Мартін Борман і Адольф Гітлер: механіка психопатичного союзу (+аудіо)

Аудіоверсія

Попередні статті:

• Корпоративні психопати: чому інтелектуальні тварини лізуть у владу
• Психопатичний союз та його алгоритм: як інтелектуальні тварини перехоплюють управління організаціями людей
• Гаррі Гопкінс і Франклін Рузвельт – історія психопатичного союзу
• Генрі Кіссинджер і Річард Ніксон, або Як корпоративні психопати керують президентами

Нагадаємо, що психопати є людиноподібними розмовляючими тваринами, біологічними автоматами, природними андроїдами. Тому вони жорстко керуються внутрішніми інстинктами та поведінковими програмами. Це добре видно на прикладі формування ними психопатичних союзів. Так називають патологічні стосунки, коли психопат приховано керує людиною, а людина вважає психопата своїм найліпшим другом і захищає його.

У світі тварин

Як це завжди буває у світі біологічних автоматів, психопати формують психопатичний союз згідно з жорстким алгоритмом.

На першому етапі психопат сканує свою жертву і, як кажуть психологи, віддзеркалює її. Фактично, це мавпування – психопат інстинктивно відтворює поведінку своєї жертви, її думки, стиль одягу, тип харчування, весь спосіб життя. В результаті у жертви з’являється переконання, що вона має справу зі своїм однодумцем. Насправді вона спілкується зі своїм психологічним дзеркалом, що його генерує психопат у процесі мавпування.

Але цього мало. Психопату треба, щоб його сприймали не лише однодумцем, а й найбільшим другом. Для цього психопат робить наступний крок – він підлещується до своєї жертви, говорить те, що вона бажає чути, вихваляє все, що вона робить, ні в чому не сперечається, потурає усім слабкостям, виконує роль старанного служаки та вірного пса.

Отже, мавпування та услужливість. Саме так діяли Гаррі Гопкінс і Генрі Кіссинджер. Проте зразково-показовим прикладом втирання в довіру є Мартін Борман, про якого ми вже знаємо з дослідження «Мартін Борман – надсекретний агент Сталіна: історія спецоперації та її актуальні наслідки» (є озвучення). У теперішній статті нас цікавлять лише психологічні аспекти стосунків Бормана та Гітлера. Це був відвертий психопатичний союз. Судіть самі.

Мавпування

Подібно до Гаррі Гопкінса, якого Рузвельт називав напівлюдиною і тримав за персонального андроїда, Мартін Борман був персональним андроїдом Гітлера.

Свою кар’єру він почав по господарській частині – займався обліком, фінансами, страхуванням та матеріальною допомогою партійцям. На нього скидали рутину, яка інших не цікавила. Ось як про це пише Льюіс Кілзер у своїй книзі «Зрадник Гітлера: Мартін Борман і поразка Райху» (Kilzer, Louis C. Hitler's Traitor: Martin Bormann and the Defeat of the Reich. Novato, CA: Presidio Press, 2000): «Борман приєднався до нацистської партії доволі пізно... Інші нацисти дивились на нього з деяким презирством, якщо взагалі помічали. Як заступник Гесса він вів рутинну роботу зі зв’язку між фюрером і партією».

Інша цитата: «Старанний управлінець, Борман виконував найрутиннішу канцелярську роботу, від якої відмовлялися довірені особи фюрера. Гітлер зрозумів, що йому потрібний цей працездатний та відданий виконавець» – розповідає письменник і документаліст Ігор Прокопенко.

Для того, щоб втертися в довіру до Гітлера, Борман розпочав стандартну процедуру сканування, мавпування та віддзеркалення.

Гітлер дуже поважав майора Вальтера Буха, верховного суддю НСДАП – розповідає Павло Павленко у книзі «Мартін Борман: сірий кардинал Третього райху» (1998). Так от, Борман увійшов у довіру до його 19-річної доньки Герди і звабив її. Коли з’ясувалося, що вона вагітна, всі заперечення її батька щодо неотесаного і низькорослого, але амбіційного Бормана в ролі зятя були зняті. Гітлер був свідком на цьому весіллі, а коли через неповні сім місяців у Герди народився син, то Гітлер був його хрещеним батьком. Щоб сподобатися Гітлеру, хлопчика назвали Адольфом. Так Борман потрапив у близьке коло Гітлера.

Гітлер був вегетаріанцем, не палив тютюну і дотримувався тверезості. Знаючи це, Борман почав удавати з себе вегетаріанця та прихильника здорового способу життя, хоча коли повертався додому, то насолоджувався ковбасами, алкоголем та цигарками.

Гітлер дуже любив дітей і палко підтримував ідею багатодітності. Щоб справити на нього враження, Борман наплодив 10 дітей. Фюрер був у захваті.

Борман ретельно занотовував висловлювання Гітлера і при першій нагоді їх цитував. Це посилювало у Гітлера враження, що він спілкується зі своїм однодумцем. Насправді він спілкувався зі своїм «дзеркалом», що його згенерував Борман.

Услужливість

Другим пунктом технології психопатичного союзу є підлизування та рабська услужливість. У цій справі Борман був неперевершеним – він ловив кожне бажання Гітлера і негайно його виконував. Інколи ця услужливість набувала гіпертрофованих форм. Наприклад, одного разу під час обіду Гітлеру сподобався соус і він похвалив його. Борман негайно зв’язався з виробником і згодом доповів Гітлеру про склад цього соусу, що здивувало Гітлера, тому що про цей дрібний випадок він уже забув.

Примітивізація

Подібно до Гаррі Гопкінса, Борману важко давалося абстрактне мислення, тому він намагався максимально спростити проблему шляхом відкидання всього, чого не розумів. Наприклад, таке складне явище як націонал-соціалізм він звів до простої формули: «Націонал‑соціалізм – це воля фюрера».

Коли Борман представляв Гітлеру питання, то спрощував його настільки, що Гітлеру залишалося тільки відповісти «так» або «ні». Це подобалося Гітлеру, оскільки полегшувало йому роботу з ухвалення рішень. Але наскільки це спрощення відповідало реальній ситуації? Після «обрізання» первинне питання могло набути іншого, а то й протилежного змісту. Вочевидь, що такого роду систематичне вихолощення погіршувало якість рішень і лише створювало ілюзію управлінської ефективності.

Хай там як, а Гітлер потрапив у залежність від свого вірного пса, який, пропонуючи «прості рішення», начебто полегшував роботу.

Контактуючи з Борманом, люди відчували, що мають справу з примітивною і грубою істотою. «Цю людину відрізняли відштовхуючі риси підлабузника та донощика», – згадував пізніше сільськогосподарський експерт Вáльтер Даррé і пояснював, що підтримував стосунки з Борманом лише з поваги до його тестя. Цитата: «Незважаючи на нашу присутність, він поводився зі своєю дружиною так, що могло здатися, ніби дія відбувається в середовищі грубих, опущених мешканців нетрів», – розповідав Даррé. За його словами, Герда «володіла вишуканими манерами, відрізнялася стриманістю і скромністю – вся в батька», тоді як її чоловік був «надто грубий і не соромився ображати свою дружину в присутності друзів, ніби вона була істотою нижчого розряду» – читаємо у згаданій книзі Павла Павленка.

Контроль

Після втирання в довіру, психопат бере свою жертву під дедалі більший контроль.

Ось як про це розповідає Льюіс Кілзер: (цитата) «Вплив Бормана на Гітлера постійно зростав. Шпеєр скаржився, що Борман був «постійною тінню Гітлера» і що він виконував накази Гітлера, коли вони влаштовували його, і тишком-нишком ігнорував або спотворював, якщо не влаштовували. Борман, на думку Шпеєра, розраховував колись зайняти місце Гітлера. «За довгий час у мене склалося враження, що Борман послідовно переслідував цю головну мету», сказав Шпеєр на допиті у Нюрнберзі» – продовжує Кілзер.

Цитата: «Проблема не в тому, що Борман перебував під впливом Гітлера, а в тому, що Гітлер дедалі більше потрапляв під вплив Бормана. Гітлер, сказав Шпеєр, «дав Борману право вирішувати від свого імені навіть ті питання, які не належали до компетенції партії. Це дозволило Борману віддавати від імені Гітлера будь-які накази в будь-яких сферах. Борман широко використовував цей привілей» (кінець цитати).

А ось що про це пише Ігор Прокопенко: «Незабаром усі в оточенні Гітлера отримали циркуляр із грифом «Особисто. Цілком таємно». У ньому пояснювалося, що відтепер усі документи та доповіді фюреру мають бути представлені Борману, всі охочі потрапити до Гітлера мають попередньо доповісти Борману мету свого візиту. Борман домігся влади. Тепер від нього залежали кадрові просування, від його доповідей Гітлеру залежали успіхи одних та провали інших. Одного разу на питання Геббельса, де його доповідь, Борман просто відповів, що він не вважає за потрібне передавати її Гітлеру» (кінець цитати).

Дослідники погоджуються, що реальна влада перейшла до Бормана. Ось як про це пише Павло Павленко: «Майже невідомий широкому загалу Німеччини, який ретельно ховався в тіні фюрера, рейхсляйтер НСДАП Мартін Борман сконцентрував у своїх руках майже всі важелі реальної влади. Ставши довіреним слугою фюрера, Борман вміло скористався можливістю від його імені управляти діяльністю міністрів. Узурпувавши право готувати доповіді для Гітлера з усіх питань, рейхсляйтер НСДАП тонко маніпулював фюрером, вперто домагаючись своєї мети» (кінець цитати).

Хаос і руйнування

Для посилення своєї влади над лідером, психопат налаштовує лідера проти колективу, налаштовує колектив проти лідера і налаштовує членів колективу між собою. Саме це й робив Борман. Він постійно нацьковував людей у верхівці Райху один на одного, постійно генерував конфлікти, що приводило до гальмування або й розвалу важливих проектів. За це Бормана всі ненавиділи. Він підривав взаємну довіру, жорстоко розправлявся з неугодними, формував атмосферу страху.

Читаємо про це в Ігора Прокопенка: «Еліта Третього Райху не любила Бормана та боялася. Його називали неотесаним селюком, свинею на картопляному полі. Яскраву та вбивчу характеристику Борману дав його заклятий ворог Герман Герінг: "Маленький секретар, великий інтриган та брудна свиня". Але Борману на думку оточуючих було наплювати, адже Гітлер його любив і безмежно довіряв. "Кілька критичних слів Гітлера, – відзначав Шпеєр, – і всі вороги Бормана вчепилися б йому в горло". Але Гітлер ніколи не втомлювався від Бормана та не вимовляв цих критичних слів. З усіх видів влади Борман віддавав перевагу владі сірого кардинала. Він майстерно маніпулював людьми, використовуючи їхні людські слабкості» (кінець цитати).

Картину доповнює історик Олена С’янова: «Це був майстер усіх сварити, він у цьому перевершував усіх. Він сварив ад’ютантів Гітлера між собою. Він сварив людей, які мали брати участь у спільному проекті – і проект розвалювався. Він сварив чоловіків і дружин, він навіть примудрився посварити Геббельса з Магдою. Тобто це була людина, яка мала дуже багато енергії» (кінець цитати).

Єдиний «друг»

Борман постійно отруював свідомість Гітлера, здійснював наклепи на його соратників, формував у нього переконання, що його всі зрадили – крім Бормана. Для цього Борман збирав компромат на всіх, до кого дотягувалася його волохата рука. В результаті у своєму політичному заповіті, написаному перед смертю, Гітлер призначив Бормана виконавцем своєї останньої волі. Свого найбільшого ворога і руйнівника справи цілого життя Гітлер вважав своїм найвірнішим другом. Це закономірний фінал психопатичного союзу.

Типовий корпоративний психопат

Мартін Борман має всі ознаки корпоративного психопата. Він був брехливим і лицемірним, хтивим і безсовісним, емоційно холодним і жорстоким, егоїстичним і меркантильним. Він плазував перед начальством і гнобив підлеглих. Він не мав уявлення про красу і духовність. Всю свою енергію він зосереджував на досягненні абсолютної влади. Майже всі з еліти Третього Райху його зневажали, ненавиділи й боялись. Він маніпулював Гітлером і здобув над ним значну владу.

Достеменно відомо, що корпоративні психопати є руйнівниками організацій. Якщо психопат очолює велику структуру, то вона приречена – неминуче йде до краху. Борман став головною причиною руйнування націонал-соціалістичної Німеччини і всього Антикомінтернівського пакту.

Що тут скажеш? Внутрішній ворог завжди є найнебезпечнішим. Особливо, якщо він невидимий. Особливо, якщо він перехоплює управління.

Нові знання

Реальні історії діяльності організаційних психопатів відкривають нам нові, надзвичайно важливі знання. Як писав Анджей Лобачевський, автор «Політичної понерології», «Будь-який соціальний чи політичний рух, який не досліджує психопатію і не застосовує понерологію, ніколи не досягне успіху».

Завдяки історії психопатичного союзу Гаррі Гопкінса і Франкліна Рузвельта ми краще зрозуміли властивий психопатам інстинкт домінування і з’ясували, що вони отримують задоволення не тільки від приниження слабкіших, а й від власного плазування перед сильнішими. Усі психопати є садомазохістами.

Досліджуючи стосунки Генрі Кіссинджера і Річарда Ніксона, ми краще зрозуміли метод віддзеркалення, що його застосовують психопати при установленні психопатичних союзів.

У порівнянні з цими двома випадками, історія стосунків Мартіна Бормана та Адольфа Гітлера найдокладніше досліджена й описана в літературі, тому відкриває нові аспекти психопатичного союзу.

Знайомлячись з усім цим, ми здивовано запитуємо: Як могло статися, що Гітлер не бачив у Бормані того, що бачили всі з його оточення? Як Гітлер міг бути таким сліпим?

Промивання мізків

Ми розуміємо, що на позитивний образ Бормана в очах Гітлера працювали чисто формальні ознаки: він виглядав однодумцем, вегетаріанцем, ревним націонал-соціалістом і прихильником здорового способу життя. Борман долучився до шляхетної сім’ї Вальтера Буха, мав прекрасну дружину, яка народила йому 10 дітей, всю свою енергію віддавав служінню своєму фюреру, записував його думки і постійно їх цитував, боровся з ворогами Райху, активно виявляв зрадників.

Але все одно це дуже дивно. Як Гітлер, будучи проникливою людиною, не міг за всіма цими зовнішніми проявами побачити лицемірство Бормана, його підступність і деструкцію?

Якби Гітлер володів знаннями про психопатів, то на початковому етапі знайомства міг би вирахувати його і знешкодити. Проте в ті часи таких знань не було.

Але чому ми покладаємо надію лише на початковий етап? Хіба не можна розірвати психологічний союз будь-коли?

Проблема в тому, що чим далі заходить психопатичний союз, тим важче з ним боротися. А все тому, що поступове й непомітне, але систематичне просування певної інформації формує у жертви психопата жорсткі шаблони мислення, які непросто змінити. Тут спрацьовує універсальний ефект, відомий під назвою «промивання мізків». В його основі лежить фізична перебудова мозку, яка неминуче відбувається під впливом довготривалої інформаційної обробки. Це й зрозуміло, адже запам’ятовування інформації відбувається шляхом формування нових нейронних зв’язків. Що триваліша психологічна обробка, то потужніші сформовані нею нейронні комплекси.

Якщо простіше, то психопат, який формує психопатичний союз, змінює мозок своєї жертви, яка починає бачити світ через вилаштуваний психопатом шаблон. Для того, щоб позбутися цього паразитичного шаблону, необхідно багато років для зворотного перетворення мозку. Цей процес ускладнюється тим, що з віком людина втрачає розумову пластичність, і це значно утруднює повернення до нормального мислення.

Так що через десять років тісного спілкування зі своїм «вірним псом» Гітлер дивився на світ його очима. Це важливий аспект механіки психопатичного союзу. Маніпуляції психопатів необхідно переривати на початковому етапі, бо ще трохи – і буде пізно.

Біологія та ідеологія

Поведінка психопатів та їхні політичні уявлення визначаються їхньою біологічною природою. Головним соціальним рушієм психопатів є інстинкт домінування, який полягає у підкоренні сильнішому і пануванні над слабшим. Відтак єдиним суспільно-політичним устроєм, який визнають психопати, є етатична диктатура. Лише цей тип держави вони вважають природним та ефективним. Будь-яку державу іншого типу вони взагалі не вважають державою. Тому політичною ідеологією психопатів є етатизм.

Протилежністю диктатурі є народна держава – об’єднання громад, республіка, «спільна справа». Саме таку державу прагнув створити Гітлер, про що ми вже говорили в дослідженні «Психологічна структура націонал-соціалізму: постіндустріальна четвірка головних цінностей» (є озвучення). При цьому німецькі націонал-соціалісти орієнтувалися на США – американську республіку духовних громад. Слово «соціалізм» вживалося Гітлером в його первинному сенсу – як солідаризм. Термін «національний соціалізм» означав «національний солідаризм» і вживався для підкреслення докорінної відмінності від «інтернаціонального соціалізму», тобто комуністичної тиранії.

Цитата: «Гітлер ніколи не бажав запровадження тиранії; він часто говорив, що не є диктатором і не хоче ним бути. Своєрідність гітлерівської держави якраз і полягала в тому, що вона була створена не «над» народними масами, а за їх безпосередньою допомогою... Третього липня 1933 року на зібранні активістів СА фюрер заявив, що найсуттєвішим в національній революції є не захоплення влади, а творення нової людини» – розповідає історик Олег Плєнков (Пленков О.Ю. Третий Рейх. Нацистское государство. – СПб.: Нева, 2004. – С. 60, 62).

З погляду Бормана ідея народної держави була неприродною, збоченою та абсурдною. Гітлер заперечував етатичну диктатуру, тому в очах Бормана був слабаком. Борман не поважав Гітлера ще й тому, що де-факто він керував Гітлером. До своїх підлеглих психопати не мають жодної поваги. Вони інстинктивно гноблять слабших, але так само інстинктивно шукають собі начальника.

Мордор і його психопати

У кожному з трьох розглянутих випадків психопати проявляли дивовижну відданість московській владі. Гопкінс шість разів зустрічався зі Сталіним і вів з ним задушевні розмови. Кіссинджер понад 20 разів зустрічався з Путіним і вважається його довіреним представником. Борман після смерті Гітлера був негайно евакуйований у Москву, де спокійно прожив до 1972 року. Якщо врахувати, що Сталін і Путін психопати, то виходить, що як американських, так і європейських психопатів просто тягне до своїх московських братів. І в Москві їх зустрічають вельми прихильно. Їх підтримують, їх захищають, їм надають притулок.

Ми вже знаємо, що при підкоренні сильнішому психопати отримують майже сексуальне задоволення. Що потужніший тиран, то вище насолодження. Головним центром тиранії у 20 столітті була і залишається Москва. Вважалося очевидним, що саме там сидить планетарний альфа-самець. Природно, що, плазуючи перед ним, психопати отримують просто вибухові дози дофаміну – гормону задоволення.

Окрім того, все це дуже схоже на солідарність психопатів, основану на приналежності до того ж самого біологічного виду. Ця інстинктивна солідарність веде до набуття організаційного оформлення. Як стверджував згаданий вище Анджей Лобачевський, (цитата) «В будь-якому суспільстві психопатичні люди часто створюють активну мережу конспірації, дещо відокремлену від спільноти нормальних людей. Вони усвідомлюють факт, що вони не такі як ми, і що вони відрізняються від нормальних людей».

Три описані вище випадки тяжіння психопатів до Мордору – це вже не випадковість і не збіг. Це схоже на закономірність. Щоб позбутися сумнівів, розгляньмо ще один приклад важливого психопатичного союзу. Він безпосередньо пов’язаний з Україною. Про це – у статті Ріхард Яри, Євген Коновалець, Степан Бандера і алгоритм психопатичного союзу.

Христина Соловій - Бути Людьми