Плутанина навколо ключової статті 5 НАТО про колективну оборону виникла ще до створення самого альянсу і триває досі. Сьогодні, в епоху відновлення геополітичної напруженості, стаття 5 продовжує слугувати життєво важливим засобом стримування, хоча і залишає відкритими двері для менш завзятих союзників, які можуть надсилати мазут, а не армії.
Сенатор-республіканець стоїть на трибуні Сенату США. Він ставить запитання: "Якщо Росія вторгнеться до Норвегії, чи буде достатньо відправити 10 галонів мазуту, щоб виконати обов'язок США за статтею 5 Північноатлантичного договору?" – "Звичайно, ні", – каже він, відповідаючи на своє ж запитання і припускає, що стаття 5 автоматично втягне США в європейські конфлікти. Згідно з Конституцією, право починати війну належить виключно Конгресу.
Так починає свою статтю на сайтіЦентру аналізу Європейської політики (Center for European Policy Analysis – CEPA) Клара Ріднштайн (Clara Riedenstein).
Це не слова сенатора Пола Ренда, який у липні 2023 року запропонував поправку, що виражає такі побоювання. І це також не слова будь-якого іншого ізоляціоніста, який зараз активно діє в американській політиці. Цю гіпотезу висунув сенатор Форрест Доннелл у 1948 році, за рік до підписання угоди про НАТО.
Дебати про статтю 5, про те, коли на неї посилатися і що це означає, точаться сьогодні так само жваво, як і тоді. В той час як президент Байден обіцяє "захищати кожен дюйм" території НАТО, його суперник Дональд Трамп налаштований набагато більш неоднозначно.
Формулювання статті 5 нечітке. У ній сказано, що напад на одного члена Альянсу "вважається нападом на всіх". Рідше цитується те, що кожна країна-член зобов'язана вживати лише "таких заходів, які вона вважає необхідними, включно із застосуванням збройної сили".
Іншими словами, стаття 5 не зобов'язує країни-члени розгортати військові сили в разі нападу на союзника. Вона лише зобов'язує їх до певної форми відповіді.
Невизначеність була навмисною. Вона була створена у відповідь на застереження США щодо глибини їхніх військових зобов'язань як члена трансатлантичного оборонного альянсу. У країні, яка прийшла на допомогу Європі в обох світових війнах лише після запеклих внутрішніх дебатів, все ще панували ізоляціоністські настрої.
Американські учасники переговорів від самого початку наполягали на нечіткому формулюванні. Державний секретар США Дін Ачесон (Dean Acheson) пояснив, що це "природно не означає, що Сполучені Штати автоматично перебуватимуть у стані війни, якщо одна з інших країн-підписантів стане жертвою збройного нападу". За його словами, таке рішення буде прийнято лише у випадку, передбаченому Конституцією.
Запевнення Ачесона були зустрінуті скептично сенатором Доннеллом та іншими, і продовжують залишатися під питанням і сьогодні.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну президент України Володимир Зеленський зробив термінове звернення до членів НАТО, стверджуючи, що найкращим захистом для його країни буде вступ до Альянсу. Ця пропозиція викликала побоювання, що стаття 5 може бути негайно застосована, що майже автоматично призведе до розгортання солдатів НАТО на передовій.
Занепокоєння знову виникли, коли президент Еммануель Макрон припустив, що французькі війська можуть бути розгорнуті в Україні. Дехто заявив, що це також може спричинити застосування статті про колективну оборону, якщо французькі солдати загинуть під час бойових дій (насправді ця стаття стосується захисту території НАТО, а не військ НАТО).
На відміну від припущень 1948 року, зараз ми маємо чіткий прецедент того, що насправді відбувається, коли застосовується стаття 5. Вона була застосована після терактів проти США 11 вересня 2001 року, хоча відряджання європейських військ на підтримку операцій США в Афганістані було здійснено окремими країнами, а не Альянсом.
У той час як Велика Британія приєдналася до США у військовій кампанії проти талібів 7 жовтня, німецькому Бундестагу знадобився час до листопада, щоб виділити 3900 військовослужбовців. Іспанія так і не отримала схвалення парламенту на відряджання військ.
Реакція була різною, залежно від законодавчого процесу і національних настроїв щодо війни. За 75 років члени Альянсу брали участь у численних конфліктах, де стаття 5 не застосовувалась.
В той час як колективна оборона, можливо, не приймає тієї драматичної форми, яку припускають критики, вона залишається критично важливою для місії НАТО. Але так було не завжди.
У 1990-х роках, після холодної війни, подальша актуальність статті 5 була поставлена під сумнів. Вважалось, що Захід переміг, і в таких взаємних оборонних гарантіях не буде потреби.
Сьогодні, в епоху відновлення геополітичної напруженості, стаття 5 продовжує слугувати життєво важливим засобом стримування, хоча і залишає відкритими двері для менш завзятих союзників, які можуть надсилати мазут, а не армії.
