Зображення користувача Володимир Федько.
Володимир Федько
  • Відвідувань: 2
  • Переглядів: 2

І.А. Ільїн: Націонал-соціалізм. Новий дух / травень 1933 р.

Спецтема:

«…в Німеччині стався законний переворот. Німцям вдалося вийти з демократичного тупика, не порушуючи конституції. Це було (як уже зазначалося в «Відродженні») легальне самоскасування демократично-парламентського ладу. І в той же час це було припиненням громадянської війни, що з року в рік кипіла на всіх перехрестях… Демократи не сміють називати Гітлера «узурпатором»; це буде явна брехня. Прихильники правопорядку повинні, перш за все, відзначити стрімке падіння кривої політичних вбивств у всій країні. Прихильники буржуазно-господарської міцності повинні вдуматися в тверді курси і жваві угоди на біржі. І при всьому цьому те, що відбувається в Німеччині, є землетрус або соціальний переворот».


Європа не розуміє націонал-соціалістичного руху. Не розуміє і боїться. І від страху не розуміє ще більше. І чим більше не розуміє, тим більше вірить всім негативним чуткам, всім вигадкам «очевидців», всім провісникам, що лякають. Ліворадикальні публіцисти мало не всіх європейських націй лякають один одного з-за рогу націонал-соціалізмом і створюють справжню перекличку ненависті і злоби. На жаль, і російська зарубіжна преса починає поступово втягуватися в цю перекличку; європейські пристрасті починають передаватися еміграції і каламутити її погляд. Нам, що знаходяться в самому котлі подій, що бачать все своїми очима, схильним до всіх нових розпоряджень і законів, але зберігаючи духовну тверезість, стає морально неможливим мовчати. Треба говорити; і говорити правду. Але до цієї правди треба ще розчистити шлях...

Перш за все, я категорично відмовляюся розцінювати події останніх трьох місяців в Німеччині з точки зору німецьких євреїв, урізаних в їх публічній правоздатності, в зв'язку з цим постраждалих матеріально або навіть виїхавши з країни. Я розумію їх душевний стан; але не можу перетворити його в критерій добра і зла, особливо при оцінці і вивченні такого явища світового значення, як німецький націонал-соціалізм. Та й дивно було б, якби німецькі євреї чекали від нас цього. Адже комуністи позбавили нас не деяких, а всіх і будь-яких прав у Росії; країна була завойована, поневолена і розграбована; півтора мільйона корінного російського населення змушене було емігрувати; а скільки мільйонів росіян було розстріляно, заточено, заморено голодом... І за 15 років цього пекла не було в Німеччині більш пробільшовицьких газет, як газети німецьких євреїв – «Берлінер Тагеблатт», «Фоссіше цейтунг» і «Франкфуртер цейтунг». Газети інших течій знаходили іноді слово правди про більшовиків. Ці газети - ніколи. Навіщо вони це робили? Ми не запитуємо. Це їхня справа. Редактори цих газет не могли не віддавати собі звіту в тому, яке значення має їх образ дії і які наслідки він тягне за собою і для національної Росії, і для національної Німеччини... Але наша російська трагедія була їм чужа; драматична неприємність, що трапилася з ними, не жахає нас і не засліплює. Німецький націонал-соціалізм зовсім не вичерпується обмеженням німецьких євреїв в правах. І ми будемо обговорювати цей рух по суті – і з російської національної, і з загальнолюдської (і духовної, і політичної) точки зору.

По-друге, я абсолютно не вважаю за можливе розцінювати новітні події в Німеччині з тієї обивательсько-дитячої, або, як показують обставини, вулично-провокаторської точки зору, – «коли» саме і «куди» саме російські та німецькі вороги комунізму «почнуть спільно марширувати». Не варто обговорювати цих дурниць. Нехай про це балакають скоростиглі політичні немовлята; нехай за цими фразами ховаються люди темного призначення. Перешкодити їм важко; рекомендується просто не слухати їх спокусливу балаканину. Їх точка зору – не може служити для нас мірилом.

Нарешті, третє і останнє. Я відмовляюся судити про рух німецького націонал-соціалізму з тих ексцесів боротьби, окремим зіткненням або тимчасовим перебільшенням, які висуваються і підкреслюються його ворогами.

Те, що відбувається в Німеччині, є величезний політичний і соціальний переворот; самі вожді його характеризують постійно словом «революція». Це є рух національної пристрасті і політичного кипіння, зосереджені протягом 12 років, і роками, так, роками коли лилася кров своїх прихильників в сутичках з комуністами. Це є реакція на роки повоєнного занепаду і зневіри: реакція скорботи і гніву. Коли і де така боротьба обходилася без ексцесів? Але на нас, що бачили російську радянську революцію, самі ці ексцеси справляють враження лише в якості гнівних жестів або окремих випадкових неточностей.

Ми радимо не вірити пропаганді, яка сурмить про тутешні «звірства», або, як її називають, «звірячій пропаганді». Є такий закон людської природи: злякавшись утікач завжди вірить химерам своєї уяви і не може не розповідати про трохи не наздогнавших його «жахливих жахів». Подивіться, чи не живе Зеверінг, ідейний і чесний соціал-демократичний вождь, на свободі в своєму Білефельді? Чи зачепили націонал-соціалісти хоч одного відомого російського єврея-емігранта?

Отже, будемо в судженнях своїх – справедливі.

Ті, хто жили поза Німеччиною або наїжджали сюди для обивательських справ і бесід, не розуміють, з яких мотивів виник націонал-соціалістичний рух. Весь світ не бачив і не знав, як неухильно і глибоко проникала в Німеччину більшовицька отрута. Не бачила і сама німецька маса. Бачили і знали це тільки три групи: Комінтерн, який організовував все це зараження; ми, росіяни емігранти, що осіли в Німеччині; і вожді германського націонал-соціалізму.

Країна, затиснута між Версальським договором, світовою господарською кризою і перенаселенням, яка раціоналізувала свою промисловість і домагалася збуту, пухла від безробіття і повільно сповзала в більшовизм. Масовий процес йшов сам по собі; інтелігенція більшовизувалася сама по собі. Комінтерн на кожній конференції наказував подвоїти роботу і переможно підводив підсумки. Жодна німецька партія не знаходила в собі мужності повести боротьбу з цим процесом; і коли влітку 1932 оновлений уряд заявив, що він «бере боротьбу з комунізмом в свої руки», і ніякої боротьби не повів, і заявою своєю тільки послабив або прямо вбив приватну проти комуністичну ініціативу, – то процес розвалу країни пішов прямо прискореним шляхом.

Реакція на більшовизм повинна була прийти. І вона прийшла. Якби вона не прийшла, і Німеччина зісковзнула б в обрив, то процес загальноєвропейської більшовизації пішов би повним ходом. Одна громадянська війна в Німеччині (а без наполегливої, жорстокої, нескінченно кривавої боротьби німці не здалися б комуністам!), знайшла б собі негайний відгук в Чехії, Австрії, Румунії, Іспанії та Франції. А якби вся організаторська здатність германця, вся його дисциплінованість, витривалість, відданість обов'язку і здатність жертвувати собою – виявилися в руках у комуністів, що тоді? Я знаю, що інші вороги німців з неймовірним легковажністю казали навіть: «що ж, тим краще»... Як під час чуми: сусідній будинок заражений і вимирає; ну що ж з того? Нам-то що? Сліпота і безумство досі панують в Європі. Думають про сьогоднішній день, чекають новин, інтригують, розважаються; від всього урагану бачать тільки пил і безодню приймають за просту яму. Що зробив Гітлер? Він зупинив процес більшовизації в Німеччині і надав цим найбільшу послугу всій Європі. Цей процес в Європі далеко ще не скінчився; черв'як буде і надалі гризти Європу зсередини. Але не так, як раніше. Не тільки тому, що багато кубел комунізму в Німеччині зруйновані; не тільки тому, що хвиля детонації вже йде по Європі; але головним чином тому, що скинутий ліберально-демократичний гіпноз непротивленства. Поки Муссоліні веде Італію, а Гітлер веде Німеччину – європейській культурі дається відстрочка. Зрозуміла це Європа? Здається мені, що ні... Чи зрозуміє це вона в найшвидшому часі? Боюся, що не зрозуміє... Гітлер взяв цю відстрочку насамперед для Німеччини. Він і його друзі зроблять все, щоб використовувати її для національно-духовного і соціального оновлення країни. Але взявши цю відстрочку, він дав її також Європі. І європейські народи повинні зрозуміти, що більшовизм є реальна і люта небезпека; що демократія є творчий тупик; що марксистський соціалізм є приречена химера; що нова війна Європі не під силу, – ні духовно, ні матеріально, і що врятувати справу в кожній країні може тільки національний підйом, який диктаторіально і творчо візьметься за «соціальне» вирішення соціального питання. До сих пір європейська громадська думку все тільки твердить про те, що в Німеччині прийшли до влади крайні расисти, антисеміти; що вони не поважають права; що вони не визнають свободи; що вони хочуть вводити якийсь новий соціалізм; що все це «небезпечно» і що, як висловився нещодавно Георг Бернгард (колишній редактор «Фоссіше цейтунг»), ця глава в історії Німеччини, «треба сподіватися, буде короткою»... Навряд чи нам вдасться пояснити європейській громадській думці, що всі ці судження або поверхневі, або короткозорі і упереджені. Але постараємося ж хоч самі зрозуміти правду. Отже, в Німеччині стався законний переворот. Німцям вдалося вийти з демократичного тупика, не порушуючи конституції. Це було (як уже зазначалося в «Відродженні») легальне самоскасування демократично-парламентського ладу. І в той же час це було припиненням громадянської війни, що з року в рік кипіла на всіх перехрестях.

