«Людина із шовку та сталі». Згадаймо Андрія Мельника

Ось одна з його відомих цитат: «Не Львів вирішить, а Київ. Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ», яку наводить у своєму дописі у Фейсбук Валентин Лунейко, присвячуючи його до 130-річниці з дня народження Андрія Мельника.

У Першій Світовій Війні він не брав участі за станом здоров’я (мав видалену частину легень), але вступив до Українського Леґіону Січових Стрільців. Улітку 1916 року на фронт приїхав ерц-герцог Карл, який потім став імператором Австро-Угорщини. Військовикам, які відзначилися, він вручав нагороди. Серед інших він вручив медаль за Хоробрість і Андрію Мельнику. Але чимось йому ця людина заімпонувала, щось йому таке розказала, ми не знаємо. Проте знаємо наслідки: ерц-герцог зняв свою імператорську шаблю і вручив Андрію Мельнику. 

«Для поневоленого народу найкращою є боротьба, бо в цій боротьбі він себе зберігає від знищення». Це – цитата Євгена Коновальця, з яким Мельник зійшовся у полоні і яка визначила його подальшу долю. Він очолював штаб куреня Січових Стрільців. Стрільці відіграли вирішальну роль у придушенні заколоту московитів в січні 1918 року у Києві.

 Після окупації України разом з Коновальцем розгорнув роботу у підпіллі, створивши УВО – найдієвішу українську організацію на той час.

Якось Судоплатова – топ-агента російських спецслужб – разом із наркомом внутрішніх справ Ніколаєм Єжовим було запрошено до Кремля на аудієнцію зі Сталіним, який одразу запитав оперативного працівника «про відносини між політичними фігурами в українському емігрантському русі». У відповідь Судоплатов повідомив, що реальну загрозу для СРСР являють не емігранти-політики, а Українська військова організація (УВО), на чолі якої стоїть Коновалець.

Антипольське підпілля означало арешти. Мельника було арештовано разом з іншими членами УВО польською поліцією у справі О.Басараб. Слідство, тортури, знущання, карцер. Німці ж, в часи Третього Рейху, ув’язнили його в концентраційному таборі Заксенхаузен. 

Після загибелі Коновальця Андрій Мельник став на чолі ОУН. Олег Ольжич про Мельника писав: «Авжеж, це не вождь типу Євгена Коновальця, менше від нього стратег і політик. Це по характеру — шеф штабу, але людина, яка ніколи не ламалась і має відчуття суті історії».

Прикро. Андрію Мельникові довелося пережити втрату своїх найближчих друзів і помічників: Омеляна Сеника-Грибівського, Миколи Сціборського, Ярослава Барановського, Романа Сушка та багатьох інших. І не від рук загарбників. Але він заборонив членам Організації проливати у відповідь братню кров.

Колишній французький посол у Берліні, член Французької академії Франсуа Понсе: «Цей Мельник — людина витонченої культури, дуже ввічливий і гарно вихований... Полковник завжди був сумний і маломовний. Коли ми з ним уранці зустрічалися, випромінювала від нього велика гідність і джентльменство. Все перший вітався і запитував про моє здоров’я. А про себе не говорив ніколи. Однак пригадую собі, що були моменти, коли Мельник виходив зі свого сховища і ставав балакучий. Це бувало тоді, коли згадував визвольні змагання України».

Андрій Мельник мав розум державного мужа і заслуги, достатні для пам’ятника у Києві. 

Пам’ятник полковнику Андрію Мельнику в селі Воля Якубова, Дрогобицький район Львівської області. Фото: Новинарня

Нагадаємо, згадані у дописі Омелян Сеник і Микола Сціборський були вбиті бандерівцями.

«30 серпня 1941 р. у Житомирі внаслідок теракту загинули члени проводу ОУН(М), ветерани та провідні теоретики руху О. Сеник та М. Сціборський. Однією з найбільш поширених версій вбивства є організація його СБ ОУН(Б). Лідери мельниківців слідували через місто до Києва, де планували провести переговори з командуванням німецької групи армій «Південь». Неподалік від штаб-квартири ОУН(М) по вул. Михайлівській до них стрімко наблизилася молода людина і пострілами з двох пістолетів «ТТ» ззаду холоднокровно розстріляла свої жертви, однак, втікаючи, була застрілена німецьким офіцером. При вбивці знайшли паспорт на ім’я уродженця Галичини Степана Козія (інколи подається – Кузія). 

Є твердження, що смертний вирок ветеранам ОУН було винесено «чорним судом» за участю Миколи Лебедя. Так, принаймні, свідчив один з керівників СБ ОУН(Б) Мирон Матвієйко, який назвав і організатора теракту – Миколу Климишина. Бандерівці одразу ж після вбивства миттєво втекли із Житомира, «лишивши розкидані речі і харчі» (Дмитро Вєдєнєєв, Володимир Єгоров (Київ). Меч і тризуб. Нотатки до історії служби безпеки Організації Українських Націоналістів. Частина III).

Докладніше у статті: Головна спецоперація ХХ століття.

Лекція філософа Едуарда Юрченка: «Вождь ОУН Андрій Мельник» (аудіо)