Адольф Гітлер і таємниця спільного психічного поля – інформація до роздумів

Є в практиці дойчів часів Третього Райху одне загадкове явище. Мова про спільне психічне поле.

Складається враження, що дойчі тих років незбагненним чином сприймали сильні бажання й фантазії Гітлера, втілювали їх з найбільшою ініціативою та винахідливістю. Ніхто їм прямих наказів не віддавав, вони діяли на власний страх і ризик. Вони якимось чином знали, що треба зробити, при цьому часто густо для досягнення мети порушували накази командування.

Зауважимо, що націонал-соціалістична партія не мала своїх комісарів та замполітів, не було партійних організацій на підприємствах. Якщо партійні організації ВКП(б) пронизували РСЧА з низу до верху, а поруч з командирами в різні роки завжди були комісари або замполіти, то в Третьому райху нічого подібного не було. Не спостерігалося у вермахті, люфтваффе та крігсмаріне урочистих партійних зборів перед боєм, не вручались членські квитки НСДАП перед вильотами чи виходами на бойові завдання. Й тим не менше, спільне психічне поле у гітлерівців було!

В книзі «Ранок магів» (1960 р.) Луї Повель і Жак Бержьє розвивають думку висловлену французьким журналістом та істориком нацизму М. Ноберкуром про те, що одержимість маси дойчів у справі війни та різних брудних акцій в концтаборах нагадує релігійну переконаність, що сягає одержимості. При цьому політичні пристрасті є вельми слабким поясненням того, що відбувалося. Складається враження, що між Гітлером, Гімлером й останнім охоронцем концтабору існував якийсь містичний зв’язок й реальна спільність. При цьому не підтверджується гіпотеза щодо існування спільноти посвячених, що мала бути підбоєм нацизму, або щодо існування догм, більш напрацьованих, ніж примітивні доктрини «Майн кампф».

Свідоцтв ефективної дії формули «корпоративізм плюс психогігант на чолі справи» накопичилось достатньо.

В 1925 році майбутнього вождя Гітлерюгенду та гауляйтера Відня, тоді ще сімнадцятирічного Бальдура фон Шираха було особисто представлено Гітлеру. Враження від тієї зустрічі виявилося настільки сильним, що Ширах написав натхненні вірші, де були такі рядки:

Ця зустріч, як дивне щастя
Супроводжуватиме нас все життя.

Більше того, три роки по тому зачарований Гітлером Ширах відмовився їхати до дяді у США – успішного банкіра із Волл-Стріту, де на нього чекала солідна бізнес-посада! Тобто, хлопець відмовився від гарантованої кар’єри американського мільйонера заради сумнівного щастя йти за небагатим вождем однієї із партій Дойчланду, яка тоді не була при владі в країні, й проти якого працював пропагандистський апарат Веймарської республіки! Оцініть психологічну потугу Гітлера самі. Й самі оцініть: якщо пристрасний вождь міг так запалювати серця своїх прибічників в 1928 році, то що було в 1939 році, коли його психічне поле посилювалося усією потугою державного апарату.

«… Багато із опитаних свідків підтвердили, що від Гітлера виходила потужна сила, й політика тут ні до чого. Між ними й Гітлером існував своєрідний зв'язок на емоційному рівні. Пролунали такі оцінки: «Він був батьком для всіх нас. Я розумію, що це неможливо пояснити сьогодні, але це було саме так». «Це була величезна внутрішня любов, і я не можу підібрати інших слів». «Він був богом. Я сприймала його як бога». «… Ми вважали себе найщасливішими людьми, яким випало жити в один час із Гітлером»…» – так передає результати вже сучасного опитування молодих сучасниць Гітлера, що дожили до наших днів, теперішній дойчський історик Гвідо Кнопп. (Г. Кнопп «Дети Гитлера» – Москва, «Олма-пресс», 2004 р., стор. 99-100).

Кнопп пише, як під час візиту голови держави в Кенісберг натовп школярок довго волав біля вікон резиденції Гітлера, молив вождя показати своє обличчя. Він виглянув – і натовп дівчат заревів «Хайль Гітлер!» і продовжував бушувати ще кілька годин, як на рок-концерті. Наступного дня дівчата пішли до школи цілковито знесиленими. Навіть промовляти їм було важко.

Кнопп й інші не можуть второпати поведінку дойчів в 1944-1945 роках. Здавалося б, перспектива поразки Дойчланду вже очевидна! Тим не менше, дойчі йшли за Гітлером. «Готовність ще чималої кількості дойчів померти за «вождя, народ й батьківщину» в умовах явної безперспективності подальшого ведення війни здається страшною загадкою», – спантеличено пише сучасний постіндустріальний дойч.

Нема тут жодної загадки! Просто перед нами – приклад появи вождя незбагненної психологічної сили. Психогіганта. З ним дойчі відчували впевненість у собі й якусь внутрішню теплоту. Сучасний «глобалізований» світ визнає існування лише двох типів гігантів: сексуальних та фінансових. Але ж існують ще й психологічні велетні, й їхня дія описана.

Адмірал Деніц, який після смерті Гітлера на деякий час став на чолі держави, розповів суду: «Я свідомо як можна рідше відвідував ставку вождя, оскільки відчував, що мені достатньо пробути два дні в товаристві Гітлера, щоб його енергія подавила мою волю». Відомі також слова адмірала про те, що від Гітлера виходило «випромінювання». «Після кожного відвідування штабу Гітлера  Деніцу треба було кілька днів, щоб повернутися у реальний світ».

Навіть Геббельс записав у щоденнику: «Якщо провели другу половину дня разом з вождем, то потім відчувають себе як перезаряджений акумулятор». (М. Кох-Хилльбрехт. «Homo Гитлер: психограмма диктатора» – Минск, 2003 р., стор. 137-139). 

Професор Манфред Кох-Хілльбрехт доводить, що Гітлер був людиною із специфічною психікою – ейдетик. Тобто людиною, що мала вражаючу пам'ять, яка назавжди й до найдрібніших деталей зберігала все, що колись бачила, читала, або чула. Ніби живий комп’ютер, який може завжди отримати із своєї пам’яті образ-ейдос. Ейдетичною пам’яттю володіють діти, яку швидко втрачають вже в перші роки життя. А Гітлер її якимось чином зберіг.

Разом з тим ейдетик має й інші чаклунські властивості, які роблять полководця й вождя країни фактично надлюдиною, якщо додати до цієї магії технічні досягнення сучасної цивілізації. 

Наприклад, такий вождь-ейдетик не потребує натовпів аналітиків, які готують довідки. Міністр озброєнь Альберт Шпеєр згадував, що Гітлер не користувався аналітиками, навмисно відмовлявся логічно аналізувати ситуацію, яка склалася. Він не перевіряв плани військових операцій й – увага! – не намагався передбачити контрзаходи супротивника. Тобто, він був упевненим, що супротивник буде діяти так, як бажає того сам Гітлер. Вождь райху мав здібності сприймати навколишню дійсність без допомоги раціонального розуму, іншими контурами своєї психіки. Він інстинктивно відчував наближення небезпеки, що рятувало йому життя в окопах Першої світової війни. Відомий випадок, коли Гітлер під впливом незбагненного бажання залишив окоп, в якому сидів разом з іншими перечікуючи обстріл – й відразу в той окоп впав снаряд, що розірвав тих, хто там був. 

Більш вражаючим є те, що ейдетик може керувати ходом подій, змінювати реальність. М. Кох-Хілльбрехт подає результати досліджень видатного психіатра й психолога Олександра Лурія (1902-1977), який тридцять років працював із ейдетиком Шерешевським, дивакуватим єврейським журналістом. Той не розрізняв реальності й власних фантазій, був переконаним, що якщо він чогось пристрасно забажає – то це відбудеться само собою. Або ж події в реальному житті відбудуться саме так, як він уявить. На спір із друзями пацієнт Лурія робив так, щоб касирка у крамниці давала йому решту не десять рублів, а двадцять.

Гітлер робив те ж саме – але вже впливав своєю волею на сотні мільйонів людей. При цьому часто без жодних слів, одним поглядом. Безліч випадків, коли люди ставали його фанатичними прихильниками, ледь зустрівшись з ним поглядом.

Ці ж ейдетичні здібності робили Гітлера потужним полководцем. Наприклад, в ході безумно авантюрної кампанії по захопленню Норвегії (рудної бази Дойчланду) в 1940 році доля цілої війни висіла на волосині: дойчські горно-стрілецькі частини без артилерії не могли вибити англійців із Нарвіка. Гармати їм можна було перевезти тільки повітрям, але наявні не поміщалися в літаках. Й тут Гітлер згадав, що під час одного з парадів в Австрії якось бачив горні гармати саме потрібних габаритів. Так воно й виявилося. 

Справа не тільки в здатності тримати в голові складну фронтову обстановку, не тільки в раптових осяяннях. Лідер Третього райху вже в тридцяті роки спромігся уявити собі майбутню війну, причому як з позиції рядового бійця, так й з «пташиного польоту». Так, «… він з легкістю ставив себе на місце артилериста: «Мені не треба бігати туди-сюди із станиною лафету, оскільки можна автоматично розвернути дуло в потрібному напрямку. Ця гаубиця просто безцінна для оборони берегової лінії!» – казав Гітлер після огляду чеських гаубиць. (М. Кох-Хилльбрехт. «Homo Гитлер: психограмма диктатора» – Минск, 2003 р., стор. 90–91)

Про те, що Гітлер керував діями своїх корпорацій й ламав волю супротивника, застосовуючи певні шаманські дії, свідчить й шведський промисловець Біргер Далерус. Тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятого року він допомагав Герингу у мирних залаштункових перемовинах між Берліном і Лондоном. Й ось у серпні, напередодні нападу на Польщу, швед при зустрічі з німецьким керманичем бачить щось незбагненне:

«… Раптом Гітлер «зупинився в центрі кімнати й став дивитися в одну точку. Його голос став неясним, він почав поводити себе як навіжений … й кінець кінцем стежити за плином його думки стало зовсім неможливо».

… Вождь перебував у стані підвищеної збудженості й нервовості. Він знову й знову повторював, що переконаний в потузі Дойчланду й що зможе перемогти у швидкоплинній війні. Якщо буде війна. – казав він, – dann werde ich U-boote, U-boote (тоді я буду підводний човен, підводний човен)».

… Мова Гітлера «стала менш розбірливою… Він ставав все більш й більш подібним на привид із романів, ніж на реальну людину. Далерус був шокований, він думав тільки про те, що перед ним стоїть людина, яка тримає в руках не тільки долю свого народу, але й долю тих, чиї дії можуть вплинути на майбутнє цілого континенту, всього світу, на життя мільйонів людей…

… Погляд Гітлера став нежиттєвим, голос неприроднім, коли він бурмотів беззмістовні проповіді типу: «Якщо не буде масла, то я першим припиню його їсти, його їсти»…» (Джон Уоллер. «Невидимая война в Европе» – Смоленск, «Русич», 2001 р., стор. 107-108).

Але перед нами не божевільний, а маг-психогігант, що перейшов у транс напередодні ухвалення ризикованого рішення про напад на Польщу. В той момент тил Дойчланду залишався практично беззахисним від удару із Заходу, а промислове серце Райху – Рур – залишався відкритим для удару англійців та французів із повітря. Він гіпнотизував не тільки Далеруса. Він зачаровував уми далеких супротивників, змінюючи течію історії на свою користь.

Із цього випливає вельми важливий й злободенний висновок. Війну майбутнього переможно зможе вести той, хто створить цивілізацію майбутнього…