У дописі Влада в коментарях Ігор Луценко пише що лексикон який Влад вживає в сучасній Україні практично не застосовується
Про шляхетність і аристократію: Позичив текст у Юрій Підлісний :
Хто має керувати державою?
Noblesse oblige — «шляхетне походження зобов’язує», — так каже французький вислів. Зобов’язує до поведінки, рішень і виборів, які творять те, що колись стало називатися шляхетністю і сформувало прошарок шляхти.
Ми можемо довго розмірковувати над тим, хто, чому є шляхтою або провідною верствою — від аристократів античності до скоробагатьків сучасності, від військових героїв до технократів і бюрократів сьогодення. Можемо говорити про «аристократів духа», про справжню еліту, яка є елітою за характером і чеснотами. А можемо говорити про тих, хто de iure обіймає посади на владному олімпі, але за своїми рисами характеру навіть близько не уподібнюється до шляхетності. Тоді постає запитання: що ж їх може зобов’язувати?
Повертаючись до античності, звернімо увагу на те, що саме слово «аристократ» має чітке етичне, а не родове походження. Грецьке ἀριστοκρατία складається з ἄριστος — «найкращий» — і κράτος — «влада». Отже, аристократія буквально означає владу найкращих.
Ця «кращість» у грецькому мисленні нерозривно пов’язана з поняттям ἀρετή (арете). Слово ἀρετή походить від кореня ἀρ- («бути придатним», «бути досконалим», «досягати вершини») і означає досконалість, чесноту, повну реалізацію свого покликання. У Гомера ἀρετή — це відвага воїна, у Платона й Арістотеля — моральна та інтелектуальна досконалість.
Отже, в античному світогляді аристократ — це не той, хто народився, а той, хто став кращим через чесноту. Саме чеснота возносила людину до рангу еліти.
У цьому місці особливо промовистою є паралель між античним ідеалом ἀρετή та християнським баченням людського покликання. У Євангелію від Матея Христос формулює вимогу, яка за своєю глибиною разюче перегукується з грецьким уявленням про досконалість:
«Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний.»
(Мт 5:48)
У грецькому оригіналі Євангелія тут ужито слово τέλειοι (teleioi) — «досконалі», «завершені», «ті, що досягли мети». Це поняття семантично близьке до ἀρετή: ідеться не про зовнішню бездоганність, а про внутрішню повноту, відповідність найвищій мірі добра.
Таким чином, християнство не заперечує античний етичний ідеал, а універсалізує і радикалізує його. Якщо в античності чеснота була підставою для того, щоб хтось мав право правити, то в християнстві досконалість стає покликанням кожної людини — незалежно від походження, стану чи статусу.
Це має принципове значення:
для особистого життя — бо шляхетність не є спадком крові, а результатом внутрішньої праці над собою;
для суспільного життя — бо справжня еліта формується через чесноти, а не через титули;
для державного життя — бо влада без моральної досконалості неминуче перетворюється на панування, а не служіння.
І тут постає ключова проблема: чеснота не передається у спадок.
Цю думку чітко й недвозначно формулює Марк Туллій Цицерон. У промові Pro Sestio він пише дослівно:
«Nobilitas sola est atque unica virtus.»
(Pro Sestio, 98)
Тобто: «Єдина і справжня шляхетність — це чеснота».
Походження саме по собі нічого не гарантує. Недарма сам Цицерон — homo novus, людина без патриціанського роду, — був інкорпорований у римську еліту саме за свої якості.
Іммануїл Кант в «Метафізиці моралі» послідовно обґрунтовує, що моральний характер (Gesinnung) є плодом свободи, самодисципліни і вибору, а не спадку. Шляхетність характеру — це заслуга, а не спадок.
Саме це і має на увазі формула noblesse oblige. Вона не стверджує, що чеснота передається у спадок. Вона говорить протилежне: якщо твої предки були шляхетними, ти зобов’язаний довести це власним життям.
Саме тому Вільфредо Парето говорив про необхідність ротації еліт, соціальної мобільності та меритократії. Без цього будь-яка аристократія вироджується у закриту касту.
Чи є вихід? Єдиний можливий — формування світогляду. Це звучить утопічно, але історія говорить протилежне.
Отто фон Бісмарку приписують думку, що війни виграють не генерали, а сільський учитель і парафіяльний священник. Характер нації формується задовго до поля бою.
Саме тому завданням свідомих родин, Церкви та громадянського суспільства є плекати такий тип формальної й неформальної освіти, який створює критичну масу людей честі, здатних забезпечити справжню ротацію еліт.
На завершення:
або ти походиш із шляхетної родини, або шляхетна родина починається з тебе.
І анекдот-бувальщина:
"Зібралася шляхта на бал — від найдрібнішої до найвищої — і вихваляються:
— А мої предки воювали в Ґрюнвальдській битві 1410 року!
— А мої предки билися з самим Річардом Левиним Серцем у 1191 році!
— А мої предки воювали разом із самим Роландом у 778 році!
— А ти хто такий? — питають новенького, якого тиждень тому король звів у шляхту за бойові заслуги.
— А я — предок."
Джерела:
1 Влад
2 Ігор
Наші інтереси:
ллллллллллл
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Філон Іудей був багатим аристократом і високофункціональним корпоративним психопатом. Свої тексти він генерував як несвідоме, інстинктивне мавпування, подібно до сучасних систем штучного інтелекту...
Хто має керувати державою.
Дивно...
Чому я про це знаю ще з нульових років., а сучасні українці навіть такі слова не вживають.
Може ми щось не те робимо?
shlyahta.jpg
Зміст
У дописі Влада в коментарях Ігор Луценко пише що лексикон який Влад вживає в сучасній Україні практично не застосовується
Про шляхетність і аристократію: Позичив текст у Юрій Підлісний :
Хто має керувати державою?
Noblesse oblige — «шляхетне походження зобов’язує», — так каже французький вислів. Зобов’язує до поведінки, рішень і виборів, які творять те, що колись стало називатися шляхетністю і сформувало прошарок шляхти.
Ми можемо довго розмірковувати над тим, хто, чому є шляхтою або провідною верствою — від аристократів античності до скоробагатьків сучасності, від військових героїв до технократів і бюрократів сьогодення. Можемо говорити про «аристократів духа», про справжню еліту, яка є елітою за характером і чеснотами. А можемо говорити про тих, хто de iure обіймає посади на владному олімпі, але за своїми рисами характеру навіть близько не уподібнюється до шляхетності. Тоді постає запитання: що ж їх може зобов’язувати?
Повертаючись до античності, звернімо увагу на те, що саме слово «аристократ» має чітке етичне, а не родове походження. Грецьке ἀριστοκρατία складається з ἄριστος — «найкращий» — і κράτος — «влада». Отже, аристократія буквально означає владу найкращих.
Ця «кращість» у грецькому мисленні нерозривно пов’язана з поняттям ἀρετή (арете). Слово ἀρετή походить від кореня ἀρ- («бути придатним», «бути досконалим», «досягати вершини») і означає досконалість, чесноту, повну реалізацію свого покликання. У Гомера ἀρετή — це відвага воїна, у Платона й Арістотеля — моральна та інтелектуальна досконалість.
Отже, в античному світогляді аристократ — це не той, хто народився, а той, хто став кращим через чесноту. Саме чеснота возносила людину до рангу еліти.
У цьому місці особливо промовистою є паралель між античним ідеалом ἀρετή та християнським баченням людського покликання. У Євангелію від Матея Христос формулює вимогу, яка за своєю глибиною разюче перегукується з грецьким уявленням про досконалість:
«Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний.»
(Мт 5:48)
У грецькому оригіналі Євангелія тут ужито слово τέλειοι (teleioi) — «досконалі», «завершені», «ті, що досягли мети». Це поняття семантично близьке до ἀρετή: ідеться не про зовнішню бездоганність, а про внутрішню повноту, відповідність найвищій мірі добра.
Таким чином, християнство не заперечує античний етичний ідеал, а універсалізує і радикалізує його. Якщо в античності чеснота була підставою для того, щоб хтось мав право правити, то в християнстві досконалість стає покликанням кожної людини — незалежно від походження, стану чи статусу.
Це має принципове значення:
для особистого життя — бо шляхетність не є спадком крові, а результатом внутрішньої праці над собою;
для суспільного життя — бо справжня еліта формується через чесноти, а не через титули;
для державного життя — бо влада без моральної досконалості неминуче перетворюється на панування, а не служіння.
І тут постає ключова проблема: чеснота не передається у спадок.
Цю думку чітко й недвозначно формулює Марк Туллій Цицерон. У промові Pro Sestio він пише дослівно:
«Nobilitas sola est atque unica virtus.»
(Pro Sestio, 98)
Тобто: «Єдина і справжня шляхетність — це чеснота».
Походження саме по собі нічого не гарантує. Недарма сам Цицерон — homo novus, людина без патриціанського роду, — був інкорпорований у римську еліту саме за свої якості.
Іммануїл Кант в «Метафізиці моралі» послідовно обґрунтовує, що моральний характер (Gesinnung) є плодом свободи, самодисципліни і вибору, а не спадку. Шляхетність характеру — це заслуга, а не спадок.
Саме це і має на увазі формула noblesse oblige. Вона не стверджує, що чеснота передається у спадок. Вона говорить протилежне: якщо твої предки були шляхетними, ти зобов’язаний довести це власним життям.
Саме тому Вільфредо Парето говорив про необхідність ротації еліт, соціальної мобільності та меритократії. Без цього будь-яка аристократія вироджується у закриту касту.
Чи є вихід? Єдиний можливий — формування світогляду. Це звучить утопічно, але історія говорить протилежне.
Отто фон Бісмарку приписують думку, що війни виграють не генерали, а сільський учитель і парафіяльний священник. Характер нації формується задовго до поля бою.
Саме тому завданням свідомих родин, Церкви та громадянського суспільства є плекати такий тип формальної й неформальної освіти, який створює критичну масу людей честі, здатних забезпечити справжню ротацію еліт.
На завершення:
або ти походиш із шляхетної родини, або шляхетна родина починається з тебе.
І анекдот-бувальщина:
"Зібралася шляхта на бал — від найдрібнішої до найвищої — і вихваляються:
— А мої предки воювали в Ґрюнвальдській битві 1410 року!
— А мої предки билися з самим Річардом Левиним Серцем у 1191 році!
— А мої предки воювали разом із самим Роландом у 778 році!
— А ти хто такий? — питають новенького, якого тиждень тому король звів у шляхту за бойові заслуги.
— А я — предок."
Джерела:
1 Влад
2 Ігор
ллллллллллл
Зверніть увагу
Філон Іудей з Александрії Єгипетської – фальсифікатор Євангелія, батько іудохристиянства (подкаст)