Демократи не сміють називати Гітлера «узурпатором»; це буде явна брехня. Прихильники правопорядку повинні, перш за все, відзначити стрімке падіння кривої політичних вбивств у всій країні. Прихильники буржуазно-господарської міцності повинні вдуматися в тверді курси і жваві угоди на біржі. І при всьому цьому те, що відбувається в Німеччині, є землетрус або соціальний переворот. Але це переворот не розпаду, а концентрації; не руйнування, а перебудови; не буйно-стихійний, а владно-дисциплінований і організований; не безмірний, а дозований. І що найбільше чудово, – він викликає у всіх верствах народу лояльну покору. «Революційність» складається тут не тільки в новизні, що ламає старе, але і в тому, що нові порядки нерідко спішно застосовуються у вигляді адміністративних розпоряджень, до видання відповідного закону; звідси ця характерна для будь-якої революції тривога і невпевненість людей ні в межах їх правового «статусу» взагалі, ні навіть просто в сьогоднішньому дні. Однак ці адміністративні розпорядження швидко покриваються законами, які зазвичай дають менш суворі, більш життєві і справедливі формули. Це по-перше.

По-друге, ці нові розпорядження і закони, що виливаються потоком на країну, стосуються тільки публічних прав, а не приватних або майнових. У них немає ніякої тенденції до експропріації, якщо не брати до уваги оскарження прав, придбаних спекулянтами під час інфляції і можливого викупу земель, що належать іноземним підданим. Про соціалізм же в звичайному сенсі цього слова – немає й мови. Те, що відбувається, є велике соціальне перешарування; але не майнове, а державно-політичне та культурно-водійське (і лише в цій мірі – службово-зароблене). Провідна верства оновлюється послідовно і радикально. Ні в якому разі не вся цілком; проте, в широких розмірах. За ознакою нового умонастрою; і в результаті цього – нерідко в бік омолодження особового складу. Видаляється все причетне до марксизму, соціал-демократії і комунізму; видаляються всі інтернаціоналісти і прихильники більшовизму; видаляється безліч євреїв, іноді (як, наприклад, в професури) переважна більшість їх, але аж ніяк не всі. Видаляються ті, кому явно неприйнятний «новий дух». Цей «новий дух» має і негативні визначення і позитивні. Він непримиренний стосовно марксизму, інтернаціоналізму і пораженського безчестя, класового цькування і реакційної класової привілейованості, публічної продажності, хабарництва та розтрат.

Стосовно до єврейства цієї непримиренності немає: не тільки тому, що приватне підприємництво і торгівля залишаються для євреїв відкритими; але і тому, що особи єврейської крові (беруться до уваги два діда і дві бабки, з яких жоден не повинен бути євреєм), які правомірно знаходилися на публічній службі 1 серпня 1914 роки; або брали участь з тих пір у військових операціях; втратили батька або сина в бою або внаслідок поранення; або знаходяться на службі у релігійно-церковних організаціях – не підлягають обмеженню в правах публічної служби (указ від 8 травня ц. р). Психологічно зрозуміло, що такі обмеження сприймаються євреями дуже болісно: їх ображає саме введення презумпції не на їхню користь – «ти неприйнятний, поки не показав зворотного»; і ще «важлива не віра твоя, а кров».

