Угода про вільну торгівлю з Туреччиною була підписана в контексті вирішення геополітичних питань. Вона набуває чинності з 2023 року. Політично це є для України вигідним. В першу чергу це є позитивним економічним сигналом для інвесторів.
Про це у коментарі Фактам ICTV зазначив політолог Олег Саакян. А ось економіст Олексій Кущ вважає, що з економічної точки зору мінусів значно більше, ніж плюсів.
– Такий парадокс пояснюється дуже просто: річ у тім, що у нас економіка останніми роками деіндустріалізувалася, скотилася здебільшого до сировинного експорту. А для сировинного експорту зони вільної торгівлі особливо не потрібні, оскільки ціни на сировинні товари визначає попит на світових ринках, глобальний попит, – стверджує Кущ.
– ЗВТ потрібні, якщо ти маєш широкий асортимент товарів, які ти можеш запропонувати для національних внутрішніх споживчих ринків. Тобто ти виробляєш, наприклад, товари, які твій внутрішній ринок не може поглинути, виробництво у тебе зростає, ти виходиш на ті ринки, де ти можеш продавати на експорт. Відповідно, для того, щоб просувати ці товари, щоб проти них не встановлювалися мита, квоти і так далі, ти укладаєш зону вільної торгівлі й таким чином лобіюєш просування своїх товарів на внутрішні національні споживчі ринки інших країн, – сказав Олексій Кущ.
Він нагадав, що раніше Україна постачала на ринки країн СНД значну частину продукції машинобудування, але після втрати цих ринків вона не змогла знайти їм замінника у вигляді європейського ринку і, відповідно, багато заводів зупинилися.
– Промислові товари дуже складно перенаправити на нові ринки, і вони дуже залежать від зони вільної торгівлі, – наголосив економіст.
Наразі Україна виробляє здебільшого сировину та напівфабрикати, і від ЗВТ країна практично нічого не отримає, стверджує він.
За словами експерта, нам майже нема чого запропонувати на турецькому ринку зі споживчих товарів і, з іншого боку, ми відкрили свій ринок для імпортних турецьких товарів.
– Таким чином ми добиваємо залишки української промисловості та, найголовніше, позбавляємо себе перспектив реанімування цієї промисловості будь-коли в найближчому майбутньому. Бо якщо твій ринок захоплений дешевим імпортом, то передумови для того, щоб тут створювати якісь нові заводи зникають, – сказав Олексій Кущ.
Він навів приклад: якщо Україна почне закуповувати дешеву турецьку побутову техніку та автомобілі, вона не матиме економічних передумов для того, щоб тут будувати ті ж самі заводи з виробництва електромобілів та електротехніки.
– Тому що економічні стимули буде перебудовано у бік дешевого імпорту. Тож ми свій ринок для турецьких товарів відкрили. До того ж позбавили себе можливості брати з турецьких товарів імпортне мито, тобто поповнювати свій бюджет їх коштом. Ми позбавили себе можливості використовувати інструменти торгового захисту для турецьких товарів, щоб вони не тиснули наших виробників. І водночас нічого натомість не отримали, – вважає економіст.
Інший економіст, директор "Центру розвитку ринкової економіки", доктор економічних наук Ігор Гужва вважає, що в Угоді з'явилися нові можливості щодо постачання не тільки сировини, а й іншої більш переробної продукції, наприклад, кабелів, колісних пар тощо. В коментарі Українському радіо він сказав, що Угода – це інструмент, яким треба вміти користуватися.
"Хлопці, які вели переговори (щодо Угоди ЗВТ з Туреччиною - ред.) – молодці. Вони забезпечили збалансовані позиції", – сказав він. При цьому він погодився, що українські виробники не почуваються впевненими із-за жорсткої конкуренції. Але в Туреччині є державна політика із захисту свого товаровиробника: їм надають безкоштовні державні "довгі гроші", безповоротну фінансову допомогу, звільняють від податків і таке подібне.
Щодо більшості позицій мито для турецьких товарів скорочуватиметься поступово. Передбачені перехідні періоди для найбільш чутливих товарів. У середньому це – 5 років. Це достатньо часу, щоб переорієнтуватися, вважає Гужва.
