Оля народилася 10 липня 1987 року. Ми з Миросею чекали її появи. Трохи навіть готувалися до майбутніх хрестин. Мирося збудила мене з ранку і сказала, що пора йти в лікарню родити. Ми спокійно поснідали і пішли в лікарню, до якої було близько одного кілометра. В лікарні її прийняли, а я пішов на роботу, бо працював у першу зміну на Золочівському радіозаводі. Мобільних телефонів тоді не було і я з нетерпінням чекав коли закінчиться зміна, бо не знав , що робиться в лікарні. Прийшовши, а може і пробігши, до пологового я Миросі не застав в палаті. Через вікно мене повідомили, що йдуть пологи. Я стояв під лікарнею і чекав. Десь під вечір Оля народилася. Бог нас любить. Все було добре, я на марно так переживав, що аж закурив. Перед тим не куривши більше як пів року. Ім’я дитині ми дали в честь баби Олі, Миросі мами, яка померла коли вона ходила в сьомий клас. 1995 р. Оля ходила до першого причастя. Оля росла дівчинкою здоровою але голосистою. З самого дитинства добивалася свого. Маленькою криком, а в більш старшому віці впертістю. В садочок ми її почали водити з півтора року. Там вона перехворіла всіма дитячими хворобами і в школу вже ходила загартована. Правда ще одна пригода сталася з нею, коли вона захворіла на апендицит. Я вже працював секретарем в міські раді, ми з Миросею їздили в суботу на дачу, а Оля і Маруся лишалися з бабою Любою Курач. Приїхавши з дачі до дому нам повідомили, що Олю забрала швидка, бо її дуже болів животик. В лікарні обстежили та прийняли рішення робити операцію на апендицит. Операція почалася надвечір і під час її проведення зникла напруга електромережі. Лікарня не була обладнана запасним електроживленням, операція зупинилася і мені прийшлося трохи по переживати. Я телефонував в РЕМ диспетчеру і через деякий час електроенергію подали, операцію лікарі закінчили і все обійшлося. Лікарі рекомендували годувати хвору розсолом з голубів. На стріху міської ради в цей час жило багато голубів. Разом зі мною працював пан Богдан Тимків, який наловив мені цих голубів пів мішка. Так що Оля була забезпечена дієтичною їжею на весь післяопераційний період. В школі Оля вчилася добре. Мала декілька подружок, які до неї часто приходили. Приймала участь в вокальному ансамблі школи. В старших класах була вожатою в дитячому таборі «Бригантина». Вона любила дітей і діти любили її. В 2003 році я закінчив Бережанський агротехнічний інститут. Мені дуже подобалося місто Бережани, крім того, я знав багато керівників Бережанського району і в мене в місті було багато друзів. Тому коли наша Оля закінчила школу я запропонував їй поступати в БАТі на економічний факультет. Літом 2004 року вона поступила, а осінню поїхала вчитися. Перший курс вона закінчила успішно і на другий рік навчання її перевели на бюджет. Так сталося, що в інституті вона зустріла сою любов, Володю Пирога, з яким і побралася. Володя навчався на тому самому факультеті, тільки на старшому курсі. Коли він закінчив третій курс його направили на практику в Данію. Що в Олі є хлопець ми взнали тільки тоді, коли почалися вечірні телефонні дзвінки із за кордону. Через пів року він повернувся і кохання розгорілося ще з більшою силою. Якось вони приїхали до Золочева двоє і повідомили нас, що чекають дитину. Ми з Миросею відповіли, що раді і чекаємо сватів. Свати через деякий час приїхали і ми познайомилися із Володіними батьками, Сергієм та Олею, вуйком Михайлом та тіткою Олею. З весіллям вирішили не відкладати. Воно відбулося в січні 2007 року і проходило в «Равеліні» Золочівського замку. Весілля зняте на відео, оформлений весільний альбом. Про родину Стрілок і Пирогів буде описано в окремому розділі цієї книжки.
Маруся Закала,Володя Пирог, Оля і Микола.Пирог. 2007 р.
Оля з Володею народили нам першого внука в серпні 2007 року, коли жили ще в нас у Золочеві. Маленький Володя навіть деякий час ходив до садочку №4. Для нього в садочку на свято Миколая я грав роль Святого Миколая, так як колись для маленької Олі. Діти по черзі розказували віршики і я брав їх на коліна для фотографії. Коли Оля прийшла з садочку до дому, то розповіла бабі Дозі, що в садочку Миколай мав такі самі штани, як тато. Мене не впізнала, але штани мої впізнала.
Володя з Миросею забирають первістка з роддому м. Тернопіль.
