Про що мовчить казка: формування життєвих установок дитини та вплив на підсвідомість

Казки вчать не через інтелект, а через емоції. Достовірно встановлено зв’язок між деякими основними ціннісними установками дорослих людей із тим, яку казку вони найбільше любили в дитинстві. Казка – це основа духовної їжі маленької дитини, невід’ємна частина фундаменту її майбутніх уявлень про світ, абсолютно особлива мова і особливий світ.

Сценарії життя

«Казки – це різні сценарії людських життів, – каже психолог Людмила Підлипна. – Наші предки були настільки мудрими, що знайшли унікальну форму, аби якнайкраще передавати соціальний досвід. Назвали це казкою і заповіли читати дітям, та ще й на ніч, коли вмикається права півкуля мозку, яка відповідає за образне мислення і впливає на підсвідомість».

Для дитини казка – перше джерело уявлень про те, що є добро, а що є зло, не в значенні примітивно-побутового «добре-погано» (це дитина засвоює в повсякденному спілкуванні з батьками), а саме в морально-етичному плані. Іншим способом неможливо передати уявлення про ці поняття дитині дошкільного віку.

Як підкреслює Людмила Підлипна, на сьогодні успішними є люди не з високим рівнем академічних знань, а з розвинутим соціально-емоційним інтелектом, коли вони вміють бути гнучкими до життєвих обставин, стратегічно і тактично мислити. Будь-яка народна казка цьому вчить.

До прикладу, в багатьох із них, як правило, спочатку герой порушує заборону батьків. Поки він у батьківському домі, нічого поганого не може трапитися. Справжні випробування і пригоди починаються, коли герой потрапляє до лісу, що є метафорою соціуму.

Мораль така: щоб стати особистістю і досягнути чогось, спершу треба відсепаруватися від батьків.

Треба пояснювати

«Коли дитині читають казку, вона підсвідомо ставить себе на місце того чи іншого героя, – пояснює психолог Ірина Волощук. – І одразу уявляє сюжет власного життя. Історії, казки, легенди, притчі формують нашу свідомість у дитинстві».

Часто діти «приміряють» на себе ролі поганих казкових героїв. Ірина Волощук каже, що таким чином малюк вивільняє свою агресію, можливо, в ньому накопичується злість чи образа на когось із батьків, і дитина наче хоче розтрощити весь світ. У реальному житті дитині важко це проявити, адже вона захищає свій істинний стан «я – хороший», який притаманний кожному. А ось якраз в іграх накопичений гнів легко можна видати. Під час рольових забавок дитина обирає, ким їй бути ближче, через який образ їй комфортно комунікувати зі світом.

Як переконує Ірина Волощук, дітям неодмінно треба читати казки, але при цьому показувати, про що насправді говорить та чи інша казка. Окрім цього, необхідно вчити їх аналізувати дії героїв, а не просто ділити на хороших і поганих.

Наприклад, Баба Яга стала лихою через певні життєві обставини. Вона виросла в лісі самотня серед хижих звірів, не бачила людей, натомість спостерігала, як тварини поїдають інших тварин, тому для Яги є нормальним з’їсти когось. Дітки мають розуміти, звідки береться зло.

В жодному разі не потрібно казати малюкові, що той чи інший негативний персонаж може його покарати за нечемну поведінку. «Це неправильно, – каже Ірина Волощук. – Те саме стосується, коли батьки кажуть дитині, мовляв, за непослух її покарає Бог. Абсолютна нісенітниця. Такого Бога діти будуть не любити, а боятися. Всевишній – це суцільна любов, Творець просто не здатен карати. Людина сама себе карає».

Також варто пам’ятати, що більшість казок були написані давно, коли панували кардинально інші часи з іншими порядками.

«Попелюшка»

Казка розповідає про дівчинку, в якої був батько-підкаблучник, не зміг її захистити від своєї нової дружини, дозволив ображати любу донечку. Дитині можна пояснити, що колись так було прийнято жити – покірно терпіти. Бо ж казка вчить тому, що ти хороший тоді, коли терпиш. Плюс у тому, що завдяки важким сімейним обставинам Попелюшка навчилася працелюбству.

Казка зачіпає і уявлення про шлюб. Дівчинка, яку постійно принижують, а «безхребетний» батько не здатен за неї заступитися, матиме аналогічний образ свого майбутнього чоловіка. Але натомість приходить принц.

І навряд чи свідомість Попелюшки враз поміняється. «В неї однозначно будуть проблеми в подружньому житті, – каже Ірина Волощук. – Попелюшці потрібна психотерапія, аби вона навчилася поважати і цінувати себе, а не знову залізла в образ жертви і почала тільки те й робити, що лише догоджати чоловікові. З іншого боку, можливо, в цієї дівчинки був такий потенціал, що вона підсвідомо вже була готова стати справжньою принцесою».

Персонаж феї говорить про віру в диво, яке зрештою здійснюється. Ще одна мораль: завжди є хтось, хто тобі допоможе, і взагалі все життя може змінитися за одну мить.

Кришталева туфелька, яка підійшла тільки Попелюшці, свідчить про унікальність кожної людини. Конкуренція вигадана людьми через страх, що комусь чогось не вистачить. Насправді ж кожна особа є настільки особливою, що якщо йтиме істинною дорогою власних талантів і здібностей, здобуде для себе все найкраще. Треба бути не конкурентоспроможним, а варто бути просто собою.

«Червона Шапочка»

Ірина Волощук каже, що своїм дітям вона не розповідає цю казку, бо в ній багато негативу. Мама відпускає свою дитину до лісу, де точно знає, що на неї чатує небезпека у вигляді вовка. З іншого боку, байка про Червону Шапочку вчить не довіряти чужинцям, а також того, що часом люди можуть прикидатися, видавати себе за тих, ким не є насправді.

«Дюймовочка»

Ця казка підійшла би діткам, які не почувають у собі впевненості, сили, адже Дюймовочка – достатньо відважна і незалежна дівчинка, незважаючи на свою тендітність. Також тут йдеться про те, що важливо вміти дочекатися свого часу.

«Русалонька»

Як розповідає Людмила Підлипна, у цій казці спостерігаємо не одне порушення законів розвитку.

Найперше, героїня відмовляється від свого племені. В жодній народній казці такого немає і не може бути, бо якщо людина відрізає себе від коріння, вона перестає й сама існувати. Мало того, казка закінчується суїцидом: Русалонька стрибнула в море і перетворилася на морську піну. Вона пожертвувала власним життям через непереносимість почуттів. Це один із найбільших гріхів у християнстві.

«Снігова королева»

У цій казці Снігова королева відіграє роль мами, яка не вміє любити і яка є емоційно холодною. Вона зробила Кая зручним для себе. Дитина цього не розуміє, але часто малюки приміряють до себе роль Снігової королеви, коли в реальному житті вже встигли поранитися об любов. Відтворюючи цей образ, дитина намагається бути наче кам’яною, аби не відчувати, що її десь не люблять, не звертають достатньо уваги тощо. Мало того, коли вона кам’яна, то легко може керувати іншими.

Через Кая показана несправжня, нежива любов, адже після того, як Снігова королева заморозила його серце поцілунком, хлопчина був відданим їй, але без емоцій, без сміху і радості. Кай став байдужим і перетворився на робота.

А Герда його оживила, тобто прослідковується метафора, що справжня любов оживляє. Персонаж Герди намагається донести до маленького читача те, що любов рятує навіть у безнадійних обставинах.

Образ бандитки, яку на своєму шляху зустрічає Герда, показує, що в розбійників теж є душа і доброта в серці.

«Колобок»

Якщо подивитися на цю казку на дуже примітивному рівні і читати її для малесеньких діточок, то байка скоріше має негативний вплив, як вважає Ірина Волощук.

Малюк здебільшого прив’язується до позитивного героя Колобка, ідентифікує себе з ним, а потім у кінці персонажа з’їдає Лисиця. Виходить, що дитина лишається ні з чим. Взагалі, казка вчить не довіряти чужинцям, але це якщо пояснювати дитині. Однак цю казку малюкові, як правило, читають у дуже ранньому віці, коли він контактує лише з батьками. Тож маля розуміє: якщо мами немає поруч і я лишаюся сам, мене можуть «з’їсти».

Людмила Підлипна називає історію про Колобка казкою для підлітків, стверджує, що вона про їхню сепарацію від батьків: Колобок спекли і лишили без нагляду. Хоча найбільше цю казку люблять діти у трирічному віці, бо саме в цей період вони переживають свою первинну сепарацію.

Психолог Валентина Хабайлюк вважає дуже корисним дозволити дитині переписати будь-яку казку на власний розсуд. Це зародження її самостійності, індивідуальності і вміння відстоювати власну позицію.

«Найтерапевтичнішими казками є ті, які самі ж батьки складають для своїх дітей, – каже Людмила Підлипна. – Їхні байки можуть бути дуже наївними і примітивними, але ніхто так добре не зможе відчути дитину, як її батьки».

Зрозуміти шифр

У більшості казок, окрім головних героїв – різних звіряток, майже всюди фоном є бідність. І ця інформація засідає у дитячій підсвідомості. Наприклад, у казці про Івасика-Телесика фігурують убогі батьки, яким він ловив рибу. У казці про Колобка баба з дідом узагалі не мали що їсти. Чому на старості років вони жили в таких злиднях? Це ж певним чином програмує уявлення про пенсійний вік.

За словами Ірини Волощук, якщо проаналізувати українські народні казки, то можна зрозуміти, чому багато років поспіль українці мало не молилися на своїх президентів, сліпо вірили їм. Як правило, в наших улюблених казках якийсь один герой, часто це виходець із простої сім’ї (наприклад, Котигорошко), рятує всіх. Причому майже всі навколо постійно страждають і обов’язково живуть бідно.

Запитуючи дорослу людину про її улюблену казку, можна певною мірою судити про її погляди на світ. Але при цьому варто звертати увагу, з яким саме героєм особа себе ідентифікує. Вона може уявляти себе тим персонажем, яким у реальному житті ніколи не дозволяє собі стати.

Ірина Волощук радить дорослим жінкам почитати книгу Клариси Пінколи Естес «Та, що біжить із вовками», де пояснюється, як на фоні казок панянки можуть підтягнути власну ідентифікацію, краще пізнати свою істинну особистість.

Досить цікавою є праця Ганса Дікманна «Улюблена казка з дитинства» (вона доступна для читання в інтернетному просторі), де він пише, що кожна людина має свою казку життя. Якщо будь-кого спонтанно спитати, яка його улюблена казка, і не дати багато часу подумати, аби відшукати відповідь, то сюжет тієї казки, котра першою прийде на гадку, має накладатися на сценарій життя цієї людини. Автор навіть наводить приклад зі своєї психоаналітичної практики.

Одна дівчина втратила здатність ходити. Обстеження показали: пацієнтка цілком здорова фізично. Коли почали аналізувати її життя, то з’ясувалося, що причина її недуги криється у нещасливому коханні, котре вона спроектувала на казку «Русалонька». Пригадуєте, героїня цієї казки поставлена в такі умови: якщо вона може ходити, то не здатна розповісти об’єкту свого кохання про почуття, а коли опиняється у водному середовищі й ізольована від цього об’єкта, то може говорити.

Таким чином показано несумісність любові з її життям. Дікманн розповідає, як внаслідок аналізу цієї казки і сновидінь хворої дівчини з’ясувалася істинна причина її захворювання та вдалося повернути бідолашній здатність ходити.

Казкотерапія активно застосовується у практиці психоаналітиків.

На думку Юнга, казка є метафоричним сценарієм життя людини, але позитивним. Бо реальне життя може вдатися або ні. А кожна казка завжди має щасливу розв’язку і показує нам сценарій, який мав би бути в ідеалі. Якщо розгадати ці символи, то можна досягти успіху. Просто треба зрозуміти цей шифр.

А яка ваша улюблена казка?