Щороку 19 січня українці здійснюють масовий ритуал очищення водою. Цей прадавній народний обряд називається Водохрещенням або Водохрещем. Очевидно, що він виконувався задовго до приходу Ісуса Хреста, проте один з найдавніших його описів знаходимо саме в Євангелії.
Хрещення Ісуса в Йордані (Ілюстрована Біблія для молодих, Загреб, 1989)
Дата цієї події визначена досить чітко:«П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія, коли Понтійський Пилат був правителем Іудеї, Герод (Ірод Антипа) — тетрархом Галілеї…» (Лука 3.1). Оскільки Тиберій став римським імператором 19 вересня 14 року, то 15-рік означає проміжок від 1 січня 29 року до 31 грудня 29 року за Юліанським календарем, що застосовувався в Римі. Якщо ж рахувати за традиційним для галів-галілеян арійським календарем, то 15-рік означає проміжок від 22 березня 29 року до 21 березня 30 року.
Так само чітко визначено місце події:«Сталося те у Витаварі по той бік Йордану» (Іван 1.28). Поселення Витавара знаходилось на східному березі Йордану (Іудея розташовувалась на західному березі). Назва Йордан означає «сильна, яра, життєдайна вода — від арійських «яр» (сонячний, сильний, ярий) і «дана» (вода). За такою ж схемою створені давні назви «Данапре» (Дніпро) — від «дана пре» (вода пре), тобто «водний потік», і «Данастре» (Дністер) — «від дана стре» (вода стремить), тобто «стрімка вода». Назва поселення Витавара означає «переправа», адже тут був брід через Йордан-Ярдан.
А ось і сама подія:«У пустині він (Іван) проповідував оновлення на звільнення від гріхів. І ходив він по всій околиці Йорданській і говорив: Оновлюйтесь, бо наблизилося Царство Боже. І виходили до нього всі мешканці краю, омивались від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої» (Матвій, 3.2-6). Для цих трьох речень властива величезна інформаційна насиченість.
Почнемо з окреслення території, на якій проповідував Іван (що означає «новий» або «юний»). По-перше, це лівий берег Йордану біля Витавари. Це місце було зручне для проповіді, бо тут проходило багато людей, які переправлялися з одного берега на другий.
— Але ж говориться, що Іван проповідував у пустелі? Звідки там взятися людям?
Не в пустелі, а в пустині. Пустинь (наголос на букві «у») — це вільна від господарської діяльності територія, тобто без поселень, городів, доріг тощо. Якщо вживати сучасні терміни, то вираз «у пустині» можна перекласти як «на природі». Це місце аж ніяк не могло бути пустелею, адже навколо Йордана була буйна рослинність. У квітучій, живописній місцевості знаходилась і Витавара, де Іван, можливо, мав помешкання.
По-друге, він проповідував «по всій околиці Йорданській», тобто по містах і селах на прибережних територіях Самарії, Галілеї, Десятимістя і Переї. Ці країни були заселені арійським населенням, зокрема, гелленами і галами-галілеянами, яких ще називали галло-геленами. З Євангелія відомо, що вони займалися рибальством (серед апостолів були рибалки і мореплавці), бджолярством (Лука 24.42) і свинарством (Матвій 8.30). Етнологи і расологи знають, що розведення народом свині вказує на осілий спосіб життя, є надійним етнозвичаєвим орієнтиром для дослідників і доказом того, що тут жили арійські народи.
Додамо, що свиняче м’ясо і особливо сало є надійним расовим ідентифікатором. Найвища у світі культура обробки свинини збереглася на прабатьківщині арійців — в Україні, де відповідні знання протягом тисячоліть передаються з покоління в покоління. Натомість народи семітського походження — араби та іудеї — вважають свинину «нечистою». Ця відраза до свинини має расове підґрунтя і є наслідком ворожого ставлення до європейської людини, головними сакральними символами якої є Сонячний вепр (символ мужності та сили), Сонячна свиня («свинка — золота щетинка» — символ плодючості, здоров’я та матеріального достатку), Хрест (символ поєднання божественного і земного) і Сварга-Свастя-Свастика (символ Центру і культурного первородства).