Однак наявність цієї презумпції змушує визнати, що німецький єврей, який довів на ділі свою лояльність і відданість німецької батьківщині, – правовим обмеженням (ні в освіті, ні по службі) не піддається.

«Новий дух» націонал-соціалізму має, звичайно, і позитивні визначення: патріотизм, віра в самобутність німецького народу і силу німецького генія, почуття честі, готовність до жертовного служіння (фашистське «sacrificio»), дисципліна, соціальна справедливість і позакласове, братерське всенародне єднання. Цей дух становить як би субстанцію всього руху; у всякого щирого націонал-соціаліста він горить в серці, напружує його м'язи, звучить в його словах і виблискує в очах. Досить бачити ці віруючі, саме віруючі обличчя; досить побачити цю дисципліну, щоб зрозуміти значення того, що відбувається і запитати себе: «так чи є на світі народ, який не захотів би створити у себе рух такого підйому і такого духу?...» Словом – цей дух, що ріднить німецький націонал-соціалізм з італійським фашизмом. Однак не тільки з ним, а ще й з духом російського білого руху. Кожен з цих трьох рухів має безсумнівно свої особливі риси, риси відмінності. Вони пояснюються і попередньою історією кожної з трьох країн, характером народів і розмірами більшовицького розкладання (1917 р. в Росії, 1922 р. в Італії, 1933 р. в Німеччині), і расово-національним складом цих трьох країн. Досить згадати, що білий рух виник прямо з невдалої війни і комуністичного перевороту, в найбільшій розрусі і смуті, на гігантській території, в порядку героїчної імпровізації. Тоді як фашизм і націонал-соціалізм мали 5 і 15 років збирання сил і вироблення програми; вони мали можливість підготуватися і попередити комуністичний переворот; вони мали перед собою досвід боротьби з комунізмом в інших країнах; їх країни мають і незрівнянно менший розмір і набагато більш асимільований склад населення. А єврейське питання стояло і ставилося в кожній країні по-своєму. Однак основне і суттєве єднає всі три рухи; загальний і єдиний ворог, патріотизм, почуття честі, добровільно-жертовне служіння, тяга до діктаторіальної дисципліни, до духовного оновлення і відродження своєї країни, шукання нової соціальної справедливості і рішень в питанні про політичну форму. Що викликає в душі священний гнів? чому віддано серце? до чого прагне воля? чого і як люди домагаються? – Ось що істотно. Звичайно, німець, італієць і росіянин – вболівають кожен про свою країну і кожен по-своєму; але дух однаковий і в історичній перспективі єдиний. Можливо, що націонал-соціалісти, подібно фашистам, не побачать цієї духовної спорідненості і не нададуть їй ніякого значення; їм може завадити в цьому багато, і їм будуть заважати в цьому багато.

Але справа перш за все в тому, щоб ми самі вірно зрозуміли, продумали і відчули дух націонал-соціалістичного руху. Несправедливе очорнення і наклепи на нього заважають вірному розумінню, грішать проти істини і шкодять всьому людству.

Цькування проти нього природне, коли воно йде від комінтерну; і протиприродне, коли воно йде з не більшовицьких країн.

Дух націонал-соціалізму не зводиться до «расизму». Він не зводиться і до заперечення. Він висуває позитивні і творчі завдання. І ці творчі завдання стоять перед усіма народами. Шукати шляхів до вирішення цих завдань обов'язково для всіх нас. Заздалегідь освистувати чужі спроби і зловтішатися від їх передбачуваної невдачі – нерозумно і неблагородно.

І хіба не обмовляли білий рух? Хіба не звинувачували його в «погромах»?

Хіба не обмовляли Муссоліні?

І що ж, хіба Врангель і Муссоліні стали від цього менші?

Або, можливо, європейська громадська думка відчуває себе покликаною заважати будь-якій реальній боротьбі з комунізмом, і очисної, і творчої, – і шукає для цього тільки зручного приводу? Але тоді нам треба мати це на увазі...


