Скіфські особливості української мови

До сьогодні збереглися на письмі близько 400 скіфських слів, які дозволяють стверджувати, що українська мова має свої виразні особливості насамперед завдяки скіфському спадку, пише відомий український історик Олександр Палій.

Приміром, однією з особливостей української мови є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов – перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в [i]: "столи - стіл" і т.д.

Ікавізм – це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла".

З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи").

Що цікаво, в північних і північно-західних українських діалектах (тобто на одвічних землях слов'янського етногенезу - на Волині, Північному Прикарпатті та Поліссі, де переважали слов'яни, і скіфо-сарматський вплив був менший) ікавізм проявляється найслабше.

У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів".

У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській – єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня.

Також у скіфській множина передавалася через "ата" - так, як в українській при зменшуванні: "лоша – лошата", "цуценя – цуценята" тощо.

Водночас у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов.

Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії – Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це – "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших.

Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром до сьогодні збереглося прізвище кримських греків – Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму.

В українській мові зустрічаються явні скіфські прізвища. Приміром, Саєнко, від скіфського "сай" – воєнний ватажок, цар. До речі, збереглися ще древніші цілком українські прізвища ще доскіфського індоіранського спадку – Рахманин (від рахманів, тобто волхвів чи брахманів), Шудря. Є прізвище Сакович – можливо, від назви сарматського племені "саки". І місто з такою ж назвою в українському Криму.

До сьогодні в Україні широко присутні кілька сучасних імен індоіранського походження, не обов'язково скіфського, а, можливо, сарматського: зокрема, Оксана та Руслан. Оксана індоіранськими мовами значить "світла". Відомо, що Роксаною звали дружину Олександра Македонського, з якою він узяв шлюб під час свого азійського походу. Раніше таких імен було більше. Відомі імена антських князів середини І тисячоліття після Різдва Христового зі скіфською чи сарматською часточкою "гаст" - Ардагаст, Радагаст, Анангаст, Доброгаст тощо. Ще в 13 столітті ім'я Доброгаст фіксується літописом на Галичині.

Що вже казати про Бабая, яким в Україні досі лякають дітей – "спадкоємця" скіфського головного божества Папая.

Збереглося чимало цікавих скіфських слів. Наприклад "крк" – горло. Досі є українське слово "карк" – це задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. В Хорватії острів і протока звуться Крк – гирло. А в Україні є місто Керч.

Чим українська історія цікава – що коли придивитися, виявляється, що ніщо нікуди не зникло. На золотих пластинах – скіфи в шароварах, а також замальовок з античної геми із зображенням єдиного мудреця-негрека з числа Семи античних мудреців.