Врешті-решт, лише європейська людина могла сприйняти як щось природне заклик Івана «Оновлюйтесь, бо наблизилося Царство Боже!» ЦАРСТВО БОЖЕ — це такий стан, коли божественна сутність людини (частинка Творця Всесвіту) домінує (царює) над усім її єством, правильно спрямовує особисту волю, організовує мислення, керує інстинктами. Цей боголюдський стан наблизився до людей тому, що незабаром з ними спілкуватиметься БОГОЛЮДИНА (гелленською мовою «хрестос») — людина, що усвідомила свою божественну природу.
Натомість для людини із семітським світоглядом цей заклик Івана до Царства Божого був і донині залишається безумством і богохульством: згідно з семітським (зокрема іудейським та ісламським) світоглядом, людину відділяє від Творця нездоланна прірва, адже людина — це витвір Творця (а не Його втілена частинка). Для семіта Творець і людина подібні до гончаря і виліпленого ним горщика. Що між ними спільного? Чи може горщик стати гончарем?
З цієї причини семітсько-іудейська концепція світу не визнає Царства Божого, натомість ґрунтується на уявленні про майбутнє «царство небесне». Під ним розуміється земна іудейська держава, яка матиме небесну підтримку, тобто перебуватиме під покровительством їхнього родоплемінного бога Ієгови. Створення такої держави передбачає жорстоке панування над рештою людства згідно з пророцтвом Ісаї про майбутнє приниження ворогів «обраного» народу: «І будуть царі за твоїх вихователів, а їхні цариці за няньок твоїх. Лицем до землі вони будуть вклонятись тобі та лизатимуть пил твоїх ніг… І Я змушу твоїх гнобителів їсти тіло своє, і вони повпиваються власною кров’ю, немов би вином молодим...» (Іс 49.23—26). До речі, цей сатанинський припис було реалізовано «дітьми диявола» шляхом Голодомору українського народу в 1932—1933 роках.
Отже, проповідь Івана відбувалася головним чином серед арійського населення. І усвідомлення цього факту дозволяє зрозуміти третє речення згаданого вище євангельського фрагменту: «І виходили до нього всі мешканці краю, омивались від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої». Вас не дивує, що до Івана дружно ринули «всі мешканці краю»? Адже не так просто відірвати людей від щоденних клопотів і переконати їх пірнути в холодну воду.
— Може він робив якісь дива? Адже лише чудесами можна привабити великі маси людей.
Чудес не було, про що відверто говориться в Євангелії: «Багато людей зійшлося до Нього й казали: Іван не зробив жодного чуда…» (Іван, 10.41). Причина масового омивання людей в річці дуже проста — це був традиційний обряд Водохрещення. Його здійснювали три рази на рік — перед зимовим сонцестоянням приблизно 21-22 грудня, весняним рівноденням 21-22 березня і літнім сонцестоянням 21-22 червня.
Астрономічний і символічний сенс цих подій зрозумілий: 1) на зимове сонцестояння після найдовшої ночі починає збільшуватися день — «народжується Світло»; 2) на весняне рівнодення день стає більшим за ніч — «Світло перемагає»; 3) на літнє сонцестояння найкоротша ніч і найбільший день — «Світло домінує», «апофеоз Світла». Що стосується осіннього рівнодення 21-22 вересня, то воно зі зрозумілих причин випадає з цього святкового ряду, адже після нього «темрява перемагає світло» (зате у вересні, в піку арійцям, починається іудейський новий рік, так би мовити, настає їхній час).
Додатковий сакральний сенс очищення водою (яке весною і влітку поєднується з очищенням вогнем і повітрям) захований у числах 21 і 22: число 21 означає завершення циклу (кола, звідси класична картярська «гра в очко», де треба набрати 21), а число 22 означає початок нового циклу (звідси, в цій же грі, 22 — це «перебір», вихід за межі циклу). Щоб вдало почався новий цикл, потрібно правильно здійснити перехід: закінчити старі справи і почати новий цикл в чистоті, радості, добробуті, бо «як справу почнеш, так вона далі й піде». Саме тому перед початком нового квартального циклу арійці прибирали помешкання і здійснювали очищення душі та тіла, а сам цикл починали з веселощів і щедрого застілля.
Якщо первинно згадані три міжциклові переходи були чітко прив’язані до астрономічних переходів (сонцестояння і рівнодення), то з часом все порушилось. На Заході народна традиція щоквартального оновлення взагалі втрачена, а в Україні перебуває в спотвореному стані. Зокрема, обряд Водохреща здійснюється не перед Різдвом, що символізує початок нового річного кола і нової ери, а за три тижні після нього.
Таким чином, народ так дружно пішов омиватися до Івана тому, що настав час здійснення арійського обряду очищення водою. Це було в районі 21 березня 30 року — перед весняним рівноденням, яке вважалося найголовнішим (новорічним), адже з нього арійці традиційно починали нове річне коло. Люди полишали в минулому тягар попереднього циклу (старого року) і починали в радості та чистоті новий річний цикл, тобто здійснювали оновлення, до якого й закликав Іван. Навколо вже була зелень, тому на картинах хрещення Ісуса зображається серед буйної природи, і жодного разу – серед снігу чи в ополонці.
Цілком природно, що з виконання цього арійського обряду передноворічного очищення Ісус і почав своє служіння, кульмінацією якого стало воскресіння. За ретельними розрахунками, що їх здійснив у Римі скіфський чернець Діонісій Малий (475—550 рр.), воскресіння відбулося 25 березня 31 року. Установлюючи зазначену дату, цей авторитетний вчений опирався на широко розповсюджений переказ, відповідно до якого Хрестове воскресіння відбулося на 31 році його життя. Ця ж дата воскресіння — 25 березня 31 року — пропагувалася візантійською «Великодньою хронікою» VII ст. і рядом візантійських істориків церкви (до речі, саме цього дня і треба щорічно святкувати Великдень-Воскресіння). Таким чином, служіння Ісуса від хрещення до воскресіння тривало один рік, що збігається з хронологічною послідовністю євангельських подій (див.: Каганець І. «Пшениця без куколю», 2006)
— Звідки така впевненість, що цей обряд купання у водоймищах є арійським, а не семітським?
Тому що він практикується саме в арійських народів, і не практикується в семітських. Причина проста: семіти — це «діти пустелі», адже семітська раса народилася в 3 тис. до н. е. на Аравійському півострові, який після демографічного вибуху і викликаної ним екологічної катастрофи перетворила на пустелю. Натомість арійська раса народилася в другій половині 6 тис. до н. е. в Північному Надчорномор’ї, де багато великих і малих рік. Тому то арійці завжди були завзятими мореплавцями і рибалками, натомість семіти завжди тяжіли до континентального простору та кочового скотарства.
Варто додати, що важливим завданням масових ритуалів є консолідація народу. Якщо ж значна частина народу не може виконувати якийсь ритуал, то він працює не на консолідацію, а на роздори. Як у давнину, так і в сучасний період семіти в силу об’єктивних обставин не можуть масово виконати колективне омивання у воді — спробуйте влаштувати масове купання в пустелях Аравії. Натомість це не складає проблем для арійців, які завжди селилися біля річок, озер і морів. Взяти хоча б тих самих галілеян та іудеїв: перші заселили територію навколо Галілейського моря (Генезаретського озера), а другі — напівпустельні території навколо Іудейської пустелі.
— А навіщо було Івану закликати людей до оновлення, якщо вони і так його традиційно святкували?
В Євангелії чітко сказано, що Іван «проповідував оновлення на звільнення від гріхів», тобто звертав увагу на духовно-психічні аспекти оновлення. Як це нагадує сучасність! Люди, слава Богу, на Водохреще таки омиваються холодною водою, проте майже цілком ігнорують потребу оновлення свідомості, подолання пороків, зміни мислення і способу життя — всього того, що звільняє нас від гріхів.
Таким чином, Іван виступав за правильне виконання арійського обряду очищення, центральним аспектом якого є оновлення свідомості (метанойя), подолання шкідливих звичок і початок нового циклу на вищому рівні особистого розвитку. Іван закликав людей не обмежуватися зовнішньо-формальною стороною купання у воді, а дбати про свій духовний розвиток і постійно вдосконалюватися.
Івана ще називають Предтечею, тобто попередником Ісуса Хреста. Іван знав про приховані в людині потенційні можливості, але володів ними лише частково, наприклад, він був екстрасенсом, тому побачив світлоносний стовп (потік Святого Духа), що виник над Ісусом після омивання в Йордані. А от справжнє, і тому вражаюче уяву, поєднання божественного та земного подав галілеянин Ісус із Назарета, тому його й назвали Хрестом, тобто Боголюдиною.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Іван Хреститель — відновлювач арійських традицій
Світ:
Спецтема:
Щороку 19 січня українці здійснюють масовий ритуал очищення водою. Цей прадавній народний обряд називається Водохрещенням або Водохрещем. Очевидно, що він виконувався задовго до приходу Ісуса Хреста, проте один з найдавніших його описів знаходимо саме в Євангелії.
