Родинне дерево – книжка для внуків. Маруся. Розділ 12.

Наша Маруся народилася першого березня 1992 року. Була неділя. На вулиці сіяло сонечко, був перший день весни. Мирося зранку сама пішла в лікарню, баба Дозя пішла до церкви на службу Божу, а я з Олею лишився дома. Олі було п’ять рочків. Тільки баба вернулася з церкви, я пішов до сусідки Катерини Патрик телефонувати в лікарню. В телефоні повідомили , що в мене народилася дочка. Ми їй дали ім’я Марія – в честь моєї мами.

Маруся наша маленькою хворіла, пізно почала ходити і говорити. Нам з Миросею прийшлося нелегко. Україна здобула Незалежність. Радянський союз розпадався, гроші знецінювалися. Була ведена перша українська грошова одиниця – купоно-карбованець. Економіка України розвалювалася, почалася гіперінфляція. Зарплату видавали в міліонах карбованців. І за ті міліони неможливо було прожити. А на лікарства Марусі потрібно було сто доларів в місяць. Працював я тоді в районних мережах електриком. Зарплата була п’ятдесят доларів в місяць. Я написав заяву на відпустку у зв’язку з хворобою дитини, зібрав бригаду і поїхав на заробітки до Москви. В бригаду ввійшли : інженер з радіозаводу, лікар з районної лікарні, мій брат Ігор, мій швагро Ігор Стадницький із своїм татом, швагро Віталік і колега з радіозаводу. В Москві знайшли роботу на будові. Дали нам штукатурити будинки. Про це я писав в попередніх розділах. Їздив я на заробітки тільки два рази по місяцеві. Марусю ми вилікували і я більше не їхав.

Оля закінчила початкову школу і її вчителька В’ячеслава Йосипівна Бойко набирала першокласників от ми і дали Марусю до школи в шість років. І вона непогано вчилася.

Закінчила школу добре і направив я її вчитися в 2008 році у Львівський політехнічний інститут на прикладну лінгвістику. Вибрала вона англійську мову. Ще навчаючись в інституті почала вчити дітей англійської в Золочеві.

В інституті знайшла своє кохання. Юра Клевець навчався на іншому факультеті, вивчав системи автоматизованого проектування. Зійшлися вони на п’ятому курсі.

Після закінчення інституту ще зустрічалися чотири роки, а на різдвяні свята 2017 року Юра освідчився і вони вирішили побратися. Юра народився у м. Міжгір’я Закарпатської області. Ми чекали сватів із Закарпаття. Вони приїхали на третій день різдвяних свят. Клевець Віктор Юрієвич та Марія Іванівна. (Про родину Клевців надіюся написати окремий розділ.) Разом з ними приїхала сестра свахи Надія. Свати мовчали, а сватала пані Надія. Посватали, запланували на літо весілля і запросили нас в гості. В Закарпаття перший раз Юра возив нас своєю машиною. Подорож вийшла чудовою і свати прийняли нас дуже добре.

В цей час Маруся працювала вчителем-вихователем приватної школи і давала приватні уроки англійської мови. Юра працював, як приватний підприємець. Дочекалися літа і 12 серпня відгуляли весілля. Весілля зафільмоване і є весільний альбом, тому в цьому розділі писати про нього не буду. Маруся з Юрком зняли у Львові на Сихові квартиру і стали жити разом. Приїжджали до нас в гості, ми часто їздили до них. Ми з Миросию чекали внуків і нарешті дочекалися. Захарчик народився в розпал повномасштабного вторгнення 12 червня 2022 року. Жили молодята на краю Сихова, недалеко від танкового заводу. Москалі неодноразово атакували Львів ракетами. Маруся з малою дитиною постійно ховалася в ванні кімнаті де було найбезпечніше. Юра довший час вагався, не хотів покидати України, але за наполяганням родичів на весні 2024 року виїхав в місто Прага, знайшов роботу. Житло надала двоюрідна сестра з чоловіком. І ми стали Марусю з Захарчиком перевозити. Спочатку зі Львова перевезли в Золочів, а потім в Міжгір’я. З Міжгір’я вони переїхали в Прагу. Зараз живуть спокійно, подалі від війни.

Коли Захарчику виповнилося два роки ми з Миросею їздили до них в гості на декілька днів. Марусі спочатку на чужині було не привітно, але зараз каже, що звикає. Юра працює на вагонному заводі зварником. Робота не легка, але сім’ю потрібно годувати. Життя за кордоном не дешеве. Ми їх дуже любимо і скучаємо за ними. Але головне що діти в безпеці.