Джерела:

  • Вперше опубліковано: «Возрождение» (Париж), 17 травня 1933 року.
  • Журнал «ЧЕСТЬ И ВѢРНОСТЬ» (КЕНИГСБЕРГ) // РУССКАЯ ПРАВОСЛАВНАЯ ЦЕРКОВЬ ЗАГРАНИЦЕЙ, КЁНИГСБЕРГСКIЙ ПРИХОДЪ СВ. ЦАРЯ-МУЧЕНИКА НИКОЛАЯ II


Біографічна довідка:

Іван Олександрович Ільїн (28 березня (9 квітня) 1883, Москва, Російська імперія – 21 грудня 1954, Цолліконе, Швейцарія) – російський філософ, письменник і публіцист, прихильник Білого руху і послідовний критик комуністичної влади в Росії, ідеолог Російського загальновійськового союзу (РОВС ). В еміграції до самої смерті залишався противником комунізму і більшовизму.

У 1922 році за наказом Леніна був висланий з Росії на «Філософському пароплаві» разом з іншими 160 видними філософами, істориками і економістами.

26 вересня 1922 року прибув у Штеттин (Німеччина, нині Польща).

З 1923 по 1934 рік працював професором в Російському науковому інституті в Берліні, що утримувався на кошти Міністерства закордонних справ Німеччини. Після 1930 року фінансування РНІ німецьким урядом практично припинилося, і Ільїн заробляв, виступаючи на антикомуністичних мітингах і публікуючись в колах так званого «політичного протестантизму» (видавництво «Еккарт»). З 1920-х років Ільїн став одним з головних ідеологів російського Білого руху в еміграції, а з 1927 по 1930 рік був редактором і видавцем журналу «Російський дзвін».
Також у 30-і роки в співавторстві з Адольфом Ертом, високопоставленим націонал-соціалістичним функціонером, який до 1938 року очолював антикомінтернівське відділення Міністерства пропаганди, Ільїн видавав книги під німецькими псевдонімами «Юліус Швейкерт» і «Альфред Норман».

У 1938 році покинув Німеччину, перебравшись до Швейцарії, де закріпився завдяки початковій фінансовій підтримці Сергія Рахманінова. У передмісті Цюріха, Цолліконе, Іван Олександрович продовжував наукову діяльність до кінця своїх днів.

Помер І. О. Ільїн 21 грудня 1954 року.

Іван Ільїн написав понад 50 книг і понад тисячу статей російською, німецькою, французькою та англійською мовами.

У жовтні 2005 року прах І. А. Ільїна та його дружини були перепоховані в некрополі Донського монастиря в Москві, поруч з могилою А. І. Денікіна і недалеко від могили І. С. Шмельова.

Бібліотека І. А. Ільїна разом з його архівом надійшла до Відділу рідкісних книг і рукописів Наукової бібліотеки МДУ імені М. В. Ломоносова в 2006 р. До цього з 1966 по 2005 рр. вона зберігалася в Мічиганському університеті (США).

Бібліотека налічує 630 найменувань книг, брошур, журналів і ротапринтних видань, з них 563 книги – російською мовою. Видання з російської літератури, історії та філософії. У бібліотеці є рідкісні видання Карамзіна («История государства Российского», 1818), («Летописец Новгородский», 1819) і ін., а також цінні видання російського зарубіжжя, що стосуються питань російської ідеології і культури.


Наші інтереси: 

Знати історію національного соціалізму та його оцінку видатними філософами світу.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

У Гінденбурга не чоботи. У нього черевики (на шнурках) і краги.
І вони однакові, то просто ракурс фотозйомки спотворює.

До речі, друже, ти, безумовно, маєш право видумувати будь-які новоязи для власного задоволення, але, все ж таки, у публічному спілкуванні варто дотримуватися загальноприйнятого словника. Зрозумій, що новоязи не індексуються в пошукових системах Інтернету.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Коментарі

Зображення користувача Василь Федорiв.
0
Ще не підтримано

Як це перепоховання узгодити iз галасливим "антифашизмом" Путiна та його пропагандистiв?

Хай Буде!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

На мій погляд, головною метою перепоховання І. Ільїна у Москві було заволодіння його архівом...

Цитата:
Бібліотека І. А. Ільїна разом з його архівом надійшла до Відділу рідкісних книг і рукописів Наукової бібліотеки МДУ імені М. В. Ломоносова в 2006 р. До цього з 1966 по 2005 рр. вона зберігалася в Мічиганському університеті (США).

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Василь Федорiв.
0
Ще не підтримано

Питання до свiтлини № 1 (з гори):

Що у руках Герiнга? Може портативний рехнер (обчислювач)?

Хай Буде!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Поняття не маю :-)

Я в ФБ пожартував: виклав цю світлину і написав, що "перший планшет було створено в секретному відділі СС "Аненербе""... Поки що заперечень немає. Але якщо серйозно, то не знаю.

Взагалі, це дуже цікава фотографія! Якийсь урочистий захід... Гітлер у фраці і ціліндрі... Герінг був головою рейхстагу... Гінденбург помер 2 серпня 1934 року. Судячи по одягу всіх, то це або літо 1933-го, або літо 1934-го.

Спробую поритися в подіях тих часів.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Василь Федорiв.
0
Ще не підтримано

До теми:

Дiвчина iз мобiльником (1938 рiк):

https://www.youtube.com/watch?v=bSz039_yI5o

P.S. У Гьорiнга було багато посад.

Хай Буде!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Я наштовхувався на цю тему... Більше того, здається в щоденнику чи в листах доньки Гесса є згадка про якусь "трубку", що передає зображення на відстань... І побажання, щоб "тато подарував мені таку ж на день народження"...

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Вибачаюся... доньки Геббельса... здається Хельги...

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Василь Федорiв.
0
Ще не підтримано

У Хiнденберга - якiсь дивнi чоботи, зауважте - рiзнi.

Хай Буде!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

У Гінденбурга не чоботи. У нього черевики (на шнурках) і краги.
І вони однакові, то просто ракурс фотозйомки спотворює.

До речі, друже, ти, безумовно, маєш право видумувати будь-які новоязи для власного задоволення, але, все ж таки, у публічному спілкуванні варто дотримуватися загальноприйнятого словника. Зрозумій, що новоязи не індексуються в пошукових системах Інтернету.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Василь Федорiв.
0
Ще не підтримано

"До речі, друже, ти, безумовно, маєш право видумувати будь-які новоязи для власного задоволення, але, все ж таки, у публічному спілкуванні варто дотримуватися загальноприйнятого словника. Зрозумій, що новоязи не індексуються в пошукових системах Інтернету."

Та невже?

Вiдповiдь Гугла на: "Хіндернберг"

https://www.google.de/?gws_rd=ssl#q=%D0%A5%D1%96%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B3

До речi, що таке "новояз" в укр. мовi?

Хай Буде!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Друже, при всій моїй повазі до тебе...

Правильне оригінальне написання: Hindenburg / Калька з цього буде: "Хінденбург" і аж ніяк не ""Хінденберг" і не ""Хіндернберг". До речі, "Хіндернберг" це калька вже з іншого прізвища "Hindernberg".

Але, скажу чесно, у мене немає часу, бажання і натхнення вести дискусію про ті чи інші слова та їх вживання... Є більш важливі і нагальні проблеми. Якщо тебе дуже переймають мовні питання, то звернися у "Просвіту"...

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

До речі, щодо обмеження прав євреїв...

На початку 60-х років минулого століття історик Саул Аш виявив в німецьких архівах «Законопроект про впорядкування статусу євреїв», який готувався в березні - квітні 1933 року. Згідно з ним передбачалося створити «Об'єднання євреїв Німеччини» (Verband der Juden in Deutschland), в яке в обов'язковому порядку будуть входити всі євреї Німеччини. Об'єднання буде юридичною особою, на чолі його повинна була стояти обрана «Єврейська рада» (Judenrat), що складалася б не більше ніж з 25 членів. Контроль за діяльністю об'єднання повинен був здійснюватися «Фольксвартом» (Volkswart), який призначається рейхсканцлером «для захисту німецького народу від єврейської небезпеки». Йому надавалися найширші повноваження: скликання і розпуск «Юденрату», встановлення податкових норм, які стягуються «Об'єднанням», цензура над єврейською літературою і мистецтвом, довільна заборона єврейських звичаїв, винесення застереження певним особам і т. д.

Відповідно до законопроекту, громадський статус євреїв сильно обмежувався, але разом з тим їх право на існування в Німеччині закріплювалося законом. Не було ні слова про підрив економічної основи існування євреїв. Головною метою законопроекту була сегрегація євреїв від решти населення і перетворення їх в офіційне меншість, що має, хоча і нижчий, але легальний статус.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!