170401hreshchennyaisusa.jpg
Дата цієї події визначена досить чітко: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія, коли Понтійський Пилат був правителем Іудеї, Герод (Ірод Антипа) — тетрархом Галілеї…» (Лука 3.1). Оскільки Тиберій став римським імператором 19 вересня 14 року, то 15-рік означає проміжок від 1 січня 29 року до 31 грудня 29 року за Юліанським календарем, що застосовувався в Римі. Якщо ж рахувати за традиційним для галів-галілеян арійським календарем, то 15-рік означає проміжок від 22 березня 29 року до 21 березня 30 року.
Так само чітко визначено місце події: «Сталося те у Витаварі по той бік Йордану» (Іван 1.28). Поселення Витавара знаходилось на східному березі Йордану (Іудея розташовувалась на західному березі). Назва Йордан означає «сильна, яра, життєдайна вода — від арійських «яр» (сонячний, сильний, ярий) і «дана» (вода). За такою ж схемою створені давні назви «Данапре» (Дніпро) — від «дана пре» (вода пре), тобто «водний потік», і «Данастре» (Дністер) — «від дана стре» (вода стремить), тобто «стрімка вода». Назва поселення Витавара означає «переправа», адже тут був брід через Йордан-Ярдан.
А ось і сама подія: «У пустині він (Іван) проповідував оновлення на звільнення від гріхів. І ходив він по всій околиці Йорданській і говорив: Оновлюйтесь, бо наблизилося Царство Боже. І виходили до нього всі мешканці краю, омивались від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої» (Матвій, 3.2-6). Для цих трьох речень властива величезна інформаційна насиченість.
Почнемо з окреслення території, на якій проповідував Іван (що означає «новий» або «юний»). По-перше, це лівий берег Йордану біля Витавари. Це місце було зручне для проповіді, бо тут проходило багато людей, які переправлялися з одного берега на другий.
— Але ж говориться, що Іван проповідував у пустелі? Звідки там взятися людям?
Не в пустелі, а в пустині. Пустинь (наголос на букві «у») — це вільна від господарської діяльності територія, тобто без поселень, городів, доріг тощо. Якщо вживати сучасні терміни, то вираз «у пустині» можна перекласти як «на природі». Це місце аж ніяк не могло бути пустелею, адже навколо Йордана була буйна рослинність. У квітучій, живописній місцевості знаходилась і Витавара, де Іван, можливо, мав помешкання.
По-друге, він проповідував «по всій околиці Йорданській», тобто по містах і селах на прибережних територіях Самарії, Галілеї, Десятимістя і Переї. Ці країни були заселені арійським населенням, зокрема, гелленами і галами-галілеянами, яких ще називали галло-геленами. З Євангелія відомо, що вони займалися рибальством (серед апостолів були рибалки і мореплавці), бджолярством (Лука 24.42) і свинарством (Матвій 8.30). Етнологи і расологи знають, що розведення народом свині вказує на осілий спосіб життя, є надійним етнозвичаєвим орієнтиром для дослідників і доказом того, що тут жили арійські народи.
Додамо, що свиняче м’ясо і особливо сало є надійним расовим ідентифікатором. Найвища у світі культура обробки свинини збереглася на прабатьківщині арійців — в Україні, де відповідні знання протягом тисячоліть передаються з покоління в покоління. Натомість народи семітського походження — араби та іудеї — вважають свинину «нечистою». Ця відраза до свинини має расове підґрунтя і є наслідком ворожого ставлення до європейської людини, головними сакральними символами якої є Сонячний вепр (символ мужності та сили), Сонячна свиня («свинка — золота щетинка» — символ плодючості, здоров’я та матеріального достатку), Хрест (символ поєднання божественного і земного) і Сварга-Свастя-Свастика (символ Центру і культурного первородства).
Врешті-решт, лише європейська людина могла сприйняти як щось природне заклик Івана «Оновлюйтесь, бо наблизилося Царство Боже!» ЦАРСТВО БОЖЕ — це такий стан, коли божественна сутність людини (частинка Творця Всесвіту) домінує (царює) над усім її єством, правильно спрямовує особисту волю, організовує мислення, керує інстинктами. Цей боголюдський стан наблизився до людей тому, що незабаром з ними спілкуватиметься БОГОЛЮДИНА (гелленською мовою «хрестос») — людина, що усвідомила свою божественну природу.
