюк: з незнищенного» (збірка «і знов я влізаю в танк…»): «У чотирилітній свідомості так і відкладається: дядя Женя — особливий, у нього навіть очі різні! (Що гетерохромія очей в архаїчних спільнотах і справді ви- кликала острах, уважаючись за прикмету прохаськівського «непрОсто- го» — чарівника, знахаря, ворожбита, — і що світогляд дитини «від двох до п’яти» на шкалі історичного розвитку людства якраз і відповідає ар- хаїчній, ранньоміфологічній стадії, — це «дядя Женя…») [9, 289].
есе о. Забужко наповнюють рядки різножанрової лірики. всі су-
часні визначення лірики збігаються в тому, що головним предметом образного освоєння в ліриці є духовне життя особистості [12, 23]. на думку Л. Лавринович, основний естетико-світоглядний контекст, у межах якого варто інтерпретувати поетичну творчість о. Забужко, — екзистенційна проблематика [13]. наприклад, втрата любові у світі є лейтмотивом поезії «Пробудження», фрагменти якої читач зустрі- чає в есе «Whatmakesyousmilewhenyouaretired» (збірка «З мапи книг і людей»): «…як витікання із рани / життєдайної вільгости — в холод і пустку, в нікуди» [8, 151].
Про провінціалізм української культури о. Забужко промовляє строфами П. тичини — поезія «іспит» (збірка «Замість сонетів і ок- тав») в есе «Психологічна америка» і азіатський ренесанс, або знову про карфаген» (збірка «Хроніки від Фортінбраса»):
«Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки, холоші закачали…–
– ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура!
Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне.
А навколо злидні — як гудина, як гич! А навколо земля, столочена, руда…
Тут ходив Сковорода» [7, 201].
отже, есеїстичне мислення о. Забужко, ретрансльоване в ідео- логічно-культурній паридигмі кінця ХХ — початку ХХі ст., визна- чається синтезом найрізноманітніших типів та форм словесності (філософські умовиводи, есеми, коментарі до творів інших авторів, епістолярій, спогади, ремінісценції щодо власного творчого проце- су, інтерв’ю, портрет, лірика тощо), доповнюючи тим самим новітню міфічну свідомість та моделюючи нові текстуальні єдності в літера- турному творі.
сПисоК виКористаниХ ДЖерел
Балаклицький М. а. есе як художньо-публіцистичний жанр: методичні матеріали для студентів зі спеціальності «Журналістика». Харків: Хну імені і. М. каразіна, 2007. 74 с.
Баррі П. вступ до теорії: літературознавство та культурологія / [пер. з англ. о. Погинайко]. київ: смолоскип, 2008. 360 с.
Боно Э. Методы нестандартного мышления. серьезное творческое мышление / [пер. с англ. Д. Я. онацкой]. Москва: ооо «Попурри», 2005. с. 392–401.
Галич а. о. Портрет у мемуарному та біографічному дискурсах: семанти- ка, структура, модифікації: монографія. старобільськ: вид-во ДЗ «Луган- ський нац. ун-т ім. тараса Шевченка», 2017. 449 с.
Эпштейн М. н. Парадоксы новизны. о литературном развитии ХіХ–ХХ веков. Москва: советский писатель, 1988. 416 с.
Жанр есе в сучасній публіцистиці [електронний ресурс]. UrL: http:// studepedia. org/index.php?vol=28post=13480.
Забужко о. Хроніки від Фортінбраса: вибрана есеїстика 90-х. київ: Факт, 1999. 340 с.
Забужко о. З мапи книг і людей: збірка есеїстики. кам’янець-Поділь- ський: Meridian Czernowitz: тов «Друкарня «рут», 2012. 376 с.
Забужко о. «і знов я влізаю в танк…». вибрані тексти 2012–2016: статті, есе, інтерв’ю, спогади. київ: комора, 2016. 416 с.
Задорожна о. с. стратифікація станів культури у творах оксани Забу- жко [електронний ресурс]. UrL: http://конференция.com.ua/files/txt/ scientific_conference_34./zbornik_Lodz_34_5–1. pdf.
кайда Л. Г. Эссе как жанр в литературе и публицистике. Вестник Москов- ского университета. серия 10: Журналистика. Москва, 2008. № 4. с. 19– 24.
кузьменко в. і. словник літературознавчих термінів: навч. посібник з лі- тературознавства за оновл. прогр. для вчителів та учнів серед. шк., проф. уч-щ, ліцеїв, гімназій. київ, 1997. 230 с.
Лавринович Л. вивчення поетичної творчості оксани Забужко у ви- щій школі [електронний ресурс]. UrL: http://esnuir/eenu.edy.ua/ bitstream/123456789/7669/1/Zabuzhko_metod.pdf.
