"Північний потік-2" – російська пастка для Європи. Німеччина до неї вже потрапила – The Economist

Цього тижня, після постійного тиску Німеччини, Європейський Союз домовився, як застосувати свої правила до Північного потоку-2 – газопроводу, який коштує 11 млрд. доларів і має протяжність 1200 км (750 миль). В результаті майже нема сумнівів, що він буде запущений, хоча із затримками. Він йде від Виборга, що у західній частині Росії, через Балтійське море до Грайсвальда, що в північно-східній Німеччині. 

Робота над ним почалася минулого року і могла б закінчитися до кінця поточного року. Економічно це непотрібно. Нема дефіциту потужностей в існуючих російських мережах, які пролягають зі Сходу на Захід головним чином через Україну і Польщу, або через існуючий Північний потік-1 прямо до Німеччини. 

Європейці потребують імпорт газу із-за його енергетичної ефективності, слабкого попиту на виробництво і підйом відновлюваних джерел енергії, який не досягнув очікуваного рівня, що дасть новий газопровід.

Недивно, що єдиним акционером цієї схеми є головний державний енергетичний гігант Росії "Газпром".

Справжні цілі цього проекту – політичні.

Тут є три основних аспекти. По-перше, "Північний потік-2" завдає прямої шкоди Польщі і Україні – двом країнам, які ненавидить Путін, і в одну з яких він вдерся в  2014 році. Наразі велика частина російського газу, що постачається в Європу, проходить через Україну. 

«Північний потік-2» дозволить Росії різко скоротити обсяги поставок через Україну, при цьому ніяк не зачепити Німеччину. Він завадить Україні втягнути Німеччину в її суперечку з Росією і одночасно з цим позбавить український уряд доходів від транзиту російського газу.

За відсутності «Північного потоку-2» існують межі для злодіянь Росії проти України. Таким чином, головне завдання – оминути територію України (і Польщі, до якої застосовні всі ці міркування, хоча і в дещо меншій мірі).

«Північний потік-2» також забезпечує Росію інфраструктурою в країнах Балтії, що є можливим виправданням збільшення її військової присутності в цьому регіоні. Це сильно турбує країни Балтії, північні країни і Польщу.

Крім того, "Північний потік-2" збільшить залежність Європи від російських енергоносіїв. Оминаючи транзитні держави і скорочуючи мита, Росія може знизити ціну на газ. У короткостроковій перспективі це позитивний момент для німецьких енергоспоживачів.

Але подальша опора на Росію суперечить політиці ЄС, яка протягом останнього десятиліття полягала в диверсифікації поставок енергоносіїв, частково з міркувань безпеки. Одним з аспектів цієї політики була вимога, щоб постачальники газу були більш відкритими і прозорими щодо своїх витрат для забезпечення належної конкуренції та запобігання державних субсидій. Зокрема, видобуток газу має бути відокремлений від транспортування газу.

Це була спроба застосувати це правило до трубопроводів, що походять з-за кордону, таких як "Північний потік". Після змін, узгоджених на цьому тижні, німецькі регулятори нестимуть відповідальність за реалізацію ринкових енергетичних правил ЄС. Європейська комісія збереже деякий контроль – краще, ніж нічого, але тим не менш це відступ від правил. 

Схоже, що канцлер Німеччини Ангела Меркель цінує дешеву енергію більше, ніж європейську безпеку. Як продемонструвала Росія в 2006 і 2009 роках, коли вона обмежила потік газу через Україну, вона готова використовувати газ як політичну зброю.

Нарешті, "Північний потік" розділив західних союзників, налаштував Східну Європу проти більшої частини Західної Європи і забив клин між Європою і США, які тривалий час виступали проти трубопроводу. 

При президентові Дональді Трампі, який хоче, щоб Німеччина імпортувала американський газ, США можуть накласти санкції на компанії, що беруть участь у будівництві трубопроводу.

Коротше кажучи, "Північний потік 2" може зробити Україну, Польщу та країни Балтії менш захищеними, підірвати енергетичну стратегію ЄС, дати Росії великий важіль тиску на Західну Європу і посіяти розбрат між союзниками по НАТО. 

Для Путіна створення такої великої проблеми всього за 11 мільярдів доларів здається вигідною угодою. Для Європи це пастка.

Загадка в тому, чому Німеччина повелася на це і змушує Францію зробити те ж саме. Після російського вторгнення в Україну Меркель стала одним з найсильніших прихильників тиску ЄС на Росію. Можливо, вимоги німецького бізнесу, посилені після її помилкового рішення закрити в 2011 році атомні електростанції Німеччини, перевершили всі інші принципи. Або, можливо, є інші більш похмурі причини.

У своїй коаліції вона спирається на соціал-демократів - переконаних прихильників «Північного потоку-1» і «Північного потоку-2». Колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер зараз входить до складу ради директорів «Північний потік-2» і «Роснафти».

Ніхто поки не довів, що саме ці фактори вплинули на політику Німеччини щодо Росії, але багатьох німців турбує така ймовірність. А пан Путін з радістю роздуває ці сумніви.

Це переклад статті  "The Nord Stream 2 gas pipeline is a Russian trap" в журналі "The Economist"