Нова стратегія США в Європі має переорієнтувати НАТО на посилення Міжмор'я – Atlantic Council

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року підірвало європейську безпеку і, в результаті, різко змінило те, як європейські країни підходять до своєї безпеки, – пише Ендрю Міхта (Andrew A. Michta), декан Коледжу міжнародних досліджень і досліджень безпеки в Європейському центрі досліджень безпеки імені Джорджа К. Маршалла в Гарміші, Німеччина, у своїй статті на Atlantic Council.

Фінляндія і Швеція відмовилися від своєї історичної позаблоковості та приєдналися до НАТО. Німеччина здійснила "Zeitenwende", або історичний перелом, розпочавши запізніле завдання розірвати десятиліттями надмірного зближення з Росією. Франція, щоб не відставати, розпочала свій власний історичний турнір. Але в той час, як Сполучені Штати надали Україні зброю і розмістили більше військ в Європі, вони ще не зазнали відповідних змін у своєму стратегічному підході, яких вимагає історичний момент.

Як має виглядати стратегія США в Європі в майбутньому?

Почнемо з того, що Сполученим Штатам потрібна європейська стратегія, яка забезпечить американські інтереси та водночас значно зменшить витрати США на оборону Європи. Щоб досягти цього, необхідно перевести основну частину звичайних сил стримування НАТО і, в разі необхідності, колективної оборони, на європейських союзників, а Сполучені Штати надаватимуть ядерну парасольку і високотехнологічні засоби забезпечення. Сполучені Штати повинні змінити тему розмови та відійти від вічної дискусії про те, який відсоток валового внутрішнього продукту має витрачати на оборону кожна країна-член НАТО.  

Натомість слід зосередитися на конкретних військових можливостях, які має надати кожен член Альянсу. Стратегія США має будуватися навколо співпраці з країнами, які поділяють спільне сприйняття загрози, що йде з Росії, а отже, налаштовані на боротьбу з нею. Таким чином, вони мають намір співпрацювати зі Сполученими Штатами для забезпечення своєї безпеки. Коротко кажучи, Сполученим Штатам потрібна стратегія для Європи, яка зосередила б їхню увагу та ресурси на країнах, які роблять найбільше для протистояння Росії.

Якщо Сполучені Штати мають намір зміцнити НАТО, одночасно вивільняючи більше своїх ресурсів для Індо-Тихоокеанського регіону, зараз настав час для перелому.

Є правда в тому, що Європа ухилялася від свого оборонного тягаря протягом останніх трьох десятиліть, особливо, якщо взяти до уваги не лише скорочення персоналу та обладнання, а й недостатні інвестиції в її оборонну промисловість. Критики, які закидають, що Європа зробила недостатньо, мають рацію. Щоб нова європейська стратегія працювала надалі, Вашингтону потрібно чітко усвідомити, як різні країни НАТО сприймають загрозу, яку становить Росія, а також які країни готові робити внески в оборону, а які це роблять неохоче або відверто є безплатними пасажирами.

Європейські союзники, які не інвестують в оборону, мають бути відкликані; проблему не можна замаскувати дипломатичними тонкощами. Ця ідея має продовжувати спонукати внутрішні дискусії в Альянсі, а Сполучені Штати повинні надавати пріоритет та підтримувати тих союзників, які серйозно ставляться до "розподілу тягаря", коли йдеться про колективне стримування та оборону.

На саміті НАТО у Вільнюсі минулого місяця Альянс взяв на себе зобов'язання щодо нового покоління регіональних планів і нової моделі сил, представленої Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО в Європі, але багато чого залежатиме від готовності союзників переозброїтися та набути необхідний військовий потенціал, необхідний для реалізації планів.

Країни на східному фланзі НАТО очолили ці зусилля, сплачуючи свою "справедливу частку" і навіть більше. Це перш за все Польща та країни Балтії, а також Фінляндія, Румунія та невдовзі буде Швеція. Норвегія також посилила оборону, і Комісія з питань оборони Норвегії рекомендує значне посилення оборони.

Хоча західноєвропейські союзники повільніше відновлювали свої можливості, у НАТО з’явилося нове відчуття мети із загальним консенсусом, що Альянс має повернутися до свого коріння колективного стримування та оборони. Цей ширший консенсус має створити структуру НАТО, у якій Сполученим Штатам слід реалізувати свою нову стратегію. Мова не йде про те, щоб по-різному ставитися до зобов’язань щодо безпеки перед союзниками, оскільки положення Вашингтонського договору застосовуються в усьому трансатлантичному просторі. Радше йдеться про залучення зусиль союзників, які найбільш гостро відчувають російську загрозу, для зміцнення НАТО та зниження витрат для Сполучених Штатів.

Оскільки Фінляндія та Швеція є членами НАТО, а Польща зобов’язалася побудувати 300-тисячну армію з найбільшими можливостями бронетехніки в Європі, Сполучені Штати матимуть союзників, здатних і бажаючих забезпечити стримування Росії. Мета повинна полягати в тому, щоб привести Україну до НАТО, додавши таким чином українські сили чисельністю до 350 тисяч солдатів, коли настане мирне майбутнє. Такий крок різко змінить співвідношення сил між Росією та НАТО на користь Альянсу, дозволяючи Сполученим Штатам зосередитися на Китаї без шкоди своїм інтересам безпеки в Європі.

Ця нова європейська стратегія США має надавати пріоритет державам Міжмор'я між Північним, Балтійським і Чорним морями, які швидко стають новим центром тяжіння в НАТО. Вони поділяють оцінку загроз і рішучість інвестувати у свої війська, а також готовність шукати творчі рішення для підвищення їх ефективності. Це включає, наприклад, угоду від 16 березня, підписану чотирма скандинавськими країнами про спільне управління своїми військово-повітряними силами.

Як частину своєї нової стратегії Сполученим Штатам слід передислокувати частину своїх військ з Німеччини на східний фланг, у Фінляндію, Польщу і, можливо, Румунію, а також попросити ці країни розмістити свої війська в країнах Балтії. Після цього Сполучені Штати могли б аргументувати в НАТО, що Польща повинна замінити Німеччину в Литві як провідний член Альянсу, що реалізує Рамкову концепцію націй 2014 року, а Фінляндія – замінити Канаду в Латвії.

Коротко кажучи, нова європейська стратегія Сполучених Штатів повинна надавати перевагу країнам, які беруть свої оборонні зобов'язання в НАТО близько до серця і хочуть та готові діяти в кризових ситуаціях.

Критики можуть стверджувати, що така стратегія розмиє силу НАТО, оскільки не буде використовувати традиційну зосередженість США на Німеччині; зрештою, Вашингтон підштовхнув включити Федеративну Республіку Німеччини до НАТО в 1955 році саме тому, що без Бундесверу Альянсу не вистачало живої сили та звичайних засобів для стримування радянського блоку. Але це насправді посилює аргументацію на користь нової стратегії США з двох причин:

По-перше, східний фланг НАТО сьогодні проходить уздовж кордонів Фінляндії, країн Балтії, Польщі та Румунії. Це – прикордонні держави сучасної Європи, подібно до того, як Боннська республіка (тобто ФРН – прим. моя, О.К.) була під час холодної війни. А сьогодні Німеччина більше схожа на матеріально-технічний і навчальний центр для операцій США та НАТО.

По-друге, загроза, яку Росія становить для Європи, найгостріше відчувається на східному фланзі. Інакше кажучи, подібно до того, як у 1950-х роках геостратегічна логіка вимагала, щоб Сполучені Штати віддавали пріоритет Західній Німеччині, сьогодні той самий імператив повинен спонукати Вашингтон віддати пріоритет Польщі, Фінляндії, скандинавським країнам, Балтії та Румунії. Насправді можна стверджувати, що саме цей геополітичний розрахунок, на додаток до того, що Берлін надає пріоритет соціальним витратам, змусив Німеччину нехтувати Бундесвером, перетворивши його на бліду тінь тієї армії, яку Західна Німеччина мала за часів холодної війни.

Це – можливість переосмислити стратегію США таким чином, що відображає інтерес США залишатися "на якорі" в Європі й відповідає тому інтересу щодо політики, що дивиться в майбутнє. Якщо Сполучені Штати мають намір зміцнити НАТО, щоб вивільнити більшість своїх ресурсів для Індо-Тихоокеанського регіону, – зараз саме той час.

Andrew A. Michta

Sean Householder - The Warrior Song