рашкевич М. епістолярна публіцистика: література VS. Журналістика. Вісник Львівського університету. серія: Журналістика. Львів, 2014. ви- пуск 39. с. 82–93.
садыкова Л. современная эссеистика: жизнь на грани смысла. Науковий вісник Ужгородського університету. серія: Філологія. соціальні комуніка- ції. ужгород, 2014. вип. 2. с. 51–52.
стеблина н. о. сучасна українська письменницька публіцистика у варі- анті виступів о. Забужко, т. Прохаська, Ю. андруховича: автореф. дис. ...
кандидата наук із соціальних комунікацій: 27.00.04. київ, 2011. 20 с.
Франко і. наша поезія в 1901 році. іван Франко. Зібрання творів: у 50 т. київ: наукова думка, 1982. т. 33. 527 с.
Черкашина т. Ю. Формування жанрів спогадової літератури. UrL: http:// litzbirnyk.com.ua/wp — content/uploads/2013/12/65.pdf.
Шебеліст с. теоретичні аспекти жанру есею. Слово і час. 2007. № 11. с. 48–56.
Яланська с. П. Психологія творчості: навчальний посібник. Полтава: ПнПу імені в. Г. короленка, 2014. 180 с.
горизонтЫ ЭссеистичесКого мЫШлениЯ в творчестве оКсанЫ забуЖКо
Ольга Гук, аспирантка,начальник отдела образования
Отдел образования Великомихайловской районной государственной администрации
Актуальность данной работы заключается в раскрытии особенностей эс- сеистического мышления в творчестве О. Забужко. Цель — раскрыть синер- гетическую природу эссеистического мышления и его художественные формы
реализации. Эссеистическое мышление — малоисследованная проблема в психо- логии творчества. В эссеистических произведениях О. Забужко прослеживается концентрация разных типов и форм эссеистического сознания: лирика, эссемы, комментарии к произведениям писателей, эпистолярий, воспоминания, реминис- ценции относительно персонального творческого процесса, интервью, различные структуры портрета в тексте и т. п.
Перспективы последующих исследований в этом направлении нацелены на из- учение новых форм авторского эссеистического мышления как артефакта куль- турного сознания постколониального периода.
Ключевые слова: эссеистическое мышление, эссема, эссе, Оксана Забужко, творчество.
HORIZONS OF ESSAY THINKING IN THE WORKS OF OKSANA ZABUZHKO
Olga Guk, Postgraduate Student, Head of Education Department of Velykomykhaylivskyi District State Administration Education
of Velyka Mykhailivka town, Ukraine
Significanse of this work is to reveal the peculiarities of essayist thinking in the context of O. Zabuzhko’s works. In the Ukrainian literature of the 21st century, the most prom- inent essayist work consists of essays by O. Zabuzhko, which, in the first place, reflect political, socio-economic, cultural, and moral problems of the present in the artistic and publicistic key– in other words, it is a peculiar Ukrainian passport of the post-totalitarian period without any decorations, permeated with acutely realistic authorial subjectivity. Essay as a genre is characterized by a specific absence of order, zigzaglike thinking forms, which are directly reflected in the textosphere of novelets, novels, essays by O. Zabuzhko. Essayist thinking is аn integral part of essay genre. The research goal is in revealing syn- ergistic nature of essayist thinking and its artistic forms of realisation. The key task of this work is based on the artistic features of the essayist thinking in the works of O. Zabuzhko on the materials of the works «The Chronicles of Fortinbras», «From books and people map», «And again I get into the tank...». Essayist thinking is the issue not investigated enough in psychology of creativity. In the essays of O. Zabuzhko, we observe the concen- tration of various types and forms of essay consciousness: philosophical thinking, lyrics, essays, comments on the works of other authors, epistolary, memories, reminiscences on her own creative process, interviews, various portraiture structures, etc. Essayistic thinking of O. Zabuzhko is reflected in an ideological-cultural paradigm of the late XX — early XXIst centuries, as evidenced by the writer essay, determined by the synthesis of the most diverse types and forms of literature. The author’s personality in essays acts as the body of existence, and culture is a way, means and result — in the form of a work.
Key words: essayist consciousness, essay unit, essay, O. Zabuzhko, art.
REFERENCES
Balaklytskyi, M. а. (2007), Essay as fiction and journalistic genre: Methodolog- ical materials for students in the specialty «Journalism».I. M. karazinkharkiv National University,kharkiv [in Ukrainian].
Barry, P. (2008), Introduction to the theory: literary studies and cultural studies.
/ [Transl. from English by O. Poginayko].Smoloskyp, kyiv [in Ukrainian].
Bono, E. (2005), Methods of non-standard thinking. Serious creative thinking. [Transl. from English by D. Ya. Onatskaya]. LLC «Popurri», Moscow [in Rus- sian].
Halych, A. O. (2017), Portrait of memoir and biographical discourses: seman- tics, structure, modifications: monograph. Publishing house of the SI «Taras Shevchenko Lugansk National University», Starobilsk [in Ukrainian].
Epstein, M. N. (1988), Paradoxes of novelty. About the literary development of the XIX–XX centuries.Sovetskiy pisatel, Moscow [in Russian].
Zabuzhko, O. (1999), The Chronicles of fortinbras. Selected essay writer of the 90’s. fact, kyiv [in Ukrainian].
Zabuzhko, O. (2012), from books and people map. Essay collection. Me- ridian Gzernowitz. Publishing house «LLC «Rut», kamyanets-Podilskyi[in Ukrainian].
Zabuzhko, O. (2016), «And again I get into the tank...». Selected texts of 2012– 2016: Articles, essays, interviews, memories. komora, kyiv [in Ukrainian].
Zadorozhna, O. S. (2018), Stratification of cultural states in the works of Oksana Zabuzhko: http://конференция.com.ua/files/txt/scientific_conference_34./ zbornik_Lodz_34_5–1. pdf. [in Ukrainian].
kayda, L. G. (2008), Essays as a genre in literature and journalism. Bulletin of the Moscow University. Series 10. Journalism. Moscow. Vol. 4. P. 19–24. [in- Russian].
kuzmenko, V. I. (1997), Dictionary of literary terms: Textbook on literary crit- icism for an updated program for teachers and students of secondary schools, vocational schools, lyceums, gymnasiums. kyiv [in Ukrainian].
Lavrynovych, L. (2018), Studying poetic creativity of Oksana Zabuzhko in high school: httn://esnuir/eenu.ed\.ua/biistream/123456789/7669/1/Zabuzh- kometod.pdf [in Ukrainian].
Rashkevych, M. (2014), Epistolary journalism: Literature VS. Journalism. Bulletin of Lviv University. Series: Journalism. Lviv. Issue 39. P. 82–93. [in Ukrainian].
Sadykova, L. (2014), Modern essay: life on the verge of meaning. Scientific Bul- letin of Uzhgorod University. Series: Philology. Social communication. Uzh- horod. Issue 2. P. 51–52. [in Ukrainian].
Steblina, N. O. (2011), Modern Ukrainian writer’s journalism in the version of speeches by O. Zabuzhko, T. Prokhasko, Yu. Andrukhovych: Thesis abstract for the degree of candidate of social sciences: 27.00.04. kyiv [in Ukrainian].
franko, I. (1982),Our poetry in 1901. Ivan franko. Collected works in 50 vol. Naukova dumka, kyiv [in Ukrainian].
Cherkashchyna, T. Yu. (2018), formation of genres of memoirs: http: //litzbirn- vk.com.ua/wp-content/uploads/2013/12/65.pdf. [in Ukrainian].
Shebelist, S. (2007), Theoretical aspects of the essay genre. Word and time.
№ 11. P. 48–56. [in Ukrainian].
Yalanska, S. P. (2014), Psychology of creativity: Textbook. V. G. korolenko PNPU, Poltava [in Ukrainian].
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Горизонти есеїстичного мислення у творчості Оксани Забужко
Дослідження особливостей есеїстичного мислення О. Забужко. Мета — розкрити його синергетичну природу та художні форми реалізації. Есеїстичне мислення — малодосліджена проблема у психології творчості. У творах О. Забужко спостерігаємо концентрацію різних типів та форм есеїстичної свідомості:
DOI: https://doi.org/10.18524/2312–6809.2019.28.165837 уДк 82.09:82–4(477)
горизонти есеЇстичного мисленнЯ у творчості оКсани забуЖКо
Ольга Гук, аспірантка, начальник відділу освіти
Відділ освіти Великомихайлівської районної державної адміністрації [email protected]
Актуальність даної роботи полягає в дослідженні особливостей есеїстичного мислення О. Забужко. Мета — розкрити його синергетичну природу та художні форми реалізації. Есеїстичне мислення — малодосліджена проблема у психології творчості. У творах О. Забужко спостерігаємо концентрацію різних типів та форм есеїстичної свідомості: лірика, есеми, коментарі до творів інших авторів, епістолярій, спогади, ремінісценції щодо власного творчого процесу, інтерв’ю, різні структури портрету тощо. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у ви- вченні нових форм авторського есеїстичного мислення як артефакту культурної свідомості постколоніального періоду.
Ключові слова: есеїстичне мислення, есема, есе, Оксана Забужко, творчість.