Наші інтереси:
Читаємо аналітичні матеріали, розбираємося в нюансах правил НАТО та міжнародної політики.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Навмисно розпливчаста: Чому статтю 5 НАТО так неправильно розуміють – CEPA
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Плутанина навколо ключової статті 5 НАТО про колективну оборону виникла ще до створення самого альянсу і триває досі. Сьогодні, в епоху відновлення геополітичної напруженості, стаття 5 продовжує слугувати життєво важливим засобом стримування, хоча і залишає відкритими двері для менш завзятих союзників, які можуть надсилати мазут, а не армії.
24071002.jpg
Сенатор-республіканець стоїть на трибуні Сенату США. Він ставить запитання: "Якщо Росія вторгнеться до Норвегії, чи буде достатньо відправити 10 галонів мазуту, щоб виконати обов'язок США за статтею 5 Північноатлантичного договору?" – "Звичайно, ні", – каже він, відповідаючи на своє ж запитання і припускає, що стаття 5 автоматично втягне США в європейські конфлікти. Згідно з Конституцією, право починати війну належить виключно Конгресу.
Так починає свою статтю на сайті Центру аналізу Європейської політики (Center for European Policy Analysis – CEPA) Клара Ріднштайн (Clara Riedenstein).
Це не слова сенатора Пола Ренда, який у липні 2023 року запропонував поправку, що виражає такі побоювання. І це також не слова будь-якого іншого ізоляціоніста, який зараз активно діє в американській політиці. Цю гіпотезу висунув сенатор Форрест Доннелл у 1948 році, за рік до підписання угоди про НАТО.
Дебати про статтю 5, про те, коли на неї посилатися і що це означає, точаться сьогодні так само жваво, як і тоді. В той час як президент Байден обіцяє "захищати кожен дюйм" території НАТО, його суперник Дональд Трамп налаштований набагато більш неоднозначно.
Формулювання статті 5 нечітке. У ній сказано, що напад на одного члена Альянсу "вважається нападом на всіх". Рідше цитується те, що кожна країна-член зобов'язана вживати лише "таких заходів, які вона вважає необхідними, включно із застосуванням збройної сили".
Іншими словами, стаття 5 не зобов'язує країни-члени розгортати військові сили в разі нападу на союзника. Вона лише зобов'язує їх до певної форми відповіді.
Невизначеність була навмисною. Вона була створена у відповідь на застереження США щодо глибини їхніх військових зобов'язань як члена трансатлантичного оборонного альянсу. У країні, яка прийшла на допомогу Європі в обох світових війнах лише після запеклих внутрішніх дебатів, все ще панували ізоляціоністські настрої.
Американські учасники переговорів від самого початку наполягали на нечіткому формулюванні. Державний секретар США Дін Ачесон (Dean Acheson) пояснив, що це "природно не означає, що Сполучені Штати автоматично перебуватимуть у стані війни, якщо одна з інших країн-підписантів стане жертвою збройного нападу". За його словами, таке рішення буде прийнято лише у випадку, передбаченому Конституцією.
Запевнення Ачесона були зустрінуті скептично сенатором Доннеллом та іншими, і продовжують залишатися під питанням і сьогодні.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну президент України Володимир Зеленський зробив термінове звернення до членів НАТО, стверджуючи, що найкращим захистом для його країни буде вступ до Альянсу. Ця пропозиція викликала побоювання, що стаття 5 може бути негайно застосована, що майже автоматично призведе до розгортання солдатів НАТО на передовій.
Занепокоєння знову виникли, коли президент Еммануель Макрон припустив, що французькі війська можуть бути розгорнуті в Україні. Дехто заявив, що це також може спричинити застосування статті про колективну оборону, якщо французькі солдати загинуть під час бойових дій (насправді ця стаття стосується захисту території НАТО, а не військ НАТО).
На відміну від припущень 1948 року, зараз ми маємо чіткий прецедент того, що насправді відбувається, коли застосовується стаття 5. Вона була застосована після терактів проти США 11 вересня 2001 року, хоча відряджання європейських військ на підтримку операцій США в Афганістані було здійснено окремими країнами, а не Альянсом.
У той час як Велика Британія приєдналася до США у військовій кампанії проти талібів 7 жовтня, німецькому Бундестагу знадобився час до листопада, щоб виділити 3900 військовослужбовців. Іспанія так і не отримала схвалення парламенту на відряджання військ.
Реакція була різною, залежно від законодавчого процесу і національних настроїв щодо війни. За 75 років члени Альянсу брали участь у численних конфліктах, де стаття 5 не застосовувалась.
В той час як колективна оборона, можливо, не приймає тієї драматичної форми, яку припускають критики, вона залишається критично важливою для місії НАТО. Але так було не завжди.
У 1990-х роках, після холодної війни, подальша актуальність статті 5 була поставлена під сумнів. Вважалось, що Захід переміг, і в таких взаємних оборонних гарантіях не буде потреби.
Сьогодні, в епоху відновлення геополітичної напруженості, стаття 5 продовжує слугувати життєво важливим засобом стримування, хоча і залишає відкритими двері для менш завзятих союзників, які можуть надсилати мазут, а не армії.
Читаємо аналітичні матеріали, розбираємося в нюансах правил НАТО та міжнародної політики.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков