Яскравіше тисячі сонць: «Манхеттенський проект»

Розглядаючи історію створення та застосування атомної зброї з точки зору «Погляду на Історію як на Змову», закономірно приходиш до висновку, що атомна бомба була необхідна Змові не для військової перемоги над Німеччиною та Японією, а для завоювання світового панування. Цей висновок підтверджується визнанням д-ра Квигли: «... сили фінансового капіталізму мають далекосяжну мету, не менше ніж створення світової системи фінансового управління в приватних руках, здатну панувати над політичною системою кожної країни і світовим господарством в цілому. Система повинна управлятися центральними банками світу в феодальному стилі, що діють спільно, згідно таємним угодам, які досягається під час частих особистих зустрічей і нарад».

Для усвідомлення цього спробуємо за допомогою Ральфа Епперсона зрозуміти природу банківського істеблішменту ...

Банкіри, що дають позики урядам усього світу, називаються «міжнародними банкірами». І, подібно усім банкірам, їх діловий успіх залежить від здатності отримати борг з позичальника. Так само як місцевий банкір, який повинен забезпечити свою позику якоюсь формою застави, міжнародний банкір піклується про те, щоб його боржник віддав в заставу що-небудь цінне, щось, що може бути продано, щоб компенсувати будь-коли залишок непогашеної заборгованості позичальника, який не виконав зобов'язань. Місцевий банк позичає гроші під нерухомість, автомашину, коштовності, антикваріат, хутра ... Банкір може «позбавити права викупу закладеного майна» і стати його одноосібним власником, якщо не будуть виконані дані платіжні зобов'язання.

Міжнародний банкір стикається з більш складним завданням в порівнянні з місцевим. Чим він може забезпечити свою позику, коли він позичив гроші голові уряду? Адже глава уряду може «відмовитися» від боргу. Анулювання визначається як: «Відмова уряду країни або держави оплатити дійсні або передбачувані фінансові зобов'язання».

За прикладами далеко ходити не треба. Більшовицька Росія відмовилася платити борги царського уряду. А згодом Сталін привласнив золотий запас Іспанії, який республіканський уряд в період громадянської війни в країні передав в СРСР на зберігання.

Банкірам довелося розробити стратегію, яка дозволяла їм бути впевненими, що уряд, якому вони позичили, не анулює позику, надану банкірами уряду. Вона отримала назву «Політика силової рівноваги». Це означало, що банкіри позичали двом урядам одночасно, даючи собі можливість нацьковувати одну країну на іншу як засіб примусу однієї з них для сплати боргу банкірам. Найуспішнішим засобом забезпечення згоди з умовами платежу була загроза війни: банкір завжди міг пригрозити війною, як засобом примусу зробити платежі, уряду, що не виконав зобов'язання. Цей повторний вступ у володіння державою буде майже завжди спрацьовувати, так як глава уряду, який турбується про збереження свого крісла, буде згоден на початкові умови позики, і продовжить виплати.

Ключовим же моментом тут була відповідність держав: щоб ні одна країна не опинилася б настільки сильна, що військова загроза з боку слабшого сусіда буде недостатня для примусу її до платежів.

Іншими словами, обидві країни повинні бути приблизно однакового розміру і мати приблизно рівні потенціали, щоб воювати одна з одною; якби одна країна мала б більший потенціал у порівнянні з іншою, то велика країна служила б загрозою для меншою, а менша не змогла б становити загрозу для більшої. Необхідно, щоб обидві країни мали рівний потенціал, інакше одна з них перестане становити загрозу для іншої.

До початку ХХ століття подібна стратегія успішно діяла, що можна простежити з історії виникнення багатьох воєн, аж до Великої війни 1914-1918 рр.

Однак в ході Другої світової війни змовники усвідомили, що для досягнення їх глобальних цілей потрібна суперзброя. Але така суперзброя, яка знаходилася б виключно в їх руках, і за допомогою якої вони могли б поставити весь світ на коліна на умовах беззастережної капітуляції!

Так народився «Манхеттенський проект» – проект створення атомної бомби!

Біля витоків «Манхеттенського проекту» стояли три фізика-емігранта – Сцилард, Вигнер і Теллер, яких об'єднували наукова пристрасть і ненависть до колишньої батьківщини; прилучився до них Ейнштейн, давній прихильник створення «світового уряду»; великий міжнародний банкір Бернард Барух (Bernard Baruch) і Олександр Сакс (Alexander Sachs), радник Баруха в його Lehman Brothers і, одночасно, радник Євгена Мейера (Eugene Meyer) в його Lazard Freres International Banking House. Сакс також був довіреним агентом Ротшильдів (Rothschilds), який регулярно доставляв великі суми готівки Рузвельту (F.D. Roosevelt) в Білий Дім. І не випадково передати лист Ейнштейна, щодо започаткування проекту створення атомної бомби, президенту Рузвельту було доручено Саксу – це був сигнал Рузвельту, що Ротшильди схвалили проект і побажали його якнайшвидшої реалізації!

Надсекретний проект отримав назву «Манхеттенського проекту» за досить прозаїчної причини – його секретний директор, Бернард Барух, жив в Манхеттені. Він особисто запросив генерала Леслі Гровса (Leslie R. Groves), щоб той очолив операцію, і привернув Роберта Оппенгеймера (Robert Oppenheimer) на посаду наукового керівника проекту.

«Манхеттенський проект» багатоликий. Він включає в себе військовий, економічний, політичний, ідеологічний, моральний, релігійний та метафізичний аспекти. Багато його учасників були активними учасниками Змови і залишалися ними до самої смерті; багато – неусвідомлено брали участь в змовницькому плануванні подій, але усвідомили це згодом і відійшли від нього. А багато хто так ніколи і не дізналися про свою справжню роль у створенні атомної зброї і наслідках її використання.

Джерело:

За основу взято версію дослідження: «В. Федько. Ярче тысячи солнц: Взгляд из Третьего тысячелетия на создание и применение атомной бомбы», написану для часопису «НМТ» у 2010-2011 гг., доопрацьовану і доповнену новими матеріалами.