есе як жанр характеризується специфічною «відсутністю поряд- ку», зигзагоподібними мисленнєвими формами, що спостерігається в текстосфері повістей, романів, есеїстичних творів о. Забужко. Як пи- сав М. епштейн «…неозначеність входить у саме єство есеїстичного жанру (якщо не називати його занадто пишномовно — «наджанром»,
«синтетичною формою свідомості» і т. п.), який ближче і більш безпо- середньо розкриває самовизначальну активність людського духу. од- нак, така довільна форма зовсім не означає відсутності в есе будь-якої специфіки — навпаки, вона легко впізнається, інтуїтивно вгадується в більшості зразків цього жанру. сутність її у власне динамічному чер- гуванні та парадоксальному поєднанні різних способів світосприй- няття. Якщо будь-який з них (образний чи понятійний, сюжетний чи аналітичний, сповідальний чи морально-описовий) почне різко до- мінувати, то есе відзразу зруйнується як жанр, перетвориться на одну із своїх складових: в белетристичну оповідь чи філософський роздум, в інтимний щоденник чи історичний нарис. есе тримається як ціле завдяки енергії взаємних переходів, миттєвих переключень із обра- зного ряду в понятійний, із відстороненого — в побутовий» [5, 345]. есеїстичне мислення — основа жанру есе. Як зазначає М. Балаклиць- кий, «…уже в часи античності визрівали риси есеїстичної свідомості:
© Гук о., 2019
цінність особистісного сприйняття й вільна інтерпретація теми, увага до внутрішнього світу індивіда, орієнтація подібних творів на осві- ченого, підготовленого читача, асоціація як прийом» [1, 17]. в укра- їнській літературі ХХі сторіччя найбільш помітний есеїстичний до- робок складають твори о. Забужко, які в художньо-публіцистичному ключі відтворюють політичні, соціально-економічні, культурні, мо- ральні проблеми сьогодення. Це своєрідний паспорт україни пост- тоталітарного періоду без усіляких прикрас та «реверансів», прониза- ний гострозацікавленою авторською суб’єктивністю.
ключове завдання статті — дослідити специфіку художнього вира- ження есеїстичного мислення о. Забужко на матеріалі творів різних періодів («Хроніки від Фортінбраса» (1999), «З мапи книг і людей» (2012), «і знов я влізаю в танк…» (2016); розкрити структурно-функ- ціональні особливості есеїстичного мислення, його здатність синте- зувати в єдине ціле найрізноманітніші жанрові форми та літературні роди (парадоксальні за своєю специфікою), поєднані між собою зав- дяки гіпертрофованій авторській суб’єктивності.
есеїстичне мислення — малодосліджена тема психології твор- чості. в контексті даної проблеми зустрічаємо переважно роботи загальнотеоретичного спрямування. М. Балаклицький, наприклад, підкреслює наступне: «Попередницею есеїстичного мислення нази- вають передусім Біблію — книги Притч, еклезіаста, проповіді проро- ків і Христа. велике значення у формуванні передумов самого жан- ру зіграла антична традиція. Філософські трактати, діалоги й листи античного світу передували розвиткові есею до тої міри, наскільки вони виражали особисті враження з висвітлюваних питань» [1, 17]. Чимало теоретиків есеїстики, такі, як Л. кайда [11], с. Шебеліст [19], Л. садикова [15] та ін. називають таке мислення парадоксальним, або парамисленням. Британський психолог і письменник едвард де Боно вважає його «латеральним» (бічним, непрямим, новотворчим), яке характеризується інноваційними прийомами, залученням пара- доксів, провокацій тощо [3, 5].
Мета роботи — з’ясувати синергетичний ефект есеїстичного мис-
лення оксани Забужко.
Загальна стилістика авторського письма художньо-белетрис- тичної есеїстики о. Забужко різних років — «Дві культури» (1990),
«Хроніки від Фортінбраса» (1999), «репортаж із 2000-го року» (2001),
«LetMyPeopleGo» (2005), «Філософія української ідеї та європей-
ський контекст: франківський період» (1992), «Шевченків міф укра- їни: спроба філософського аналізу» (1997), «Notre Damed’Ukraine: українка в конфлікті міфологій» (2007), «вибране листування на тлі доби: 1992–2002 (у співавторстві з Ю. Шевельовим)» (2011), «З мапи книг і людей» (2012) характеризується високим ступенем інтенси- фікації авторського «я» та залученням художніх структур і стратегій, спрямованих на успішне здійснення комунікативного акту, порозу- міння з читачем. Це і створення атмосфери сповідальності, і цікавий добір фактажу, художньо-поетичні елементи. образ автора в есеїстиці о. Забужко містить ряд прикметних ознак. Це, насамперед, філосо- фічність, національна визначеність, інтелектуалізм, створення си- туації щирості, апелювання до власного письменницького досвіду, прагнення до співавторства з читачем, гостра аналітичність; літера- турний наратив виступає в її есеїстичних текстах у ролі фактажу [6]. на думку н. о. стеблини, призначення оповідної інстанції інтелек- туалки — представити систему знань, яка має визначити світоглядну позицію громадянина сучасного європейського суспільства. Шляхом залучення різних жанрів (в есеїстиці письменниці спостерігаємо кон- центрацію найрізноманітніших форм: лірика, есеми, коментарі до творів інших авторів, епістолярій, спогади, ремінісценції щодо влас- ного творчого процесу, інтерв’ю, різні структури портрету тощо) де- монструються цінності національно свідомого громадянина, який в усьому керується нормами християнської моралі та критикує систему цінностей сучасного суспільства [16, 9].
Філософічність мислення найбільш яскраво виражена в ранній
збірці есеїстики «Хроніки від Фортінбраса». слід зазначити, що в цій збірці о. Забужко вербалізує низку ідей, пов’язаних із суспільною проблематикою. її погляди спрямовані на деміфологізацію культур- но-історичних фактів, що формують постколоніальну українську свідомість [10]. П. Баррі переконує, якщо перший крок до постко- лоніальної перспективи — це повернення власного минулого, то другий — руйнування колоніальної ідеології, яка доклала зусиль до викривлення цього минулого [2, с. 229]. «Хроніки…» написані ледь не в автобіографічній манері. о. Забужко подала історію українсько- го суспільства через призму власних вражень та переживань. вже у заголовках есе помічаємо їх філософічну спрямованість, наприклад,
«Про мистецтво в пост-трагічному світі, або апологія жертвоприно- шення» (збірка «Хроніки від Фортінбраса») [7, с. 27], «катерина: Фі-
лософія мовчазного бунту, або конспект до ненаписаної біографії» (збірка «З мапи книг і людей») [8, с. 57], «Леонід Плющ: Перемога над карнавалом» (збірка «і знов я влізаю в танк…») [9, 315].
у другому розділі «Хронік…» авторська увага акцентується на іде- ологічному аспекті феміністичної філософії, що трансформується в есеї «Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до україн- ської ґендерної міфології»: «Жінки, жінки… Що знаю про жінок?» — тужить, і цілком виправдано, лірична героїня Л. Голоти — питання, далебі, риторичне: от власне, що нічогісінько — крім того, якими їх
«прагнули» і «прагнуть» колеґи-мужчини, обтяжені всіма приналеж- ними комплексами: в українській-бо літературі не могло з’явитися в приналежний час навіть «свого Мопассана» або «свого Д. Г. Лоуренса» [7, 188]. Філософічність мислення в «Хроніках…» характеризується пафосом трагічних, драматичних спогадів: «Проживши перші трид- цять років свого життя в одному з найжорстокіших різновидів масово- го суспільства — в комуністичному, та ще й імперському, — одну річ я можу ствердити напевне: воно виграє не тим, що репресує взагалі всяку Інакшість, — а тим, що вбиває до неї інтерес. Отой самий, «романо- творчий» [7, 81].
смисловим полем в есеїстичному тексті постає багаторівнева есе- ма як одиниця есеїстичного мислення, що містить концептуально вагому інформацію як найбільш частотні та семантично стійкі еле- менти в метафоричній конструкції. слід зазначити, що національна світоглядна своєрідність авторської есеми проявляється в системі архетипних семіотичних концептуальних конструкцій, які іденти- фікуються на всіх тематико-проблемних підрівнях ідейно-художньої есеїстичної цілісності творчості о. Забужко: соціокультурному, мис- тецькому, політичному, філософському. Це есеми «мова», «влада»,
«любов», «свобода», «добро», «краса» тощо — генетично закодовані чинники ідеальної світобудови, система ідей-феноменів, які наді- лені енергетикою перетворення процесу «пізнання себе» у «вічний» інстинкт конструювання істинної суспільної екзистенції. таким чином будь-який різновид есеми на сторінках есеїстичних творів о. Забужко у процесі сприйняття перетворюється на «концепт»: мо- тив — роль письменника-літописця сучасних подій (есе «входить Фортінбрас», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); час як філософ- ська категорія (есе «кімната сто один: в пошуках утрачених дверей», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); провінційність/європеїзація (есе
«Психологічна америка» і азіатський ренесанс, або знову про кар- фаген», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); становище української жінки в системі колоніальної культури (есе «Жінка-автор у колоні- альній культурі, або знадоби до української ґендерної міфології», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); мова (есе «Мова і влада», збірка
«Хроніки від Фортінбраса»); ітака, що символізує втрачену Бать- ківщину (есе «комплекс ітаки», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); казковий ведмедик вінні-Пух як артефакт культурної свідомості (есе
«Ціна вінні-Пуха», збірка «З мапи книг і людей»); люди з автомата- ми (есе «Ми, депортовані: кода», збірка «і знов я влізаю в танк…»); дихотомічна пара — «лузери»/«юзери» (есе «Майдан проти Матри- ці», збірка «і знов я влізаю в танк…») тощо; топос — Й. Бродський (есе «Прощання з імперією: кілька штрихів до одного портрета», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); М. вінграновський (есе «Поет і його ролі», збірка «З мапи книг і людей»); с. Павличко (есе «ефект присутности», збірка «З мапи книг і людей»); к. Білокур (есе «ка- терина: Філософія мовчазного бунту, або конспект до ненаписаної біографії», збірка «З мапи книг і людей»); о. Довженко, а. тарков- ський, Ларс фон трієр (есе «Планета Полин: Довженко — тарков- ський — фон трієр, або Дискурс нового жаху», збірка «З мапи книг і людей»); камірос (есе «Замість передмови: Пам’ятаючи про камі- рос», збірка «і знов я влізаю в танк…»); танк (есе «ефект розтлін- ня», збірка «і знов я влізаю в танк…»); Матриця (есе «Майдан проти Матриці», збірка «і знов я влізаю в танк…»); біомаса (есе «нескром- на чарівність номенклатури», збірка «і знов я влізаю в танк…»); мі- сто-палімпсест (есе «Місто-в-собі», збірка «і знов я влізаю в танк…») тощо; архетип — архетипні структури Діви, Матері, Мудрої Баби (есей «Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до україн- ської ґендерної міфології», збірка «Хроніки від Фортінбраса»); ані- ми (есей «Дві слові до «казки про калинову сопілку», збірка «З мапи книг і людей»); еней (есе «викликання героя, або хто пройшов крізь руїни», збірка «і знов я влізаю в танк…») тощо.
авторське есеїстичне мислення притаманне коментарям до творів
інших митців: «Десятитисячний наклад ошатного тома під заголов- ком «Сонячні кларнети», оформленого репродукціями з Тичининих влас- них малюнків і полотен, розлетівся вмить (я й сама не встигла його купити!), і звідтоді — ні перевидань, ні перечитань: Стусів «Феномен доби» донині лишається, гай-гай, найсистемнішою студією в тичи-
нознавстві…» (есей «три смерті Павла тичини», збірка «З мапи книг і людей») [8, 40].
в есеї «секрет популярности» (збірка «З мапи книг і людей») мова йде про безсмертну лірику о. олеся: «У тридцять його називали
«українським Гайне» і «українським Надсоном». Його віршами освідчу- валося в коханні два покоління — те, що виросло перед Першою світо- вою, і те, котре страшний 1918 рік застав на гімназійній лаві. (Цьо- му другому вдалося значною мірою розтектися «по чужих українах», і там, по Прагах і Мюнхенах, воно зберегло вірність своєму Поетові й до кінця днів співало на музичних вечірках улюблені «Айстри» — в ціл- ковитій переконаності, що ліпшого поета Україна не родила)» [8, 27]. Захоплення віршами олеся йде також від дитинства, і звідти — отой секрет популярності, який полягає, з одного боку, в бажанні при- четності «…по-справжньому любиш тільки ті книжки, прочитавши які, думаєш: от якби цей письменник став твоїм другом і можна було подзвонити йому по телефону, коли захочеться…» [8, 31], а з іншо- го — у справжності «Усі без винятку Олесеві писання, від віршів і драм до приватних листів, променяться теплом і любов’ю — тим, чого не вдаси, не підробиш і не купиш» [8, 31]. іншими словами, заглиблюю- чись в художньо-творчий процес непересічної особистості, о. Забу- жко дотримується настанов і. Франка, який наголошував на потребі уважного прочитання індивідуальних прикмет творчої особистості. він цілком слушно писав, що «найцінніше і найкраще в кожнім чо- ловіці, а тим більше в письменнику, се його індивідуальність, його духовне обличчя зі всіма його окремішніми прикметами. Чим більше таких прикмет, тим вони характерніші та гармонійніші, тим багатша, сильніша й симпатичніша індивідуальність людини, зглядно пись- менника [17, 276].
Для авторського есеїстичного мислення характерна епістолярна
форма художнього вираження в тексті. на думку М. рашкевич, не- змінним компонентом листа є його жорстка структура, коли автор і адресат обговорюють суспільно-важливі проблеми, проте в одному випадку вона насичена засобами художньої образності, абстракції (як один із літературних жанрів), а в іншому містить дієслова нака- зової форми, чіткі факти та рекомендації щодо виконання певних дій (жанр журналістики) [14, 84]. в есеїстиці о. Забужко маємо справу з листом як одним із самодостатніх жанрів літератури. натомість, розвиток світоглядних переконань, концепцій (внутрішній аспект)
митця яскраво представлений у есеї «Юрій Шевельов. вибране лис- тування на тлі доби: 1992–2002» (збірка «З мапи книг і людей»): «Із нашого листування трохи проступає переважно «другий фронт» його
«сімдесятилітньої війни», котрий забрав йому, либонь, не менше часу й сил, ніж війна з ідеологічними фантомами імперії та її цілком «не- фантомними» спецслужбами, — «внутрішній», український. Тут ЮШ розділив долю всіх своїх великих попередників на ниві довготрудної й досі не завершеної, духовної модернізації України — від Драгоманова з Фран- ком до Хвильового з Курбасом (цього другого він ще пробував боронити в пресі, коли довкола того вже клекотів відьомський шабаш — «кампанія всенародного засуду», що передувала арештові)» [8, 270].
в окремий жанр виділилися мемуари, які можна визначити як сукупність асоціативно-ретроспективних згадок про знайому лю- дину чи певні події з власного життя. о. Забужко не ставить собі за мету цілісного відтворення образу відомого знайомого чи зображе- них подій, йдеться лише про фрагментарні уривчасті спомини [18]. Зокрема, згадуючи про соломію Павличко в фінальному есе «ефект присутности» (збірка «З мапи книг і людей»), письменниця емотив- но діалогізує з читачем: «Література була для неї не так зібранням текстів, як, насамперед, зібранням живих людей, крізь ті тексти про- явлених. Любила повторювати: «Письменник завжди пише про себе!» [8, 369].
Природу авторського есеїстичного мислення важко зрозуміти без урахування ремінісценцій щодо власної творчості. ось як обґрун- товує с. Яланська феномен обдарованої особистості: «у контексті філософії простору і часу обдарована особистість виходить за свої просторово-часові межі, вона всеосяжно охоплює цими вимірами дійсність, розширює і перетворює її, вибірково прискорюючи, швид- ше за інших зондуючи нове майбутнє, трансформуючи і пристосо- вуючи його до людства, що розвивається. Діалектика обдарованості в контексті простору і часу полягає в тому, що вона проникає в їхні протилежні сторони — макро- і мікросвіт, нескінченне майбутнє і минуле, надшвидкісне і консервативно-уповільнене за темпом. їхня схильність до оволодіння протилежностями може відлякувати від них звичайних людей, які звикли до стабільності в ситуації «тут і тепер» [20, 52]. о. Забужко ділиться з читачем деякими таємницями з досві- ду роботи над психологічною повістю «казка про калинову сопілку» (есей «Дві слові до «казки про калинову сопілку») та романом-хроні-
кою «Музей покинутих секретів» (есей «Попіл клааса» збірка «З мапи книг і людей»).
інтерв’ю як форму авторського есеїстичного мислення, що сприяє глибшому психологічному саморозкриттю індивідуальності пись- менника як творця, зустрічаємо в збірці «і знов я влізаю в танк…». тут політична полеміка о. Забужко спрямована на ствердження власного погляду щодо гострих питань соціально-політичного характеру. так, в інтерв’ю порталу «Гордон» «росія дуже ретельно готувала демонтаж україни…» письменниця пафосно підкреслює: «Історія з ведучим
«Громадського ТБ» Данилом Яневським — єдиний випадок, коли україн- ський журналіст зупинив відверту російську пропаґанду в ефірі й сказав:
«Дякую, до побачення». Єдиний!» [9, 157].
візуалізація — ще одна важлива складова есеїстичного мислення о. Забужко, про що свідчать численні портрети в текстах есе. взагалі в есеїстичному портреті не можна вигадувати якісь риси зовнішності чи внутрішнього світу історичної особи, яких вона не мала. Для ав- тора документального твору лишається мати тільки власний погляд на портретні характеристики своїх героїв (суб’єктивність є жанро- вою рисою документалістики), чим сповна користуються українські письменники [4, 118]. Посилаючись на дитячі спогади, о. Забужко змальовує лаконічний портрет Є. сверстюка в есеї «Євген сверстюк: з незнищенного» (збірка «і знов я влізаю в танк…»): «У чотирилітній свідомості так і відкладається: дядя Женя — особливий, у нього навіть очі різні! (Що гетерохромія очей в архаїчних спільнотах і справді ви- кликала острах, уважаючись за прикмету прохаськівського «непрОсто- го» — чарівника, знахаря, ворожбита, — і що світогляд дитини «від двох до п’яти» на шкалі історичного розвитку людства якраз і відповідає ар- хаїчній, ранньоміфологічній стадії, — це «дядя Женя…») [9, 289].
есе о. Забужко наповнюють рядки різножанрової лірики. всі су-
часні визначення лірики збігаються в тому, що головним предметом образного освоєння в ліриці є духовне життя особистості [12, 23]. на думку Л. Лавринович, основний естетико-світоглядний контекст, у межах якого варто інтерпретувати поетичну творчість о. Забужко, — екзистенційна проблематика [13]. наприклад, втрата любові у світі є лейтмотивом поезії «Пробудження», фрагменти якої читач зустрі- чає в есе «Whatmakesyousmilewhenyouaretired» (збірка «З мапи книг і людей»): «…як витікання із рани / життєдайної вільгости — в холод і пустку, в нікуди» [8, 151].
Про провінціалізм української культури о. Забужко промовляє строфами П. тичини — поезія «іспит» (збірка «Замість сонетів і ок- тав») в есе «Психологічна америка» і азіатський ренесанс, або знову про карфаген» (збірка «Хроніки від Фортінбраса»):
«Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки, холоші закачали…–
– ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура!
Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне.
А навколо злидні — як гудина, як гич! А навколо земля, столочена, руда…
Тут ходив Сковорода» [7, 201].
отже, есеїстичне мислення о. Забужко, ретрансльоване в ідео- логічно-культурній паридигмі кінця ХХ — початку ХХі ст., визна- чається синтезом найрізноманітніших типів та форм словесності (філософські умовиводи, есеми, коментарі до творів інших авторів, епістолярій, спогади, ремінісценції щодо власного творчого проце- су, інтерв’ю, портрет, лірика тощо), доповнюючи тим самим новітню міфічну свідомість та моделюючи нові текстуальні єдності в літера- турному творі.
сПисоК виКористаниХ ДЖерел
кандидата наук із соціальних комунікацій: 27.00.04. київ, 2011. 20 с.
горизонтЫ ЭссеистичесКого мЫШлениЯ в творчестве оКсанЫ забуЖКо
Ольга Гук, аспирантка,начальник отдела образования
Отдел образования Великомихайловской районной государственной администрации
Актуальность данной работы заключается в раскрытии особенностей эс- сеистического мышления в творчестве О. Забужко. Цель — раскрыть синер- гетическую природу эссеистического мышления и его художественные формы
реализации. Эссеистическое мышление — малоисследованная проблема в психо- логии творчества. В эссеистических произведениях О. Забужко прослеживается концентрация разных типов и форм эссеистического сознания: лирика, эссемы, комментарии к произведениям писателей, эпистолярий, воспоминания, реминис- ценции относительно персонального творческого процесса, интервью, различные структуры портрета в тексте и т. п.
Перспективы последующих исследований в этом направлении нацелены на из- учение новых форм авторского эссеистического мышления как артефакта куль- турного сознания постколониального периода.
Ключевые слова: эссеистическое мышление, эссема, эссе, Оксана Забужко, творчество.
HORIZONS OF ESSAY THINKING IN THE WORKS OF OKSANA ZABUZHKO
Olga Guk, Postgraduate Student, Head of Education Department of Velykomykhaylivskyi District State Administration Education
of Velyka Mykhailivka town, Ukraine
Significanse of this work is to reveal the peculiarities of essayist thinking in the context of O. Zabuzhko’s works. In the Ukrainian literature of the 21st century, the most prom- inent essayist work consists of essays by O. Zabuzhko, which, in the first place, reflect political, socio-economic, cultural, and moral problems of the present in the artistic and publicistic key– in other words, it is a peculiar Ukrainian passport of the post-totalitarian period without any decorations, permeated with acutely realistic authorial subjectivity. Essay as a genre is characterized by a specific absence of order, zigzaglike thinking forms, which are directly reflected in the textosphere of novelets, novels, essays by O. Zabuzhko. Essayist thinking is аn integral part of essay genre. The research goal is in revealing syn- ergistic nature of essayist thinking and its artistic forms of realisation. The key task of this work is based on the artistic features of the essayist thinking in the works of O. Zabuzhko on the materials of the works «The Chronicles of Fortinbras», «From books and people map», «And again I get into the tank...». Essayist thinking is the issue not investigated enough in psychology of creativity. In the essays of O. Zabuzhko, we observe the concen- tration of various types and forms of essay consciousness: philosophical thinking, lyrics, essays, comments on the works of other authors, epistolary, memories, reminiscences on her own creative process, interviews, various portraiture structures, etc. Essayistic thinking of O. Zabuzhko is reflected in an ideological-cultural paradigm of the late XX — early XXIst centuries, as evidenced by the writer essay, determined by the synthesis of the most diverse types and forms of literature. The author’s personality in essays acts as the body of existence, and culture is a way, means and result — in the form of a work.
Key words: essayist consciousness, essay unit, essay, O. Zabuzhko, art.
REFERENCES
/ [Transl. from English by O. Poginayko].Smoloskyp, kyiv [in Ukrainian].
№ 11. P. 48–56. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 27 лютого 2019 р.
Вивчаємо мислення
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»