Кава: наркоейфорія, задоволення чи необхідність? Сповідь кавового наркомана

Я був кавовим наркоманом. Дві-три чашки вранці, щоб прокинутися, були обов'язкові.

Потім душ, одягатися, зібрати сумку. Швидко ще одна кава "з собою" на вокзалі, аж поки підійде поїзд. Молоко? Ні, чорний. Один євро, будь ласка. Дякую. Так починався мій ранок.

Так проходив день і далі: кава, завжди кава, більше кави.. В офісі, в аудиторії, в перервах. У час доби, що залишився, кава була не для того щоб прокинутися, а для того, щоб залишатися бадьорим.

Так я щодня випивав від п'яти до восьми чашок. Від чашки до чашки. Із задоволенням це не мало вже нічого спільного. Пити каву стало для мене звичкою, так само, як люди курять за звичкою.

При цьому я вже довгий час підозрював, що кава мені шкодить. Я відчував себе в стані наркоейфоріі, штучно бадьорим, незібраним.

Після відпустки в Ірландії я почав своє звільнення від цієї залежності. Там я пив чорний чай з невеликою кількістю молока. Ірландці люблять такий чай, і  кофеїн у ньому теж є. Звичайно, в два рази менше, ніж в каві, і він діє не одразу, а повільніше.

Я придбав ситечко для заварювання чаю і більше не торкався до кави. Перший тиждень у мене постійно боліла голова. Мене охопила глибока втома. Абстинентний синдром.

Під час утримання я не міг спокійно пройти повз каву. Запах свіжозвареної кави в поїзді, під час обіду в місті, в офісі, по всіх усюдах. Перші дні були суцільною боротьбою; спокуса велика, коли всі, крім тебе, п'ють каву.

Через тиждень без кави мені стало дійсно краще. Нагородою за мої зусилля стало повернення можливості знову концентруватися. Я зміг розслабитися. Я почав легше вставати з ліжка.

Заодно я заощадив гроші, які раніше витрачав на купівлю кави. Я скоротив цим виробництво сміття - і усвідомлення цього теж приносить мені задоволення.