Постнаціоналізм – ідеологія постіндустріальної цивілізації Міжмор’я

Націоналізм – це теорія і практика перетворення аморфного етносу на структуровану націю з власною державою. Звичне гасло націоналістів – «Нація понад усе!» Тобто наголос робиться на тому, що нація – це найвища цінність.

– А хіба не так?

Нація – це велика людина, а людина є соціальною істотою. Це означає, що реалізувати себе вона може тільки в середовищі ближніх, тобто духовно близьких людей.

Головний критерій успішної самореалізації – це відчуття щастя. А щасливим можна бути тільки серед щасливих людей. Відтак треба дбати про те, щоб ближні перебували в гармонійному стані. Якщо ж людина дбатиме тільки про себе, то ніколи не матиме ні щастя, ні самореалізації. 

Якщо говорити афористично, то альтруїзм – це доведений до логічного завершення прагматизм. Мені добре тоді, коли добре нам усім. Я почуваюся комфортно, коли навколо мене гармонійне соціальне середовище. Щоб перебувати в гармонії з оточенням і мати добре ставлення ближніх, треба дбати про них і прагнути віддавати більше, ніж береш. На цьому тримається цілісність спільноти і взаємоповага її членів.

– Яке це має відношення до націоналізму?

Нація добре почувається тоді, коли перебуває в гармонійному середовищі дружніх націй. Для досягнення національного щастя треба перебувати у щасливій сім’ї націй.

Тобто гармонійна співдружність націй є запорукою гармонії кожної нації зокрема.  Для цього інтереси всієї співдружності кожна нація має ставити вище власних інтересів.

– Отже, «Спільне благо понад усе!» Це вже якийсь інший націоналізм.

Це націоналізм постіндустріальної епохи – постіндустріальний націоналізм, або постнаціоналізм. Це націоналізм епохи повернення до природних законів. А один з головних законів життя – це закон вищості спільного блага. Спільне благо є запорукою особистого блага. Коли добре сім’ї націй, тоді добре всім її підсистемам – націям, громадянам, тваринам, рослинам, землям і водоймам – усій рідній природі.

Це значить, що інтереси окремої нації не можуть суперечити інтересам усієї співдружності. Здійснюючи щось задля власного блага, кожна нація спочатку запитує себе, чи це корисно для всієї системи. Діяльність заради себе має приносити хоч маленьку користь усій цивілізації Міжмор’я.

– Непросто буде переконати людей ставити спільне благо вище національних інтересів.

Спільне благо – це і є національний інтерес. Нам може бути добре тільки тоді, коли добре усій нашій сім’ї націй.

Понад те, в сучасних умовах Співдружність Міжмор’я – це єдиний спосіб самозбереження. Гібридна війна Росії проти вільного світу – надпотужний стимул для практичного постнаціоналізму.   

– Отже, постнаціоналізм вимагає жертв?

Економіки країн потенційного Міжмор’я дуже вдало доповнюють одна одну. Нова системна якість і повна самодостатність, яка виникає внаслідок об’єднання, значно перекриває організаційні витрати. Тому постнаціоналізм вимагає не жертв, а широкого мислення і чесності.

– А як щодо збереження національних культур? Зазвичай різні наднаціональні союзи ведуть до уніфікації.

До уніфікації ведуть індустріальні утворення, в яких головними цінностями є однотипне виробництво і однотипне споживання, а людина є лише несамостійною «живою гайкою» у «великому конвеєрі».

Постіндустріальна формація повністю заперечує такий підхід. Її продуктивність основана на різноманітності, синергії та взаємному збагаченні. Культурна взаємодія всередині Міжмор’я допоможе відновити національні традиції і позбутися московського уніфікаційного пресу.

Міжмор’я – це дружна сім’я просвітлених європейських націй.

Bear McCreary. The Parson's Farewell