Другого внука Данила ми чекали майже одинадцять років. Нам його принесли бузьки. Я в цей час працював інтегратором в Бузькому центрі надання безоплатної правової допомоги. Весна видалась дуже холодною і сніжною. Коли 19 березня 2018 року прилетіли бузьки, то випав такий сніг, що люди носили їжу їх підгодовувати, щоб не пропали. А 20 березня народився Данилко. Ми з Миросею приїхали до Тернополя провідати внука в лікарні, а по місту були такі кучугури снігу і так мело, що не можливо було пройти. Коли пишеться цей розділ Оля перебуває при надії народити нам внучку. Молимося за їх здоров’я.
Внук Данило з батьками.
Оля за своїм характером є доброю, люблячою, цілеспрямованою, творчою і працелюбною. Деякі риси характеру взяла від Миросі, деякі від мене але має щось своє, яке їй дісталося від бабусь і дідусів. За це все ми її рідні, а також її друзі любимо і поважаємо. За своєю натурою, перш за все, вона творча особистість. Має в душі іскру Божу творити, перетворювати навколо себе простір в райський куточок. Багато творчих людей галасливі. Оля творить тихо але з радістю. Вона створює букети і композиції, моделі і образи. Вміє видумати і втілити. В її руках оживають любі підручні матеріали. Її композиції можуть бути виготовлені з будь чого. Від неї з майстерні дівчата виходять принцесами. Вона вміє дарувати людям радість і хороший настрій. Наша Оля закохана в квіти і свою смію. Йшов одинадцятий рік Російсько-Української війни, а в нас народилася внучка Єва.
Сімя Пирогів. 2019 р.
Літо 2024 року. Мої внуки.
Володя поступив до Тернопільського університету на комп’ютерний дизайн, Данило іде в перший клас до школи, а Єві виповниться пів року. Зять Володя постійно на роботі в ягідному кооперативі СК «Береж – Беррі», а вся домашня господарка і діти на плечах Олі. І вона все встигає та ще ходить на свою роботу. Ми з Миросею деколи їздимо на вихідні помагати няньчити внуків. Особливо маленьку Єву, яка росте не по днях, а по годинах.
Наші інтереси:
Знати свій родовід
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Родинне дерево - книжка для внуків. Дочка Олія. Розділ 10.
Оля Пирог - наша старша дочка
img202302010850442.jpg
Родинне дерево. Частина 8. Дочка Олія.
Оля йде до першого причасття 1995 р.
Оля народилася 10 липня 1987 року. Ми з Миросею чекали її появи. Трохи навіть готувалися до майбутніх хрестин. Мирося збудила мене з ранку і сказала, що пора йти в лікарню родити. Ми спокійно поснідали і пішли в лікарню, до якої було близько одного кілометра. В лікарні її прийняли, а я пішов на роботу, бо працював у першу зміну на Золочівському радіозаводі. Мобільних телефонів тоді не було і я з нетерпінням чекав коли закінчиться зміна, бо не знав , що робиться в лікарні. Прийшовши, а може і пробігши, до пологового я Миросі не застав в палаті. Через вікно мене повідомили, що йдуть пологи. Я стояв під лікарнею і чекав. Десь під вечір Оля народилася. Бог нас любить. Все було добре, я на марно так переживав, що аж закурив. Перед тим не куривши більше як пів року. Ім’я дитині ми дали в честь баби Олі, Миросі мами, яка померла коли вона ходила в сьомий клас. 1995 р. Оля ходила до першого причастя. Оля росла дівчинкою здоровою але голосистою. З самого дитинства добивалася свого. Маленькою криком, а в більш старшому віці впертістю. В садочок ми її почали водити з півтора року. Там вона перехворіла всіма дитячими хворобами і в школу вже ходила загартована. Правда ще одна пригода сталася з нею, коли вона захворіла на апендицит. Я вже працював секретарем в міські раді, ми з Миросею їздили в суботу на дачу, а Оля і Маруся лишалися з бабою Любою Курач. Приїхавши з дачі до дому нам повідомили, що Олю забрала швидка, бо її дуже болів животик. В лікарні обстежили та прийняли рішення робити операцію на апендицит. Операція почалася надвечір і під час її проведення зникла напруга електромережі. Лікарня не була обладнана запасним електроживленням, операція зупинилася і мені прийшлося трохи по переживати. Я телефонував в РЕМ диспетчеру і через деякий час електроенергію подали, операцію лікарі закінчили і все обійшлося. Лікарі рекомендували годувати хвору розсолом з голубів. На стріху міської ради в цей час жило багато голубів. Разом зі мною працював пан Богдан Тимків, який наловив мені цих голубів пів мішка. Так що Оля була забезпечена дієтичною їжею на весь післяопераційний період. В школі Оля вчилася добре. Мала декілька подружок, які до неї часто приходили. Приймала участь в вокальному ансамблі школи. В старших класах була вожатою в дитячому таборі «Бригантина». Вона любила дітей і діти любили її. В 2003 році я закінчив Бережанський агротехнічний інститут. Мені дуже подобалося місто Бережани, крім того, я знав багато керівників Бережанського району і в мене в місті було багато друзів. Тому коли наша Оля закінчила школу я запропонував їй поступати в БАТі на економічний факультет. Літом 2004 року вона поступила, а осінню поїхала вчитися. Перший курс вона закінчила успішно і на другий рік навчання її перевели на бюджет. Так сталося, що в інституті вона зустріла сою любов, Володю Пирога, з яким і побралася. Володя навчався на тому самому факультеті, тільки на старшому курсі. Коли він закінчив третій курс його направили на практику в Данію. Що в Олі є хлопець ми взнали тільки тоді, коли почалися вечірні телефонні дзвінки із за кордону. Через пів року він повернувся і кохання розгорілося ще з більшою силою. Якось вони приїхали до Золочева двоє і повідомили нас, що чекають дитину. Ми з Миросею відповіли, що раді і чекаємо сватів. Свати через деякий час приїхали і ми познайомилися із Володіними батьками, Сергієм та Олею, вуйком Михайлом та тіткою Олею. З весіллям вирішили не відкладати. Воно відбулося в січні 2007 року і проходило в «Равеліні» Золочівського замку. Весілля зняте на відео, оформлений весільний альбом. Про родину Стрілок і Пирогів буде описано в окремому розділі цієї книжки.
Маруся Закала,Володя Пирог, Оля і Микола.Пирог. 2007 р.
Оля з Володею народили нам першого внука в серпні 2007 року, коли жили ще в нас у Золочеві. Маленький Володя навіть деякий час ходив до садочку №4. Для нього в садочку на свято Миколая я грав роль Святого Миколая, так як колись для маленької Олі. Діти по черзі розказували віршики і я брав їх на коліна для фотографії. Коли Оля прийшла з садочку до дому, то розповіла бабі Дозі, що в садочку Миколай мав такі самі штани, як тато. Мене не впізнала, але штани мої впізнала.
Володя з Миросею забирають первістка з роддому м. Тернопіль.
Другого внука Данила ми чекали майже одинадцять років. Нам його принесли бузьки. Я в цей час працював інтегратором в Бузькому центрі надання безоплатної правової допомоги. Весна видалась дуже холодною і сніжною. Коли 19 березня 2018 року прилетіли бузьки, то випав такий сніг, що люди носили їжу їх підгодовувати, щоб не пропали. А 20 березня народився Данилко. Ми з Миросею приїхали до Тернополя провідати внука в лікарні, а по місту були такі кучугури снігу і так мело, що не можливо було пройти. Коли пишеться цей розділ Оля перебуває при надії народити нам внучку. Молимося за їх здоров’я.
Внук Данило з батьками.
Оля за своїм характером є доброю, люблячою, цілеспрямованою, творчою і працелюбною. Деякі риси характеру взяла від Миросі, деякі від мене але має щось своє, яке їй дісталося від бабусь і дідусів. За це все ми її рідні, а також її друзі любимо і поважаємо. За своєю натурою, перш за все, вона творча особистість. Має в душі іскру Божу творити, перетворювати навколо себе простір в райський куточок. Багато творчих людей галасливі. Оля творить тихо але з радістю. Вона створює букети і композиції, моделі і образи. Вміє видумати і втілити. В її руках оживають любі підручні матеріали. Її композиції можуть бути виготовлені з будь чого. Від неї з майстерні дівчата виходять принцесами. Вона вміє дарувати людям радість і хороший настрій. Наша Оля закохана в квіти і свою смію. Йшов одинадцятий рік Російсько-Української війни, а в нас народилася внучка Єва.
Сімя Пирогів. 2019 р.
Літо 2024 року. Мої внуки.
Володя поступив до Тернопільського університету на комп’ютерний дизайн, Данило іде в перший клас до школи, а Єві виповниться пів року. Зять Володя постійно на роботі в ягідному кооперативі СК «Береж – Беррі», а вся домашня господарка і діти на плечах Олі. І вона все встигає та ще ходить на свою роботу. Ми з Миросею деколи їздимо на вихідні помагати няньчити внуків. Особливо маленьку Єву, яка росте не по днях, а по годинах.
Знати свій родовід
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля