Танець зірок

В одному невеликому містечку жив зоревід на ймення Віриней.

Скільки люди його пам'ятають, він завжди він був старим. Завжди одягався у фіолетовий плащ, носив чорний капелюх, спирався на дивний посох з вирізьбленою зверху головою сови.

Він жив у маленькому горищному приміщенні занедбаної водонапірної башти. Ночами зоревід дивився на небо через велику трубу свого телескопа і рахував зірки. Цей телескоп був єдиним його надбанням.

Люди дивувалися: яка користь рахувати зірки – їх все одно не злічити. 

Та Віриней займався не тільки цим. Іноді він спускався зі своєї башти і розгулював по місту. Люди насторожувалися, коли зустрічали його. Адже старий не просто так гуляв. Часом він підходив до чиїхось дверей і залишав на них мітку. Якщо це чорна стрічка, то незабаром в цьому будинку або квартирі хтось помирав. Якщо це срібляста зірочка, то рівно через дев'ять місяців у цій сім'ї з'являлося немовля.

Через такі різні ситуації думки городян про зоревіда розділилися. Одні вважали його злим чаклуном, провісником смерті. Інші називали його добрим ангелом, що запрошує в сім'ї душі дітей. 

Одного разу десятирічний хлопчик Михайлик прийшов зі школи додому і побачив на дверях своєї квартири сріблясту зірочку. Він взяв її в руки і дуже зрадів:

- Мама, тато, дивіться – хтось подарував нам зірку! – показав він батькам, коли ті повернулись з роботи.

- Це старий Віриней приніс нам радісну звістку, - посміхнувся батько і поцілував маму. 

- Яку? - Здивувався Михайлик. 

- У тебе буде сестричка! - радісно відповіла мати. 

Михайлику давно хотілося мати сестричку, він весь час просив про це батьків. Але вони тільки знизували плечима і ставали сумними. І от раптом така щаслива новина прийшла в сім'ю. Хлопчик з усіх ніг кинувся до башти зоревіда, щоб подякувати йому. До того ж, йому дуже хотілося подивитися в телескоп. 

Віриней охоче прийняв з рук Михайлика пакет зі свіжими булками та банку варення. Хотів закрити двері, але хлопчик тупцював на порозі. 

- Скоро на небі з'являться зірки, можна мені подивитися в телескоп, - зважився сказати він. 

- Це не дуже хороша ідея, малюк, - строго сказав зоревід. – Раптом ти побачиш там те, що бачу я. І вже ніколи не зможеш стати тим, ким був. 

- А що можна побачити в нічному небі, крім зірок? 

- Народження і смерть. Щоразу, коли я дивлюся на небо, я бачу, як одна зірка гасне, а в іншому місці народжується нова зірка. Те ж саме відбувається з людьми на землі. Зірки - це наше відображення, наше світло. 

- Ким же я стану, коли це побачу? – поцікавився хлопчик.

- Зоревідом – Людиною, яка зрозуміла Вічність, для якої більше немає поганого і хорошого. Але ти для цього ще занадто юний, - сказав Віриней і доброзичливо посміхнувшись, запросив приходити до нього трохи згодом.

Хлопчик пішов окрилений надією і чарівністю майбуття, а Віриней задумливо дивився йому в слід і в очах його сяяла загадкова, добра посмішка відаючої життя Людини. Він знав, що хлопчик ще до нього повернеться і вони будуть разом споглядати нескінченний танець зірок.