Пелагій – західний брахман аріанства

Пелагій (бл. 360, Британія або Ірландія після 410) - знаменитий британський проповідник аріанства. Про його життя відомо не багато. Між 375 і 380 він прибув до Риму, де здобув популярність монаха-аскета, мораліста, чудового логіка і полеміста. Очевидно, що аскетизм Пелагія - пізніша вигадка, пов'язана з іудохристиянством, яке тяжіло до простору страждань, тому що він - це ніби відречення від гріховного світу. Ця теза різко заперечувалась аріанством, згідно з яким Творець створив світ досконалим і відкрив його для воплочених божественних сутностей.

Приблизно з 400 р. в Римі, який на той час остаточно іудохристиянізувався, Пелагій починає відроджувати аріанське вчення, в основу якого він поклав заперечення спадкового характеру первородного гріха і підкреслював значення моральних зусиль людини в досягненні нею праведності (вихід у Простір волі) та подоланні гріха.

Щоб відірвати Пелагія від аріанського світу було вигадано версію про те, що він начебто сам придумав це вчення, хоча відомо, що Пелагій давно підтримував зв’язки з аріанами на Сході, зокрема з богословським центром у Антіохії, де це вчення було відоме принаймні за 2 ст. до нього.

У 411 р. Пелагій разом зі своїм учнем Целестієм відправився в Африку. Незабаром, залишивши свого учня Целестія в Карфагені (одному з центрів іудохристиянства) він переправився на Схід, в центр аріанського руху. Там він був прихильно прийнятий Іоанном Єрусалимським і заслужив довіру палестинських єпископів. У 415 р. єпископ Ієронім - противник Іоана Єрусалимського, і африканський пресвітер Павло Орозій висунули проти Пелагія звинувачення в єресі, основою якого було наступне: "Твердження, що чоловік може стати безгрішним лише з власної волі, є облудним".

Відповідь на це Пелагія (про Божественну благодать) була визнанана задовільною, але право остаточного рішення надавалося Риму. Тим часом в Африці Целестія, з ініціативи Карфагенського собору в 412 р. було відлучено від церкви. Целестій змушений відправивсь в Ефес, де отримав місце пресвітера. Однак новий Карфагенський собор 416 р. засудив погляди самого Пелагія, отримавши схвалення папи Інокентія I, а едикт імператора Гонорія 418 р. підтвердив його рішення: Пелагій і Целестій були відлучені від церкви.

Кілька аріанських священиків на чолі з Юліаном Екланським виступили на захист ідей Пелагія проти іудохристиянського єпископа Августина: Юліан вбачав у вченні Августина про приречення і благодать приховане маніхейство.

Про самого Августина відомо, що спочатку він був язичником і вів розпусне життя. В 385 р. він начебто почув голос, який звелів йому читати ап. Павла: ''Будемо вести себе пристойно, не в гульні та п'янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварці та заздрощах'' (Рим. 13,13-14).

Очевидно, що вигадка про голоси була пізнішою вставкою, вигадана якщо не самим Августином, то принаймні іншою невідомою особою, яка приписала це останньому. Справжнім вчителем Августина був єпископ Амвросій Медіоланський - противник язичництва (тобто етнічних традицій) та аріанства. У 387 він хрестить Августина, який з 391 р. стає пресвітером, а з 396 р. - єпископом.

Про самого Пелагія, що залишився на Сході, з цього періоду нічого більше не відомо. Можливо, що він доживав там свої дні, віддалившись від духовних справ.

Вселенський собор в Ефесі 431 р. ще раз засудив Пелагія. Це засудження не дало нічого доброго для іудохристиянського Риму, оскільки в цей час аріанське світло в Європу несли готи. Це світло розповсюдилося від берегів Британських островів і Скандинавії на півночі до Північної Африки на півдні і від Атлантичного океану на заході, до Уральських гір на сході.