Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag svg invalid in Entity, line: 47 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag g invalid in Entity, line: 47 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module). (x3)
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag path invalid in Entity, line: 47 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag header invalid in Entity, line: 92 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag aside invalid in Entity, line: 96 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag article invalid in Entity, line: 286 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Міністерство поразки умерова
Умєров зробив кричущу помилку. Це може призвести до поразки у війні | Віталій Дейнега
image.jpg
Зміст
Багото людей критикує міністра оборони.
Читайте іхні аргументи.
Це довгочит (Лонгрід).
Налаштуйтеся на довге і вдумливе читання
< p>
Віталій Дейнега, екс-заступник міністра оборони України та засновник організації "Повернись живим", у спеціальному ефірі обговорює ключові проблеми оборонного сектору України, які можуть вплинути на хід війни.
00:00 – Віталій Дейнега розпочинає ефір, ділячись досвідом своєї роботи в умовах війни та підкреслюючи важливість підтримки України на міжнародній арені. Він акцентує увагу на зміні соціальних настроїв і значенні технологій у війні.
05:23 – Обговорюється необхідність наявності сильного міністра оборони та єдиного управління в секторі національної безпеки, що є критичним для перемоги в війні. Віталій наголошує на важливості єдиного командування і цивільно-демократичного контролю над збройними силами.
10:50 – Дейнега аналізує помилку Умєрова, яка може мати серйозні наслідки для війни. Обговорюється динаміка взаємин між президентом та військовим командуванням, вказуючи на проблеми в управлінні на високому рівні.
16:15 – У цьому сегменті йдеться про питання кібербезпеки, важливі для національної безпеки України, зокрема про події в Талліні і необхідність належної координації між державними структурами.
21:41 – Віталій наголошує на важливості захисту державної таємниці та необхідності сучасних технологій для забезпечення безпеки в умовах війни. Обговорюються корупційні елементи та важливість надійних засобів захисту.
27:09 – Дейнега критикує проблеми з мобілізацією та розробкою стандартів Міністерства оборони, що негативно впливають на ситуацію в країні. Він також згадує свій досвід в донесенні важливих ідей до комітету з нацбезпеки.
32:35 – Висвітлюються труднощі, з якими стикаються українські військові, особливо через мобілізацію та моральний стан солдатів. Віталій підкреслює важливість мотивації та ресурсів для підтримки українських сил у боротьбі.
38:00 – Обговорюється еволюція технологій, зокрема використання дронів у війні. Віталій наголошує на важливості іноземних технологій для української армії, що змінили хід війни та змусили західні країни переглянути свою політику щодо допомоги Україні.
Цей ефір показує не тільки актуальні проблеми оборонного сектору України, але й глибокі виклики, з якими стикається країна в умовах війни, підкреслюючи значення правильної стратегії, мобілізації ресурсів та міжнародної підтримки для досягнення перемоги.
2
3
Міністерство хаосу Умєрова
Дар'я Каленюк, Марія Берлінська, Альона Гетьманчук — П'ятниця, 6 вересня 2024, 05:30
колаж: Андрій Калістратенко
Рік тому, 6 вересня 2023-го, призначення міністром оборони Рустема Умєрова публічно вітали низка громадських організацій (включно з, наприклад, Центром протидії корупції).
Експерти сподівалися, що Умєров, якого Зеленський позиціонував як ефективного управлінця, перетворить "Міністерство поразки" (за Резнікова) на критично потрібне для виживання України "Міністерство перемоги".
Вони – вірніше ми – помилилися. Двічі.
Спочатку в оцінці організаційних спроможностей нового міністра. Потім – поклавшись на непублічні спроби відкоригувати управлінський хаос, який дедалі більше поглинав Міністерство оборони.
Так само, як і з Резніковим, автори цієї публікації непублічно пробували (аргументами й аналітикою) переконати міністра Умєрова робити, здавалося б, очевидні речі. Так само, як і з Резніковим, нам це, на жаль, здебільшого не вдалося.
Цей матеріал – наша перша публічна комунікація частини системних проблем у Міністерстві оборони.
Викладене нижче не означає, що в Умєрова немає перемог. Перемоги є (і їх немало), але:
а) про них і так щодня розповідає команда Кирила Тимошенка,
б) ці перемоги і близько не перекривають системного збою в роботі ключового відомства країни, що воює.
Від "міністерства поразки" до "міністерства хаосу"
Призначення Умєрова відбулося на фоні постійних скандалів із закупівлями харчування, форми та зброї за попереднього міністра Олексія Резнікова. Тоді Умєрова в ОП позиціонували як вкрай ефективного менеджера, спроможного впоратися з надскладними викликами.
Першим пріоритетом, оголошеним міністром після призначення 7 вересня 2023 року, стала відбудова суб'єктності Міноборони, яке має "координувати периметр всіх сил оборони".
У квітні 2024 року Умєров заявив, що міністерство нарешті почало "координувати, планувати, розробляти та втілювати стратегію всіх Сил оборони України", а не бути лише помічною структурою, роль якої зводиться до забезпечення війська на запит людьми, зброєю та харчами.
Це правильне завдання, адже, відповідно до законодавства, ЗСУ підпорядковуються Міноборони, яке є центральним органом військового управління в Україні.
Проте Міноборони і досі лишається міністерством у підпорядкуванні Збройних сил, а сам міністр не наважується ухвалювати рішення, які можуть не сподобатися в Генеральному штабі.
До того ж міністр не встановив ефективну координацію, планування та управління в самому відомстві.
"Поясніть нам, як працює Міністерство оборони, і хто там за що відповідає," – не раз можна було почути за останній рік від міжнародних партнерів. Аналогічне питання є і всередині країни у багатьох в силах безпеки та оборони, урядових структурах і неурядових організаціях.
За рік Умєрова офіційна структура Міноборони неодноразово змінювалася, але й досі навіть для керівників структурних підрозділів у самому міністерстві не завжди зрозуміло, хто й за що відповідає.
Наприклад, міжнародною співпрацею паралельно із самим міністром займається ще одночасно п'ять (!) заступників – перший заступник міністра Іван Гаврилюк, заступник з розвитку військової техніки та озброєння Олександр Сергій (та його департамент військової технічної політики – ДВТП), профільний заступник з європейської інтеграції Олександр Балануца (та його Департамент міжнародного оборонного співробітництва – ДМОС), заступник з інституційного розвитку Станіслав Гайдер (який координує роботу коаліцій спроможностей), заступник із закупівель Дмитро Кліменков (та його Департамент політики закупівель – ДПЗ).
Водночас незрозуміло, хто ж у міністерстві несе основну відповідальність за міжнародну військову допомогу, а саме вона є основним джерелом надходження зброї для Сил оборони.
Окрім того, чимало міжнародної співпраці де-факто координує радниця міністра Діана Давітян, яка, зокрема, відповідає в МОУ за стратегічні комунікації. Вона є близькою родичкою запорізького бізнесмена Веміра Давітяна. За нашою інформацією, це сприяло призначенню до Міноборони ексзаступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка радником зі стратегічних комунікацій та будівництва фортифікаційних споруд. Нагадаємо, ще в 2022 році за часів роботи Тимошенка в ОП журналісти УП помічали його за кермом Porsche Taycan 2021 року випуску. Авто належало компанії Давітяна.
Загалом ключові рішення в Міноборони формуються і реалізуються саме вузькою групою радників та експертів, наближених до міністра. Вони присутні на основних нарадах за участю міністра та виконують його особисті доручення.
Всі вони не несуть відповідальності, не подають на своїх посадах у Міноборони декларацій, невідомо якими наділені повноваженнями, невідомо, чи пройшли належну перевірку для допуску до державної таємниці, але де-факто разом із Рустемом Умєровим керують основним міністерством воюючої держави.
Описана вище хаотична система управління найважливішим оборонним відомством держави суттєво обмежує швидкість і якість критичних для країни змін, які потрібні силам оборони "на позавчора", і підриває нашу спроможність генерувати більше допомоги від партнерів.
Системний збій в управлінні Міноборони впливає негативно на чимало критичних для держави напрямків, включно з мобілізацією, оборонним виробництвом і локалізацією, підготовкою Сил оборони, застосуванням інноваційних технологій та підходів на полі бою, стратегічною комунікацією з партнерами та суспільством для вибудовування довіри.
В цій публікації почнемо з детальнішого аналізу двох напрямків – оборонних закупівель і співпраці з міжнародними партнерами.
Оборонні закупівлі
За рік у Міноборони тривало розділення функцій формування політик оборонних закупівель та, власне, проведення цих закупівель. Втім, остаточно цей розподіл так і не завершився.
Була запущена робота тилової та збройної агенцій, які мають статус державних підприємств в управлінні Міноборони, а саме – Державного оператора тилу (ДОТ) та Агенції оборонних закупівель (АОЗ).
Координує роботу обох агенцій профільний заступник Дмитро Кліменков через департамент політики закупівель (ДПЗ). Саме цей департамент за керівництва Гліба Канєвського, зокрема, має готувати нормативно-правові акти, щоб змінювати та покращувати політики оборонних закупівель. Але, на жаль, поки що не виконує ефективно це завдання та дублює функціонал з іншими департаментами міністерства, які визначають список озброєння, що його держава повинна купувати. Це своєю чергою загальмовує контрактування зброї.
Станом на серпень 2024 року перелік, на основі якого Агенція оборонних закупівель має право купувати зброю та інше обладнання для війська, формує після консультацій з Генеральним штабом дискредитований департамент військово-технічної політики (ДВТП). До липня 2024 ця структура перебувала під координацією заступника Івана Гаврилюка, а з липня 2024 отримала іншого куратора – нового заступника Олександра Сергія.
Цей департамент з 2022 до кінця 2023 року здійснював всі збройні закупівлі в МОУ. Олександр Лієв, а згодом Тоомас Нахкур, які отримали підозри у справі Львівського арсеналу, керували цим департаментом за Резнікова. Саме цей департамент ще з 2022 року накопичив більшість дебіторської заборгованості міністерства, яка сягає сотень мільярдів гривень
З весни 2024 року новим керівником ДВТП став Валерій Стецюк. Більшість посадовців ДВТП, на жаль, лишилися на своїх посадах вже за нового міністра і протягом останнього року здійснюють значний вплив на збройні закупівлі, оскільки визначають для АОЗ пріоритет у зброї, яку треба купувати.
Окрім того, ДВТП і досі управляє державними збройними контрактами попередніх років, загальна вартість яких сягає 400 мільярдів гривень, а це – розмір річного бюджету на закупівлю зброї в Україні під час війни. Вони продовжують додатковими угодами договори збройних закупівель Міноборони, підписані ще в 2022–2023, а сам ДВТП є ексклюзивним закупівельником Міноборони оборонних інновацій за застарілою радянською процедурою дослідно-конструкторських робіт (ДКРів).
Вже згадані новостворені закупівельні агенції Міноборони – АОЗ та ДОТ – показали хороший результат, почали ламати схеми постачальників- монополістів та досягають значної економії оборонних бюджетів. Провідний аналітичний центр у Вашингтоні German Marshall Fund окремо зауважив, що атаки на керівницю АОЗ Марину Безрукову свідчать про викорінення корупційних закупівельних схем через сумнівних посередників.
Саме тому АОЗ потребує інституційного захисту та посилення. Зробити це можна, призначивши наглядову раду агенції за участю визнаних міжнародних експертів.
Навесні 2024 року Міноборони оголосило відбір незалежних членів наглядових рад для ДОТ та АОЗ.
Тобто об'єктивності заради і АОЗ, і ДОТ є серйозними досягненнями команди міністра.
Але Умєров досі не призначив відібраних кандидатів, хоча негайне формування членів наглядових рад є однією з передумов зближення України з НАТО.
Особливо це критично для АОЗ. Адже 90% інформації про закупівлі агенції є закритою згідно із законом, тому тут відсутня можливість контролю суспільства над ціною, якістю та ефективністю збройних закупівель.
Після призначення потужної незалежної наглядової ради в АОЗ Україні буде набагато простіше вимагати від західних партнерів спрямовувати мільярди доларів російських арештованих активів безпосередньо на рахунки агенції для закупівель української зброї.
Хоча президент і оголосив, що пошук грошей за кордоном для закупівель української зброї – це надважливий пріоритет, міністр вже 2 місяці не призначає обрану трійку міжнародних експертів і двох кандидатів від держави до наглядової ради АОЗ.
У згаданих вимогах до України від НАТО також наголошують, що вже під час війни Україна має ліквідувати скандально відомих спецекспортерів (держпідприємства, які під час воєнного стану імпортують зброю до України) та залишити право на укладення контрактів на імпорт озброєння виключно в АОЗ. З яких міркувань Міноборони досі цього не зробило, лишається тільки здогадуватись.
Що необхідно зробити, щоб виправити ситуацію:
Міжнародне співробітництво Міноборони. Тотальний провал
Лише 17 травня 2024 року, за 8 місяців після вступу на посаду, міністр Умєров призначив своїм заступником з європейської інтеграції експосла України в Кувейті Олександра Балануцу. Він мав би стати головним відповідальним за міжнародну співпрацю МОУ.
Проте станом на сьогодні радники міністра де-факто мають більше впливу на міжнародну співпрацю Міноборони, ніж профільний заступник. А сам напрямок міжнародної співпраці за благословення міністра досі розкиданий між різними заступниками та департаментами в МОУ.
Зволікання в налагодженні міжнародної співпраці, а саме елементарна відсутність протягом 8 місяців профільного заступника та відповідно професійної координації роботи над міжнародною військовою допомогою, – коштували нам мільярдів доларів допомоги на зброю. Адже все це відбувалося тоді, коли йшла затримка голосування пакету допомоги в Конгресі США.
Загалом у Міноборони відсутня базова внутрішня експертиза щодо наявних іноземних бюджетних програм військової допомоги для України. Наприклад, в Міністерстві оборони Ізраїля лише військовою допомогою від США опікується понад 100 топових фахівців. В Україні – це умовні півтори людини.
Не маючи цієї експертизи, Міністерство оборони, на наш подив, лише в кінці серпня дізналося від громадських організацій про ризик втрати 6,2 мільярда доларів допомоги за програмою президентських списань уряду США. Це при тому, що в бюджеті України до кінця року на зброю лишається не більше як 1 мільярд доларів.
Досі в Міноборони немає єдиного інституційного центру, який аналізує наявні програми допомоги від партнерів, формує офіційні запити на збройну допомогу союзникам, визначає їхню пріоритетність, контролює стан задоволення цих запитів тощо.
Як наслідок, наші партнери отримують списки потреб в обладнанні, які нереалістично задовільнити, оскільки його вартість сягає трильйона доларів. Ба більше – такої кількості зброї в міжнародних партнерів просто немає в наявності на складах. Як і немає можливості швидко виробити все, що просить Україна.
І найголовніше – українська влада загалом і Міноборони зокрема фактично не пояснюють партнерам, які військові спроможності вони хочуть посилити або побудувати завдяки зброї союзників і яких військових цілей прагнуть досягти.
Загалом головна біда проваленої міжнародної роботи Міноборони – відсутність сформованого в координації з усіма силами оборони і якісно скомунікованого з міжнародними партнерами реалістичного плану війни. Це документ на кшталт "Книги Перемоги", яку сформували США і Британія під час Другої світової війни та історію якої вже було детально описано рік тому.
Тоді ж міністр Умєров на форумі оборонних індустрій сказав, що пріоритетом МОУ є сформувати план і візію перемоги. На жаль, цього так і не втілили в життя.
Проблеми з формуванням запитів на допомогу від партнерів і пріоритезацією потреб на закупівлі зброї походять саме з відсутності такої стратегії.
Міністерство так і не навчилося закуповувати зброю напряму в оборонних виробників США через програми Foreign Military Sales та Foreign Military Finance, якими користуються всі країни НАТО та основні союзники США. Ці програми дозволяють частково використовувати гранти від уряду США і частково бюджетні гроші України для закупівель напряму в американських виробників необхідного обладнання.
Наприклад, сусідня Польща за останні 2,5 роки уклала серію таких контрактів зі США на десятки мільярдів доларів. У серпні минулого року Польща розпочала контракт на 96 гелікоптерів APACHE з усім необхідним сучасним обладнанням, тоді як Україна користується згаданою програмою переважно для дрібних замовлень для обслуговування вже наданої старої техніки.
Доки співпраця з американськими партнерами залишає бажати кращого та під ризиком 6,2 мільярда доларів допомоги на зброю, міністр та його наближені радники сконцентровані на розбудові відносин з Туреччиною та оборонним комплексом цієї держави. При цьому Туреччина особливо не вирізняється високим рівнем військової допомоги для України. З медіа відомо, що лише з травня до серпня 2024 міністр здійснив три робочі візити до Анкари для зустрічі з міністром оборони та іншими турецькими посадовцями.
Така наближеність до Туреччини міністра та його оточення створює серйозні перешкоди для розбудови довірливої співпраці з нашим стратегічним партнером – США. Відносини США та Туреччини в оборонній сфері є вкрай напруженими, адже в Америці переживають за витік через Туреччину чутливих військових технологій. Цей острах небезпідставний, оскільки днями Туреччина подала заявку на входження в міжурядовий союз BRICS, до якого серед інших країн входять Росія та Китай.
Що необхідно зробити, щоб виправити ситуацію:
Висновки
В матеріалі вище описано лише три сфери, які є одними з ключових у міністерстві оборони воюючої країни. І які потребують негайного "ремонту".
Управлінський хаос за керівництва Рустема Умєрова значно сповільнює, а подекуди й унеможливлює ухвалення критично необхідних ще на вчора рішень чи не в усіх сферах оборонного відомства.
Повторимо сказане на початку публікації. Написане вище не означає, що команда міністра за цей рік нічого не досягла. Це не так.
Наприклад, відбувся колосальний ривок в цифровізації армії – тут Україна об'єктивно випереджає більшість армій НАТО. Нарешті розпочато знищення пострадянської паперової звітності та зайвої бюрократії. Запущено закупівельні агенції (ДОТ і АОЗ), які вже значно зменшили корупційну маржу і мають потенціал знищити її повністю. І багато іншого.
Але, з усією повагою до міністра – цього замало. Ба більше, всі ці результати можуть стати жертвами управлінського колапсу в міністерстві. І вже стають, як наприклад, ефективність Агенції оборонних закупівель, наглядову раду якої міністр не призначає вже другий місяць.
Управлінський хаос завжди веде до поразки. В міністерстві оборони воюючої країни це може призвести до поразки України.
Авторки:
Дар'я Каленюк, виконавча директорка Центру протидії корупції
Марія Берлінська, керівниця проєкту Victory Drones (БФ Dignitas)
Альона Гетьманчук, засновниця та директорка Центру "Нова Європа"
3
«Міністерство саботажу» Умєрова
05 грудня, 2024, 08:30
Поділитися
АвторДар’я Каленюкукраїнська громадська активістка та виконавча директорка київського Центру протидії корупції
АвторАльона ГетьманчукЦентр «Нова Європа»
АвторМарія Берлінськакерівниця проєкту Victory Drones (БФ Dignitas)
У листопаді президент Володимир Зеленський представив План стійкості України — перелік змін, що мають зміцнити державу зсередини. За місяць до того президент передав союзникам План перемоги із п’яти пунктів і трьох таємних додатків, який мав би переломити перебіг війни із Росією на користь України. Десятки дискусій про зміст обох планів читачі вже побачили у медіа та соціальних мережах.
Проте ми впевнені: хоч би яким був «зовнішній або внутрішній» план перемоги Зеленського, сьогодні у команді президента немає сильного міністра оборони, який здатен його реалізувати.
Міноборони планує додати функцію трекінгу повістки у застосунку "Резерв+"
Понад два місяці тому ми опублікували статтю «Міністерство хаосу Умєрова». Її резюме просте: за рік роботи міністром оборони справжні результати в Умєрова є лише у закупівлях і цифровізації. Але ці зміни відбулися здебільшого не завдяки міністру, а всупереч.
У статті ми чітко сформулювали, які сфери у міністерстві потребують термінового ремонту, та запропонували конкретні управлінські кроки, здатні полагодити найбільш важливі процеси в ньому. Це «хаотична» система управління в МОУ, міжнародне співробітництво та оборонні закупівлі.
Без успіхів у цих трьох сферах будь-які плани Зеленського не спрацюють. Адже для пріоритетів «Фронт» і «Зброя» Зеленському потрібне Міноборони з чітким управлінням, здатним спрямовувати Генштаб, брати на себе відповідальність і казати «ні» будь-кому, коли це треба. Без сильної військової дипломатії Міноборони західної зброї нам не побачити, а локальне виробництво не виживе без міжнародних інвестицій, контрольованого експорту та доступу до західних оборонних технологій. На наш погляд, жодної з цих проблем не вирішено міністром.
Нижче спробуємо детально пояснити, як хаос у міністерстві поступово переростає у диверсію та саботаж і перетворює відомство Умєрова на «міністерство поразки».
Чи зміг Умєров налагодити роботу в сфері закупівель? Ні
По-перше, відбулася публічна і недолуга спроба усунути керівницю Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Марину Безрукову, яка навіть за межами України відома своєю ефективністю та принциповістю. Для цього давній товариш і заступник Умєрова по закупівлях Дмитро Кліменков запропонував ліквідувати АОЗ через поглинання агенції значно меншим Державним оператором тилу (ДОТ). Таке завдання йому спустив міністр. Усе це як Кліменков, так і Умєров аргументували «стандартами НАТО», що виявилося неправдою, і Представництву НАТО довелося публічно це заперечувати. Тільки завдяки тиску громадських експертів і міжнародних партнерів міністр відійшов від ідеї ліквідувати АОЗ і подав кандидатів до наглядової ради агенції, які були затверджені урядом 11 жовтня. Але наглядова рада АОЗ так і не запрацювала.
СБУ
Станом на кінець листопада наглядова рада не правочинна та не може відігравати свою роль запобіжника від політичного звільнення керівника АОЗ. Укладення договорів із членами ради затягується через документальні формальності. Унаслідок цього наглядова рада не може укласти контракт із чинною керівницею АОЗ, і її звільнення можливо реалізувати одним рішенням міністра оборони.
По-друге, спецекспортери не ліквідовані. Після гучного розслідування про корупційну складову в роботі одного із спецекспортерів — «Спецтехноекспорту» Умєров заявив про передачу компанії від ГУР в управління Міноборони і подальшу ліквідацію підприємства.
Нагадаємо, саме через «Спецтехноекспорт» і ще дві компанії, «Укрспецекспорт» і «Прогрес», зброю часто постачають за завищеними цінами та через сумнівних посередників або ж постачання взагалі зриваються, попри значні передоплати.
Ліквідація спецекспортерів (позбавлення їх функцій імпорту) є реальною вимогою НАТО, і виконати її Україна повинна, не очікуючи завершення дії воєнного стану.
Проте через два місяці після заяв інформації про результати чистки ні від міністра оборони, ні від його заступників не надходило. Як наслідок, припускаємо, що Україна і надалі отримує дорожчу зброю у менших кількостях.
По-третє, закупівельна функція в міністерстві здвоєна та розпорошена, а не зовсім прозора схема фінансування розробок збережена.
Найбільш скандальний департамент Міноборони — Департамент військово-технічної політики (ДВТП) досі функціонує. ДВТП продовжує займатися обслуговуванням усіх збройних угод, підписаних до створення АОЗ, а також зберігає монополію на закупівлі оборонних інновацій через застарілу радянську процедуру «дослідно-конструкторських робіт». Сумарно ціна цих контрактів — понад 410 млрд грн на початок 2024 року.
У керівному складі сумнозвісного департаменту і надалі перебуває Тоомас Накхур, підозрюваний у розкраданні 1,5 млрд грн на закупівлях мінометних пострілів. Більшість працівників, що обслуговували скандальні контракти, також на своїх місцях. ДВТП не перевіряла ані Рахункова палата, ані Головна інспекція самого Міноборони.
Сьогодні ДВТП фактично дублює за функціоналом новостворений Департамент політик закупівель (ДПЗ). Обидва департаменти задіяні у пріоритезації переліку зброї, яку потрібно закупити за запитом Генштабу. Якими мотивами керуються обидва департаменти та інші причетні до «пріоритезації», лишається таємницею.
Курує все це заступник міністра Дмитро Кліменков, настільки незамінний (чи безвідмовний), що на додачу до оборонних закупівель із сумарним бюджетом у понад 800 млрд грн Умєров віддав йому ще кілька нових «грошових» напрямів із високими корупційними ризиками. Йдеться про три управління Міноборони: капітальних вкладень (будівництво житла для військових), земель оборони та фондів Міноборони (полігони, частково будівництво фортифікацій тощо), а також корпоративного менеджменту (близько 100 державних підприємств, підпорядкованих МОУ, серед найвідоміших — «Мотор Січ» і «Укрнафта»). Таким чином, чотири надскладні «грошові» та ризикові напрями в Умєрова курує лише один заступник, і він — близький друг та ексбізнес-партнер міністра.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬРеформа ВЛК: Умєров оголосив про її запуск і розповів деталі
Проблема хаотичного і несистемного управління не вирішена міністром, а стала новою культурою
Міністерство оборони, маючи повний ресурс, підтримку уряду і парламенту, громадянського суспільства та міжнародних донорів, ходить «на милицях», тому що міністр недостатньо заглиблюється, не розбирається та не керує особисто.
Умєров сам не приховує цього і називає цей стиль «делегування відповідальності».
Саме таке «делегування» вже призвело до того, що Міністерство оборони відкликає з фронту щонайменше 100 тисяч мін вітчизняного виробництва. Причина — міни неналежної якості. Контроль за цим здійснює управління, напряму підпорядковане міністру оборони, так звані воєнпреди. Як з'ясували журналісти, ці воєнпреди заплющили очі на очевидну неспроможність вітчизняного заводу виготовити великі обсяги снарядів належної якості та, попри це, рекомендували укласти з ним контракт. Усі звіти воєнпредів лягали на стіл керівництву Міноборони. І лише коли міни стали вибухати в Інтернеті та соціальних мережах, а не на фронті, відомство Умєрова почало реагувати.
«Зброя» — це третій пункт Плану стійкості президента. У ньому йдеться про нарощування власного виробництва гармат та артилерійських снарядів, ракет і дронів у співпраці з партнерами. Здатність чинного очільника Міноборони реалізувати цей пункт ми бачимо на ділі — у найвирішальніший період війни у військових нестача снарядів до мінометів.
«Делегування відповідальності» створює тепличні умови для саботажу будь-яких змін: різні департаменти в міністерстві можуть дублювати функції один одного, друзі-заступники — курувати купою «грошових» напрямів, а радникам і помічникам міністра дозволено командувати самими заступниками.
Так, роздавати завдання від імені міністра оборони мають право два давні друга та бізнес-партнера Умєрова — Снавер Сейтхалілєв (з 2021 року ексзаступник Олексія Резнікова як міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) і Ленур Мамбетов. Обидва оформлені у міністерстві як позаштатні радники державного секретаря на громадських засадах. Хоча самого державного секретаря в міністерстві немає з жовтня, замість нього — в.о.
Снавер Сейтхалілєв
Ленур Мамбетов
Умєров, Мамбетов та Сейтхалілєв починали свою кар'єру одночасно в 2000-х роках у компанії «Астеліт», яка потім стала називатися «Лайфселл» — спільне підприємство Ріната Ахметова і турецького оператора мобільного зв’язку Turkcell.
Попри відсутність формальних посад у МОУ, а значить, і доступу до держтаємниці, необхідності подавати електронну декларацію, проходити спецперевірку, радники часто присутні на важливих нарадах усередині Міноборони та, відповідно, можуть мати доступ до чутливої інформації.
Якщо вірити неофіційним базам, якими широко користуються журналісти-розслідувачі для отримання інформації про громадян РФ, у Сейтхалілєва та Мамбетова є російські паспорти. В нашому розпорядженні є дані з реєстрів, які можуть свідчити про наявність російського громадянства в обох довірених осіб міністра. Найшвидше, це пов’язано з окупацією Криму, де деякий час проживали родини Ленура та Снавера, а також із веденням бізнесу на півострові вже після окупації.
Отримані нами витяги з бізнес-реєстрів США, Туреччини, України, Панами, Росії, Киргизстану, ПАР, Естонії, Тунісу, Канади та інших країн підтверджують (див. документи), що Снавер Сейтхалілєв, Ленур Мамбетов і Рустем Умєров протягом майже двох десятиліть є надійними бізнес-партнерами в структурах, пов’язаних із турецькими інвестиціями та впливом в Україні.
Не дивно, чому саме Сейтхалілєв і Мамбетов від імені Міноборони беруть участь у численних офіційних візитах до Туреччини. Сам Умєров як міністр оборони мінімум тричі був у Туреччині з офіційним візитом, тоді як перший візит у Данію, яка у відсотках до ВВП надає нам найбільше допомоги серед інших країн на зброю, відбувся лише в листопаді 2024 року.
Міністерство оборони перетворюється на «турецький двір». Це привід для занепокоєння нашого ключового союзника — США, які особливо тривожаться за захист своїх оборонних технологій. Можливість доступу Сейтхалілєва і Мамбетова до чутливої інформації в Міноборони та прихильність ключових осіб українського оборонного відомства до Туреччини є потенційною загрозою. Попри те, що Туреччина є членом НАТО, відносини між Вашингтоном і Анкарою, особливо в галузі оборонного співробітництва, є достатньо напруженими.
Американці дивуються, чому Україна вже за Умєрова прийняла рішення будувати разом із Туреччиною, а згодом і обіцяла купувати, літак-винищувач п’ятого покоління КААN, який Туреччина розробляє як альтернативу американському F-35.
За першої каденції Дональда Трампа США виключили Туреччину з програми переходу на американські винищувачі п'ятого покоління F-35 через рішення турків придбати в Росії комплекс ППО С-400.
На спільній прес-конференції з Ердоганом у листопаді 2019 року Трамп зазначив, що придбання Туреччиною комплексів С-400 створило «дуже серйозні виклики». У Пентагоні вважають, що російську систему буде використано для збору конфіденційної інформації про чутливі технології всередині F-35.
Загалом у США неодноразово накладали санкції проти турецької оборонної промисловості за співпрацю з російським оборонним сектором, а турецьких громадян не раз звинувачували в шпигунстві на уряд Туреччини в галузі оборонних технологій у США.
Проте близькість Умєрова як очільника Міністерства оборони до Туреччини повинна насторожувати не лише американців, а й президента Зеленського, чию оборонну політику має реалізовувати міністр.
Туреччина не запровадила економічних санкцій проти Росії, до жовтня цього року продовжувала постачати РФ чутливі оборонні технології, зокрема й американського походження, за що отримала серію публічних попереджень від Білого дому. А зараз просить США пом'якшити санкції проти «Газпромбанку», щоб платити Москві за газ.
Президент Туреччини на саміті G20 презентував свій мирний план для України, який значно відрізняється від Плану перемоги Зеленського та передбачає замороження війни по лінії зіткнення, відмову України від вступу в НАТО мінімум на десять років і демілітаризовану зону на східному Донбасі. Ердоган також відкрито засудив рішення адміністрації Байдена надати Україні навіть лімітований дозвіл на удари західною далекобійною зброєю вглиб РФ — рішення, розблокування якого було одним із пріоритетів для України впродовж тривалого часу.
За нашою інформацією, керівництво України вважає, що в Умєрова та очільника Пентагону Ллойда Остіна є «особлива хімія» у відносинах. Насправді ж у США, а особливо в Пентагоні, до Умєрова спостерігається помітний рівень недовіри, в тому числі через його тісні відносини з Туреччиною та загалом із Близьким Сходом. Отже, за другого президентства Трампа несприйняття Умєрова в колах США може лише посилитися.
Міноборони України
Під час одного з останніх візитів до Вашингтона міністр Умєров узагалі не міг толком пояснити деталі Плану перемоги Зеленського, який складається з п’яти простих пунктів. Саме тому на наступні перемовини замість міністра оборони пояснювати план Зеленського в Америку їздила віцепрем'єр Ольга Стефанішина разом із начальником Генштабу Анатолієм Баргилевичем. Як стверджують наші джерела у Вашингтоні, саме під час цього візиту американські урядовці отримали — і саме від Баргилевича, не від Умєрова — відповіді на важливі питання, які їх цікавили в контексті розгляду рішення по далекобійних ударах.
За таких обставин можна стверджувати, що, попри щоденні позитивні пости у Фейсбуці про іноземні візити міністра, напрям військової дипломатії Міністерством оборони провалено.
У вересні минулого року в Конгресі розпочалися проблеми з голосуванням за закон щодо військової та іншої допомоги для України — так званий supplemental. Головну причину таких проблем висловив у своїй позиції конгресмен із Каліфорнії Майк Гарсіа, колишній морський піхотинець, що служив в Іраку. Він у розлогому звіті описав умови до підтримки України, серед яких — необхідність чітко розробленого президентом Байденом і Зеленським реалістичного плану перемоги з розрахунком вартості цього плану та оцінкою часових меж. Гарсія вимагав у Білого дому зазначити, як зброя, що надсилається Україні, має допомогти досягнути зазначених у стратегії перемоги цілей.
До вимог Гарсії долучився і конгресмен Майкл Волтц, нещодавно номінований Трампом на посаду радника з національної безпеки. Волтц також професійний військовий, який служив у елітних силах спеціальних операцій армії США, так званих Зелених беретах. З Волтцом, який замінить Джейка Саллівана в Білому домі після 20 січня, не можна буде говорити набором кліше та слоганів. Як професійний військовий, він вимагатиме від України реалістичного плану війни з чіткими розрахунками необхідних сил і засобів.
До адміністрації Трампа не можна буде прийти з Excel-списком пріоритетного обладнання на трильйони доларів і в PDF-презентації розказувати, що це обладнання потрібно для укомплектування 14 нових бригад.
Прагматичні республіканці з військовою освітою та досвідом вимагатимуть детального військового обґрунтування запитів України на зброю, з поясненням, яких саме військових цілей цими засобами Україна планує досягнути.
Міністр Умєров, на нашу думку, не здатний таке обґрунтування підготувати та якісно презентувати американській стороні. В тому числі тому, що в Міноборони досі немає однієї людини, що відповідала б за міжнародне співробітництво та військову дипломатію.
З посади заступника Умєрова, відповідального за міжнародку, в жовтні був звільнений Олександр Балануца, який не пропрацював і чотирьох місяців. Причому без будь-яких пояснень та оцінки роботи. На його місце призначили ексзаступника міністра стратегічних галузей промисловості Сергія Боєва, якому знову потрібен час, щоб розібратися в роботі міністерства, в усіх тонкощах військової дипломатії, сформувати команду тощо.
Така плинність кадрів повністю дезорієнтує всіх наших міжнародних партнерів, для яких важливо мати одну відповідальну професійну особу в Міноборони, через яку вони можуть на тактичному рівні щодня вирішувати поточні завдання з передачі нам зброї та технологій.
Та хоч би яке прізвище мав заступник Умєрова, відповідальний за міжнародне співробітництво, схоже, міністр не дозволить йому вибудувати необхідний контроль над напрямом.
Міноборони разом з МОЗ представили проєкт реформи ВЛК
Бо, як ми вже розповідали раніше, де-факто вже більше року міжнародною співпрацею у міністерстві керує радниця міністра Діана Давітян — близька родичка запорізького бізнесмена Веміра Давітяна, а з важливими іноземними візитами їздять позаштатні радники. Та й узагалі міжнародка — чи не єдиний напрям Міноборони, до якого Умєров ініціативно та особисто залучений.
Окрема тема — відсутність комплексних державних політик з боку Міноборони у сфері розвитку військових технологій під час найбільшої технологічної війни в історії людства.
Із великим скрипом міністерство йде до закупівель технологій, зокрема на третьому році повномасштабного вторгнення почало купувати навіть опорний дрон тактичного рівня — «Мавік». Хоча волонтери підтверджують, що досі отримують тисячі запитів із фронту, а отже, треба більше, особливо в зимовий період необхідні дрони саме з термальними камерами.
Однак закупівлі пішли, і заради справедливості — це реальне досягнення порівняно з попередньою командою. Адже міністр Резніков категорично відмовлявся закуповувати один із ключових безпілотників для фронту. І навіть після першого року повномасштабного вторгнення не розумів, що багато в чому саме на цьому БПЛА тримаються люди на передовій, тому не сприймав його всерйоз. Безумовно, робота АОЗ позитивно вплинула на цей помітний прогрес.
Та міністерство повинно ще й формувати політики, здійснювати певне прогнозування і планування. Які військові технології будуть актуальні через рік чи принаймні на літо 2025-го? У що вже зараз варто вкладати державний ресурс? Як ще можна спростити правила гри, допомогти виробникам на всіх стадіях логістики, виробництва, контрактування і постачання на фронт? Наразі системної роботи за цими напрямами не видно, Міністерство досі є пасивним покупцем без жодного бачення на кілька кроків наперед.
Сама комунікація міністра — взагалі предмет окремої розмови. Вже ходять жарти і меми на тему «суміші туманності, мату і крику». Щоб не перевантажувати читача, наведемо буквально кілька цитат із статті «Cім питань до міністра Умєрова», адже всі вони досі актуальні.
«Міністр розмовляє туманно, створює димову завісу. Не тому, що він не вміє розмовляти. За моїми спостереженнями, він доволі розумна людина. Це, радше, свідомий трюк, певний ілюзіонізм. Почути конкретику дуже важко. Бо часто це просто потік незрозумілих, логічно не пов'язаних фраз. Як багато говорити і нічого не сказати.Підлеглі місяцями не розуміють, що каже керівник. І бояться перепитати.
Стиль управління — східний двір. Є правитель, якого треба задобрювати, поклонятися, приносити дари — результати. Сьогодні вимоги одні, завтра інші — бо настрій змінюється. Ніхто до пуття не знає, що саме йому потрібно. Тому кожен діє на власний розсуд — в надії, що це саме те, за що похвалять на нараді. Але пріоритети можуть змінитися за день, і тоді всі муситимуть бігти в інший бік.
Якщо управлінець у поганому гуморі, він просто кричить і погрожує звільненням, як слід не пояснюючи, що не так».
Підсумок
У цій статті не буде рекомендацій, як залагодити чергову порцію проблем. Бо в цьому немає сенсу. Висновки, які випливають із цієї статті, очевидні. Міністерство оборони сьогодні — це, радше, гальмо, ніж двигун. Замість сильної команди, здатної виконувати стратегічні завдання, ми бачимо хаотичну структуру, де основні функції дублюються, рішення саботуються, а міжнародні партнери втрачають довіру.
Системний хаос, корупційні ризики та управлінська неспроможність у Міністерстві оборони під час війни — це не просто проблеми, це загрози. Кожен день, коли Міністерство оборони залишається в руках людини, що демонструє управлінську безпорадність, наближає не перемогу, а катастрофу.
Президент Зеленський має вирішити, чи готовий він стати співавтором плану провалу, або ж зробить рішучий крок, щоб поставити на чолі відомства того, хто зможе повернути довіру суспільства і союзників та реалізувати його План перемоги.
Не буде рекомендацій, як залагодити чергову порцію проблем. Бо в цьому немає сенсу. Висновки, які випливають із цієї статті, очевидні. Міністерство оборони сьогодні — це, радше, гальмо, ніж двигун.
Зверніть увагу
«Щасливі реалісти, бо вони отримають допомогу» – третій крок до вічного життя та опанування планети Земля