У недавно відкритих документах КДБ чітко видно, які цілі ставила перед собою влада. Головним завданням був не порятунок людей. Головним було не допустити, щоб про трагедію стало відомо.
У спецповідомленях КГБ ні слова про необхідність інформувати населення. Навпаки: «Осуществляются мероприятия по недопущению распространения панических слухов и тенденциозной информации», – читаємо в доповідній записці голови КДБ Української РСР в ЦК КПУ.
Поширення ж будь-якої інформації про Чорнобиль органи КДБ УРСР розцінював як наклепи на радянську дійсність. А за це була стаття. (Стаття 62 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда».)
Офіційні повідомлення у всесоюзних ЗМІ з’являються з 28 квітня – і то лише через тиск міжнародної спільноти. Радянське агентство ТАСС передає: «На Чорнобильській атомній електростанції стався нещасний випадок». В новинах додають: постраждалі отримують допомогу.
Про ризики для здоров’я та про те, як убезпечити себе – ні слова. Ба більше: «Головні автошляхи з Києва ретельно контролювалися ДАІ, і виїхати нам вдалося лише бічними лісовими стежками», – згадують очевидці.
Водночас, хтось таки намагався поінформувати киян про справжні масштаби трагедії.
«На дверях телефонів-автоматів виявлено 8 листівок із тенденційними вигадками про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС і наклепницькими випадами щодо керівників Радянської держави». (З повідомлення КДБ УРСР до ЦК КПУ від 30 квітня).
Не зважаючи ні на що, 1 травня Компартія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. Дітей партійних очільників там не було.
Лише 3 травня евакуювали населення 10-кілометрової зони. До 6 травня – мешканців населених пунктів 30-кілометрової зони. Але приховувати наслідки трагедії продовжували і в наступні роки.
1987
Наступного року мешканці Троєщини і Харківського шосе, евакуйовані з 30-кілометрової зони, планували зібратися в центрі Києва 26 квітня. І заявити про недостатні відшкодування, та про поставлені їм діагнози, що не відповідали дійсності. КДБ зірвав ці плани.
«Осуществлен комплекс мер по недопущению возможных негативных проявлений… Проведена широкая разъяснительная работа…, оказывалось влияние на инспираторов и подстрекателей. Каких-либо негативных проявлений в Киеве и других населенных пунктах республики не допущено», – доповідав голова КДБ 27 квітня 1987-го.
1988
Але вже наступного – 1988 року на майдані Незалежності (тоді площі Жовтневої революції) в Києві відбулася перша в УРСР несанкціонована демонстрація. І присвячена вона була Чорнобильській катастрофі. Організатори – Український культурологічний клуб – підготували транспаранти: екологічні – «Ні майбутнім Чорнобилям!», «Геть АЕС з України!», і політичні – «Вся влада Радам!», «Гласність в Україну!»
Чоловіків почали заримувати ще на підходах до площі. Але до тих, хто лишився (переважно жінок) почали приєднуватися перехожі. Всього зібралося близько 100 людей. Вони взяли один одного попід руки, утворивши ланцюг. Бо кремезні молодики в цивільному почали стягувати демонстрантів з помосту, видирати з рук і шматувати їхні плакати.
Більшість затриманих відпустили з відділків міліції вже ввечері. А одного з лідерів УКК, Олеся Шевченка, який вголос зачитував статтю Конституції про право на зібрання та мітинги, заарештували на 15 діб. Його примірник «Конституції» вирвали з рук і порвали міліціонери.
Наступного дня в київських газетах з’явилося невеличке повідомлення міського управління внутрішніх справ про те, що 26 квітня купка хуліганів порушувала громадський порядок на площі Жовтневої революції і заважала підготовці площі «до улюбленого всенародного свята Першого травня».
Та вже восени того ж 1988-го перший легальний мітинг у Києві під екологічними гаслами зібрав понад 40 тисяч киян. Вони дружно скандували: «Хай живе КПСС на Чорнобильській АЕС!».
Знати правду. Пам'ятати злочини окупантів.
Оскільки я був одним з організаторів УКК і входив в керівництво клубу, то був і одним з організаторів того мітингу. Був затриманий і доставлений разом з Ігорем Запорожцем, Олесем Шевченко, Ольгою Матусевич... в Ленінський РОВС.
Оскільки в момент затримання у мене в кишені знаходилося журналістське посвідчення тижневика "Театрально-концертний Київ", то в публікації "Вечірнього Києва" в переліку затриманих я був названий як "фотограф Центральних театральних кас В. Федько".
До речі, головним редактором "Вечірнього Києва" на той час був Віталій Карпенко, а секретарем партійної організації - Олександр Швець (потім головний редактор газети "Киевские Ведомости", "Всеукраинские Ведомости", "Факты и коментарии...)
Обидва доклали чимало зусиль по обливанню помиями українського визвольного руху під час "перебудови".
А потім перефарбувалися в "патріоти" і вельми успішно!
Державні нагороди О. Швеця:
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Коментарі
Оскільки я був одним з організаторів УКК і входив в керівництво клубу, то був і одним з організаторів того мітингу. Був затриманий і доставлений разом з Ігорем Запорожцем, Олесем Шевченко, Ольгою Матусевич... в Ленінський РОВС.
Оскільки в момент затримання у мене в кишені знаходилося журналістське посвідчення тижневика "Театрально-концертний Київ", то в публікації "Вечірнього Києва" в переліку затриманих я був названий як "фотограф Центральних театральних кас В. Федько".
До речі, головним редактором "Вечірнього Києва" на той час був Віталій Карпенко, а секретарем партійної організації - Олександр Швець (потім головний редактор газети "Киевские Ведомости", "Всеукраинские Ведомости", "Факты и коментарии...)
Обидва доклали чимало зусиль по обливанню помиями українського визвольного руху під час "перебудови".
А потім перефарбувалися в "патріоти" і вельми успішно!
Державні нагороди О. Швеця:
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!