Що таке націоналізм: традиція, сучасний стан, постіндустріальна перспектива

Три погляди на джерело влади

Сучасна політологія розглядає три підходи щодо того, хто в державі є джерелом влади.

Згідно з націоналізмом (солідаризмом, консерватизмом), який опирається на багатотисячолітню традицію, джерелом влади є народ. Реалізацією цієї традиції, відомої ще з часів Скіфії (Скуфії, Сокупії), було копне право, відроджене під час козацької революції 17 ст.

Згідно з етатизмом (соціалізмом, комунізмом) джерелом влади є зовнішня панівна верхівка – цар, бюрократичний апарат, комуністична партія... Переважна більшість сучасних держав є реалізацією ідеї етатизму.  

Згідно з лібералізмом (лібертаріанством, анархізмом) джерелом влади є окрема людина. Цей підхід не має історичних реалізацій і на практиці зводиться до критики етатичної моделі.

Націоналізм, етатизм, лібералізм: порівняльний аналіз

Змагальність націоналізму і етатизму

Оскільки лібералізм не спрямований на створення держави, то на практиці маємо протистояння двох моделей держави – націоналістичної і етатичної. У першій влада є виявленням народної волі, а у другій влада нав’язується йому – внаслідок або зовнішнього завоювання, або внутрішньої узурпації.

У націоналістичній державі формою державного правління є республіка, а в етатичній – диктатура: відверта (Росія, Китай, КНДР ...) або прихована (Україна, Німеччина, Франція...) за допомогою ілюзії прямих загальних виборів.

Тимчасова перемога етатизму над націоналізмом спричинена переходом від аграрної до індустріальної формації, відтак – від органічного суспільства до «соціальної мегамашини». Нинішній перехід до постіндустріального суспільства супроводжується відродженням націоналізму – на вищому рівні еволюційної спіралі.   

Що таке націоналізм

Націоналізм (від лат. natio — рід, народ) – це ідеологія, основана на визнанні націй (народів) природними еволюційними одиницями людства, найвищою формою суспільної єдності і джерелом влади в державотворчому процесі. «Все, що йде поза рамками нації, – це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації» (Іван Франко, «Поза межами можливого»).

Латинське слово «нація» подібне на слово «наші» («насія», «нашія», «наші», «свої люди»): хто? – ми, багато кого? – нас.  У гелленській мові слово ἔθνος (етнос, тобто «громада, плем’я, народ»), етимологічно означає «група своїх людей», тобто це ті ж самі «свої», «наші». А все тому, що головним ідентифікатором народу є відчуття «свій – чужий».

Однокореневим слову NATio (рід, народ) є слово NATura (природа). Рід (род) – це спільнота кровно і духовно споріднених людей. Народ – це спільнота, об’єднана навколо роду. Природа – це навколишнє середовище, яке оточує рід, перебуває «при роді». Природа – це дім, в якому живе народ.

Дослідженням взаємодії народу і природи (natio і natura) займається екологія (від гелл. слова οἶκος – дім, житло). Екологія – це вчення про плекання такого природного довкілля, яке найбільше сприяє розвитку нації. Екологія вивчає взаємодію не окремих особин, а популяцій (від лат. populus – народ); в екології саме популяція є первинною одиницею еволюційного процесу.

Зі сказаного вище випливає, що націоналізм – це також вчення про відповідність людини природному порядку, в тому числі соціальному. Врешті-решт, людина – це соціальна істота. Рідний народ – це найкраще соціальне середовище для розвитку, щастя та самореалізації людини.

Етнос і нація

Людина може перебувати в одному з двох станів: 1) господар, 2) наймит. В арійській традиції вони позначалися словами «вайш’я» (ділова людина) і «шудра» (несамостійна людина). В термінах Міжмор’я це «арії» і «гобіти». Господар живе своїм розумом, наймит – чужим.

Подібним чином народ може перебувати у двох станах – аморфному і структурованому. В сучасній науці аморфний стан народу зазвичай позначають гелленським словом етнос. Структурований стан народу з власною державою зазвичай позначають словом «нація». Нація – це результат еволюційного процесу етносу, вінець його еволюції. Ось як про два згадані стани народу ще в 1932 році писав видатний український політолог Ольгерд Бочковський: «Народ – це націотворчий сирівець, з якого може розвитися нація. Народ – це етнографічна, національно не викристалізувана ще маса. Нація ж – масово усвідомлений й організований колектив. Народ – це етногенний розчин; нація – це викристалізуваний суспільний агрегат» (Вступ до націології. – Київ: Генеза, 1998).

Зі сказаного вище випливає, що націоналізм – це також вчення про перетворення аморфного етносу на державно структуровану націю. Найкращим середовищем для розвитку людини є її рідна нація.    

Етатична ілюзія народовладдя

Етатизм передбачає наявність консолідованої управлінської машини, яка керує аморфним населенням. Соціальна політика етатизму спрямована на утриманні народу в стані етносу і розкладання його до стану безетнічного натовпу. Ілюзія народовладдя в етатичних режимах (диктатурах) здійснюється за допомогою прямих загальних виборів, коли громадяни голосують за особисто незнайомих їм людей з-поміж кандидатів, запропонованих бюрократичною машиною.

Копне право, козацька традиція

У націоналістичній державі базовим принципом є виборність в середовищі громад – це коли обирають з середовища тих, кого знають персонально завдяки спільній продуктивній діяльності. Тобто обирають наших, а не чужих. Можна сказати, що націоналізм – це «нашионалізм», тобто солідарність з нашими, своїми, рідними.

Вибори мають багатоступеневий характер. З прадавніх часів роди обирали старійшин, старійшини – вождів племен, далі – вождів племінних союзів, князів, великих князів.

У традиції копного права, залишки якого проіснували до 18 ст., первинними виборчими одиницями були села, які об’єднувались у волості (від власть, володіння), волості – в уїзди та структури вищого рівня.

Козацька національна революція 17 ст. була спробою повернення до природного ладу шляхом відновлення копного права. У часи Першого Гетьманату (Військо Запорозьке) первинними одиницями були курені, які об’єднувалися в сотні, полки, гетьманат.

Як бачимо, первинними одиницями політичної організації були територіальні громади (села) і військові одиниці (курені, сотні). До цього варто додати традиційні для України ділові одиниці (цехи, артілі) і духовні одиниці (братства, монастирі).   

Зі сказаного вище випливає, що націоналізм – це також вчення про правильну самоорганізацію нації, висування кращих і самокерування.        

Націоналізм XX століття

Розвиток індустріалізму з його масовим виробництвом і масовим споживанням супроводжувався все активнішими спробами стирання географічних і культурних кордонів між державами і народами. Це викликало націоналістичну реакцію самозбереження.

Найвідомішими для нас проявами націоналізму XX століття були німецький націонал-соціалізм (слово «соціалізм» вживалося у значенні «солідаризм»), італійський фашизм, церква-держава Андрея Шептицького і підтримувана нею ОУН Коновальця–Мельника.

З одного боку, це була спроба повернення народів до природного стану самоорганізації, освяченого багатотисячолітньою традицією. З другого боку, націоналістичні проекти були виразно спрямованими в майбутнє і орієнтованими на творення нової людини і нового суспільства.

Що таке УЛЬТРАНАЦІЯ? – пояснює професор Роджер Гріффін (Оксфорд, Англія)

Поєднання традиціоналізму і футуризму в націоналістичних проектах викликане тим, що розвиток відбувається по спіралі, тому «нове – це добре забуте старе».

Криза етатизму

Сучасна криза індустріальної формації водночас є кризою етатизму, адже етатизм – це ідеологія «великого конвеєра». Ознаками згаданої кризи є розпад поліетнічних держав і активізація націоналізму. Найяскравіший приклад – це перемога в США націоналіста Дональда Трампа. Характерно, що в ролі його затятих ворогів дружно виступили етатисти (бюрократія Обами-Клінтон) і ліберали (Сорос).

Розвиток нинішньої кризи індастріалу веде до формування двох антагоністичних систем – націоналістичного постіндастріалу (Центрально-Східна Європа, США) і етатичного ультраіндастріалу (Китай, Росія, Євросоюз).      

Національний Солідаризм

Головним ресурсом постіндастріалу в боротьбі за своє майбутнє є масова творчість. Національний Солідаризм (так називається постіндустріальний націоналізм) – це стратегія творчої перемоги народів у цій боротьбі. Його розробкою займається філософія динамізму (тобто «філософія могутності»), яка є підрозділом Аріянства.

Колосальним джерелом сили постіндустріальних націй є правильна організація. Базова ідея цієї організації називається «демоси». Про те, як демоси генерують могутність, в наступній статті: Демоси – осередки ладу, зародки влади, генератори соціальної енергії.