Перший расовий перехід: неоантропи, або лемурійці

Попередня стаття: Чим перша людина відрізнялася від тварини

Згідно з сучасними науковими уявленнями (які постійно уточнюються, а то й заперечуються), народженню раси неоантропів передував підготовчий період принаймні у 100 тисяч років. Тобто значний час пішов на експерименти з діючим прототипом та його випробовування в реальних умовах. Презентація ж «нової моделі» відбулася приблизно 50 тисячоліть тому на території Східно-Європейської рівнини [1]. 

Найдавніша у світі стоянка неоантропів віком 40-42 тис. відкопана поблизу села Костенки в Хохольскому районі Воронежської області. Давніші стоянки ще чекають своїх відкривачів. Їх доцільно шукати ближче до прісноводного Понтійського озера, яке пізніше перетворилося на солоне Чорне море.   

Приблизно 50 тисячоліть тому почалося вибухове розселення неоантропів по планеті [2]. 40 тисячоліть тому вони уже заселили весь світ. Цей час народження раси неоантропів ми називаємо Першим цивілізаційно-расовим переходом.    
Першим союзником людини стала мікрофлора, спроможна синтезувати з кисню, азоту, водню і вуглецю повітря всі необхідні для життя речовини (жири, вуглеводні, амінокислоти, вітаміни тощо). Ця мікрофлора міститься головним чином у кишківнику людини, який є центральним органом для постачання енергії життя, звідси його назва – «живіт». 
Ще вчора ідея такого синтезу амінокислот, жирів, вуглеводнів, вітамінів та інших речовин з повітря виглядала повною фантастикою. Проте сьогодні, коли з’являється дедалі більше людей, які взагалі не їдять і прекрасно себе почувають (їх називають праноїдами, неїдами, бретаріанцями), гіпотеза про потенційну енергетичну самодостатність людини підтверджена фактично. Більше того, вона вже має наукове пояснення, яке дає новітній напрямок генетичних досліджень – метагеномний аналіз [3]. 
Згідно з ним, людина є надорганізмом, в якому людські клітини перебувають в тісному взаємовигідному симбіозі з клітинами бактерій, яких у десять разів більше за власне людські клітини, а частка людських генів у сукупному геномі людського надорганізму становить не більше 1%. Бактеріальні клітини суттєво менші за розмірами, тому їх загальна маса в тілі дорослої людини складає близько 2 кг. Ці бактеріальні союзники людини і здійснюють синтез корисних речовин з повітря. Причому «в сукупному геномі кишкової флори сильно підвищений процентний вміст генів, пов’язаних із синтезом незамінних амінокислот і вітамінів» [4]. 
«Нові люди» розповідають, що в багатьох випадках процес переходу на «неїдіння» нагадує активацію внутрішньої програми, яка досі була вимкненою. Тобто за певних умов всередині людини щось «клацає» – і вмикається внутрішній реактор – джерело чистої енергії найвищої якості. При цьому вживання їжі раптово стає нецікавим, адже вона дає енергію нижчої якості. 
Якщо донині у підсвідомості людини є така програма, то вона  була закладена в неї з самого початку – коли духовні сутності вперше потрапили в цей незнайомий світ, мало знали про їжу, тому вважали за краще отримувати енергію з внутрішнього «реактора». Від зовнішнього середовища їм потрібна була тільки волога, яку вони отримували з вологого повітря, водних джерел і соковитих плодів, якщо поблизу не було води. Перевага надавалася воді, адже  отримання вологи з плодів вимагало витрати додаткової енергії на пережовування клітковини і був ризик з’їсти щось «не те».  
Так що на початковому етапі неоантропи не залежали від наявності харчових ресурсів. Більше того, вони мало залежали від температури навколишнього середовища, оскільки внутрішній реактор добре підтримував тепловий баланс. Нинішні «нові люди» розповідають, що після переходу на неїдіння вони перестали мерзнути на холоді, тому навіть у морози одягаються доволі легко. Ця енергетична самодостатність неоантропів пояснює загадковий феномен освоєння ними нових територій аж до приполярної кромки – не зважаючи на похолодання і бідність харчових ресурсів. «На популяцію людини європеоїдного типу та її розвиток в межах Руської рівнини зледеніння не мали помітного впливу. Поселення множились, популяція розросталась...» [5].  

Енергетична самодостатність у наш час: Про жінку, якій не буває холодно
Можна припустити, що полювання на тварин неоантропи розглядали як дитячу розвагу – подібно до «гри в полювання»  сучасних мисливців або якої-небудь комп’ютерної «стрілялки».

М’яса неоантропи не їли, шкіру використовували для одягу і замість килимів, а кістки мамонтів – як будівельний матеріал. Про остатнє свідчать побудовані з мамонтових кісток житла палеолітичних стоянок Пушкарі (Новгород-Сіверський район, 25 тис. тому) і Межиричі (поблизу Канева, 15 тис. тому).

Чому неоантропів притягували екстремальні умови холодної півночі? Та тому, що для гравця чим екстремальніші умови, тим цікавіше. Саме з цієї причини білу людину завжди тягне то на несходжені вершини Гімалаїв, то в полярні льоди, то в далекі океанські простори або безкрайній космос.  

Отже, першим союзником неоантропів стала симбіотична мікрофлора. Корисні бактерії синтезували всі необхідні речовини прямо з повітря, що робило першу людину енергетично самодостатньою істотою.  

Продовження: Велика гра неоантропів

Посилання:

1. Про Східно-Європейську батьківщину неоантропів див: Клёсов А., Тюняев А. Происхождение человека (по данным археологии, антропологии и ДНК-генеалогии). – М.: Белые альвы, 2010. – 1024 с., разд. 25, с. 800, табл. 25.1.  
2. У людей і мавп немає спільних предків, прабатьківщина людства – Європа. 
3. Михайло Гельфанд. Метагеном: що це таке. 
4. Олександр Марков. Кишкова мікрофлора перетворює людину на надорганізм.  
5. Клёсов А., Тюняев А. – С. 66.