Спецпредставниця США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер зустрілася з керівниками НАБУ та САП для зобов’язання зусиль України у сфері боротьби з корупцією та реформами, "які принесуть розвиток американському бізнесу й залучать інвестиції приватного сектору, необхідні для відновлення України".
Пенні Пріцкер зустрілась із керівниками НАБУ та САП
Отже, все серйозно – це раз, і Білий дім орієнтований на інтереси своїх виборців, а не української влади чи українського суспільства – це два. Що, в цілому, виправдано з усіх точок зору: Америці необхідно спокійно пройти крізь виборчий рік, при тому на тлі кількох воєнних протистоянь в стратегічному для них регіоні, пише політолог Олексій Голобуцький і зауважує, що Україна за всі ці роки змогла переконати США хіба в тому, що корупція тут вічна.
Так що підтримка цілком можливо буде "стільки, скільки треба" – до кінця війни і потім, до відбудови. Але на певних умовах – передусім щільного зовнішнього контролю.
Половина українців вже настільки задовбана масштабами корупції, що ставиться до цього як до останньої надії на якісь зміни й виживання держави. Ближче до третини ще зберегли ентузіазм – вважають, що це поможе нам інтегруватись в цивілізований світ. Але не зазначено, якою мірою ці підмножини перетинаються. Бо третій варіант відповіді на принципове питання – "реформи, контроль – це все зайве, всі мають давати все і так, бо ми воюємо" – підтримали майже 3/4 українців. Тобто, в тому числі й ті, що вважають зовнішній контроль і реформи єдиним варіантом порятунку для економіки та держави. Як це сполучається в головах респондентів – сказати складно. Але Центр ім. Разумкова чітко зафіксував саме отаку ірраціональну комбінацію в головах більшості українців.
Дам точні цифри щодо ставлення до вимог партнерів у сфері реформ (в оригіналі відповіді розлогі, але сенс власне такий):
53,9% - «Це нас врятує як державу»
58,8% - «Це нам поможе в євроінтеграції»
71,3% - «Це нам не треба, мусять все давати так».
Загалом лише 44% вважають справедливим, що Україна повинна здійснювати реформи заради продовження надання їй допомоги від США. 28,2% вбачають у вимогах реформ несправедливість. І десь стільки ж не визначились.
Хоча теоретично це можна пояснити приземленим реалізмом українців (котрий вони, щоправда, вперто не демонструють в електоральній площині, так що твердження спірне): вони розуміють, що зміни потрібні, але глибоко сумніваються, що вони взагалі ще можливі. Так що від початку і напружуватись зайве – це хіба створить додаткові проблеми нам же.
Голобуцький вважає, що навіть якщо наша влада так і не почне реальну співпрацю замість декларацій «концепту стійкості», західні партнери все одно переламають цю владу і так чи інакше нав’яжуть свої пристойні правила економічної гри «в довгу». У них є власні інтереси в цьому регіоні – військові, енергетичні, геополітичні. Тому спецпредставниця і говорила з Зеленським передусім про енергетику і сільське господарство.
Загальний висновок – реформи будуть здійснені. Просто досі зберігаються два можливих сценарії: або все робиться суто за схемами Заходу без врахування нашої думки (це якщо Україна продовжує тихо ігнорувати вимоги), або все ж буде враховано і наші інтереси та уявлення про оптимальний шлях розвитку – якщо ми нарешті активно приєднаємось до процесу реформування зазначених партнерами галузей.
Наша влада – невиправна у своїй зажерливості й тупості, тож доводиться покладатися на США. Допомога США в обмін на реформи частково може розцінюватися як зовнішнє управління. Розуміємо, що США виходить з власних інтересів, а пані Пріцкер відштовхується від потреб та інтересів американських інвесторів, які хочуть заволодіти в Україні найкращими ресурсами.
Концепція дистиляції знань, що походить зі сфери штучного інтелекту, може стати ключем до особистої трансформації та національного відродження. Подібно до нейромережі, людина може дистилювати власне...
Підтримка «стільки, скільки треба» до кінця війни й потім – за умови щільного зовнішнього контролю
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Спецпредставниця США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер зустрілася з керівниками НАБУ та САП для зобов’язання зусиль України у сфері боротьби з корупцією та реформами, "які принесуть розвиток американському бізнесу й залучать інвестиції приватного сектору, необхідні для відновлення України".
23102001.jpg
Отже, все серйозно – це раз, і Білий дім орієнтований на інтереси своїх виборців, а не української влади чи українського суспільства – це два. Що, в цілому, виправдано з усіх точок зору: Америці необхідно спокійно пройти крізь виборчий рік, при тому на тлі кількох воєнних протистоянь в стратегічному для них регіоні, пише політолог Олексій Голобуцький і зауважує, що Україна за всі ці роки змогла переконати США хіба в тому, що корупція тут вічна.
Так що підтримка цілком можливо буде "стільки, скільки треба" – до кінця війни і потім, до відбудови. Але на певних умовах – передусім щільного зовнішнього контролю.
Половина українців вже настільки задовбана масштабами корупції, що ставиться до цього як до останньої надії на якісь зміни й виживання держави. Ближче до третини ще зберегли ентузіазм – вважають, що це поможе нам інтегруватись в цивілізований світ. Але не зазначено, якою мірою ці підмножини перетинаються. Бо третій варіант відповіді на принципове питання – "реформи, контроль – це все зайве, всі мають давати все і так, бо ми воюємо" – підтримали майже 3/4 українців. Тобто, в тому числі й ті, що вважають зовнішній контроль і реформи єдиним варіантом порятунку для економіки та держави. Як це сполучається в головах респондентів – сказати складно. Але Центр ім. Разумкова чітко зафіксував саме отаку ірраціональну комбінацію в головах більшості українців.
Дам точні цифри щодо ставлення до вимог партнерів у сфері реформ (в оригіналі відповіді розлогі, але сенс власне такий):
53,9% - «Це нас врятує як державу»
58,8% - «Це нам поможе в євроінтеграції»
71,3% - «Це нам не треба, мусять все давати так».
Загалом лише 44% вважають справедливим, що Україна повинна здійснювати реформи заради продовження надання їй допомоги від США. 28,2% вбачають у вимогах реформ несправедливість. І десь стільки ж не визначились.
Хоча теоретично це можна пояснити приземленим реалізмом українців (котрий вони, щоправда, вперто не демонструють в електоральній площині, так що твердження спірне): вони розуміють, що зміни потрібні, але глибоко сумніваються, що вони взагалі ще можливі. Так що від початку і напружуватись зайве – це хіба створить додаткові проблеми нам же.
Голобуцький вважає, що навіть якщо наша влада так і не почне реальну співпрацю замість декларацій «концепту стійкості», західні партнери все одно переламають цю владу і так чи інакше нав’яжуть свої пристойні правила економічної гри «в довгу». У них є власні інтереси в цьому регіоні – військові, енергетичні, геополітичні. Тому спецпредставниця і говорила з Зеленським передусім про енергетику і сільське господарство.
Загальний висновок – реформи будуть здійснені. Просто досі зберігаються два можливих сценарії: або все робиться суто за схемами Заходу без врахування нашої думки (це якщо Україна продовжує тихо ігнорувати вимоги), або все ж буде враховано і наші інтереси та уявлення про оптимальний шлях розвитку – якщо ми нарешті активно приєднаємось до процесу реформування зазначених партнерами галузей.
Нагадаємо, днями ми писали Чи погоджуються українці, що потрібні реформи та контроль за допомогою.
Наша влада – невиправна у своїй зажерливості й тупості, тож доводиться покладатися на США. Допомога США в обмін на реформи частково може розцінюватися як зовнішнє управління. Розуміємо, що США виходить з власних інтересів, а пані Пріцкер відштовхується від потреб та інтересів американських інвесторів, які хочуть заволодіти в Україні найкращими ресурсами.
Зверніть увагу
Трипільський ультранаціоналізм: дистиляція минулого як соціальна технологія та трамплін до Золотої ери (+подкаст)