Натомість для людини із семітським світоглядом цей заклик Івана до Царства Божого був і донині залишається безумством і богохульством: згідно з семітським (зокрема іудейським та ісламським) світоглядом, людину відділяє від Творця нездоланна прірва, адже людина — це витвір Творця (а не Його втілена частинка). Для семіта Творець і людина подібні до гончаря і виліпленого ним горщика. Що між ними спільного? Чи може горщик стати гончарем?
З цієї причини семітсько-іудейська концепція світу не визнає Царства Божого, натомість ґрунтується на уявленні про майбутнє «царство небесне». Під ним розуміється земна іудейська держава, яка матиме небесну підтримку, тобто перебуватиме під покровительством їхнього родоплемінного бога Ієгови. Створення такої держави передбачає жорстоке панування над рештою людства згідно з пророцтвом Ісаї про майбутнє приниження ворогів «обраного» народу: «І будуть царі за твоїх вихователів, а їхні цариці за няньок твоїх. Лицем до землі вони будуть вклонятись тобі та лизатимуть пил твоїх ніг… І Я змушу твоїх гнобителів їсти тіло своє, і вони повпиваються власною кров’ю, немов би вином молодим...» (Іс 49.23—26). До речі, цей сатанинський припис було реалізовано «дітьми диявола» шляхом Голодомору українського народу в 1932—1933 роках.
Отже, проповідь Івана відбувалася головним чином серед арійського населення. І усвідомлення цього факту дозволяє зрозуміти третє речення згаданого вище євангельського фрагменту: «І виходили до нього всі мешканці краю, омивались від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої». Вас не дивує, що до Івана дружно ринули «всі мешканці краю»? Адже не так просто відірвати людей від щоденних клопотів і переконати їх пірнути в холодну воду.
— Може він робив якісь дива? Адже лише чудесами можна привабити великі маси людей.
Чудес не було, про що відверто говориться в Євангелії: «Багато людей зійшлося до Нього й казали: Іван не зробив жодного чуда…» (Іван, 10.41). Причина масового омивання людей в річці дуже проста — це був традиційний обряд Водохрещення. Його здійснювали три рази на рік — перед зимовим сонцестоянням приблизно 21-22 грудня, весняним рівноденням 21-22 березня і літнім сонцестоянням 21-22 червня.
Астрономічний і символічний сенс цих подій зрозумілий: 1) на зимове сонцестояння після найдовшої ночі починає збільшуватися день — «народжується Світло»; 2) на весняне рівнодення день стає більшим за ніч — «Світло перемагає»; 3) на літнє сонцестояння найкоротша ніч і найбільший день — «Світло домінує», «апофеоз Світла». Що стосується осіннього рівнодення 21-22 вересня, то воно зі зрозумілих причин випадає з цього святкового ряду, адже після нього «темрява перемагає світло» (зате у вересні, в піку арійцям, починається іудейський новий рік, так би мовити, настає їхній час).
Додатковий сакральний сенс очищення водою (яке весною і влітку поєднується з очищенням вогнем і повітрям) захований у числах 21 і 22: число 21 означає завершення циклу (кола, звідси класична картярська «гра в очко», де треба набрати 21), а число 22 означає початок нового циклу (звідси, в цій же грі, 22 — це «перебір», вихід за межі циклу). Щоб вдало почався новий цикл, потрібно правильно здійснити перехід: закінчити старі справи і почати новий цикл в чистоті, радості, добробуті, бо «як справу почнеш, так вона далі й піде». Саме тому перед початком нового квартального циклу арійці прибирали помешкання і здійснювали очищення душі та тіла, а сам цикл починали з веселощів і щедрого застілля.
Якщо первинно згадані три міжциклові переходи були чітко прив’язані до астрономічних переходів (сонцестояння і рівнодення), то з часом все порушилось. На Заході народна традиція щоквартального оновлення взагалі втрачена, а в Україні перебуває в спотвореному стані. Зокрема, обряд Водохреща здійснюється не перед Різдвом, що символізує початок нового річного кола і нової ери, а за три тижні після нього.
Таким чином, народ так дружно пішов омиватися до Івана тому, що настав час здійснення арійського обряду очищення водою. Це було в районі 21 березня 30 року — перед весняним рівноденням, яке вважалося найголовнішим (новорічним), адже з нього арійці традиційно починали нове річне коло. Люди полишали в минулому тягар попереднього циклу (старого року) і починали в радості та чистоті новий річний цикл, тобто здійснювали оновлення, до якого й закликав Іван. Навколо вже була зелень, тому на картинах хрещення Ісуса зображається серед буйної природи, і жодного разу – серед снігу чи в ополонці.
Цілком природно, що з виконання цього арійського обряду передноворічного очищення Ісус і почав своє служіння, кульмінацією якого стало воскресіння. За ретельними розрахунками, що їх здійснив у Римі скіфський чернець Діонісій Малий (475—550 рр.), воскресіння відбулося 25 березня 31 року. Установлюючи зазначену дату, цей авторитетний вчений опирався на широко розповсюджений переказ, відповідно до якого Хрестове воскресіння відбулося на 31 році його життя. Ця ж дата воскресіння — 25 березня 31 року — пропагувалася візантійською «Великодньою хронікою» VII ст. і рядом візантійських істориків церкви (до речі, саме цього дня і треба щорічно святкувати Великдень-Воскресіння). Таким чином, служіння Ісуса від хрещення до воскресіння тривало один рік, що збігається з хронологічною послідовністю євангельських подій (див.: Каганець І. «Пшениця без куколю», 2006)
— Звідки така впевненість, що цей обряд купання у водоймищах є арійським, а не семітським?
Тому що він практикується саме в арійських народів, і не практикується в семітських. Причина проста: семіти — це «діти пустелі», адже семітська раса народилася в 3 тис. до н. е. на Аравійському півострові, який після демографічного вибуху і викликаної ним екологічної катастрофи перетворила на пустелю. Натомість арійська раса народилася в другій половині 6 тис. до н. е. в Північному Надчорномор’ї, де багато великих і малих рік. Тому то арійці завжди були завзятими мореплавцями і рибалками, натомість семіти завжди тяжіли до континентального простору та кочового скотарства.
Варто додати, що важливим завданням масових ритуалів є консолідація народу. Якщо ж значна частина народу не може виконувати якийсь ритуал, то він працює не на консолідацію, а на роздори. Як у давнину, так і в сучасний період семіти в силу об’єктивних обставин не можуть масово виконати колективне омивання у воді — спробуйте влаштувати масове купання в пустелях Аравії. Натомість це не складає проблем для арійців, які завжди селилися біля річок, озер і морів. Взяти хоча б тих самих галілеян та іудеїв: перші заселили територію навколо Галілейського моря (Генезаретського озера), а другі — напівпустельні території навколо Іудейської пустелі.
— А навіщо було Івану закликати людей до оновлення, якщо вони і так його традиційно святкували?
В Євангелії чітко сказано, що Іван «проповідував оновлення на звільнення від гріхів», тобто звертав увагу на духовно-психічні аспекти оновлення. Як це нагадує сучасність! Люди, слава Богу, на Водохреще таки омиваються холодною водою, проте майже цілком ігнорують потребу оновлення свідомості, подолання пороків, зміни мислення і способу життя — всього того, що звільняє нас від гріхів.
Таким чином, Іван виступав за правильне виконання арійського обряду очищення, центральним аспектом якого є оновлення свідомості (метанойя), подолання шкідливих звичок і початок нового циклу на вищому рівні особистого розвитку. Іван закликав людей не обмежуватися зовнішньо-формальною стороною купання у воді, а дбати про свій духовний розвиток і постійно вдосконалюватися.
Івана ще називають Предтечею, тобто попередником Ісуса Хреста. Іван знав про приховані в людині потенційні можливості, але володів ними лише частково, наприклад, він був екстрасенсом, тому побачив світлоносний стовп (потік Святого Духа), що виник над Ісусом після омивання в Йордані. А от справжнє, і тому вражаюче уяву, поєднання божественного та земного подав галілеянин Ісус із Назарета, тому його й назвали Хрестом, тобто Боголюдиною.
В тему:
Святкуємо арійський Новий рік з Ісусом Хрестом
Підстави оновлення Арійського календаря
Де і коли народився Ісус?
П’ятий елемент
Хрестос і Хрістос
Арії, арійці, трипільці
Арійська основа хрестиянства
Пізнаємо нашу духовну історію.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков