Мінські угоди померли, найкраще для України – заморозити конфлікт і нарощувати м'язи

Війна — це взагалі кепська штука, звідки немає гарних виходів. Тому ми виходимо з того, що замороження ситуації, на жаль — єдиний спосіб припинити бойові дії, розповів в інтерв'ю "Українській Правді" відомий український журналіст, а нині народний депутат, керівник фракції "Голос" Сергій Рахманін. 

Військовий варіант, зі зрозумілих причин, сьогодні є неможливим. Нині нам об'єктивно бракує військової потуги, щоб тягатись у відвертій війні з Росією. На те немає і вищої політичної волі держави — не оцінюю, добре це чи погано, проте війна зараз неможлива. Крім того, такий варіант не підтримає більшість населення, а також наші західні партнери, як їх прийнято називати. Хоча від останнього, як на мене, ми можемо дистанціюватись: якби Ізраїль свого часу реагував на Захід, він би не виграв 6-денну війну.

Незалежно від того, відбудеться нормандський формат чи ні, до суттєвих зрушень це не призведе. У нас немає козирів на руках, щоб зламати ситуацію. Втім, можуть відбутися зрушення в інший бік, тож даруйте за цинізм, але краще, щоб ця зустріч взагалі не відбулася. Тоді нам не доведеться брати на себе зобов’язання, які ми не здатні виконати.

Я та моя фракція не єдині, хто підтримує замороження ситуації. Можу послатись на думку щонайменше трьох людей. Один із них є вихідцем із Донбасу, який багато років був головним адвокатом ідеї примирення будь-яку ціну — кілька днів тому він сказав, що наразі це вже варіант неприйнятний, так як поховає нас економічно та політично.

Друга людина в погонах, яка з 2014 року воює, ще два роки тому переконувала мене, що нам до снаги відвоювати військовою силою не тільки Донбас, а й Крим. Третьою людиною є дуже впливовий політик, який постійно публічно адвокатує переговорний процес, залучений до нього, та позавчора в особистій розмові сказав, що заморозити — єдиний можливий варіант. Ці люди не можуть сказати свою позицію вголос, але так чи інакше ця тема політиками обговорюється.

Всі депутати мають долучитись до обговорення цієї проблеми, незалежно від їхніх поглядів. Окрім усього іншого, необхідно прирівняти Донбас і Крим. Бо з якихось причин, називаючи Донбас і Крим окупованими, щодо півострову ми проводимо одну політику, а на Донбасі збираємось проводити вибори.

Як саме зробити останнє, насправді не зрозуміло, технічно це неможливо. Вибори відбуваються на базі єдиного державного реєстру, який на Донбасі не працює, і передбачає, що особи на місцевих виборах голосують за місцем реєстрації. Не уявляю, як можна організувати голосування людей, які виїхали з тимчасово окупованих територій в Україну, Росію, на Захід.

Коли ми говоримо про те, що не маємо нехтувати точкою зору людей, то остання соціологія Разумкова підкреслює: 56% українців вважають єдиним прийнятним шляхом повернення окупованих територій на умовах, що передували війні. Йдеться точно не про Мінські угоди. Вони померли, їх не існує в природі - парламенту та Україні треба написати новий план разом.

Зрештою, дайте, будь ласка, бодай одну причину, чому ми маємо виконувати Мінські угоди. Нині активно спекулюють на тому, що невиконання буде означати скасування санкцій. Утім, не існує жодного документу чи нормативно-правового акту про те, що зняття чи подовження санкцій якимсь чином пов’язано з мінськими угодами. Таких документів не існує в природі. Та і хто сказав, що санкції не обходять?

За ці роки Росія та іноземні компанії навчились це робити: за допомогою інших держав постачається все що завгодно. І потім, санкції все одно скасують, незалежно від того, будемо ми виконувати угоди, чи ні. Просто якщо виконаємо, то внаслідок отримаємо понівечену, заміновану територію зі зруйнованою економікою, залитими шахтами, знищеними дорогами і населенням, яке жебрає. Ідеться про сотні мільярдів доларів із державного бюджету, які ми не матимемо можливості контролювати.

Це поховає українську економіку і саму державу. Не кажучи вже про те, що особливий статус, яким би він не був, — це штука, що підірве Україну зсередини. Тоді конкретний регіон, де гинули люди, отримає переваги більші, ніж будь-який інший регіон, що був законослухняним, платив податки і був, скажімо так, «лояльним» до української влади. А це щонайменше напруга в середині Україні та щонайгірше — сепаратизм.

Мінські угоди прописані таким чином, що безпековий фактор йде після політичного. У Мінських угодах є єдина послідовність – там чітко прописано, що процес відновлення контролю над державним кордоном починається після проведення місцевих виборів і завершується після остаточного врегулювання.

Якщо хтось говорить, що це крок до капітуляції, це навпаки означає відсутність капітуляції. Один з творців південно-корейського "економічного дива" говорив, що 38-ма паралель – це місце неймовірного корейського смутку, але це майбутнє нашої перемоги. 38-ма паралель – це демілітаризована 4-кілометрова зона, яка розподіляє півострів на Північну і Південну Кореї. 

Якби цієї зони не було, то не було б припинення війни. І це припинення війни не означало, що Південна Корея відмовилася від Північної. Це означало тільки, що вона могла собі дозволити не втрачати людей і зосередитися на власних державних проблемах, зокрема, на економічних. 

Вони мали можливість зробити економічне диво, але ніколи не відмовлялися від цих людей, від територій. Вони казали, що це території, які рано чи пізно будуть єдиною Кореєю. Але вони припинили війну, створили буферну демілітаризовану зону, яка дозволила уникнути людських жертв. 

Вони зосередилися на собі і вони зробили потужну економіку, яка рано чи пізно буде достатньо привабливим фактором для того, щоб відбулося злиття в цьому напрямку, а не навпаки.

Схожа історія була з Німеччиною і у В'єтнамі. Якщо хтось забув, і в Кореї, і у В'єтнамі, і в Німеччині – в усіх трьох випадках планувалося проведення виборів, після яких ця територія і люди мали об'єднатися. 

У кожному з цих варіантів вибори не відбулися. Колись Конрад Аденауер, тодішній канцлер Західної Німеччини, сказав дві фрази, які можна вважати пророчими. 

Одна фраза: "Краще отримати єдину половину Німеччини, ніж цілу Німеччину наполовину". І друга: "Інколи навіть крок назад насправді є кроком до мети". 

У нашому варіанті йдеться не про крок назад. Але завершу з Німеччиною, щоб органічно перейти до України. Німці зосередилися, щоби зробити привабливою Західну Німеччину. Достатньо привабливою з економічної і демократичної точки зору, щоб це було тим магнітом, який рано чи пізно переконає іншу частину Німеччини прагнути цього об'єднання.