Головне його побоювання в тому, що турецький товар має суттєву промислову підтримку з боку уряду. Україна має на це адекватно відреагувати. На сьогодні вже є певні розуміння в уряді, як захищати, наприклад, легку промисловість, бо вона найбільш постраждала, оскільки Туреччина має значний потенціал у цій галузі. Україна зараз має думати, які компенсатори треба дати цієї галузі. Ця галузь не єдина. Де в України є потужності, там і в Туреччини є потужності. Це стосується наземного транспорту (тролейбуси, трамваї, автобуси), цементу, побутової техніки. Якщо нічого не робити та кинути бізнес напризволяще, він може втратити будь-які позиції на внутрішньому ринку. Потрібно робити завчасні кроки: давати бізнесу дешеві довгі гроші на модернізацію обладнання та стимулювати попит серед населення.
Економіст зауважив, що у Туреччині упродовж останніх 20 років відбулися справжні економічні дива. Туреччина значною мірою наростила переробну промисловість. Як це вона робила? Це були іноземні інвестиції.
Серед основних товарів, які Україна постачає на турецький ринок – сировина та напівфабрикати, чорні метали на $1,8 млрд, зерно на $700 млн, олія на кілька сотень мільйонів доларів. Тобто практично нічого з високим рівнем додаткової вартості, пояснив експерт.
Водночас Туреччина постачає на наші ринки текстиль на сотні мільйонів доларів, продукцію легкої промисловості трикотаж, взуття, одяг. І продукцію машинобудування – електротехніка, автомобілебудування, промислове устаткування. Це – саме продукція з високим рівнем додаткової вартості.
– Туреччина для нас це такий партнер, який ще більше посилюватиме нашу сировинну залежність, тому що рівень державної підтримки в Туреччині, рівень промислової політики, кредитної підтримки чинного бізнесу та його експортної підтримки вищий, – вважає Кущ.
Він наголосив, що таким чином турецькі експортери будуть у кращій позиції, ніж наші, оскільки Туреччина попри те, що вона активно інтегрується у світовий ринок, захищає свій внутрішній ринок.
Олексій Кущ прогнозує, що може постраждати насамперед наша легка промисловість – приблизно 60 тис. зайнятих на сьогодні, і це галузь з високим рівнем доданої вартості. Також – наші тепличні господарства, які можуть програти турецьким овочам та фруктам, переробна харчова промисловість, оскільки сюди піде продукція їхнього харчопрому, зокрема, і молокопереробного.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Політичні та економічні вигоди для України від зони вільної торгівлі з Туреччиною
Категорія:
Світ:
Угода про вільну торгівлю з Туреччиною була підписана в контексті вирішення геополітичних питань. Вона набуває чинності з 2023 року. Політично це є для України вигідним. В першу чергу це є позитивним економічним сигналом для інвесторів.
22020502.jpeg
Про це у коментарі Фактам ICTV зазначив політолог Олег Саакян. А ось економіст Олексій Кущ вважає, що з економічної точки зору мінусів значно більше, ніж плюсів.
Він нагадав, що торговим партнером №1 для України наразі є Китай, з яким у нас зараз 15 млрд доларів обороту торгівлі, хоча ми не маємо з ним жодних угод про ЗВТ.
– Такий парадокс пояснюється дуже просто: річ у тім, що у нас економіка останніми роками деіндустріалізувалася, скотилася здебільшого до сировинного експорту. А для сировинного експорту зони вільної торгівлі особливо не потрібні, оскільки ціни на сировинні товари визначає попит на світових ринках, глобальний попит, – стверджує Кущ.
– ЗВТ потрібні, якщо ти маєш широкий асортимент товарів, які ти можеш запропонувати для національних внутрішніх споживчих ринків. Тобто ти виробляєш, наприклад, товари, які твій внутрішній ринок не може поглинути, виробництво у тебе зростає, ти виходиш на ті ринки, де ти можеш продавати на експорт. Відповідно, для того, щоб просувати ці товари, щоб проти них не встановлювалися мита, квоти і так далі, ти укладаєш зону вільної торгівлі й таким чином лобіюєш просування своїх товарів на внутрішні національні споживчі ринки інших країн, – сказав Олексій Кущ.
Він нагадав, що раніше Україна постачала на ринки країн СНД значну частину продукції машинобудування, але після втрати цих ринків вона не змогла знайти їм замінника у вигляді європейського ринку і, відповідно, багато заводів зупинилися.
– Промислові товари дуже складно перенаправити на нові ринки, і вони дуже залежать від зони вільної торгівлі, – наголосив економіст.
Наразі Україна виробляє здебільшого сировину та напівфабрикати, і від ЗВТ країна практично нічого не отримає, стверджує він.
За словами експерта, нам майже нема чого запропонувати на турецькому ринку зі споживчих товарів і, з іншого боку, ми відкрили свій ринок для імпортних турецьких товарів.
– Таким чином ми добиваємо залишки української промисловості та, найголовніше, позбавляємо себе перспектив реанімування цієї промисловості будь-коли в найближчому майбутньому. Бо якщо твій ринок захоплений дешевим імпортом, то передумови для того, щоб тут створювати якісь нові заводи зникають, – сказав Олексій Кущ.
Він навів приклад: якщо Україна почне закуповувати дешеву турецьку побутову техніку та автомобілі, вона не матиме економічних передумов для того, щоб тут будувати ті ж самі заводи з виробництва електромобілів та електротехніки.
– Тому що економічні стимули буде перебудовано у бік дешевого імпорту. Тож ми свій ринок для турецьких товарів відкрили. До того ж позбавили себе можливості брати з турецьких товарів імпортне мито, тобто поповнювати свій бюджет їх коштом. Ми позбавили себе можливості використовувати інструменти торгового захисту для турецьких товарів, щоб вони не тиснули наших виробників. І водночас нічого натомість не отримали, – вважає економіст.
Інший економіст, директор "Центру розвитку ринкової економіки", доктор економічних наук Ігор Гужва вважає, що в Угоді з'явилися нові можливості щодо постачання не тільки сировини, а й іншої більш переробної продукції, наприклад, кабелів, колісних пар тощо. В коментарі Українському радіо він сказав, що Угода – це інструмент, яким треба вміти користуватися.
"Хлопці, які вели переговори (щодо Угоди ЗВТ з Туреччиною - ред.) – молодці. Вони забезпечили збалансовані позиції", – сказав він. При цьому він погодився, що українські виробники не почуваються впевненими із-за жорсткої конкуренції. Але в Туреччині є державна політика із захисту свого товаровиробника: їм надають безкоштовні державні "довгі гроші", безповоротну фінансову допомогу, звільняють від податків і таке подібне.
Щодо більшості позицій мито для турецьких товарів скорочуватиметься поступово. Передбачені перехідні періоди для найбільш чутливих товарів. У середньому це – 5 років. Це достатньо часу, щоб переорієнтуватися, вважає Гужва.
Головне його побоювання в тому, що турецький товар має суттєву промислову підтримку з боку уряду. Україна має на це адекватно відреагувати. На сьогодні вже є певні розуміння в уряді, як захищати, наприклад, легку промисловість, бо вона найбільш постраждала, оскільки Туреччина має значний потенціал у цій галузі. Україна зараз має думати, які компенсатори треба дати цієї галузі. Ця галузь не єдина. Де в України є потужності, там і в Туреччини є потужності. Це стосується наземного транспорту (тролейбуси, трамваї, автобуси), цементу, побутової техніки. Якщо нічого не робити та кинути бізнес напризволяще, він може втратити будь-які позиції на внутрішньому ринку. Потрібно робити завчасні кроки: давати бізнесу дешеві довгі гроші на модернізацію обладнання та стимулювати попит серед населення.
Економіст зауважив, що у Туреччині упродовж останніх 20 років відбулися справжні економічні дива. Туреччина значною мірою наростила переробну промисловість. Як це вона робила? Це були іноземні інвестиції.
Серед основних товарів, які Україна постачає на турецький ринок – сировина та напівфабрикати, чорні метали на $1,8 млрд, зерно на $700 млн, олія на кілька сотень мільйонів доларів. Тобто практично нічого з високим рівнем додаткової вартості, пояснив експерт.
Водночас Туреччина постачає на наші ринки текстиль на сотні мільйонів доларів, продукцію легкої промисловості трикотаж, взуття, одяг. І продукцію машинобудування – електротехніка, автомобілебудування, промислове устаткування. Це – саме продукція з високим рівнем додаткової вартості.
– Туреччина для нас це такий партнер, який ще більше посилюватиме нашу сировинну залежність, тому що рівень державної підтримки в Туреччині, рівень промислової політики, кредитної підтримки чинного бізнесу та його експортної підтримки вищий, – вважає Кущ.
Він наголосив, що таким чином турецькі експортери будуть у кращій позиції, ніж наші, оскільки Туреччина попри те, що вона активно інтегрується у світовий ринок, захищає свій внутрішній ринок.
Олексій Кущ прогнозує, що може постраждати насамперед наша легка промисловість – приблизно 60 тис. зайнятих на сьогодні, і це галузь з високим рівнем доданої вартості. Також – наші тепличні господарства, які можуть програти турецьким овочам та фруктам, переробна харчова промисловість, оскільки сюди піде продукція їхнього харчопрому, зокрема, і молокопереробного.
Аналізуємо Угоду про зону вільної торгівлі, яку підписала Україна з Туреччиною.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»